Українська фінансова криза: немічна економіка, пожадливість банків і волаюча некомпетентність НБУ

З чого почалася фінансова криза в Америці? А з того, що президент Джордж Буш, як ото колись Михайло Горбачов, гарантував кожній американській родині дім, незалежно від їхніх доходів, навіть тим, хто взагалі не мав роботи. І будівельні компанії кинулися будувати, а банки почали кредитувати купівлю житла. Кредитування житла відбувалося під заставу самого житла. З часом у банків накопичилося чимало тих заставних зобов’язань, і вони почали торгувати спершу ними, а потім і похідними інструментами. Тобто банки об’єднували боргові зобов’язання в пули і торгували вже ними знеособленими. І ці пули жили й далі — навіть тоді, коли кредит на житло було погашено.

В умовах державних гарантій на повернення іпотечних кредитів ціни на житло росли як мильні бульбашки. Зростання цін на житло спонукало банки постійно переглядати умови кредитування, збільшуючи весь час суми погашення кредитів. Але безкінечно це тривати не могло, і одного разу булька луснула — чимало позичальників уже не змогли задовольняти скажені апетити банків і оголосили себе банкрутами. Банки опинилися в ситуації великої кількості відмов від сплати боргів, одержали “на руки” велику кількість будинків, ціна на житло почала швидко падати. А оскільки банки “загралися” в ці ігри, кредитуючи та страхуючи один одного, то настав колапс банківської системи: грошей у банків або не було, або ті, в кого вони були, перестали давати їх у кредит іншим банкам, боячись, що ті кредити не повернуть через їхній скрутний фінансовий стан.
У фінансовій системі виникли “тромби”, настав брак ліквідності. І цю ліквідність для збереження своєї дієздатності банки почали збирати з так званих нових ринків (emerging markets).
Тобто коли в Америці почалася нинішня фінансова криза, західні спекулянти (в більшості своїй банки та інвестиційні компанії) для прикриття своїх дірок у США та Європі почали виводити кошти з України, попередньо конвертуючи їх у валюту. За підвищення попиту на валюту гривня почала “просідати”.
Якщо на Заході ставка рефінансування центральними банками не перевищувала 2–3% і постійно зменшувалася, то в Україні ставка рефінансування НБУ була втричі-вчетверо більша. Якщо різниця між ставками депозитів і кредитів у західних банках не перевищувала 1%, то в Україні годі було знайти банк, який мав би маржу менше 5%. Зрозуміло, сюди почався приплив авантюрного капіталу.
А українські банки в цій ситуації заробляли гроші за такою схемою: беремо дешевий кредит у західних банках, конвертуємо його в гривню й видаємо за ставкою, втричі-вчетверо вищою. Така операція називається “арбітраж” — гра на різниці банківських ставок “там” і “тут”.
Ну й що в цей час робив Національний банк України, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці — гривні (ст. 99 Конституції України)? А нічогісінько — сидів і дивився, що ж воно буде далі. І додивився: зростання курсів долара та євро відносно гривні перекинулося з безготівкового на готівковий ринок — обмінні пункти. Люди заходилися рятувати від знецінення свої гривневі депозити — вилучати їх із банків і конвертувати у валюту. Те ж саме сталося й з платіжними картками, на які люди отримують зарплату, — вилучати та конвертувати. От так і виникла паніка. Хто винний? Банки та НБУ! “Проффесіонали” з НБУ не придумали нічого кращого для порятунку ситуації, яку самі й спровокували, як заборонити людям вилучати свої гроші з банків. (Якби оце я порушив якийсь закон, то мене за карк прихопили б численні правоохоронні служби, а великим панам можна абсолютно безкарно порушувати будь-який закон — така от у нас країна.) І це тоді, коли Федеральна резервна система США гарантувала збереження внесків до 250 тис. дол., Ірландія та Німеччина — 100-відсоткове повернення, Росія — до 700 тис. рублів (20 тис. доларів).
Хотілося б також почути про активи Національного банку України за кордоном: у яких банках, страхових та інвестиційних компаніях вони зберігаються, в якому вигляді (облігації урядів, акції компаній, банківські депозити)? Чи втратив НБУ вартість активів через світову фінансову кризу?
До речі, чому Нацбанк України свої золотовалютні резерви зберігає за кордоном, а відкривати там банківські рахунки громадянам України забороняє?
І що ж показала українська фінансова криза? А показала вона те, що не може бути стабільною та захищеною економіка сировинного типу. Якщо аналогічна сировинна російська економіка живе за рахунок нафти й газу, то українська — за рахунок металургії та хімічної промисловості. Є ще трошки аграрного сектору, але про це — трохи згодом.
Отже, американські та європейські аналітики прогнозують доволі тривалий економічний спад (рецесію): зростання безробіття, скорочення споживчого попиту, дефолти за банківськими кредитами. Скорочення споживчого попиту — менше купуватимуть автомобілів (скорочення попиту на метали). Купуватимуть менше товарів повсякденного вжитку — скорочення попиту на китайське барахло, для виробництва якого використовують сировину з тієї ж Росії.
Величезні вливання в трильйони доларів у банківський західний сектор означають моментальне зростання бюджетного дефіциту західних країн, а отже, й велике бажання переглянути державні витрати. А там не на останньому місці субсидії аграрному сектору (50% бюджету ЄС). І знову ж таки, не на останньому місці субсидування виробництва біопалив із зерна та олійних культур.
Нині на аграрний сектор розвинених країн очікує миттєве скорочення субсидій на виробництво біопалив, стрімке запровадження яких викликало таке саме стрімке зростання цін на продукти харчування. Оскільки для виробництва етанолу в США використовують кукурудзу, яка одночасно є й основою кормів, скорочення виробництва етанолу означає скорочення попиту на кукурудзу, а значить, і падіння цін на фуражні культури. Що вже й спостерігаємо. Падає попит на кукурудзу — фермери менше посіють її наступного року, отже, зменшиться попит на добрива та засоби захисту (продукція хімічної промисловості), пально-мастильні матеріали (нафта), техніку (метал). Відповідно, зменшаться ціни на продукти харчування.
От вам і удар по “трьох китах” української економіки: метал, вугілля (для виробництва металу), продукція хімічної промисловості. Наші великі металургійні підприємства вже оголосили про значне скорочення робочої сили (привіт, Донбас...). На черзі — підприємства хімічної промисловості.
У зв’язку з тим, що банки “догралися”, вони обмежують кредитування, вводячи жорсткіші умови кредитування та/або підвищуючи кредитні ставки. Якби уряди пана Януковича та пані Тимошенко розумілися на економіці, вони не забороняли б експорт зерна з України (обидва разом) та соняшникової олії (пані Тимошенко), тоді й підприємства мали б на своїх рахунках приблизно на півтора мільярда доларів більше. Не треба забувати й про роль Мінагрополітики на чолі з паном Юрієм Мельником у забороні на експорт зерна.
Та й сам аграрний сектор теж якийсь надто перекошений: зерно та олійні. Незважаючи на багатомільйонні вливання в тваринництво, виробництво червоного м’яса (свинина, яловичина) скорочується. Якість українських харчів така, що нікому, крім Росії, вони не потрібні.
Отже, що робити?
Перше, наша так звана еліта (доморощені мільярдери) повинні власним прикладом показати, що вони теж страждають від нинішньої ситуації, і почати продавати свої замки в Європі, яхти, літаки, “лексуси” й “майбахи”, колекції антикваріату тощо, для того, щоб підтримати підприємства, якими вони володіють, а не вимагати від уряду багатомільйонної допомоги їм. А то понабирали кредитів за кордоном, а тепер їм, бачте, немає чим віддавати! То оголошуйте себе банкрутами. “Миронівський хлібопродукт” (“Наша Ряба”) купує реактивні літаки VIP-класу, а потім продає курятину за якимись захмарними цінами. (Я оце нещодавно відвідав США — так там індичка в супермаркеті коштує 60 центів за фунт — 1,30 дол./кг, або 6,50 грн/кг. А в нас індичатина чомусь утричі-вчетверо дорожча!)
По-друге, уряд і Нацбанк жодним чином не мають рятувати статки наших олігархів. Завдання урядів на найближчі десять-двадцять років — науково-технічний розвиток, освіта, інновації. А то в країні, крім металу, отрутохімікатів і харчів, нічого власного й не виробляємо. Ви бачили де-небудь український комп’ютер, аудіо-відеотехніку, пилососи, кондиціонери, автомобілі, зрештою (оті ДЕУ не є українськими автомобілями — їх збирають із імпортних комплектуючих). Хтось чув про українську мікроелектроніку? Хто в Україні займається нанотехнологіями, генною інженерією на такому рівні, щоб серйозно конкурувати із західними компаніями?
Світова фінансова криза показала шанс для української економіки. Але в мене є дуже великі сумніви, що влада скористається цим шансом на користь країні — в них свої “ігрища”: коаліціади, перевибори, розкрадання Державного бюджету в особливо великих розмірах. Влада навіть не розуміє, що відбувається, якщо пані прем’єр-міністр запевняє, що світова криза Україну обійде стороною, і ніхто тут її не відчує.
Хоча чому тут дивуватися: в уряді, Верховній Раді, Секретаріаті Президента просто немає компетентних людей. Ви подивіться на їхню освіту: жодної людини, яка мала б західну освіту на рівні доктора філософії тільки в галузі економіки, інформаційних технологій тощо. Одиниці знають іноземну мову й можуть стежити за подіями “в реальному часі”. І ця наша горе-еліта, до того ж, ще й незамінна — не тому, що вона така талановита, а тому, що “молоде покоління” нічим не краще — такі ж безграмотні та бездарні зі своєю основною філософією життя: як стати мільярдером за рік. І навіть ті наші фахівці, що здобули освіту на Заході та/або працюють у західних аналітичних центрах, університетах, фінансових установах, не поспішають повертатися додому — всі ж місця зайняті бездарними дітьми “еліти”.
А тому висновок: ця криза не перша й не остання в нашій сучасній історії. І через перекіс економіки вони будуть циклічними, бо в сучасних технологіях Україна відстала “назавжди” і залишатиметься лише постачальником сировини, напівфабрикатів та ще дешевої “білої” робочої сили.

Юрій Михайлов