«Ми не шахтарі — прийшли надовго»

Як в Україні господарюють іноземні інвестори — на власні очі побачили журналісти «Пропозиції», завітавши у ТОВ «Герром Інвест-Україна».

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

Західні фермери повідбирали в українців найкращі землі, отримують із них нечувані прибутки, а наших підприємців, котрі хочуть займатися сільським господарством, відтісняють на задвірки… Така тема нещодавно стала предметом жвавого обговорення на одному із круглих столів. Аби переконатися, як насправді живуть іноземні фермери в Україні, журналісти «Пропозиції» відправилися у ТОВ «Герром Інвест-Україна» — підприємство, яке повністю належить австрійському інвестору.

На занедбаних полях
«Це — пшениця “геррома”, а то — кукурудза “геррома”, далі — їхній ячмінь…» — саме так відповідали люди, до яких ми звертались, розшукуючи дорогу до підприємства. Згодьтеся, це щось трохи нагадує казку про маркіза Карабаса. І правда, земель, які орендують австрійські фермери (одна лише сім’я), немало — понад 9 тис. га. Поля розкинулися навколо сіл Кальня, Загенці та Рідкодуби Деражнянського району Хмельницької області.
Зустрів нас генеральний директор товариства Дітріх Трайс. Розповів трохи про себе: родом із Західної Німеччини, в Україні вже 14 років, але очолює «Герром Інвест-Україна» більше року — австрійці попросили «підняти» їхнє господарство.
— Попереднє керівництво переважно дбало про збільшення розміру підприємства, а не про продуктивність виробництва, — розповідає Дітріх Трайс. — До цього я працював в Україні консультантом з аграрних питань. Тому австрійська сім’я фермерів спочатку звернулася за консультацією, а через півроку співпраці мені запропонували очолити підприємство. Не збираюся оцінювати роботу попередників, скажу лише те, що власники побажали, аби господарство розвивалося за сучасними технологіями, чого раніше бракувало.
Товариством «Герром Інвест-Україна» австрійський інвестор володіє вже вісім років. Раніше сільським господарством ніхто із цієї сім’ї не займався, стати фермерами порадили знайомі з України, оскільки з’явилась можливість узяти в оренду поля збанкрутілого колгоспу, розміщеного поблизу Хмельницького. Придбали у Німеччині «джондіри», які вже були у використанні, й почали господарювати. Сіяли всього потроху: пшеницю, кукурудзу, ріпак, гречку, гірчицю, коріандр та ін. Урожайність зернових була непоганою (наприклад, пшениці збирали до 50 ц/га), але не захмарною. Дісталася австрійцям у спадок від колишнього колгоспу і невеличка ферма — сьогодні це 210 дійних корів. Прибуток підприємство давало майже від початку утворення. Проте він був невеликим, тому час від часу доводиться брати короткотермінові кредити та використовувати інвестиційні кошти. Аби поліпшити ситуацію, Дітріх Трайс за рік свого керівництва підприємством вніс певні корективи у роботу господарства.

Сівозміни, щоденник, пріоритети
Найперше, що зробили, це прийняли на роботу німецьких агрономів. Ті вирішили полегшити сівозміни. Адже більшість культур навесні слід висівати одночасно, на практиці ж зробити це дуже важко — обов’язково щось десь відставатиме в термінах. Відповідно, відбувся і перерозподіл капіталу: нині більше коштів вкладають у економічно вигідні культури, і менше — в ризиковані. З нових культур тут висіяли розторопшу — лікарську рослину, яку після збирання в повному обсязі відправляють на експорт. Далі оптимізували строки хімічної обробки (нині її проводять строго за технологією). В якості добрив почали застосовувати курячий послід. Завдяки внесенню «органіки», з часом сподіваються отримати вищу врожайність зернових культур.
Також адаптували землю до зміни клімату, оскільки погодні катаклізми, на жаль, не обійшли й Західну Україну. Так, якщо раніше у цих краях на брак вологи ніхто не скаржився, то останнім часом дощу тут може не бути і по кілька місяців. Аби зберегти в грунті дорогоцінну вологу, в господарстві почали проводити обробіток площ відразу після збирання врожаю. Така технологія (звична для південних регіонів України) для Хмельниччини поки що є новою, проте сільгоспвиробники, котрі її використовують, уже мають добрі результати.
На фермі відремонтували корівник і встановили автоматичні поїлки, чого раніше не було. Як результат, корови дали більше молока (тепер надої становлять близько 5 тис. л/рік, завдання на найближчу перспективу — 6,5–7 тис. л). Наразі займаються реконструкцією силосної ями.
Добрим нововведенням у господарстві є і те, що тут почали вести щоденник й аналізувати раніше проведену роботу. Адже допущена одного разу й залишена поза увагою помилка може потягнути за собою безліч інших. Серед корисних нотаток — і погодно-кліматичні спостереження за роками, адже цікаво знати, коли якою була погода, й, аналізуючи тенденції її зміни, — відповідно коректувати господарську діяльність.
— Сільгоспвиробництво дуже швидко підняти неможливо, — вважає Дітріх Трайс. — Можна виснажувати землю, тоннами вносити добрива, але ж ми прийшли надовго. Тому намагаємося працювати на перспективу, а не як шахтарі: вибрали все із надр і залишили спустошену землю. Успішний фермер — не той, що витрачає дуже багато коштів на розвиток виробництва, а той, у кого найменша собівартість отриманої продукції. Можна вкласти чимало грошей у майбутній урожай, а тут несподівано — посуха чи град. І все пропало. В Україні у сільському господарстві більше ризиків, аніж у Німеччині, оскільки там опади більш-менш регулярні і прогнозовані. Тому кожний український сільгоспвиробник має відшукати свій унікальний спосіб господарювання.
У «Герром Інвест-Україна» власний спосіб господарювання вже знайшли. Це — індивідуальний підхід до кожного поля задля отримання найбільшої продуктивності за найменшого вкладання коштів. Ефективна економіка. І, головне, — добрі стосунки та виконання всіх зобов’язань перед пайовиками. Адже земля тут — найбільше багатство.