Українські переробники часто стикаються з розчаруванням, намагаючись скопіювати американські моделі бізнесу. Проблема полягає у суттєвій різниці самої сировини. У США 90% садів — це сортовий горіх з тонкою шкаралупою, який легко лущиться та дає прогнозовано високий відсоток цілого ядра. В Україні ж 90% горіха надходить від населення, і він дуже різний за розміром, товщиною шкірки та кольором.
Через таку неоднорідність отримати «метелик» (ціле ядро) з українського рядового горіха набагато складніше. Як зазначає виробник обладнання Андрій Лапа:
«Український горіх, він дешевший, але з нього гірший результат. Хоча по смаковим якостям український горіх буде смачнішим, бо він органічний».
Наш горіх росте на присадибних ділянках без масового використання пестицидів та хімікатів.
Ще одна відмінність полягає в системності. У США бізнес побудований на кооперативах, де навіть невеликі фермери мають доступ до спільної переробки, миття та сушіння горіха. В Україні галузь тримається на дрібних заготівельниках, які консолідують партії для подальшого експорту. Незважаючи на складність переробки, світовий попит на горіхову продукцію зростає, що відкриває нові можливості для українських експортерів.