20 років потому

У серпні Україна відсвяткувала двадцяту річницю незалежності. Наскільки успішно розвивалася наша економіка в цілому й агросектор зокрема, якщо порівнювати з іншими країнами екс-СРСР? Які зміни сталися в рослинництві, як змінилися поголів'я й продуктивність тваринництва? Відповіді на запитання ви знайдете в цьому й подальших номерах "Пропозиції". Починаємо... з глобального.

За три роки до розвалу Союзу тернопільчанина Івана Миколайовича позбавили посади голови місцевого колгоспу через запровадження держрозрахунку. Так вирішив Гусятинський райком КПРС. Але часи змінилися. В 1992 році, після того як було узаконено оренду землі, колишній керівник колгоспу зі знаковою назвою "Перемога" разом зі своєю дружиною Клавдією створив власне господарство. "Друкую на машинці устав - треба було вказати назву господарства. Тоді й кажу чоловіку: буде "Мрія", адже ти завжди про це мріяв", - згадує Клавдія Федорівна. Ви вже здогадалися? Мовиться про засновників одного з найбільших на сьогодні українських агрохолдингів.

Невтішні досягнення
Мабуть, не дивно, що найбільших успіхів, з погляду зростання ВВП, досягли Прибалтійські республіки (реформували економіку, входять у Євросоюз) і багата нафтою й газом Росія. У цих країнах - найвищі зарплати. В Прибалтиці зростає тривалість життя населення, а цим може похвалитися далеко не кожна країна СНД. Ми, наприклад, не можемо: в нас цей показник знижується. З тривалістю життя чоловіків ситуація гірша тільки в Туркменії.
Якщо говорити про сільське господарство, то Україна, Росія й Казахстан (за останні 20 років) істотно наростили експорт пшениці та ячменю. Раніше Росія й Україна зерно цих культур імпортували в чималих обсягах, особливо Росія. Україна й Молдова можуть похвалитися експортом кукурудзи. З імпорту на експорт ячменю перейшли Туркменія й Узбекистан. Від імпорту фуражного зерна відмовився Киргизстан.
Щоправда, не завжди такі успіхи свідчать про нарощування виробництва зерна. Найчастіше це пов'язано зі зменшенням поголів'я - звідси й менші потреби в кормах.
Примітно, що практично всі республіки на момент розвалу СРСР виробляли надлишки м'яса. Тепер, у найкращому разі, м'ясо не експортують, а в гіршому - завозять.
На жаль, не всі аграрії змогли здолати тягар пострадянської розрухи, і зовсім небагатьом удалося "вирости" в успішний агрохолдинг. Не всі керівники мали ділову хватку, розумілися на основних законах економіки: не планової - ринкової. Не за ці якості призначали директорами колективних господарств.

Виживати або Перемагати
Спливали роки, одна влада змінювала іншу. Обіцянки, програми... Але з мертвої точки якщо щось і зрушувалося, то з великими потугами. До того ж, не тільки в нас - у багатьох братніх республіках.
Не всім аграріям пострадянського простору повезло з урядом, готовим до реформ, або з привабливими ресурсами для значної підтримки АПК. Хтось так і не дочекався допомоги від держави і відійшов від справ, поступившись місцем сильнішим або тим, у кого гаманець тугіший. Хтось на таку допомогу й зовсім не розраховував. Іван Гута, приміром, разом зі своєю командою управлінців завзято вивчав основи менеджменту, готувався до виходу на міжнародні ринки капіталу. Дуже показовий приклад. За даними агрохолдингу "Мрія", в 2008 році виробництво тонни картоплі компанії обходилося в $44,3, тоді як у середньому по Україні затрати сягали $200. Отже, можемо вирощувати бульбу не тільки в приватному секторі! "Не площа ланів вирішальна, а ефективність господарювання", - процитував Івана Гуту "Щотижневик 2000" в 2005 році. Тоді "Мрія" "контролювала" 10 тис. га. З  того часу багато чого змінилося. Компанія провела приватне розміщення акцій на Франкфуртській біржі. Її земельний банк нині становить 240 тис. гектарів.
Щоправда, агробізнесменам - Івану Миколайовичу та Клавдії Федорівні, - як і багатьом іншим у нашій країні, приготовлено нове випробування: земельною реформою. Тож матимемо привід обговорити її ефективність ще через 20 років.

Марина Моісеєва
m.moiseieva@univest-media.com