І на со­няш­ни­ку є пля­ми

Соняшник і надалі залишається рятівником аграріїв від економічних негараздів, його можна по праву вважати однією з найліквідніших культур. Адже цьогоріч торгівці та переробні підприємства за тонну олійної культури пропонують сільгоспвиробникам 4300–4400 гривень.

Г. Квітка
Спеціаль­но для жур­на­лу «Про­по­зиція»


Світлі і темні сто­ро­ни найліквіднішої куль­ту­ри
Продати дорожче можна хіба що сою чи ріпак, за них правлять по 5 тис. грн. Та поглянувши на площі під соняшником, стає очевидним: саме він «заробляє» левову частку грошей для агропромислового комплексу. В середньому по державі практично кожен п’ятий гектар сільгоспугідь у господарствах відводять під цю олійну культуру. Більше посівних площ зафрахтувала за собою лише пшениця.

Що не з’їмо, те про­да­мо
На фоні еко­номічних не­га­раздів у країні на на­шо­му со­няш­ни­ко­во-олійно­му «фронті» все не так вже й по­га­но. Про стабільне зро­с­тан­ня крас­но­мов­но свідчать ци­ф­ри. За підсум­ка­ми дев’яти місяців за­во­ди ви­ро­би­ли 2,75 млн т не­рафіно­ва­ної олії, тоді як торік за січень-ве­ре­сень бу­ло 1,8 млн т. Тен­денція зле­ту од­ра­зу на 52,8% по­яс­нюється ек­с­порт­ною зацікав­леністю з бо­ку трей­дерів. На відміну від пше­ниці, яка ви­во­зить­ся за кор­дон у ви­гляді си­ро­ви­ни, со­няш­ник «за­роб­ляє» гроші ро­зумніше. Бу­ду­чи пе­ре­роб­ле­ним усе­ре­дині країни на вітчиз­ня­них по­туж­но­с­тях (а це й по­дат­ки від підприємств до бю­д­же­ту, й зар­пла­ти, й ро­бочі місця) ліквідне насіння пе­ре­тво­рюється «на про­дукцію з до­да­ною вар­тістю». А за межі країни по­трап­ляє вже олія, що­прав­да здебільшо­го не­рафіно­ва­на. Хо­ча не мож­на ска­за­ти, що сам со­няш­ник не ціка­вить за­кор­дон. Років п’ят­над­цять то­му Ук­раїна про­да­ва­ла до інших дер­жав близь­ко 900 ти­с. т насіння і мог­ла б без особ­ли­вих про­блем ро­би­ти це по­­нині. Але тодішні дер­жавні кер­ма­ничі зва­жи­ли­ся на му­д­рий і да­ле­ко­гляд­ний крок (сьо­годні це оче­вид­но), за­про­ва­див­ши 1999 р. для со­няш­ни­ку ек­с­порт­не ми­то. То­му нині за кор­дон у ви­гляді си­ро­ви­ни він по­ста­чається у знач­но меншій кількості. На­томість Ук­раїна три­має першість у ре­алізації на зов­нішні рин­ки со­няш­ни­ко­вої олії. На на­шу дер­жа­ву при­па­дає близь­ко 60% сві­то­вих об­сягів ек­с­пор­ту. Да­ле­ко по­за­ду за­ли­ша­ють­ся інші по­тужні ви­роб­ни­ки цієї про­дукції: Росія (20%) та Ар­ген­ти­на (10,5%). Ось ще од­на ци­ф­ро­ва ілю­с­т­ра­ція до те­ми. Ми­ну­ло­го мар­ке­тин­го­во­го ро­ку (ве­ре­сень 2013-го — сер­пень 2014-го) пе­ре­робні підприємства ви­ро­би­ли 4 млн
650 ти­с. т олії. З цієї кількості на ек­с­порт відправ­ле­но 4 млн 186 тис. т. Це плюс 28,9% до по­пе­ред­нь­о­го ро­ку. За про­да­ну за межі дер­жа­ви олію та шрот втор­гу­ва­ли чи­ма­лу су­му — 4,6 млрд до­ларів. От­же, в се­ред­нь­о­му,  щоміся­ця по­ста­чається на ек­с­порт олійної про­дукції з Ук­раїни на 388 млн дол.
Ви­хо­дить, що все­ре­дині країни для спо­жи­ван­ня ви­с­та­чає ли­ше 9–10% ви­роб­ле­ної олії, ре­ш­ту ми на­вчи­ли­ся про­да­ва­ти за кор­дон. Звісно, та­ких про­ривів та ва­лют­них над­хо­д­жень до дер­жа­ви не бу­ло, аби не зро­с­тан­ня ви­роб­ництва со­няш­ни­ку. Хіба це не на­оч­ний при­клад то­го, як тре­ба відсто­ю­ва­ти інте­ре­си Ук­раїни, щоб не за­ли­ша­ти­ся си­ро­вин­ним до­дат­ком, а праг­ну­ти тор­гу­ва­ти на зов­ніш­ніх рин­ках про­дукцією з до­да­ною вартістю?! Особ­ли­во з ог­ля­ду на те, що у світі лю­ди за­ра­ди здо­ро­во­го спо­со­бу жит­тя усе більше відда­ють пе­ре­ва­гу оліям пе­ред жи­ра­ми тва­рин­но­го по­хо­д­жен­ня. Нашій країні від то­го і кар­ти у ру­ки. Ук­раїнську олію вже ку­пу­ють близь­ко 90 дер­жав. Пе­ре­дусім — країни Азії, Близь­ко­го Схо­ду, ЄС, СНД та Аф­ри­ки. За два ос­танні ро­­­­ки спо­с­терігається зро­с­тан­ня про­дажів до Ки­таю. «Підне­бес­на» ста­ла од­­ним із най­по­тужніших спо­жи­вачів на­­шої со­няш­ни­ко­вої олії, за цим по­каз­ни­ком вий­ш­ла на третє місце після Індії та країн Євро­со­ю­зу. До речі, не мо­же не ра­ду­ва­ти, що до ЄС по­став­ки та­кож збільшу­ють­ся. Приміром, у липні–серпні до об’єдна­ної Євро­пи її бу­ло ви­ве­зе­но 179 ти­с. т, тоб­то 27,2% за­галь­но­го ек­с­пор­ту цієї про­дукції з Ук­раїни.

Усе зміша­ло­ся — ком­бай­ни, БТРи…        
Нині со­няш­ни­кові жни­ва ось-ось за­вер­шать­ся. Літо для цієї куль­ту­ри ви­да­ло­ся не над­то спри­ят­ли­вим. Че­рез спе­ку ко­ши­ки не виповнилися й насіння не встиг­ло спов­на на­бра­ти ва­ги. Ло­­гічно, що і вро­жайність ниж­ча за ми­­ну­лорічну. На 16 жовт­ня у се­ред­нь­о­му на­­мо­ло­чу­ва­ли насіння по 19 ц/га, тоді як у 2013-му на та­кий час бу­ло 20,7 ц/га. А з 4,8 млн га (93% площ) у аг­ро­фор­му­ван­нях зібра­ли понад 9 млн т со­няш­ни­ку.  Най­ниж­ча вро­жайність спо­с­те­рігається на Хер­сон­щині — 8,3 ц/га. У За­порізькій об­ласті пе­ресічний гек­тар дає по 12,9 ц, Ми­ко­лаївській — по 14,3, тоді як у сусідній Кіро­во­град­ській — по 20,2 цент­не­ра. У Київській, Пол­тав­ській, Іва­но-Франківській — більш як по 25 ц, у Вінницькій — 26,5, а у Чер­каській, Хмель­ницькій та Хар­ківській — по 27–27,4 ц/га. Най­сут­тєвіше за тем­па­ми зби­ран­ня со­няш­ни­ку че­рез військо­ве про­ти­сто­ян­ня відстає Лу­ган­щи­на. На се­ре­ди­ну ми­ну­ло­го міся­ця на там­тешніх по­лях ще за­ли­ша­ла­ся май­же по­ло­ви­на вро­жаю. Не на­ба­га­то кра­ща си­ту­ація на Донеч­чині. У підсум­ку, в охоп­ле­них оз­б­роєним про­ти­сто­ян­ням об­ла­с­тях на той час со­няш­ник «дозрівав» на 320–330 ти­с. га. У пе­ре­ра­хун­ку на насіння — май­же 600 тис. т. При­пу­с­ти­мо, тон­на си­ро­ви­ни у регіонах, де три­ває Ан­ти­те­ро­ри­с­тич­на опе­рація, ко­ш­тує при­наймні 4000 грн (менше, бо по­куп­цеві ви­во­зи­ти вро­жай з там­теш­ніх полів — не­аби­я­ка про­бле­ма). Тож є за­гро­за, що під сніг піде ма­ло не на 200 ти­сяч до­ларів со­няш­ни­ку… Як тут не зга­да­ти об­раз­не вис­лов­лю­ван­ня про вро­жай «не той, що в полі, а той, що в ко­морі» — на Дон­басі це прислів’я на­бу­ло за­гроз­ли­во­го ре­а­ль­но­го змісту! Як­що спроможемося зіб­ра­ти ви­ро­ще­не і на те­ри­торіях, кон­тро­ль­о­ва­них бой­о­ви­ка­ми, десь 500 ти­сяч тонн со­няш­ни­ка тре­ба бу­де ви­во­зи­ти із зо­ни АТО. Чи вдасть­ся звідти «вир­ва­ти» насіння — ве­ли­ке пи­тан­ня.       
До сло­ва, олійно-жи­рові ком­плек­си у бу­рем­них об­ла­с­тях ли­хо­ма­нить та­кож.  «Слов’янсь­колія» нині пра­цює у нор­ма­ль­но­му ре­жимі. По­туж­не підприємство на Лу­ган­щині «Сва­то­ве-олія» за­вер­шує підго­тов­ку до се­зо­ну пе­ре­роб­ки і пла­нує за­пу­с­ти­ти по­туж­ності. За­вод у Маріуполі було зу­пи­не­но — на цьо­му підприємстві та­кож сподіва­ють­ся, що нинішньо­го ро­ку во­но все ж таки пра­цю­ва­ти­ме. В ціло­му, на Дон­басі роз­міщено шість за­во­дів, які раніше пе­ре­роб­ля­ли до 1,6 млн т со­няш­ни­ку. Три з них, схо­же, не запускатимуться — у Троїцько­му (підприємство там і до війни про­сто­ю­ва­ло), Міло­во­му і До­нець­ку. В об­лас­но­му центрі по­туж­ний олійно-жи­ро­вий комбінат опи­нив­ся у зоні ак­тив­них бой­о­вих дій. На­разі на йо­го те­ри­торії ба­зу­ють­ся бой­о­ви­ки. Під­приємство не­од­но­ра­зо­во по­трап­ля­ло під ар­ти­лерійські обстріли. За свідчен­ням оче­видців, нині там навіть ка­белі по­виріза­ли.
По­при усі ці не­га­раз­ди, за про­гно­за­ми, хо­ча ви­роб­ництво со­няш­ни­ку й ско­ро­тить­ся з торішніх 11 млн т торік до 10 — 10,5 млн нинішньо­го ро­ку, на міцних по­зиціях Ук­раїни як світо­во­го ек­с­пор­те­ра не­добір май­же не по­зна­чить­ся. Очі­кується, що у підсум­ку пе­ре­робні під­приємства ви­го­тов­лять 4,3 млн т олії, з яких за кор­дон змо­же­мо відпра­ви­ти близь­ко 4 млн.     
 
Де насіння, там і до­лар
Ціна­ми на со­няш­ник аг­рарії, влас­не, як ча­с­то це бу­ває, і те­пер не за­до­во­лені. Рем­ст­ву­ють, що про­по­но­вані сіль­госпви­роб­ни­кам 4300–4400 грн/т, за нинішньої вар­тості ма­те­ріа­ль­но-тех­нічних ре­сурсів — не ті гроші, щоб роз­ви­ва­ти ви­роб­ництво. У гос­по­дар­ст­вах з но­с­тальгією зга­ду­ють лю­тий ми­ну­ло­го ро­ку, ко­ли за тон­ну насіння пе­ре­робні підприємства го­тові бу­ли пла­ти­ти більше 5 ти­сяч гри­вень. Мов­ляв, тоді ця ціна у ва­лют­но­му еквіва­ленті пе­ре­ви­щу­ва­ла 600 до­ларів і за тон­ну со­няш­ни­ка мож­на бу­ло ку­пи­ти дві тон­ни селітри. Те­пер не візьмеш і однієї.
На пе­ре­роб­них підприємствах на­рі­ка­ють: у нинішньо­му се­зоні, окрім то­го, що і насіння со­няш­ни­ку за якістю гірше, і вро­жайність ниж­ча — від­був­ся об­вал світо­вих цін на олію. Це пов’яза­но з вартістю соєвої, паль­мо­вої та ріпа­ко­вої олій, які ко­ри­гу­ють­ся з наф­тою. За суттєво­го зни­жен­ня цін на «чор­не зо­ло­то» й ці олії на зовнішніх рин­ках «пішли вниз». Бо за ви­со­ких цін на наф­ту вигідно ви­роб­ля­ти біоди­зель, а за низь­ких — ні. То­му ство­рю­ється над­ли­шок рос­лин­них олій —  ціни па­да­ють. Тож, про­гно­зу­ють на пе­ре­роб­них підприємствах, до но­во­го ро­ку зро­с­тан­ня світо­вих цін на олію нічо­го че­ка­ти. 
Бо­роть­ба за довкілля
відкла­дається. Країні потрібна ва­лю­та
До со­няш­ни­ку,  з точ­ки зо­ру охо­ро­ни зе­мель, еко­ло­ги завжди ста­ви­ли­ся із за­сте­ре­жен­ням. Ад­же найліквідніша куль­ту­ра знач­но вис­на­жує грун­ти (ма­буть, то­му у країнах ЄС здебільшо­го це олійне насіння вва­жа­ють за кра­ще ку­пу­ва­ти, а не ви­ро­щу­ва­ти у се­бе). Коріння со­няш­ни­ку, про­ни­ка­ю­чи на дво­ме­т­ро­ву гли­би­ну, ви­с­мок­тує за­па­си по­жив­них ре­чо­вин. Приміром, існу­ю­чи­ми нор­ма­ти­ва­ми оп­ти­маль­но­го співвідно­шен­ня куль­тур у сівозмінах у півден­но­с­те­по­во­му при­род­но-сільсько­го­с­по­дарсь­ко­му регіоні ча­ст­ка со­няш­ни­ку у струк­турі посівних площ не по­вин­на пе­ре­ви­щу­ва­ти 15%, у північ­но­­­с­те­по­во­му  — 10%. У лісо­сте­по­во­му оп­ти­маль­но площі ма­ють ста­но­ви­ти 5–9%, на Поліссі — 0,5%. При­чо­му, со­няш­ник можна по­вер­та­ти на од­не й те са­ме по­ле ли­ше че­рез сім-вісім років. Але ці нор­ми, здебільшо­го, і на­далі за­ли­ша­ють­ся на па­пері, бо со­няш­ник —  над­то вигідна куль­ту­ра для ба­га­ть­ох гос­по­дарств. Особ­ли­во «зло­вжи­ва­ють» посіва­ми агроформування півден­но-східних об­ла­с­тей. Приміром, у За­порізькій об­ласті цьо­горіч зби­ра­ють найліквіднішу куль­ту­ру з 552,8 ти­с. га. Це найбільший показник в Ук­раїні і яв­но пе­ре­ви­щує з­га­дані ви­ще 15%.
Сво­го ча­су Вер­хов­на Ра­да за­про­ва­ди­ла навіть відповідальність за від­сут­ність про­ектів зем­ле­у­с­т­рою, що за­без­пе­чу­ють еко­ло­го-еко­номічне обгрун­ту­ван­ня сівозмін та впо­ряд­ку­ван­ня угідь. У 2011 р. бу­ли вне­сені зміни до Ко­дек­су Ук­раїни про адміністра­тивні пра­во­по­ру­шен­ня. За ци­ми нор­ма­ми, за ви­ко­ри­с­тан­ня діля­нок без за­твер­д­же­них про­ектів зем­ле­у­с­т­рою керівни­кам аг­ропідприємств за­гро­жує штраф до
8 ти­с. грн. Але, як ча­с­то у нашій країні бу­ває, хотіли як кра­ще, а вий­ш­ло — як завжди. Сівозміни ста­ли підста­вою для по­борів сільгоспви­роб­ників з бо­ку пе­ревіряль­ни­ків. Тим ча­сом со­няш­ник, по­при усі на­ма­ган­ня об­ме­жи­ти йо­го при­сутність на вітчиз­ня­них ла­нах, укоріняється усе міцніше. Та й нині, че­рез про­ти­сто­ян­ня на сході, відповідним ор­га­нам, схо­же, не до сівозмін. А го­ло­вним кон­тро­ле­рам з сільгоспінспекції, які ще на по­чат­ку ро­ку ак­тив­но «при­гля­да­ли» за по­ряд­ком на ла­нах, — на радість аг­раріям об­ме­жу­ють по­вно­ва­жен­ня. В умо­вах дефіци­ту в країні ва­лют­них ре­сурсів дер­жа­ва зацікав­ле­на у со­няш­ни­ку, який до­по­ма­гає їх «за­ро­би­ти».
Але тут для еко­логів є й приємна но­ви­на. Як ми вже зга­ду­ва­ли, ціни на наф­ту у світі па­да­ють, і ви­роб­ництво біоди­зе­лю стає не­вигідним. Відповідно, на зовнішніх рин­ках де­шев­ша­ють рос­линні олії, з яких про­ду­ку­ють аль­тер­на­тив­не паль­не. Мож­на про­гно­зу­ва­ти, що ріпа­ко­ва, паль­мо­ва, соєва олії зно­ву ма­со­во ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти­муть­ся у спо­жив­чих цілях і як хар­чо­вий про­дукт скла­да­ти­муть у світі не­аби­я­ку кон­ку­ренцію олії со­няш­ни­ковій. От­же, й на со­няш­ник, не ви­клю­че­но, де­що впа­де по­пит. Тож «зо­ло­та квітка» вже не­за­ба­ром мо­же по­сту­пи­ти­ся місцем на ла­нах Ук­раїни іншим куль­ту­рам, які не так вис­на­жу­ють зем­лю.