Про небезпечне м'ясо та неефективну аграрну політику

Інвестиції треба спрямовувати не тільки у виробництво, а й у технології, в науку, в розвиток соціальної сфери. Без повноцінної соціальної сфери село знелюдніє. Відповідно, і про будь-який агробізнес там не може бути мови. Про це йшлося під час слухань у Комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин "Інвестиційна політика в галузі АПК: необхідність партнерства влади, бізнесу та аграрної громадськості", яка нещодавно відбулася в стінах парламенту.

В Україні внутрішній ринок не захищено від закордонної експансії. Прозвучала така інформація: торік ввезено 526 тисяч тонн імпортного м'яса, яке важко назвати м'ясом. Зокрема, 54 тисячі тонн завезли за бюджетні гроші підприємства Держрезерву. До нашої держави сировина сумнівної якості для виготовлення ковбас та іншої м'ясопродукції надходить нерідко. Такий факт: два підприємства ввезли 40 тисяч тонн стегенець - дивує ціна: цент за кілограм. А за перший квартал нинішнього року імпортовано 90 тисяч тонн м'яса - втричі більше, ніж торік. Який розумний інвестор вкладатиме кошти в розвиток тваринництва?
Гальмом для розвитку вітчизняного агропромислового комплексу можна вважати недолугу бюджетну політику держави. На цьому під час слухань наголосив голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Присяжнюк. На думку організаторів цього заходу, розмова мала б привернути увагу влади та громадськості до аграрних проблем. Тому до парламенту й запросили потужних іноземних та вітчизняних інвесторів у галузі сільського господарства й переробної промисловості, представників агробізнесу, урядовців.
За словами Миколи Присяжнюка, наявний такий нонсенс: що більшу бюджетну підтримку спрямовують у сільгоспвиробництво, то більшою стає збитковість. Так, у 2008 році галузі було виділено 12 мільярдів "державних" гривень. За підсумками ж року, маємо збитковість аграрного сектору у 8 мільярдів.
Одна з причин кризи в АПК полягає в тому, що всі гілки влади не виявляють "сміливості" та ініціативності. Треба чітко визначити, яка з форм господарювання на селі є найоптимальнішою і найефективнішою в наших умовах. Натомість є лише намагання методами ХVІІІ століття досягти конкурентоспроможності в ХХІ столітті.
Немає професійного менеджменту. І це тоді, коли щорічно ми витрачаємо на агроосвіту близько півтора мільярда гривень. Шкодить притоку фінінансових ресурсів, вважає Микола Присяжнюк, і "застосування пагубної практики навішування ярликів: "латифундисти", "монополісти" тощо". А найголовніша причина, чому бізнес остерігається вкладати значні кошти в сільгоспвиробництво та переробку, - невиконання державою своїх прямих функцій в аграрній сфері, антиринкові підходи та безвідповідальні дії політиків.
Нинішня інвестиційна агрополітика держави не здатна повною мірою задовольнити сьогоденні виклики й потребує принципової корекції. Агробізнес, АПК в цілому, за словами Миколи Присяжнюка, мають стати пріоритетами. Це ключова галузь, яка може "підтягти" всю країну до європейського рівня. На думку Миколи Присяжнюка, саме конкурентоспроможні товаровиробники мають бути основними одержувачами та розпорядниками державних субсидій, кредитів - під масштабні проекти розвитку та модернізації галузі. Щоб стати інвестиційно привабливим, сільське господарство має перетворитися на успішний бізнес. Завдання полягає не в тому, щоб нарощувати виробництво будь-якою ціною. Звісно, передусім, потрібно сформувати сучасну інфраструктуру, яка б обслуговувала сільське господарство, забезпечувала переробку агросировини й виробництво якісних продуктів.
Нинішня неприваблива ситуація на селі (не останньою чергою) пов'язана із заполітизованістю. Щоразу в боротьбі за голоси сільського виборця приймають закони не тільки такі, які суперечать один одному і ринковим механізмам, а й такі, що суперечать моделі АПК як такій. Тому на часі ухвалення Аграрного кодексу, який би максимально забезпечив ефективне регулювання відносин в АПК.
Маємо взяти курс і на індустріалізацію сільгоспвиробництва. Потрібно врегулювати і земельні відносини та раціоналізувати землекористування. Адже інвестор вкладатиме серйозні кошти тільки за умови гарантій своїх прав, а сільгоспвиробник не має бути "тимчасовим правителем" на землі.
 Треба створити такі умови, щоб імпортерам продукції (приміром, риби, м'яса) було вигідно ставати інвесторами. А відтак, багатіти самим і водночас розвивати аграрні галузі в нашій державі. Це стосується й тих, хто імпортує сільськогосподарську техніку. Потрібно нарешті поетапно стимулювати її виробництво в Україні. Важливим чинником є збільшення експортних можливостей АПК та енергійне просування вітчизняної аграрної продукції на світових ринках. Україні вже пора перестати бути ринком збуту для інших країн, ми маємо керуватися "доброякісним національним егоїзмом" у зовнішньоекономічній сфері.
Держава рідко буває ефективним власником. За нею слід визнати функції арбітра (а арбітр не грає на полі!). Сьогодні в агробізнесі нам не вистачає елементарних правил гри. Роль держави - створювати режим максимального сприяння вітчизняним виробникам, передусім тим, хто визначає стратегію розвитку найважливіших галузей і напрямів.

На засіданні
аграрного комітету побувала
Галина Квітка