Зацікавленість українських фермерів у виробництві високоякісного товарного часнику постійно зростає, адже цей бізнес обіцяє значні економічні вигоди. Особливо це актуально за умови підвищення коефіцієнту розмноження. Наприклад, традиційне вирощування садивного матеріалу озимого часнику сорту Любаша через зубок на 1 гектарі дозволяє наступного року розширити площу лише до 5–7 гектарів. Натомість, використання всього врожаю повітряних цибулинок з 1 гектара (у дослідних умовах можна отримати до 80 мільйонів штук) для вирощування однозубки дає змогу через рік збільшити площу під товарним врожаєм до 400 гектарів. Про це пише Пропозиція.
Зростаючий ринковий попит на садивний матеріал часнику задовольняється пропозицією зубків, повітряних цибулинок та однозубок. Проте, не всі сорти часнику здатні забезпечити такий широкий спектр матеріалу. Частина з них (усі ярі та деякі озимі) не утворюють стрілки під час вегетації, тому розмножуються лише через зубок. До цієї групи належить єдиний український нестрілкуючий озимий сорт Лідер, а також низка зарубіжних аналогів, таких як Мессідор, Гермідром, Сабадром та інші.
Стрілкуючі сорти утворюють стрілку із суцвіттям, у якому виростає до 100–200 повітряних цибулинок різного розміру. Останніми роками стрімко набирають популярність стрілкуючі сорти: Любаша, Прометей, Софіївський, Дюшес, Мереф'янський білий, Харківський фіолетовий, Спас та Лідія. Їхня здатність до утворення різної кількості повітряних цибулинок залежить від генетичних особливостей, розміру садивного матеріалу, густоти посадки та погодних умов. Наприклад, у Степу через часті посухи продуктивність одного суцвіття часнику різних сортів при густоті рослин 150 тис./га в середньому становить:
• Любаша: 110–200 шт. при середній масі однієї цибулинки 70 мг;
• Прометей: 190 шт. і 55 мг відповідно;
• Софіївський: до 120 шт. і 21 мг;
• Мереф’янський білий: до 140 шт. і 27 мг;
• Дюшес: до 50 шт. і 90 мг;
• Спас: до 160 шт. і 22 мг;
• Лідія: до 50 шт. і 82 мг.
Враховуючи всі можливості і ризики, вирощування однозубки є економічно вигідним, але вимагає ретельної підготовки та вчасного проведення всіх технологічних операцій. Перш ніж запроваджувати такі технології, варто уважно оцінити погодні можливості (особливо у період збирання врожаю), гранулометричний склад ґрунту, наявність робочої сили для збирання врожаю, приміщень для просушування, калібрування та зберігання. Передові господарства вже навчилися вирощувати до 8–10 т/га і збирати цей урожай з частковим чи повним використанням механізованих засобів. Тільки за таких умов можна стверджувати про успіх у цій царині часникових технологій.