Віват, фестивалю!

Цими днями в місті стояла напрочуд ясна осіння погода. Сонечко своїми променями фарбувало листя у найвибагливіші відтінки — від яскраво жовтого до пурпурового. Нічна прохолода, спокійне, глибоке небо немов ставили останню крапку у фантазії теплого дня. Ще, правда, інколи з’являвся легкий вітерець. Він кружляв у своєму, тільки йому зрозумілому, танку різнобарвне вбрання дерев, залишаючи на асфальті великі коричневі плоди каштанів та шишки й горішки ведмежого горіха… Такою ми побачили Умань в день свого приїзду. І щоб зберегти ці чудові спогади якомога довше, не гаючи часу, поринули в чудову казку дендропарку “Софіївка”. А раптом не випаде хвилинки погуляти осінніми доріжками всесвітньо відомої скарбнички паркової архітектури? Втім, випадок подарував нам аж три розкішні дні перебування в Умані. І називався цей випадок — Всеукраїнський фестиваль “Софіївські зорі”. Знаю достеменно: більшість тих, хто має безпосереднє відношення до закладів виховання, освіти та культури на селі, ознайомлені з Національною програмою патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності, зміцнення моральних засад суспільства та активізації і популяризації творчої діяльності колективів аматорського мистецтва в аграрних вищих навчальних закладах. Саме цей документ спонукав Міністерство аграрної політики України до конкретних дій. Вже набули певного суспільного розголосу такі всеукраїнські виховні заходи, які зліт відмінників навчання аграрних вузів “Лідери АПК ХХІ століття” та Всеукраїнські спортивні ігри студентів. Масштабнішим кроком у виконанні згадуваної програми став всеукраїнський фестиваль колективів художньої самодіяльності та аматорського мистецтва аграрних закладів освіти “Софіївські зорі”. І оскільки цей огляд вперше був проведений торік в Умані, його організатори вирішили одностайно: бути йому щорічним і носити назву “Софіївські зорі”. “Не хочу здатися не скромним, — пригадує державний секретар Мінагрополітики, голова оргкомітету фестивалю Сергій Мельник, — але минулого року побувавши в Умані, я запропонував назву “Софіївські зорі” нашому огляду, як робочий варіант. І ось чому. У жовтні в цих місцях напрочуд красиве, глибоке нічне небо. Ще тепле від землі повітря вночі змішується з прохолодним, майже морозяним. І якщо не полінуватись, а подивитися на зорі, то здається, що вони мерехтять. Вони світять вічно, з’являючись у космічному просторі. Наше буденне життя теж інколи сповнене святковості. Щасливе поєднання таланту, обдарованості, вдачі, обставин народжує такі незабутні події, як наш фестиваль. І тут у світлі софітів, посмішок, позитивної енергетики глядачів з’являються нові імена, нові зірочки. І тільки від нас усіх залежить їхня подальша доля. Я, як представник оргкомітету цього мистецького заходу, глибоко переконаний: ці талановиті діти, які покажуть себе на фестивалі, стануть не просто прекрасними фахівцями в аграрній сфері, вони нестимуть духовне, високу культуру в наше пореформене село. Сьогодні нам везуть речовий секонд хенд, нав’язуючи і секонд хенд духовний, прагнучи “прищепити” нашій молоді не притаманні українському народові моральні цінності. Ми повинні це зупинити. І ми бачимо, що саме ці сільські діти в змозі пронести через життя ті духовні традиції, які ще живуть у нашому народі. Думаю, ви зі мною погодитеся, що такі творчі змагання відволікають молодь від шкідливих звичок, від “вулиці”, де, на жаль, культивуються паління, вживання алкоголю і навіть наркотичних речовин”. Правда ж, з цими словами не можна не погодитися? Міністерство разом з аграрними закладами освіти провело величезну роботу, аби паростки художньої самодіяльності у вузах дали міцні, надійні “сходи”. Нині кожен другий студент-аграрій чи співає, чи танцює, чи майстерно володіє народними або іншими музичними інструментами. В цікавих художніх змаганнях І та ІІ туру “Софіївських зорь” взяло участь 80 тисяч юнаків і дівчат із 172 тисяч, які навчаються в аграрних вузах. І можна собі лише уявити, скільки докладено зусиль самими номінантами та їхніми викладачами, скільки проведено годин репетицій, скільки витрачено емоцій та пролито сліз, адже тільки 1700 найталановитішим, найобдарованішим випала щаслива нагода показати себе та презентувати вуз на найбільшій нестаціонарній (зі збірних конструкцій. — Прим. авт.) сцені України в Умані. А щоб дійство це стало насправді святом художньої самодіяльності, над його створенням працював заслужений діяч мистецтв України, обдарований режисер-постановник Василь Вовкун. Допомагали йому молоді режисери арт-групи “Велес”. А проте, це не перше знайомство відомого постановника з цим пісенним “матеріалом”. Спочатку була постановка “Цар Едіп”, у якій взяло участь 400 студентів Національного аграрного університету. Згодом ще в одній професійній роботі Василя Вовкуна було задіяно 300 студентів, знову ж таки з НАУ. “Жодного разу мені ніхто не поставив запитання: а чому саме студенти аграрних вузів? — ділиться враженнями пан Василь. — Знаєте, ці діти не зіпсовані професійним ставленням до акторської роботи. Вони вірять в те, що відбувається на сцені. Це вражає! У них очі світяться, ці очі не лукавлять. У цьому є певна цнотливість, якщо можна так сказати, є щось чисте. Усі вони від бабусь, дідусів, батьків навчилися свого мистецтва, свого прагнення у ньому проявитися. Передивляючись багатющий матеріал до фестивалю, я був щиро здивований. І думаю, що подібну цікаву творчу роботу з народним пісенним чи танцювальним мистецтвом в інших вузах України навряд чи проводять. Це теж у мене, як у професіонала, викликало подив. Тому я вибрав саме цю сцену, таке світло, маленький екран і… мінус фонограму. Тобто, звук на фестивалі виключно живий, аби слухач відчув красу голосу виконавців, насолодився тембром, звучанням. Словом, ми прагнули забезпечити учасників саме такими технічними засобами, які не завжди може собі дозволити професійний виконавець. Вибудовуючи програму, я зустрів такі колективи, почув такі голоси, які не завжди є в професійних, академічних. Тільки в першому концерті “Роде наш красний” виступило 32 творчі одиниці. Наприклад, народний ансамбль танцю “Соняшник” Луганського національного аграрного університету. Скільки цікавих постановок привезли танцюристи! Їхні концертні костюми були готові буквально за день до початку фестивалю. Не секрет, що такої працездатності сьогодні немає в професійних колективах, там роками можуть не ставити жодного нового танцю. Або згадаймо Марину Богун чи Марійку Онищенко (обидві студентки цього ж вузу). Їхній спів — це майстерне поєднання традиційного і сучасного. Це таке виконання, яке готове до естради, потрібен лише поштовх, допомога, у гарному розумінні слова — протекція. А народний ансамбль сучасного бального танцю “Натхнення”, знову ж Луганськ: у кожному номері — висока культура підходу до матеріалу. Тому в нашого мистецького заходу, на мою думку, дві місії: показати цих талановитих дітей, а тим, хто готовий до сцени, дати можливість повністю себе розкрити в мистецтві. На жаль, сьогодні в нашій державі всі фестивалі комерційні, споживацькі. На них мусується той самий репертуар, звучать ті самі імена, витрачаються шалені гроші. Я щороку ставлю 30–40 заходів, і мені інколи вже нецікаво, навіть не хочеться працювати. Чому? Бо фестиваль має давати щось нове. “Софіївські зорі” і є тим конкурсом, який насправді відкриває. Він чесний. Я б назвав його найбільш чесним фестивалем, бо такі поняття, як протекціонізм або гроші, тут відсутні. Тут є надзвичайно цікавий матеріал, безмежна працездатність студентської молоді, природна обдарованість і певний фанатизм в досягненні мети. Діти не отримують за це гроші, а демонструють високий клас підготовки”. Що тут додати? Хіба що те, що залишилось, як-то кажуть, за лаштунками сцени. Саме там вирішувалося найскладніше: скільки днів триватиме фестиваль, на скількох майданчиках, хто працюватиме в журі, якими будуть нагороди, де взяти кошти на все, все, все… Голова з приводу всіх що? як? де? боліла лише у організаторів фестивалю. Ми, журналісти, тільки дивувалися, з яким розмахом вирувало це дійство і на Центральному майдані міста, і на його головній вулиці, на Площі зборів та біля Павільйону флори дендропарку “Софіївка”. Ми залюбки дихали цим мистецьким повітрям, завзято аплодували і пританцьовували. Ввечері, коли місто Умань святкувало день свого народження, разом з уманцями заворожено дивились у небо, в якому феєрверк розсипався міріадами різнобарвних вогників. А наступного дня, коли наші відомі митці Ніна Матвієнко, Дмитро Гнатюк, Володимир Сіренко, Вадим Крищенко, Іван Сльота вручали кращим із кращих малахітову діадору — головний приз фестивалю, — думали: на нашому мистецькому небосхилі з’явилися нові зірочки уманського зорепаду “Софіївських зорь”. Дай, Боже, їм світити якомога довше! Наталія Черешинська