Відродження системи

Аграрники зі стажем звикли до того, що підготовку, ремонт і технічний сервіс сільськогосподарських машин виконують підприємства системи “Сільгосптехніка”. На жаль, останніми роками переваги централізованого господарського механізму ця система втратила, перетворившись на конгломерат розрізнених ВАТів і ЗАТів. Проте час “розкидати каміння”, напевно, минув. У серпні нинішнього року створено корпорацію “Украгроремтехзабезпечення”, яка за своїм духом і складом учасників по праву може вважатися спадкоємцем колишньої потужної усезагальної “Сільгосптехніки”. Володимир Саченко, начальник департаменту науково-технічної політики Мінагрополітики у своєму виступі на сторінках “Пропозиції” докладно розповів про нову структуру. Засновниками корпорації стали 64 юридичні особи, серед яких — обласні підприємства “Сільгосптехніка” та “Облагротехсервіс”, гіганти вітчизняного сільськогосподарського машинобудування (“Червона Зірка”, “Одесагрунтомаш”, “Харківський завод тракторних двигунів”), потужні фінансово-промислові структури (“Укрпромінвест”), наукові заклади (Інститут механізації та електрифікації УААН, УкрЦВТ) та інші. Створення корпорації стало результатом поєднання зусиль багатьох зацікавлених сторін. Голови обладміністрацій неодноразово зверталися до Міністерства агрополітики, Кабміну з проханням відродити централізовану ремонтно-сервісну службу. Зокрема, в Одеській області це питання порушував голова облдержадміністрації Сергій Гриневецький. На регіональному рівні Одещини цю систему було реанімовано, і результат не примусив себе чекати — понад три мільйони тонн зернових! Тим самим шляхом пішли в Миколаївській, Вінницькій, Чернігівській областях. Однак цього замало, адже назагал по Україні діяло 967 ремонтних підприємств, багато з яких тепер не працюють. Скажімо, спеціалізована золотоніська “Сільгосптехніка”, що ремонтувала колись по 700—800 комбайнів, п`ять років не чула й запаху комбайна; лише цього року там спромоглися поставити на ремонт сім машин. З-поміж завдань корпорації є виготовлення підприємствами-учасниками нескладної грунтообробної техніки. Виробнична база для цього цілком достатня. Наприклад, у Вишевичах випускають борону БДТ-7, яка за якістю не поступається іншим вітчизняним аналогам, а за ціною — дешевша. Або взяти підприємство у Краснянському: їхні грунтообробні машини — грунторозпушувачі й дискові борони — господарства замовляють за півроку. У Краснополі виробляють підбарабанники до всіх видів комбайнів, у тому числі іноземних. У Балаклеї працюють за програмою виготовлення нових запчастин до комбайнів “Дон” та “Нива”. У Тульчині спроможні відремонтувати будь-який двигун: везуть їм і іноземні, а сусідня військова частина звернулася з проханням відремонтувати два 12-циліндрові двигуни до бронетранспортера. Калинівська “Сільгосптехніка” виробляє культиватор, аналогів якому в Україні майже немає; також там тягнуть десятки кілометрів водопровідних труб, гнуть квадрат для Львівського автозаводу. Постає питання, навіщо ж таким успішним підприємствам знадобилося об’єднуватися в корпорацію? А річ у тім, що навіть за ефективної роботи окремих підрозділів резерви в нашій ремонтно-сервісній галузі залишаються доволі значними. Нині всі підприємства системи ніби варяться у власному соку, і буває так, що дві сусідні області виробляють те саме, дефіцитної ж продукції не освоює ніхто: скоординувати нікому! Скажімо, в Україні борони БДТ випускають 28 підприємств, тоді як льонобралки — жодне. Або інший бік справи: в Яруні для виготовлення решіт щомісяця потрібні три тонни оцинкованої сталі, проте металургійний завод відпускає її тільки вагононормами. Отож, поки ремонтники “вибивають” на заводі свій шматок металу, техніка не ремонтується, жнива спливають, сільгоспвиробники несуть втрати. Так само і в житомирському “Облагротехсервісі”: щомісяця їздять до Мелітополя по десяток розподільників. У Бахмачі ж кажуть: “Нам центр потрібен для того, аби щомісяця ми могли купити тонну інструментальної сталі”. Тепер питаннями постачання ресурсів для своїх членів зможе опікуватися корпорація. У Чернівецькій “Сільгосптехніці” — навпаки: налагодили метизне виробництво з можливістю виготовляти 25 тонн продукції на місяць; проте, щоб стати на повну потужність, необхідний оптовий покупець, яким також могла б виступити корпорація. Ми переконані, що все має відбуватися планово, тому на найближчий рік поставили перед собою кілька конкретних завдань. Так, в Україні є 20 тисяч тракторів, яким уже під 30 років. Такий трактор тягне лише себе, плуга ж — уже неспроможний. Корпорація вирішуватиме, як той трактор модернізувати, де розмістити роботи. Також маємо 64 тисячі комбайнів, із них “Нив”, яким уже по 20—25 років, — 42 тисячі. Керівникам ремонтних служб поставлено завдання: до початку збирання зернових відновити 22,5 тисячі комбайнів. З інших напрямів діяльності — спільно з Ярославським моторним заводом розмістити на одному з українських підприємств збирання тракторних двигунів. А також спільно з Мінським заводом двигунів розпочати збирання двигунів Д-240 і Д-243 у Новоград-Волинському. Є й інші напрацювання, якими на місцях займатися змоги немає, а лише в центрі. Обов’язковим напрямом роботи буде техсервіс: якщо машина куплена в нашій системі — сервіс їй забезпечуватиметься аж до списання. Захоче господар здати машину — ми її оцінимо і заберемо назад. Пам’ятаємо ми й про те, що технологічне обладнання підприємств нашої системи потребує оновлення, адже подекуди в роботі використовуються верстати виробництва шістдесятих років. На такому обладнанні доводиться тестувати й ремонтувати наші сучасні машини, такі як ХТЗ-17021. Вихід з цього становища я вбачаю у створенні фонду, за рахунок якого обладнання в майстернях можна буде поновлювати. У перспективі хочемо розширити нашу діяльність на зарубіжні ринки — у Росію, Білорусь, Молдову. Перше наше зарубіжне представництво вже незабаром буде відкрито в Росії.