No-till: за та проти

На сторінках аграрних засобів масової інформації точаться запеклі дискусії щодо впровадження технології no-till в Україні. Переконливими є як аргументи "за", так і "проти". А чи можна про цю технологію говорити термінами, іншими за "або-або"? З проханням дати певну збалансовану відповідь редакція "Пропозиції" звернулася до провідного фахівця ННЦ "Інститут землеробства УААН", доктора сільськогосподарських наук, професора Анатолія Малієнка. Розмову вів Юрій Михайлов.

Ю. М.: Анатолію Митрофановичу, мені здається, в Україні переважає думка, що ми пасемо задніх у впровадженні нових сучасних технологій у сільському господарстві. Однією із сучасних технологій є no-till - технологія мінімального обробітку грунту. Чи справді це сьогодні основна тенденція в світі?
А. М.: Площа ріллі в світі становить 1,317 млрд гектарів. У 2004-2005 рр. за технологією no-till обробляли 95,480 млн га, або 6,8%. З цієї площі 94,7% припадає на шість країн: США, Канаду, Бразилію, Аргентину, Австралію та Парагвай. На всю Європу як Західну, так і Східну припадає не більше 3%. Однак слід зазначити: щороку за цією технологію в світі обробляють на 1 млн гектарів більше.
Причини, через які фермери запроваджують цю технологію, в різних країнах свої. В США - це підвищення продуктивності праці й боротьба з вітровою ерозією, в Канаді - збереження вологи в грунті степових зон, у Бразилії - захист від втрат поверхневого шару грунту ріллі, які з'явилися на місці знищених тропічних лісів.
Ю. М.: А які є передумови поширення цієї технології в Україні?
А. М.: На сьогодні системи no-till в ідеальному вигляді запроваджують у корпорації "Агро-Союз" на Дніпропетровщині. Але для широкого поширення цієї технології в країні мають бути певні передумови. Не можна зводити надзвичайно складне питання до наявності групи новаторів, які розуміють важливість нової технології, та ретроградів, які створюють різноманітні перешкоди її поширенню. Основними ж умовами поширення технології no-till, окрім грунтово-кліматичних, є соціально-економічні.
Донедавна головна увага в дискусіях стосовно мінімального обробітку грунту зосереджувалася на фізичних параметрах грунту, збереженні його родючості, підвищенні протиерозійної стійкості, скороченні енерговитрат. Але прогрес у низці країн був зумовлений потребою підвищення продуктивності праці в зв'язку з наявністю великих масивів орної землі за обмежених трудових ресурсів. Інші чинники, хоча і є важливими, все ж другорядні.
Так, технологія no-till дає можливість стрімко втричі-вп'ятеро підвищити продуктивність праці, скоротити витрати на оплату праці в 1,6 раза, техніку - 1,5, пальне - 2,2 раза. Зменшення сукупних витрат на виробництво в західних країнах може становити 12%. Наскільки актуальною може бути заміна дорогим капіталом дешевої робочої сили в наших умовах? Здається, не дуже актуальною, хоча ситуація поступово змінюється.
Ю. М.: Мені видається, що навіть у питанні підвищення продуктивності праці виникає необхідність запровадження технології no-till: населення на селі старішає, молодь не дуже охоче повертається в село, тобто зростає дефіцит трудових ресурсів. Але поговорімо про технологічні аспекти технології no-till. Як будь-яка технологія, вона має плюси та мінуси. Ті, хто її пропагує, говорять лише про плюси. Ті, хто її не приймає, говорить виключно про мінуси. А якщо подивитися на проблему збалансовано?
А. М.: Почнемо з переваг. Однією з основних підстав поширення цієї технології в США та Канаді стала вітрова ерозія - винесення родючого поверхневого шару грунту з вітром із величезних площ рівнинних степів США й Канади. По-друге, за цієї технології значно зменшилася водна ерозія, через яку у водойми виносились як отрутохімікати, так і речовини, що спричинювали бурхливий розвиток водоростей.
Оскільки пожнивні рештки залишаються на полі, досягається поступове підвищення в грунті вмісту органічної речовини та гумусу. В умовах достатньої зволоженості підвищується використання елементів живлення, передусім фосфору.
Пожнивні рештки зберігають грунтову вологу від випаровування. Грунти збагачуються на мікро- та мезофауну, в тому числі, на дощові хробаки, які відіграють важливу роль у підвищенні родючості грунтів.
Оскільки, за технології no-till, суттєво зменшуються витрати пального, відповідно, зменшуються й викиди в атмосферу двоокису вуглецю. При цьому в пожнивних рештках фіксується органічна речовина, яка була створена завдяки вилученню двоокису вуглецю з атмосфери.
Ю. М.: Переваги видаються доволі солідними.
А. М.: Але й недоліки можуть бути значними.
Через наявність на поверхні пожнивних решток температура грунту навесні є нижчою на 3...5°С, через що етапи органогенезу польових культур зміщуються на пізніші строки, що призводить до затримки (з відповідними наслідками) висівання ярих культур.
Якщо грунти погано дренуються, виникає небезпека перезволоження орного шару грунту, а отже, й зменшення його біологічної активності. Це треба мати на увазі, вирішуючи, де можна запроваджувати технологію no-till.
Через насиченість посівного шару грунту пожнивними рештками може виникати потреба підвищення норм висіву на 15-25%. Складнішим стає контроль за забур'яненістю посівів, витрати на гербіциди можуть зрости на 15-100% залежно від культури та виду сівозміни.
За технології no-till погіршується дія грунтових гербіцидів, оскільки частина препаратів утримується на пожнивних рештках, посилено детоксифікується в біологічно активному поверхневому шарі й діюча речовина.
Наявність пожнивних решток створює сприятливі умови для появи та збереження джерел інфекцій, шкідників, виникають сприятливі умови для виживання шкідників у

Анатолій Малієнко

зимовий період, ускладнюється боротьба з мишоподібними гризунами.
За наявності великої кількості пожнивних решток зменшується ефективність підживлень азотом розкидним методом, можлива втрата до третини карбаміду.
Недоліком технології no-till є висока ціна основного технічного засобу - сівалок прямої сівби. Тут може йтися про десятки й сотні тисяч доларів. Практично комплекс механізмів для технології no-till в Україні не виробляють, і його треба завозити з-за кордону, що в умовах значної девальвації гривні та фінансової кризи стає проблематичним.
Технологія no-till потребує надзвичайно високої кваліфікації агрономічного та технічного персоналу.
Українською особливістю застосування технології no-till є відкритість полів для доступу зловмисників, що потенційно загрожує виникненням пожеж.
Ю. М.: Я знаю, що в США серйозну тривогу громадськості спричинює величезне хімічне навантаження в сільському господарстві на довкілля. Можливо, технологія no-till є, до певної міри, відповіддю на цю проблему.
А. М.: Через те що поле не орють, кількість бур'янів, комах-шкідників, хвороб, які локалізуються й розмножуються в пожнивних рештках, зростає. В зв'язку з цим доводиться збільшувати норму внесення пестицидів, навіть удвічі. Від отруєння агрохімікатами в США щороку страждає близько 300 тисяч людей; у родинах фермерів, насамперед, зростає кількість онкологічних захворювань. Деякі хлорорганічні пестициди за токсичністю в сотні разів перевищують токсичність забороненого ДДТ.
Проблемою поширення технології no-till є потреба використання імпортних системних гербіцидів типу гліфосатів. Водночас складністю стає зростання резистентності до гербіцидів. Наприклад, в Аргентині в посівах генетично модифікованої сої вже з'явилися й поширюються стійкі до гліфосатів бур'яни. До речі, поширення технології no-till тісно пов'язано з використанням генетично модифікованих культур, стійких до системних гербіцидів суцільної дії. В Україні ще й досі законодавство щодо використання генетично модифікованих культур не діє.
Ю. М.: Ви згадали про те, що в Україні немає виробництва комплексів для технології no-till. Що входить у комплекс потрібних машин?
А. М.: На 10 тис. га угідь необхідно мати один трактор потужністю 500 к.с., 18-25-метровий посівний комплекс, три-чотири зернові комбайни та один обприскувач продуктивністю 1 тис. га за добу. Крім того, така техніка має бути обладнана системою глобального позиціонування GPS. За ширини посівного агрегату 18-25 метрів людина не може забезпечити чітке керування трактором, тож потрібне комп'ютерне, через супутник. Виробництва всіх елементів технології no-till в Україні немає. Тож, крім високої ціни, тут виникає ще й проблема технологічної залежності.
Ю. М.: І все ж, якими вам бачаться перспективи поширення технології no-till в Україні?
А. М.: Донедавна стримуючим чинником у поширенні цієї технології були: дешева робоча сила, дешеві пально-мастильні матеріали, низькі ціни на добрива та техніку. Високий урожай можна було виростити й без переходу на технології мінімального обробітку грунту. Проблеми захисту грунтів від ерозії розв'язували з допомогою контурно-меліоративного землекористування, дефляцію стримували, вдаючись до плоскорізального обробітку.
Але сьогодні ситуація змінюється на користь подальшого полегшення праці й зменшення енерговитрат, у тому числі за рахунок поширення технологій no-till. Я вважаю, що в оглядовій перспективі технологію no-till в Україні можна буде використовувати на площі близько одного мільйона гектарів.

Юрій Михайлов