ЖИТНІЙ ХЛІБ

Збільшення виробництва жита в 2004 році насамперед відбулося за рахунок збереження посівних площ на середньорічному рівні. Водночас, порівняно з 2003 роком, значно розширилися площі, що підлягали збиранню. За даними Держкомстату, вони збільшилися на 81% — з 395 тис. га у 2003 році до 715,5 тис. га торік. Іншим чинником, що вплинув на обсяги виробництва, є суттєве, порівняно з попереднім роком, підвищення врожайності культури — до 22,3 ц/га (у 2003 р. — 15,8 ц/га). До речі, за останнє десятиріччя цей показник — рекордний, адже, за винятком 2001 та 2002 років, урожайність жита в середньому по країні не перевищувала 20 ц/га. Отже, можна зазначити, що підвищення врожайності (особливо за останні чотири роки) свідчить про реальне збільшення використання аграріями якісного посівного матеріалу, засобів захисту рослин та мінеральних добрив для вирощування зернових культур. Хоча до європейського рівня врожайності того самого жита нашим хліборобам ще далеко.

Нагадаємо, що 2003 року виробництво жита в Україні було найменшим за останні кілька десятиріч і, звісно, антирекордним за роки незалежності. Щоправда, це сталося через вкрай несприятливі аномальні погодні умови, які призвели до вимерзання й загибелі майже всіх посівів озимих культур, у тому числі й жита. Внаслідок великого дефіциту продовольчого зерна з вересня 2003 року закупівельні ціни на жито на українському ринку почали стрімко зростати і вже в січні-лютому 2004 року досягли найвищого рівня — 920—1050  грн/т. Такі ціни в Україні було зафіксовано вперше. І до нового врожаю цінове зростання на внутрішньому ринку вдалося призупинити тільки за рахунок імпортних поставок жита. А з надходженням на ринок нового врожаю житнє зерно подешевшало більше ніж удвічі — до 450—470 грн/т. Хоча зазначимо, що за останні десять років середні ціни на жито в Україні впродовж МР (липень-червень) коливалися в межах 250—450 грн/т (франко-елеватор) за умов достатньої пропозиції зерна на ринку.
За період 1990-2004 рр. українські аграрії збирали врожай жита в середньому 1,2—1,4 млн т, окрім кількох років, коли валові обсяги виходили за межі середньорічних показників. Наприклад, у 2001 році врожай жита був рекордним — 1,88 млн т, що дало змогу Україні два сезони поспіль експортувати це зерно теж у рекордних обсягах — майже по 300 тис. т за сезон. Загалом частка жита у загальному виробництві зерна в країні не перевищує 4%, що значно поступається валовим обсягам пшениці, кукурудзи, ячменю. Невеликі, порівняно з названими культурами, й обсяги зовнішньої торгівлі українським житом, що пояснюється значно меншим попитом на це зерно на світовому ринку. Традиційними покупцями українського жита виступають Росія та Білорусь. У різні роки певні обсяги цього зерна закуповують ще й країни ЄС, Прибалтики та Близького Сходу — головним чином для промислової переробки на спирт та виготовлення кормів.
Внутрішня потреба України в житі — 1,1—1,3 млн т щороку. Приблизно 50—60% цього обсягу використовується з продовольчою метою (виробництво хлібобулочних виробів), понад 30%  іде на виробництво спирту та комбікормів, решта — залишається у товаровиробників як посівний матеріал.

За обсягами виробництва і торгівлі в світі жито значно поступається таким зерновим культурам, як пшениця, кукурудза, рис, ячмінь та сорго. До того ж, останні десять років спостерігалася тенденція до зменшення валового збору цього зерна за рахунок збільшення виробництва значно продуктивніших продовольчих та кормових сільскогосподарських культур, зокрема, згадуваної вже кукурудзи. Проте, з огляду на зростання попиту на продовольче зерно у світі, в останні три-чотири сезони виробництво жита було більш-менш стабільним, окрім невдалого сезону 2003/04 рр. Традиційно основні виробники жита — країни ЄС та Східної Європи: Росія, Білорусь та Україна, які є також і основними його споживачами. 
У сезоні 2004/05 рр. провідні світові аналітичні відомства прогнозують збільшення світового виробництва жита більше ніж на 2,3 млн т порівняно із сезоном 2003/04 рр. Зростання обсягів виробництва буде забезпечено, в основному, за рахунок країн ЄС-25, а також України та Білорусі.
Щодо перспектив розвитку українського ринку жита, то більшість експертів прогнозувала, що вже цього сезону аграрії відновлять середньорічні обсяги його виробництва. Однак, як вважають аналітики, у подальшому збільшувати посіви під цією культурою селяни навряд чи будуть. Серед чинників, що стримують збільшення виробництва жита, оператори ринку називають такі: значно нижча рентабельність цієї культури (порівняно з пшеницею чи насінням соняшнику) та незначний попит на жито на зовнішньому ринку. Втім, якщо найближчі сусіди — Росія та Білорусь — і надалі будуть виявляти інтерес до українського жита, то, можливо, його виробництво дещо збільшать. Але у будь-якому разі традиційно “житні” регіони (переважно північні області України) через менш сприятливі природно-кліматичні умови для культивування інших зернових культур і надалі будуть вирощувати жито.

Тетяна Степаненко