Варіанти є - потрібен результат

У серпні, коли господарствами вже було зібрано понад 12 млн т ранніх зернових, українські аграрії не поспішали масовано реалізовувати своє збіжжя через цінову невизначеність на внутрішньому ринку. Заставні ціни на зерно та круп’яні культури, які задекларувала ДАК “Хліб України”, виявилися для селян малопривабливими, адже на ринку вже з середини липня на зерно утримувались значно вищі ціни від заставних. А насамперед такі фактори, як зменшення обсягів цьогорічного врожаю (насамперед продовольчого зерна) та відсутність значних імпортних поставок пшениці, вказували на те, що ціни на зерно на внутрішньому ринку не будуть знижуватись. Навпаки, в такій ситуації аграрії, притримуючи реалізацію зерна, більше сподівались на подальше зростання цін, що дало б їм змогу дещо відшкодувати збитки, які вони понесли в результаті пересівання озимини та загибелі посівів ярових культур. Навіть домовленість українського уряду з Росією та Казахстаном про масовані постачання продовольчої пшениці в Україну в обсягах понад 2 млн т за цінами, нижчими за ринкові, у серпні ніяк не впливала на ситуацію на українському ринку зерна. На думку незалежних експертів та операторів, ринок і не міг якимось чином відреагувати на заяви урядовців про товарні поставки російського та казахстанського зерна, адже інформація щодо технічних та фінансових умов цих постачань тривалий термін залишається невідомою для учасників ринку. Однак варто припустити, що якщо постачання все-таки почнуться і, особливо, якщо з’ясується, що ціна імпортованого зерна справді буде нижчою за ринкову, то це не тільки змусить українських аграріїв значно збільшити продаж свого зерна, але й призведе до падіння цін на нього. Експерти вважають, що, по-перше, до середини вересня — коли почнуться реальні поставки імпортного зерна — істотного сезонного падіння внутрішніх цін чекати не варто; по-друге, щодо прояснення деталей урядових домовленостей, то до них треба ставитись, як до намірів, а не факту; по-третє, поки ринок буде чекати некомерційних постачань “дешевого” імпортного зерна, на внутрішньому ринку ситуація може загостритися. Попри все, оператори ринку погоджуються з тим, що поставки зерна з Росії та Казахстану за міжурядовими угодами можуть суттєво змінити ситуацію на українському ринку. Хоча деякі експерти, як було зазначено вище, досить скептично ставляться до виконання цих угод, оскільки навіть у серпні не було оприлюднено механізм розрахунків за зерно, яке буде імпортуватись в Україну. І якщо не підлягає сумніву те, що Росія і Казахстан потенційно можуть поставити в Україну понад 2 млн т пшениці, а Укрзалізниця зможе перевезти цей обсяг до Нового року, однак у експертів викликає великий сумнів те, що саме стільки буде поставлено контрагентами зерна і що Україна зможе за нього розрахуватися (окрім випадку, якщо поставки будуть здійснюватися у вигляді товарного кредиту із фіксованою ціною). Адже закупівля такого обсягу, навіть за приблизними розрахунками, потребує понад 1 млрд грн (приклад: 2 млн т х 100 USD/т = 200 млн USD х 5,33 = 1,066 млрд грн). Зазначимо, що в Державному бюджеті таких коштів не передбачено. Та й товарний кредит — не зовсім вдалий вихід із ситуації. Експерти здивовані: якщо Україна буде повертати кредит також зерном, то чи має сенс двічі возити його, як кажуть, “туди-сюди” та ще й платити за це Укрзалізниці. До того ж, не зрозуміло, як будуть погоджувати якість зерна і що станеться в тому разі, якщо Україна в 2004 році знову збере поганий урожай, про що вже сьогодні заявляють оператори з огляду на дефіцит посівного матеріалу і критичний фінансовий стан господарств? І чим тоді Україна буде розраховуватися із позичальниками: грошима, іншими товарами чи елеваторами? Якщо вже сторони домовилися, що зерно буде поставлятися за цінами, “нижчими за ринкові”, то варто було б залучити до виконання угоди зернотрейдерів. По-перше, вони б заплатили продавцю за товар “живі гроші”, а по-друге, Держбюджет України не поніс би таких значних витрат на виконання міждержавних угод. До речі, якісь визначені урядом зернові партії може закупити Державний комітет з матеріального резерву (Держкомрезерв), а право імпорту решти обсягів для зернотрейдерів можна було б реалізувати на тендерах. Таким чином, ринок сам би визначив, які обсяги та у які терміни йому потрібні. Незалежні експерти розглядають декілька варіантів розвитку подій у вересні на українському ринку після початку масових надходжень імпортного зерна із Росії та Казахстану. Якщо Держкомрезерв як основний оператор виконання міжурядових угод почне продавати імпортне зерно за цінами його оприбуткування плюс операційні витрати, тоді обвал цін на зерно на українському ринку неминучий. Насамперед постраждають аграрії, що в умовах понесених збитків від цьогорічного недороду будуть змушені реалізовувати своє зерно за низькими цінами. Покупці (тобто борошномельні підприємства), зважаючи на те, що запаси зерна у Держкомрезерві будуть досить значні, не поспішатимуть з його закупівлею, оскільки обмежені у фінансах для створення власних запасів. Цей фактор досить негативно може вплинути на ринок — внутрішні ціни тривалий час будуть утримуватися на низькому рівні. Також постраждають і зернотрейдери (як українські, так і російські та казахські), оскільки з комерційної точки зору займатися імпортом їм буде невигідно. І буде досить цікаво почути думки, зокрема, російських експортерів зерна щодо дій власного Уряду, що почне поставляти у сусідню країну товар у таких значних обсягах та ще й за цінами, “нижчими за ринкові”. Другий варіант: український Д ержкомрезерв продає російське зерно за ринковими цінами на тендерах чи аукціонах. Але прецедентів Україна поки не знає. В умовах, коли єдиним стабільним продавцем на ринку залишається Держкомрезерв (тому що внутрішня пропозиція вже з вересня може стати нерегульованою, а імпорт уже після початку проведення цих тендерів може зменшитись, оскільки відбудеться коригування імпортних цін попиту з внутрішніми), скупчення великої кількості покупців на одному торговельному майданчику може призвести до того, що внутрішня ціна залишиться на досить високому рівні. Фактично вона буде балансувати між трьома факторами: граничною прибутковістю комерційного імпорту; обмеженою в часі потребою переробників (тобто попитом у конкретний момент, тому що купувати “про запас” зерно вони навряд чи будуть); розміром пропозиції зерна з боку вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників. У принципі, даний варіант є найбільш сприятливим для ринку, однак він не сприяє якнайшвидшому вирішенню найважливішого завдання уряду: повернути ціни на продовольчі товари на так званий “першочервневий рівень”. І, нарешті, третій варіант: ціна реалізації імпортного зерна з Держкомрезерву фіксується на визначеному рівні, який Уряд вважатиме найсприятливішим для благополуччя країни, але який буде дещо вищим за рівень собівартості, і цей рівень може змінюватися впродовж сезону за урядовим рішенням. Найпесимістичніші експерти вважають, що події будуть розвиватися саме за третім варіантом і це буде означати кінець комерційного зерноімпорту (хіба що він може поновитися після падіння експортних цін у Росії та Казахстані) та торгівлі зерном через посередників усередині країни. Більш конкретні варіанти розвитку ситуації незалежні експерти почнуть розглядати в разі проведення фактичних обсягів продажу імпортного зерна, хоча загалом вони всі погоджуються з тим, що реалізувати на внутрішньому ринку навіть за сезон 2,2 млн т продовольчої пшениці і не обвалити його — це ще треба зуміти! За матеріалами ІА “ПроАгро”