Сучасна ситуація в промисловому страусівництві

Африка

У ПАР страусівництвом займаються понад 140 років, переважно в регіоні Літл Кару. На товарних фермах щорічно забивають 300–350 тис. птахів, але в 2002/2003 рр. обсяги виробництва знизилися до 80–100 тис. Щоб зберегти баланс між попитом та пропозицією, а також підтримувати експортні ціни на прийнятному рівні, уряд ПАР увів обмеження виробництва.

Зріс інтерес до створення страусівничих господарств і в сусідніх із ПАР країнах: Намібії, Ботсвані, Зімбабве. За останні три роки експорт страусиного м’яса й шкіри з цих країн до Європи, переважно в Німеччину, збільшився вдвічі. Однак білі фермери, особливо в Зімбабве, побоюються за майбутнє своїх підприємств, яким загрожують набіги.

Останнім часом з’явилися повідомлення про розвиток страусівництва і в Північній Африці: Єгипті, Марокко, Тунісі.

США й Австралія

Тут кількість страусиних ферм скоротилася. Невеликі господарства або закрилися, або об’єдналися з більшими, тому що невигідно було возити на віддалену бойню по кілька птахів на місяць.

Усього в США й Австралії нараховується кілька сотень страусиних ферм. У США більшість із них розміщені в Техасі й Оклахомі, а в Австралії — у штаті Вікторія.

Китай

Зростає інтерес до розведення страусів і в Китаї. Із середини 90-х років минулого століття загальна їх чисельність збільшилася в 2,5 раза. Варто зазначити, що китайський уряд надає значну підтримку місцевим страусівникам. Найбільший страусовий комплекс у цій країні — SHANNXI ІКО OSTRICHES: там утримують 7000 племінних птахів. На забій у 2002 р. в Китаї було вирощено близько 80 тис. страусів.

Японія і Корея

У цих країнах страусиних ферм небагато: 60 і 25, відповідно. Оскільки ціни на землю дуже високі, тут немає можливості створити великі господарства. Водночас ці країни є одними з найбільших імпортерів страусового м’яса й шкіри. Дамська сумочка зі страусової шкіри коштує приблизно 800–1000 дол. США і є символом багатства.

Європа

Страусів розводять практично в усіх країнах Європи. Більшість страусиних ферм розміщено в Італії і Польщі. До 2005 року в Польщі було створено понад 550 таких ферм із загальною чисельністю страусів — 18–20 тис. голів, із них 4,5 тис. — племінні птахи. На сьогодні Польща — лідер страусівництва в Європі.

У Німеччині й Іспанії створено близько 300 ферм. Останнім часом страусові ферми з’явилися й у країнах Східної Європи: Росії, Україні, Латвії, Литві. Згідно з неофіційними даними, у Центральній і Східній Європі міститься понад 50% загальної кількості страусів у Європі в цілому. Останнім часом страусівництво почало швидко розвиватися в Туреччині, Греції та Болгарії.

Інфраструктура й законодавство

У Європі фермери шукають нові сфери сільськогосподарської діяльності, оскільки потенціал багатьох традиційних уже вичерпано. Деякі з них зайнялися розведенням екзотичних тварин, зокрема, страусів. Від цих птахів можна мати м’ясо, шкіру, пір’я, яйця й жир; вони легко адаптуються до будь-яких кліматичних умов.

Сьогодні кожен європейський страусівник може легко придбати все необхідне для виробництва будь-якого виду продукції. Місцеві ринки пропонують спеціальні інкубатори, готові проекти ферм і бойні (повністю обладнані), спеціальні транспортні засоби, харчові й ветеринарні добавки з повним асортиментом медикаментів і дезінфікуючих засобів, а також різне устаткування для маркірування птахів.

Зростаюча популярність страусівництва і збільшення кількості ферм спонукали до розробки принципів ведення цієї галузі, спрямованих на забезпечення оптимальних умов утримання страусів. Рекомендації Постійного комітету Європейської ради із захисту с.-г. тварин містять детальний опис критеріїв, що стосуються утримання й догляду за птахами підзагону безкілевих (Ratitae), а також техніки їхнього забою. Тож у Європі фермери повинні враховувати стандарти мінімального простору для одного птаха (з урахуванням його віку), які рекомендує Комітет Європейської конвенції із захисту с.-г. тварин.

У країнах Європейського союзу (в Іспанії — з 2000, у Польщі — з 1997 р.) розведення страусів було визнано галуззю птахівництва.

Ринок продукції страусівництва переважно включає м’ясо й шкіру. На м’ясо найвищий попит у Європі, на шкіру — в Азії.

М’ясо

Наприкінці XX ст. у світі повсюдно спостерігався зростаючий інтерес до м’яса страуса. Які ж цьому причини? Насамперед за останні кілька років збільшився попит на так звану здорову їжу, більшу увагу стали приділяти якості продовольчих товарів. Сучасний споживач бажає знати склад поживних речовин у споживаних продуктах. Споживачі страусового м’яса — це представники вищого й середнього соціально-професійного статусу, яких визначають як “уважний сучасний споживач” віком 41–50 років, переважно жінки, які особливу увагу приділяють нешкідливості продукту, його поживній цінності, внутрішнім і смаковим характеристикам.

Друга причина, пов’язана з проблемами, що з’явилися в традиційних м’ясних тварин: виявлення диоксинів у Бельгії (1999), спалах коров’ячого сказу в Європі (2000), а також спалах ящуру у Великій Британії (2001). Попит на яловичину в Європі знизився, і споживачі почали шукати альтернативне червоне м’ясо. Так у Європі попит на страусове м’ясо в кілька разів перевищив пропозицію місцевих виробників. Європа, як і раніше, залишається найбільшим імпортером страусового м’яса з Південної Африки, Ізраїлю і навіть Австралії. Після спалаху коров’ячого сказу попит на м’ясо страуса в 2001 р. збільшився вдвічі, зросла й ціна на нього.

Основний ринок збуту цього м’яса в Європі — Німеччина. Крім імпорту, тут є й вітчизняне виробництво: місцеві страусівники продають свіже м’ясо у власних магазинах на фермах, обсяги продажу в яких від 2 до 10 т за рік. У цілому на фермах Німеччини щорічно продають понад 400 т м’яса за ціною 20–25 євро за кілограм. Це становить всього 8%  загального споживання, що перевищує 5 тис. т за рік. На місцевих фермах м’ясо має високу якість і продають його безпосередньо кінцевому споживачеві; таким чином, ці ферми є одним із найкращих і найважливіших знарядь маркетингу для страусівництва в цілому.

В Іспанії, відповідно до приблизних підрахунків, у 1997 р. споживання страусового м’яса становило 2,5 г/люд., тоді як м’ясо інших видів перевищувало 60 кг/люд. за рік. Загальний обсяг виробництва страусятини в Іспанії становить близько 300 т, а споживання її в цілому — 3500 т. У середині 2000 р. в Іспанії було зафіксовано перші випадки коров’ячого сказу, і попит на м’ясо страуса зріс на 400%. Було зроблено спробу стандартизувати торговельні найменування м’ясопродуктів з допомогою створення каталогів, у яких було б представлено асортимент різних компаній. Серед найменувань були: філе (вища якість), стейк (“прем’єра”) і гуляш (нижча якість). Щоб збільшити продаж на ринку й одержати вищі прибутки, з’явилися й деякі інші страусові м’ясопродукти, такі як копчений окіст і ковбаси.

У дев’яностих роках минулого століття в Португалії м’ясо страуса продавали лиш у деяких ексклюзивних ресторанах і магазинах, ціна для кінцевого споживача була близько 20 євро, а загальний обсяг споживання — приблизно 30 т за рік. Тепер же споживання досягло 1200 т/рік.

Центральна і Східна Європа

Відповідно до вимог ЄС, було визнано всього кілька скотобоєнь нових членів цієї організації (у Польщі — 6). Більшість із них — бойні для ВРХ зі спеціальними додатковими лініями для забою страусів. Це дало змогу новим членам експортувати страусове м’ясо і м’ясопродукти в країни “старого” ЄС. Слід зазначити, що непроста ситуація в Південній Африці, що склалася в зв’язку зі спалахом пташиного грипу, і подальша заборона на експорт м’яса страуса в країни ЄС значною мірою сприяли необмеженому експорту цього м’яса зі Східної Європи в “старий” Євросоюз. Було підраховано, що в період з вересня 2004 по квітень 2005 р. у Польщі забили 10 тис. страусів, а експорт перевищив 7 млн дол. (м’яса — 5,5 млн).

Вдавалися до спроб експортувати в Західну Європу живих птахів на забій. Але від цієї ідеї довелось відмовитись, оскільки тривале транспортування спричиняє значні втрати. До того ж, ціни на туші птахів нижчі, ніж на готову продукцію: реалізувати філе або стейк, розфасовані у вакуумні упаковки, можна за вищою ціною. В Європі ціни на страусове м’ясо нині приблизно такі: філе — 12–13 євро/кг, стейк — 10–11 євро/кг, гуляш — 3,5–4 євро/кг, шлунок, серце, печінка, шия — 2–2,5 євро/кг.

Після приєднання до ЄС нові члени відзначили такі переваги й недоліки страусівництва в Європі.

Переваги

Висока активність компаній, мета яких — набуття досвіду із забою, зняття шкіри, нарізання й упакування м’яса відповідно до вимог партнерів у ЄС.

Постійні закупівлі туш птахів за сталою ціною (близько 2 євро/кг).

Дефіцит у Європі страусового м’яса і зростання попиту на нього (на 25–30% за рік).

Недоліки

Обмеження кількості яєць, які заклали в сезон яйцекладки в 2004 р., що спричинить скорочення кількості птахів на забій у 2005 р.

Проблеми з регулярним постачанням м’яса партнерам у ЄС через нестачу птахів та з невиконанням довгострокових угод.

Занадто велика кількість експортерів (порівняно з наявним поголів’ям птахів) і, як наслідок, цінова боротьба між ними.

Зниження після 1 травня 2004 р. курсів національних валют Польщі, Чехії, Словаччини щодо євро на 15–20% і, як наслідок, зниження прибутку від експорту страусового м’яса.

Нові члени ЄС побоюються частково втратити свої позиції на європейському ринку після повернення на нього ПАР 1 липня 2005 р., яка, ймовірно, встановить демпінгові ціни на свою продукцію.

Лімітована реалізація страусового м’яса на місцевих ринках.

Слід зазначити, що частка м’яса й шкіри в сукупному доході від реалізації продукції страусівництва варіює щорічно, а також залежно від країни. У Центральній і Східній Європі в 2000–2004 рр. дохід від реалізації м’яса становив 51,2–84,9%, шкіри — 11,3–37,2%, пера — 3,3–11,6% (табл.) загального доходу. А сумарний дохід від продажу продукції страусівництва на початку 2004 р. дорівнював показникам 2002 р. і поступався показникам 2000–2001 рр.

Ринок продукції страусівництва в Центральній і Східній Європі досить різноманітний; однак продукцію виробляють тут у невеликих кількостях і мало рекламують. Лише 9% населення знають про дієтичні переваги страусового м’яса і 2% — про високу якість його шкіри. Дотепер інтерес до м’яса цієї птиці виявляли тільки ресторани, великі супермаркети й окремі споживачі. У Східній Європі м’ясо страуса дорожче (17–19 дол./кг) за філе курки (3–4) або м’ясо індички (6 дол./кг), але ціна на нього приблизно дорівнює ціні на вирізку яловичини (15–18 дол./кг). У зв’язку з цим, а також через брак знань про способи приготування у цьому регіоні Європи страусове м’ясо повністю не замінить яловичину, свинину чи курятину. Воно може поповнити внутрішній ринок як високоякісний продукт, що характеризується низьким вмістом жирів і вдалим сполученням жирних кислот.

Як відзначалося вище, попит на страусове м’ясо в Європі в кілька разів перевищує пропозицію місцевих виробників. Щоб заповнити цю нішу, фермери Центральної і Східної Європи теж можуть постачати його з нижчими затратами. Про їхні можливі розміри можна судити з таких прикладів (долари, витрачені на вирощування одного страуса до забою): Польща — 160, США — 160–200, Канада — 260–325, Ізраїль — 300, ПАР — 180, Австралія — 150–200, Іспанія — 285, Нова Зеландія — 200, Велика Британія — 350–425.

Крім цього, потрібно враховувати витрати на забій птиці (дол.): Польща — 20–23, ПАР — 25–26, Канада — 100, США — 125.

Сьогодні в Східній Європі м’ясо страуса доступне в гіпермаркетах (іноді), у пунктах оптової торгівлі, ресторанах (наприклад, у Польщі воно буває в меню понад 140 ресторанів) і на деяких агротуристичних фермах. На жаль, оскільки основну частину продукції спрямовано на експорт, польські фірми ігнорують місцевий ринок, і в країні практично немає можливості купити страусове м’ясо.

Першою країною, де страусове м’ясо в тушах з’явилося на прилавках гіпермаркетів, стала Чеська республіка. Сьогодні м’ясо цієї птиці доступне також в ексклюзивних магазинах і ресторанах Росії (Москва, Петербург) і України (Київ, Одеса).

На думку деяких експертів, у найближчі роки всю продукцію страусівництва в Росії будуть реалізовувати на внутрішньому ринку, оскільки представники вищого класу прагнуть споживати високоякісну їжу і не байдужі до оригінальних страв. Інші стверджують, що значну частину продукції страусівництва Білорусі й України будуть експортувати в країни ЄС. І Білорусь і Україна мають великий потенціал для розвитку страусівництва, тому що в цих країнах ціни на землю й корми (грубі корми, зерно), а також затрати на робочу силу невисокі.

Важливо й те, що використання штучних добрив у країнах Східної Європи в кілька разів нижче, ніж на Заході. Отже, м’ясо страуса фактично виробляють екологічними методами, що є істотною перевагою.

Шкіра

Ще один цінний продукт страусівництва — шкіра. Існує кілька чинбарних підприємств, що роблять високоякісні рукавички, взуття, сумки й ремені. З 2003 р. зріс попит на сиру шкіру, переважно в Азії, де ціни на галантерейні товари високі. Ціна на необроблену страусову шкіру I класу варіює від 60 до 100 дол. Низькі ціни на сиру шкіру в 2002 р. спричинили те, що в 2003 р. світове поголів’я страусів на фермах скоротилося більш ніж на 150 тис.

У 2003 р. в Китаї було виготовлено 50 тис. шкір I класу. Через 2–3 роки в цій країні планують забити 200 тис. птиці й експортувати 5 тис. шкір. Відповідно до оцінок експертів, попит на  шкіру I класу за помірною ціною досягає 500 тис. за рік, із них 350 тис. припадає на Японію.

Нещодавно тісні зв’язки з азійськими споживачами шкіри встановила Польща, тому що в цій країні кількість страусів найбільша в Європі. Зокрема, довгострокове співробітництво було встановлено з фермою Стипулів, що поблизу німецького кордону; тут же створено Центр із закупівлі шкіри в Західній і Східній Європі. Детальна інформація про зняття шкіри, її збереження й класифікацію доступна на сайті http://www.strus.pl польською, англійською, німецькою й російською мовами. Слід зазначити, що якість понад 30% шкіри в Європі низька через технологічні помилки, такі як неправильне зняття шкіри, її консервація й зберігання в невідповідних умовах. Крім того, дрібні фермери не мають можливості зберігати шкіру в належних умовах (потрібна холодильна камера, в якій підтримується температура 2...3°С).

Перо, яйця, туризм

Страусове перо популярне в Європі, США, Філіппінах і Бразилії, особливо під час проведення карнавалів у Ріо-де- Жанейро. Так, у 2000 р. Бразилія імпортувала 16 т страусового пір’я. На жаль, через кліматичні умови і розмноження в теплі місяці року в Східній Європі від дорослих страусів перо майже не беруть.

Страусові яйця можна вживати в їжу, в тому числі використовувати для випікання. В Європі їх активно закуповують ресторани, бо прагнуть знайти щось екзотичне. Крім того, окремі споживачі іноді купують їх на дні народження й церемонії одруження. Тільки в такий спосіб (як екзотичний товар) можливо реалізовувати страусові яйця. В 2004 р. в Польщі було продано понад 7000 яєць.

Також варто визнати значний інтерес до страусівництва туристів. На найбільшій фермі в Польщі за день в середньому буває близько 150 відвідувачів (улітку — близько 1000). Деякі страусівники спеціалізуються тільки на агротуризмі, що дає їм змогу одержувати відносно великий прибуток. Водночас агротуристичні ферми — надійні канали для реалізації продукції страусівництва.

Ярослав Горбанчук,
Академія наук Польщі, Інститут генетики і тваринництва