Дмитро Чіканчі: «Якщо нас позбавити податкових пільг, ми опинимося на межі банкрутства»

Нещодавно у високопосадовців Кабміну виникла задумка перевести на загальну систему оподаткування (зокрема, зі стягненням ПДВ) агропідприємства, які мають понад 3 тис. га земель сільгосппризначення. Мовляв, це агрохолдинги, і вони фінансово не постраждають. СВК «Яровський» — одне із таких підприємств.

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

Серед мальовничої природи поблизу міста Тарутино Одеської області у видолинку заховалося село Ярове. Першими його жителями були волелюбні болгари, які, не витримавши насильства Османської імперії, на початку ХХ ст. перебралися через гору й оселилися в яру. Сьогодні у Яровому живуть болгари, росіяни, українці, вірмени, молдовани. Більшість із них працює у сільськогосподарському підприємстві СВК «Яровський», який очолює болгарин Дмитро Чіканчі. Ми завітали у це господарство і взяли інтерв’ю у його керівника.

Дмитре Дмитровичу, як довго керуєте «Яровським»?
— У радянські часи наш СВК був величезним радгоспом із розвинутими галузями рослинництва і тваринництва. Я прийшов сюди у 1981 р., по переведенню із колгоспу сусіднього села. Протягом 20-ти років працював головним бухгалтером. Коли настали часи перебудови, радгосп реорганізували в КСП, а згодом — у СВК. У 2001 р. мене обрали його головою, звідтоді і керую. Спочатку було тяжко, оскільки «спадщина»дісталася із величезними боргами. Але спільними із колективом зусиллями вдалося підняти господарство й через два-три роки ми вже почали отримувати прибутки.
Тепер обробляємо 3350 га землі, маємо власний млин, міні-пекарню, 10 га виноградників. Великим досягненням є те, що людям вчасно виплачуємо заробітну плату. Щодо секрету успіху, то він простий: це наші працівники, сумлінні та відповідальні. Земля не пробачає недбальства, всі роботи мають бути виконані якісно і точно в строк. Це можуть зробити тільки справжні професіонали. Саме такі у нас і працюють. Тому все вдається.
 
На чому сьогодні спеціалізується господарство?        
— Переважно на вирощуванні зернових культур: озима пшениця, ячмінь, просо, кукурудза, ріпак, горох. Цього року озимою пшеницею засіяли 850 га, ячменем — 650, соняшником — 550, кукурудзою — 100 га, по 50 га — проса і сорго, під ріпаком — 500, а також вирощуємо інші кормові культури та маємо пари — 400 га. Тваринництвом майже не займаємося, оскільки кабальна цінова політика змусила нас відійти від цієї галузі. Маємо лише 1 тис. голів свиней та 250 овець. Вівці тримаємо, в основному, для власних потреб, адже який то болгарин без овець! 

Яка культура у вас найприбутковіша?
— Ріпак. Його рентабельність становить близько 180%, оскільки витрати на вирощування, порівняно із пшеницею та ячменем, значно менші. Звичайно, ріпак — дуже ризикова культура. Якщо він вдало перезимує — вже добре, потім рослини треба захистити від можливого стихійного лиха — вітру, граду. Ми це робимо шляхом оброблення посівів спеціальним біоклеєм. Після цього, навіть якщо і град випаде, втрати будуть значно меншими. Інша перевага ріпаку в тому, що це — культура, яка збирається першою. Тобто є можливість отримати «ранні» гроші. Дехто вважає, що ріпак виснажує землю. Я не погоджуюся із такою думкою — досвід показує, що ця культура є добрим попередником і під ячмінь, і під пшеницю. Звичайно, за умови, якщо вносити достатню кількість мінеральних добрив (щороку під усі культури вносимо понад 800 т міндобрив).
      
Які маєте результати із урожайності?      
— Торік урожай озимої пшениці та ячменю в середньому становив по 35, ріпаку — 20 ц/га. Для наших земель із низьким вмістом гумусу такі результати є досить непоганими.
 
За якою технологією обробляєте землю?
— До «ноу-тіллу» ми ще не дійшли, але від традиційної технології обробітку грунту вже відмовилися. Раніше після збирання врожаю проводили оранку і, ясна річ, мали величезні збитки через витрату пального. Тому змушені були перейти на мінімальний обробіток грунту, який проводимо шляхом дискування на глибину 5–6 см. Після цього боронуємо, аби зберегти вологу. І маємо добрі результати. Щодо врожайності — навіть кращі, аніж після оранки. Вважаю, що згодом перейдемо і на «ноу-тілл», але поки що до цієї технології не готові, оскільки вона потребує ідеальної чистоти полів.
 
І як же боретеся із бур’янами?
— Щоб зберегти вологу, ми не обробляємо поля культиватором, а вносимо гліфосати, які знищують усі бур’яни. Препарати працюють дуже добре, як наслідок — і вологу маємо, і поля чисті.

Які сорти зернових ви виро­щуєте?
— Із сортів озимої пшениці для нашої кліматичної зони найкраще придатні Одеська 267, Куяльник, деякі інші; із ячменю — Достойний, Хайлайт (дуже добрий сорт, набагато кращий, ніж Достойний, але переваги останнього у тому, що він, так би мовити, «дворучка» — можна сіяти і навесні, і восени). У сегменті соняшнику надаємо перевагу гібридам Рімі і Сіклос, із сортів ріпаку найпридатніші для наших умов вирощування такі: ДСВ, Геркулес, Вектра. Раніше сіяли український сорт Чорний велетень, але він себе не виправдав.
 
Торік аграрії отримали великий урожай, але постраждали від низьких закупівельних цін на зерно. Як ситуація складається цього року?  
— Цінова політика у сільському господарстві, на жаль, сьогодні державою не контролюється. Аграрії ж поставлені в такі умови, що напряму не можуть реалізувати врожай, а лише через зернотрейдерів. Торік восени ціна на зерно була 1600–1800 грн/т, навесні — зросла до 2200 грн. Але ми, як і багато інших сільгоспвиробників, не змогли чекати до весни і змушені були продати врожай восени, аби розрахуватися із боргами, оскільки доводиться брати банківські позики під 20–22% річних. 
Цього року ситуація ще гірша, аніж торішня. Та ціна на пшеницю, яку нам пропонують (по 2600 грн/т), не перекриває виробничих витрат. Адже дизельне пальне, насіння, добрива, засоби захисту рослин доводиться купувати за курсом долара, який, порівняно з минулим роком, зріс майже удвічі.     
Тому для нас нинішній рік очікується ще складнішим, ніж попередній. Урожайність маємо вищу, але прибутку — менше. Тому все, що заробимо, змушені вкласти у майбутній урожай.

В уряді останнім часом активно мусується питання, щоб позбавити податкових пільг агропідприємства, які обробляють понад 3 тис. га землі. Якщо це станеться, як таке нововведення позначиться на діяльності вашого кооперативу?
— Якщо нас позбавлять відшкодування ПДВ, то ми опинимося на межі банкрутства. На мою думку, нині найбільшою проблемою українського сільського господарства є те, що ми фактично працюємо, як і живемо, сьогоднішнім днем — економічної стабільності немає. Лягаєш спати — одна ціна на пальне, насіння тощо, прокидаєшся — зовсім інша.
Звичайно, ми не залишимо землю незасіяною і неприбраною, братимемо кредити, працюватимемо у борг під майбутній урожай. Але треба, щоб наш уряд пам’ятав: сільське господарство годує країну, у цій сфері працюють люди, і їхній заробіток не надто великий. Тому владі варто звернути увагу на село. І у жодному разі не позбавляти аграріїв податкових пільг, а навпаки — розробити програми підтримки сільського господарства, інакше воно просто загине.