Земельна реформа:

Незабаром можливе скасування мораторію на продаж сільгоспугідь. Яким має бути ринок землі? Чи доцільно продавати паї? Що таке ціна на землю? Думками з цього приводу поділилися експерти, парламентарі та господарі.

Земля... “Їй байдуже: з реформою чи без” — цей один із розхожих газетних заголовків понад десятирічної давнини, коли вікопомний указ Президента Леоніда Кучми “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” виголосив старт радикальним земельним новозмінам, чомусь закарбувався в пам’яті. Яка справжня ціна питання тоді й тепер? Йдеться не про гроші, за які нині оптом і в роздріб торгують гектарами. Якщо керуватися іншим еквівалентом, яким вимірюють інтереси держави, процес цей не можна вважати байдужим ні для землі, ні, тим більше, для людей.
Одні кажуть: на даний момент продавати паї недоцільно, бо земля на сьогодні має суто номінальну вартість. Треба принаймні десять чи двадцять років попрацювати в рамках довгострокової оренди, щоб склалася певна система, за якою можна взагалі оцінювати наділи. Другі наполягають: тільки за умови вільного ринку гектарів сільгоспвиробники одержать можливість ефективно використовувати землю та виробляти на ній продукцію здорового харчування, зможуть залучати кошти під іпотеку власної землі, адже господарства стануть привабливими для інвестицій.
Що буде з українською землею: чи продаватимуть її з наступного року? До чого це може призвести? Поліпшить чи погіршить продаж землі ситуацію в сільському господарстві? Про це вкотре йшлося в столиці під час прес-конференції в інформагентстві ГолосUA.

Чому Білл Гейтс плакатиме через п’ять років

Леонід Козаченко,
президент Української аграрної конфедерації:

— Німецькі фахівці, які дуже добре розуміються на ринковій вартості землі в Європейському Союзі, дійшли такого висновку. Якщо тепер почати приватизацію землі в Україні, то ціна буде 400–500 доларів за гектар. Якщо сільське господарство динамічно розвиватиметься, то максимум через п’ять років ціна становитиме близько восьми тисяч доларів.
Порахуйте. Вони не написали це, але жартома, коли презентували свої розрахунки, казали, що, “мабуть, Білл Гейтс плакатиме через п’ять років, якщо дізнається, що найбагатша людина на планеті живе в Україні”… Я особисто завжди був за ринок землі, виступав “за” ще на початку дев’яностих. Тепер уже два роки поспіль кажу: стоп! Не треба спішити…
Це буде велика несправедливість і стосовно власників землі, й щодо самої держави. Але чи справді буде так, як прогнозують німецькі фахівці, чи ні, я не знаю. Ті люди, в яких є гроші, чи хочуть вони вкласти їх у сільське господарство й стати багатшими за Білла Гейтса?”

Повернутися назад буде непросто

Сергій Терещук, заступник голови Комітету ВР з питань
аграрної політики та земельних відносин :

— Для нас це (земельна реформа. — Ред.) буде найвідповідальнішим і найважливішим голосуванням у Верховній Раді. Бо якщо ми “наламали дров”, ухвалюючи зміни до Конституції, то їх можна виправити, приймаючи нові зміни до нового Основного закону. А якщо ми неправильно проголосуємо й приймемо закони, які просунуть далі земельну реформу в неправильному напрямку, от тоді назад повернутися буде дуже важко. Про це свідчить досвід європейських країн, які зробили помилки, а потім з дуже великими потугами намагалися все повернути назад.
Чи буде ринок землі? Він уже є. Землю сільськогосподарського призначення продають за прихованими схемами. Інше питання — чи буде в нас відкритий, цивілізований ринок землі? Безперечно, буде. Проте мають бути деякі обмеження. Пропоную обмежити це адміністративними межами сільської ради. На території кожної сільської ради має бути щонайменше одне господарство. Якщо в кожному селі буде господарство, — це вже робочі місця.
Але до ринку нам слід підготуватися: сформувати його, сформувати власника. Власниками землі мають бути люди, які проживають у сільській місцевості, які там працюють. І не дай Боже нам породити латифундистів. Також я не погоджуюся з тим, щоб держава скуповувала всі землі, бо це насправді націоналізація. Тут держава віддала землю, а тут знову скуповує. Якщо вже роздробили господарство, наробили помилок, то тепер краще дати можливість, щоб хтось у селі придбав її.

Гектари стануть другим золотом, другою нафтою…

Василь Коробейко,
фермер із Кіровоградщини:

— Процес купівлі-продажу уже пішов. Просто їздять по господарствах, які мають три-п’ять тисяч гектарів землі, й уже пропонують гроші за корпоративні права. Тобто, щоб їм продали ці господарства. Якщо фермери не погоджуються, приїздять удруге, втретє. На четвертий раз приїжджають уже з конкретними погрозами — аж до фізичної розправи. Ось таке діється нині в Україні. Приїздять комерсанти, кажуть, ми, мовляв, представники такої-то компанії з іноземним капіталом. Ми готові платити вам за те, що ви продасте господарство, — 400 доларів за гектар.
Можна здогадатися, звідки “ростуть ноги”. Приміром, металургія — це металургія. Сьогодні завод є, а завтра газ — по 600 доларів за тисячу кубів, і той завод стає купою металобрухту, а земля… Проблема з продуктами харчування на планеті була, є й щороку стає дедалі гострішою, отже, земля, мабуть, буде другим золотом, другою нафтою…

Ми не готові

Катерина Ващук,
секретар Комітету  ВР з питань фінансів, банківської діяльності,  податкової
та митної політики:
— Вважаю, найстрашнішим був би момент, якби з першого січня наступного року ввели таке поняття, як “ринок землі в Україні”. Це було б найгірше, що можна зробити на сьогодні в державі. Чому? Не готове законодавство — раз. Не готові місцеві ради — два. Не готові громади, немає інфраструктур, які б по-справжньому це питання організували.
Ринок, який бачиться без участі держави, — це ринок без правил і без прав. Яка гарантія, що до тих людей у селі не підійдуть сильні хлопці й не скажуть, що “оце тобі, бабушка з дєдушкою, стільки-то тисяч і підписуй оцю бумагу, бо буде гірше”. Може таке бути? Абсолютно.
Я почала б з того, що створила б серйозну державну структуру, яка купувала б ту землю. А пізніше на державному рівні вирішували б, що з нею робити далі. Є велика частина землі в Україні, яка взагалі не затребувана. Майже мільйон гектарів землі належить державним інституціям: різним організаціям, академії аграрних наук. Є невитребувана земля, яка перебуває на балансі державних підприємств. На цьому може базуватися чи державний земельний банк, чи державна земельна агенція.
Має обов’язково бути обмеження продажу кількості землі в одні руки. Землю, на мою думку, має право купляти тільки фізична особа, і в жодному разі не акціонерні товариства чи ще там хто. Бо під тим можна замаскувати будь-яку іноземну компанію.
Я не кажу, що в нас немає добрих господарів. Є. Просто аграрної реформи в Україні як такої не відбулося. Її абсолютно скомпрометовано.

Записала Галина Квітка