“Я побоююсь перевиробництва”

Слова, які я винесла у заголовок, належать голові правління ВО “Київптахопром” Миколі Єпіфановичу Жеребову. І йдеться в них про виробництво товарного курячого яйця і курячого м’яса. Відверто кажучи, такий стан речей порадував мене як потенційного покупця. Адже чим більше товару, тим він має бути дешевшим. Та приємні міркування в мить розвіяли занепокоєні підрахунки Миколи Єпіфановича: “Ви ж розумієте — ціни на товарне яйце ті самі, що й кілька років тому, а вартість кормів як піднялась у 5–8 разів, так і залишилась на цій висоті. Прибутки ж наших споживачів зростають поки що повільнішими темпами”. А от формула “товар — гроші — товар” залишається незмінною. Три роки тому об’єктивні та суб’єктивні економічні обставини із згаданої формули вибили складову “гроші”, і для галузі постало гамлетівське: “Бути чи не бути?” Птахівництво залишилось сам на сам з проблемою, де віднайти кошти на корми. Держава вже не допомагала, власників у фабрик ще не було, про інвесторів — не йшлося. Тож, як згадує мій співрозмовник, поїхали за досвідом у Росію, де у місцевих курей після всіх реформ вже відростали підрізані крила. І тоді на практиці зрозуміли, що лише зацікавлений у кінцевому результаті інвестор зможе відродити галузь. Та переконатись самому у необхідності залучити у справу чужі гроші — дещо легше, ніж переконати когось розлучитися, хоч і на певний час, із власними коштами. Не знаю, які слова і докази при цьому знаходив Микола Єпіфанович, його колеги, та відомо інше — з 30-ти птахогосподарств області лише три ще “не знайшли собі пару”. Тож на інвестиційному виданні: Білоцерківське птахопідприємство, ЗАТ “Надія” Сквирського району та Гайшинська, колись відома своїми індиками, птахофабрика. Хоча остання — не зовсім вільна, а швидше перебуває у невдалому, безплідному шлюбі. Але це, мабуть, поодинокий випадок. М.Є. Жеребову значно приємніше говорити про інше співробітництво, от хоча б з АТЗТ “Миронівський хлібопродукт”. Споживачам вже полюбилось завжди свіже м’ясо курчат-бройлерів марки “Наша Ряба”, під якою згадана компанія об’єднала продукцію кількох виробників з різних регіонів. Зрозуміло, що такий інвестор — справжня знахідка. Адже це, перш за все, комбікорми власного виробництва, виготовлені на найсучаснішому обладнанні. По-друге, унікальна технологія вирощування птиці розроблена фахівцями компанії “Миронівський хлібопродукт” на базі власного досвіду і вивчення передових європейських технологій. Тепер вони взялись і за виробництво товарного курячого яйця. Тож, завдяки “Миронівському хлібопродукту” та ще одному інвестору — Укргазбанку,— відроджується ЗАТ “Агрофірма “Березанська птахофабрика”. З 600 тис. голів птиці — половина вже сидить на яйці, інша — стане продуктивною через місяць, до посадки готують і 300 тис. голів молодняку. Продуктивність виробництва за 8 місяців цього року відповідно до аналогічного періоду минулого зросла в 3,4 рази. А от на Київській птахофабриці, яка найближчим часом виходить на проектну потужність, цей показник збільшився аж у 18,7 раз, що можна перевести у кількість яєць — 107 млн 917 тис. штук. Тож, сьогодні це флагман не тільки області, а й усієї України. Завдяки інвестиційним вливанням Української регіональної компанії “Роз-Дон”, тут утримується мільйонне поголів’я курей-несучок і молодняку. На друге місце з виробництва яєць виходить птахофабрика “Україна”. Завдяки вітчизняним інвесторам відроджено і Гаврилівський птахокомплекс, на базі якого та кількох інших підприємств створено сільськогосподарське формування “Комплекс Агромарс”. Господарство має власну кормову базу, комбікормовий завод, побудували новий забійний цех. Це і є зримі результати інвестиційної політики. Микола Єпіфанович впевнений, що прихід у галузь українських інвесторів — це добрий знак економічних зрушень. Хоча і від іноземного капіталу ніхто не відмовляється. Саме він “підняв” Морозівську птахофабрику, яка була в простої вже 5 років. Нині це товариство з обмеженою відповідальністю “Рубі Роз Агрікол ЛТД”. Його генеральний директор — Ель-Хусейн Касам, громадянин Лівану. Та податки він сплачує в Україні, робочі місця створює для українців, продукцією насичує український ринок. Крім Морозівської, повертає до життя ще кілька птахофабрик, у т.ч. і Яготинську з виробництва качиного м’яса. Відомо, що птахівнича галузь одна з найрентабельніших. І все ж ризик для інвесторів залишається. Та якщо якісь його прояви можна попередити (наприклад, хворобу птиці), то на достатню купівельну спроможність наших громадян можна лише сподіватись. Але і це, на щастя, не зупиняє людей, які працюють на перспективу і здатні бачити майбутнє. Серед них ТОВ “Слов’яни”, які вкладають капітал не тільки у придбання птиці, а й у батьківське стадо, щоб мати своє плем’ядро. У більшості областей України користується попитом їх крос: хай-лай білий та хай-лай коричневий. Будують в Макарівському районі свою фабрику для роботи з племінним стадом. На моє запитання, чи потрібна державна підтримка галузі, якщо, завдяки ініціативі на місцях, принаймні, птахівництво Київщини на підйомі? М. Є. Жеребов відповів:”Ви ж розумієте, що такі грошові вливання стали можливими завдяки створенню державою сприятливих умов для інвесторів. Потім не можна забувати, що кілька років тому у найскрутнішу для галузі годину саме держава надала допомогу зерном. Шкода, що дехто й досі не розрахувався за цей борг. Хочу звернути вашу увагу на зміну форми власності майже усіма птахопідприємствами. І це на користь справі. А от племінна робота повинна залишатись під опікою держави. До речі, вперше за всю історію птахівництва, ми надаємо птахопідприємствам статус державних племінних господарств. Їх вже 5, серед них і перепелина ферма ДП “Обрій”. А що то таке мати племінну птицю? Це ж різкий підйом виробництва за умов якісних і у достатній кількості кормів, а це ми тепер маємо. І результати не забарились. Найкращим для нашої галузі був 1988 рік, коли ми мали найвищі показники з виробництва м’яса птиці і товарного яйця. Так от, першого показника ми вже досягли, а другий — наступного року навіть перебільшимо. Оце мене і лякає. Якщо раніше від курки-несучки у стаді за рік одержували 250–270 яєць, це було “ого-го!”, то сьогодні 300–320 — це норма. А є ж птиця, що несеться кожного дня. Тільки за серпень вироблено майже 74 млн штук яєць, що у 2 рази більше, ніж за аналогічний період минулого року. Тож, розумієте, які повинні бути високоякісні збалансовані корми, а отже, і ціна яйця?” Тепер і споживач знатиме, чого вона саме така, чого не зменшується, а до того ж, за яку якість він платить гроші. Адже із січня наступного року птахофабрики переходять на новий державний стандарт, відповідно з яким яйця будуть маркуватися на дієтичні і столові. А інвесторам не треба лякатись перевиробництва, адже ще залишається вільним ринок м’яса індиків, качок, гусей. І це за умови, що свят у нашому календарі побільшало. Українці ж люблять смачно попоїсти, хоч і на останні гроші. Вікторія Волошка