Чернігівська прокуратура: на службі Указу

Історія, про яку “Пропозиція” розповіла у №4 (“Сенсація неніжинського масштабу”) та №5 (“Сенсація сталася”) за поточний рік, дістала своє продовження. Нагадаємо коротко суть справи. Ніжинська фірма “Сяйво” звернулася до суду з позовом до Чернігівської митниці стосовно відшкодування збитків, завданих неправочинною діями відповідача, який відмовився пропустити експортний вантаж зерна без наявності довідки про його реєстрацію на біржі. При цьому митниця на виправдання своїх дій посилалася на Указ Президента України від 26 червня 2000 року “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”. Розглянувши 11 квітня 2003 року справу, Господарський суд Чернігівської області встановив, що відмова митниці в оформленні документів щодо експорту зерна є неправочинною, оскільки Законом “Про зовнішньоекономічну діяльність” передбачено, що суб’єкти господарської діяльності керуються принципом верховенства закону, а підзаконні акти, які у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж встановлені Законами України, не є правомірними. Суд зобов’язав Чернігівську митницю відшкодувати фірмі “Сяйво” завдані збитки. Продовженням цієї справи стало апеляційне подання прокурора Чернігова, який не погоджувався з рішенням обласного Господарського суду і звертався до Київського апеляційного господарського суду. Сенс подання зводився до того, що дії митниці, яка керувалася Указом Президента, постановою Кабміну, наказами та листами Мінагрополітики, були правильними, адже, як пише прокурор, “ні Митний кодекс України, ні відомчі нормативні акти Державної митної служби України при видачі листів узгодження для митного оформлення товарів ... не уповноважують митні органи здійснювати оцінку Указів Президента України та наказів Міністерства аграрної політики України з точки зору їх неузгодженості з іншими нормативними актами”. У цьому з прокурором можна погодитися, проте виникає запитання: а якщо неузгодженість виявив хтось інший і вказав на це митній службі — тоді що? Напевно, хто-хто, а прокурор на це запитання мав би відповісти так: пріоритет слід віддавати Законам України, підзаконні ж акти, а тим більше — відомчі документи, мають другорядне значення. На жаль, у цьому разі прокурор знехтував принципом верховенства закону і виступив на захист відомчих інтересів, тож не дивно, що Київський апеляційний господарський суд, який відбувся 23 червня 2003 року, залишив рішення Чернігівського суду без змін. На завершення — про два маленькі нюанси, що зайвий раз підтверджують “вболівання” за інтереси держави, виявлені чернігівськими прокурором та митницею. По-перше, ані сам прокурор, ані будь-хто інший з прокуратури на засідання апеляційного суду не з’явився, як було зазначено, “з невідомих причин”. Інтереси позивача представляла начальник юридичного сектора Чернігівської митниці. По-друге, подання апеляційного позову не від митної служби, а від прокурора звільнило митницю від справляння державного мита на користь суду. І тут знову викликає подив позиція прокуратури: держава обкрадається руками самої держави.