Леонід Козаченко: «Селянин на своїй шиї утримує не лише бідняків, а й олігархів»

У нинішні непрості часи аграріям хочеться почути правду (хоч якою гіркою б вона не була!) про те, як жити далі, як втримати економіку і не занапастити сільське господарство. На ці та інші запитання відповідає президент Української аграрної конфедерації, голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України Леонід Козаченко.

І. Бірю­ко­ва
i.birykova@univest-media.com

«Цей рік бу­де склад­ним»
Ле­оніде Пе­т­ро­ви­чу, Кабмін за­про­по­ну­вав при­зна­чи­ти Вас віце-прем’єр-міністром Ук­раїни. Але у та­кий пе­ре­хід­ний період, як нині, ця по­са­да не ду­же за­вид­на, її об­раз­но мож­на порівня­ти із ро­бо­тою кри­зис-ме­не­д­же­ра (ад­же бу­де но­вий пре­зи­дент — то бу­де і но­вий Каб­мін). Як вва­жаєте, чо­му та­ку відповіда­ль­ність праг­нуть довіри­ти са­ме Вам?
— Ду­маю то­му, що я маю ве­ли­чез­ний досвід (по­над 30 років) ро­бо­ти у сільсько­му гос­по­дарстві, який мо­жу ви­ко­ри­с­та­ти на бла­го Ук­раїни. На землі по­чав пра­цю­ва­ти відра­зу після шко­ли, і пер­ша моя по­са­да — трак­то­рист у кол­госпі. Потім — на­вчан­ня в універ­си­теті, далі я був завіду­ва­чем май­стерні, го­ло­вним інже­не­ром, зго­дом ме­не об­ра­ли го­ло­вою ко­лек­тив­но­го гос­по­дар­ст­ва, пізні­ше при­зна­ча­ли на уп­равлінські по­са­ди: керівни­ком де­пар­та­мен­ту Міні­стер­ст­ва сільсько­го гос­по­дар­ст­ва, віце-прем’єр-міністром, після то­го очо­лю­вав ве­ли­ку аг­рар­ну ком­панію, яка ма­ла офіси не ли­ше в Ук­раїні, а й за її ме­жа­ми. Та­кож був рад­ни­ком Пре­зи­ден­та Ук­раї­ни, брав участь у ро­боті різних міжна­род­них ор­ганізацій, ба­га­то їздив світом, ви­с­ту­пав на фо­ру­мах, кон­фе­ренціях. Осо­би­с­то знай­о­мий із ліде­ра­ми дер­жав, а та­кож міністра­ми сільсько­го гос­по­дар­ст­ва ба­га­ть­ох країн світу. Звідти по­черп­нув ве­ли­чез­ний досвід ве­ден­ня аг­рар­ної політи­ки на гло­баль­но­му рівні, який сьо­годні мож­на ре­алізу­ва­ти в Ук­раїні. Та­кож, що ду­же важ­ли­во, відчу­ваю під­трим­ку моїх ко­­лег — керівників га­лу­зе­вих асоціацій Ук­раїни. З ни­ми ми завжди бу­ли ра­­зом — і в біді, і в до­сяг­нен­нях. Вва­жаю, що та­ка співпра­ця сьо­годні мог­ла б при­не­с­ти добрі ре­зуль­та­ти. Ад­же, по­при політич­ну та еко­номічну кри­зи, сільське гос­по­дар­ст­во нині чи не єди­на га­лузь, яка не змен­шує об­ся­ги ви­роб­ництва.
Аг­рар­ний сек­тор Ук­раїни і до нинішньої ре­во­люції пе­ре­жи­вав не­прості ча­си, але по­лі­тичні та еко­номічні вик­ли­ки за­раз на­стільки серй­озні, що важ­ко спрог­но­зу­ва­ти, що бу­де за­в­т­ра. І все ж да­вай­те спро­буємо: яким цей рік бу­де для на­ших аг­раріїв?
— Мені лег­ше бу­ло б про­гно­зу­ва­ти, як­би сільське гос­по­дар­ст­во Ук­раїни ма­ло ви­ключ­но національ­не зна­чен­ня, а не бу­ло пов’яза­не із гло­баль­ни­ми про­це­са­ми, які про­хо­дять у світі. Ад­же сьо­годні май­же по­ло­ви­ну ва­ло­вої про­дукції віт­чиз­ня­но­го аг­ро­про­му ре­алізу­ють за ме­жа­ми на­шої дер­жа­ви, то­му події, які нині відбу­ва­ють­ся, не­га­тив­но впли­ва­ють на еко­номічні пер­спек­ти­ви. На­при­клад, складні політичні сто­сун­ки Ук­раї­ни із Росією при­зве­ли до при­зу­пи­нен­ня ек­с­пор­ту про­до­воль­ст­ва із на­шої країни. Не­про­стою за­ли­шається си­ту­ація і у Пів­нічній Аф­риці (там та­кож від­­бу­вається ре­во­люція), а во­на — один із ос­нов­них спо­жи­вачів про­дукції ук­­раїн­сько­го сіль­сько­го гос­по­дар­ст­ва. Не вар­то за­бу­ва­ти, що на пер­спек­ти­ви на­шо­го аг­ро­про­му впли­ває і світо­ва тен­денція до збільшен­ня про­тя­гом ос­танніх двох років ви­роб­ницт­ва зер­на (а от­же, і погіршен­ня ціно­вої кон’юнк­ту­ри). Та­­кож є не­га­тив­ною ди­на­міка падіння капіталізації ук­раїнсь­ких ком­паній, що впли­ває на імідж Ук­­раїни та інве­с­тиційну при­ваб­ливість га­лузі.
А ще, на жаль, навіть після ре­во­люції ми не змог­ли виріши­ти пи­тан­ня по­до­лан­ня ко­рупції. Зо­к­ре­ма, це сто­сується спро­щен­ня бю­ро­кра­тич­них про­­це­дур у ве­денні аг­рар­но­го бізне­су, нескінчен­них по­борів та ха­бар­ництва дер­жав­них чи­нов­ників то­що. То­му рей­тин­ги Ук­раїни у світі по­ки що за­ли­ша­ють­ся не­ви­со­ки­ми.
Усе це вар­то вра­хо­ву­ва­ти, го­во­ря­чи про пер­спек­ти­ви вітчиз­ня­но­го аг­рар­но­го сек­то­ру. Ма­лой­мовірно, що за та­ких умов якийсь при­ват­ний західний банк чи інве­с­тиційний фонд ак­тив­но пра­цю­ва­ти­муть із ук­раїнськи­ми аг­рар­ни­ми ком­паніями, про­дов­жу­ю­чи на­да­ва­ти їм кре­ди­ти, ку­пу­ва­ти ак­ти­ви та вкла­да­ти ко­ш­ти у роз­ви­ток. То­му, на жаль, рік обіцяє бу­ти над­зви­чай­но склад­ним.

«Потрібна до­по­мо­га ззовні»
Що потрібно зро­би­ти уря­ду, аби вря­ту­ва­ти аг­рар­ний сек­тор? На­при­клад, як стабілізу­ва­ти курс іно­зем­ної ва­лю­ти? Вза­галі, яка справжня при­чи­на не­по­мір­но­го падіння гривні? Чи справді цьо­му є еко­номічне об­грун­ту­ван­ня?
— Як­що го­во­ри­ти про ос­нов­ну при­чи­ну падіння кур­су національ­ної ва­лю­ти, то во­на пов’яза­на із стабільно не­га­тив­ним зовнішньо­е­ко­номічним ба­лан­сом Ук­раїни. При­чо­му йдеть­ся про знач­ні су­ми коштів: за ос­танні п’ять ро­ків від’ємне саль­до у се­ред­нь­о­му ста­но­ви­ло по­над 10 млрд дол. Це є наслідком то­го фак­ту, що ми більше імпор­ту­ва­ли, ніж ек­с­пор­ту­ва­ли. Ук­раї­на зму­ше­на бу­ла шу­ка­ти ва­лю­ту, НБУ ви­т­ра­чав ре­зер­ви, а в ре­зуль­таті грив­ня по­ча­ла «па­да­ти». Ак­ти­ва­то­ром цьо­го про­це­су ста­ли та­кож політичні події — ре­во­люція, конфлікт із Росією та ін. Ос­таннє ста­ло вирішаль­ним фак­то­ром у ни­­нішньо­му виз­на­ченні не­про­стої долі ук­раїнської національ­ної ва­лю­ти.

Що ж мо­же поліпши­ти си­туацію?
— По­си­лен­ня бізне­со­вої ак­тив­ності, за­лу­чен­ня при­ват­них іно­зем­них інве­с­тицій та за­по­зи­чен­ня коштів для під­трим­ки дер­жав­но­го бю­д­же­ту — пе­ре­ду­сім ззовні. Це, на­сам­пе­ред, і дов­го­термі­нові по­зи­ки від МВФ, і до­по­мо­га від ЄС, США, Світо­во­го бан­ку, ЄБРР то­що. Хо­чу ска­за­ти, що об­го­во­рен­ня умов на­дан­ня кре­дитів дер­жаві та підпи­сан­ня відпо­від­них угод нині пе­ре­бу­ва­ють у за­вер­шаль­ній стадії. То­му я ду­же сподіва­ю­ся, що ми все-та­ки от­ри­маємо підтрим­ку світо­вих фінан­со­вих інсти­туцій. Це, перш за все, бу­де важ­ли­вим сиг­на­лом для при­ват­них гло­баль­них фінан­со­вих інсти­ту­цій для по­чат­ку дій. Од­но­час­но нам по­трібно зро­би­ти чи­ма­ло кроків для по­ліпшен­ня бізнес-кліма­ту все­ре­дині країни для то­го, аби йо­го ак­тивізу­ва­ти та за­побігти по­­даль­шо­му падінню ва­ло­во­го внут­рішньо­го про­дук­ту або при­наймні зу­пи­ни­ти йо­го в 2014 р. на ну­ль­овій по­значці. Це бу­ло б серй­оз­ним над­бан­ням но­вої вла­ди. Після цьо­го, вже на­ступ­но­го ро­ку, мож­на роз­по­чи­на­ти від­ро­д­жу­ва­ти еко­номіку, на­ро­щу­ва­ти ва­ло­вий внутрішній про­дукт, ство­рю­ва­ти нові ро­бочі місця то­що. Ок­ре­мо хо­чу відзна­чи­ти важ­ли­ву роль у цих про­це­сах аг­рар­но­го ком­плек­су: він упев­не­но став ліде­ром з ек­с­пор­ту, обій­шов­ши ме­та­лургію і хімічну про­мис­ловість. Я впев­не­ний, що та­ка тен­денція збе­ре­жеть­ся і на­далі.

«Ви­г­рає терп­ля­чий інве­с­тор»
Політичні та еко­номічні події, що відбу­ва­ють­ся ос­таннім ча­сом, вик­ли­ка­ють ве­ли­ку три­во­гу в іно­зем­них інве­с­торів, які ма­ють свій бізнес в Ук­раїні. Чо­го їм че­ка­ти?
— Що тут ска­жеш — тре­ба по­терпіти! Іно­земні інве­с­то­ри ма­ють пам’ята­ти, що пер­спек­тивнішої країни для роз­вит­ку сільсько­го гос­по­дар­ст­ва, аніж Ук­раїна, у світі не­має. Од­на ли­ше на­ша країна са­мо­туж­ки мо­же про­го­ду­ва­ти не менш ніж 400 млн лю­дей на пла­неті. Порівня­но із сьо­годнішніми по­каз­ни­ка­ми, ми мо­же­мо май­же по­троїти ва­ло­ве ви­роб­ництво аг­рар­ної про­дукції, зо­к­ре­ма збільши­ти щорічне ви­роб­ництво зер­на до 110–120 млн т (вод­но­час, навіть ди­намічно роз­ви­ва­ю­чи тва­рин­ниць­ку га­лузь, змо­же­мо че­рез 10–15 років ек­с­пор­ту­ва­ти близь­ко 65 млн т зер­на та де­сят­ки мільйонів тонн м’ясо-мо­лоч­ної про­дукції на су­му по­над 70 млрд дол. США).
Що тре­ба зро­би­ти, аби бізнес ру­хав­ся впе­ред? Пе­ре­дусім, про­ве­с­ти рішучі за­хо­ди із де­ре­гу­ляції еко­номіки. Ад­же аг­робізнес з усіх боків об­тя­же­ний ве­ли­чез­ною кількістю бю­ро­кра­тич­них пе­ре­шкод, і щоб їх по­до­ла­ти, аг­раріям по­­трібно пла­ти­ти ве­ликі су­ми гро­шей.
Про­во­дя­чи відповідне досліджен­ня, ек­с­пер­ти дій­шли вис­нов­ку, що близь­ко 5% ва­ло­вої про­дукції АПК йде на ха­барі чи­нов­ни­кам та працівни­кам кон­тро­лю­ю­чих ор­ганів. На­при­клад, Дер­жав­на сіль­сько­го­с­по­дарсь­ка інспекція має близь­­ко сотні функціональ­них на­прямів діяль­ності. Один із них — пра­во ре­гу­лю­ва­ти до­рожній рух. Уявіть собі керівни­ка сільгоспінспекції, який бе­ре жезл, ви­хо­дить на ву­ли­цю і зу­пи­няє ав­то­мобілі. Ця ус­та­но­ва та­кож вправі пе­ревіря­ти до­три­ман­ня зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ст­ва (не ка­жу, що такі самі функції ма­ють і Держ­ком­зем, і еко­логічна інспекція та ін.), стан по­жеж­ної без­пе­ки, умо­ви торгівлі (у су­пер­мар­ке­тах, кіос­ках, на рин­ках). Чи­ма­ло про­блем для бізне­су та­кож ство­ри­ли ве­те­ри­нар­на, ка­ран­тин­на служ­би, си­с­те­ма реєстрації сортів рос­лин то­що. Ска­жу, що подібної бю­ро­кратії не­має у жодній країні світу.
Але найбільша біда аг­рар­ної га­лузі у то­му, що во­на ви­ко­нує роль соціаль­но­го до­но­ра. Це не ли­ше опо­дат­ку­ван­ня, сю­ди відне­се­но і ви­мо­ги дер­жа­ви що­до об­ме­жен­ня цін на соціальні про­дук­ти хар­чу­ван­ня, і рішен­ня сто­сов­но не­по­вер­нен­ня ПДВ під час ек­с­пор­ту зер­но­вих та інші об­тя­жен­ня. Прав­да, ча­с­ти­ну віді­бра­но­го в аг­рарія дер­жа­ва по­вер­тає сіль­сько­му гос­по­дар­ст­ву у ви­гляді до­тацій та пільг. Але як­що порівня­ти ті ко­ш­ти, що в ньо­го за­би­ра­ють, і ті, що по­вер­та­ють, то, ра­зом із ко­рум­по­ва­ною скла­до­вою, ба­ланс про­ти фер­ме­ра ста­но­вить не мен­ше ніж 40 млн грн/рік. Інши­ми сло­ва­ми, це оз­на­чає, що пе­ресічний се­ля­нин на своїй шиї ут­ри­мує не тільки зне­до­ле­но­го ук­­раїнця, а й олігархів, котрі у ма­га­зи­нах та­кож ку­пу­ють про­дук­ти, суб­си­до­вані сільгосп­ви­роб­ни­ка­ми. Подібної прак­ти­ки ви­ко­ри­с­тан­ня фер­ме­ра як до­но­ра суспільства не має жод­на країна світу. Тож вирішен­ня цієї вітчиз­ня­ної за­ко­но­дав­чої про­бле­ми по­тре­бує за­по­зи­чен­ня досвіду роз­ви­ну­тих країн, де впро­ва­д­же­но прак­ти­ку цільо­во­го ад­рес­но­го до­ту­ван­ня бідно­го на­се­лен­ня.
Та­кож для то­го, щоб іно­зем­ний біз­нес прий­шов в Ук­раїну, тре­ба виріши­ти де­які інші пи­­тан­ня: за­вер­ши­ти зе­мель­ну ре­фор­му, зміни­ти струк­ту­ру дер­жав­но­го уп­рав­ління га­луз­зю, ре­фор­му­ва­ти аг­рар­­ну освіту, на­уку. І го­ло­вне — зміни­ти по­­літи­ку що­до ціле­с­пря­мо­ва­но­го про­су­ван­ня міжна­род­них інте­ресів Ук­раїни як ліде­ра у фор­му­ванні гло­баль­ної аг­рар­ної політи­ки. Не за­бу­вай­мо, що наш по­тенціал у ек­с­порті про­до­воль­ст­ва по­­сту­пається хіба що США.

Сьо­годні в аг­раріїв не­має коштів для то­го, щоб ку­пу­ва­ти но­ву тех­ніку, до­рогі за­со­би за­хи­с­ту рос­лин. Це вик­ли­кає три­во­гу у пред­став­ництвах ве­ли­ких іно­зем­них ком­паній, які пра­цю­ють в Ук­раїні. Чи мож­на сподіва­ти­ся на поліпшен­ня си­­ту­ації?
— Окрім політич­них рішень, аг­ра­ріям потрібні ко­ш­ти. Ба­жа­но, щоб це бу­ли се­ред­нь­о­термінові банківські по­зи­ки (терміном до п’яти років) або дов­го­тер­мінові (від 10 до 15 років). Су­мар­но нам не­обхідно 70–75 млрд дол., із яких 70% — се­ред­ньо- і дов­го­термінові ре­сур­си, які мож­на взя­ти тільки за ме­жа­ми дер­жа­ви. А ко­рот­ко­термінові (20–25 млрд грн) — для по­пов­нен­ня обіго­вих коштів — потрібно бра­ти в ук­раїнських банків­сь­ких ус­та­но­вах. Тоді мож­на бу­де ку­пу­ва­ти техніку, роз­ви­ва­ти тва­рин­ництво, відро­д­жу­ва­ти садівництво і відкри­ва­ти двері для при­то­ку іно­зем­них інве­с­тицій.
За­га­лом, на­ша банківська си­с­те­ма сьо­годні по­тре­бує ра­ди­каль­них змін. Ну, хто мо­же роз­ви­ва­ти бізнес, як­що вар­тість кре­дитів нині ста­но­вить 25% і більше? Окрім то­го, що ре­сур­си ду­же до­рогі, во­ни ще й «ко­роткі» — бан­ки да­ють по­зи­ки терміном на рік, мак­си­мум на два. То­му тре­ба зміню­ва­ти не­ефек­тив­ну мо­не­тар­ну політи­ку та за­без­пе­чу­ва­ти до­ступність про­грам кре­дит­но-гро­шо­вої си­с­те­ми. Це на­ле­жить зро­би­ти новій владі.

«До Росії ми ще по­вер­не­мо­ся»
Нині чи­ма­ло підприємств (особ­ли­во це сто­сується пе­ре­роб­ної про­мис­ло­вості) опи­ни­ли­ся на межі за­крит­тя че­рез те, що ми втра­ти­ли еко­номічні зв’яз­ки із Росією. Чи мож­ли­во їх відно­ви­ти?
— По­ста­ви­мо пе­ред со­бою та­ке за­пи­тан­ня: чи хо­чуть пе­ресічні ук­раїнці та росіяни во­ро­гу­ва­ти між со­бою? Відпо­відь: ні. На жаль, політи­ки бе­руть на се­бе ве­ли­кий гріх, спо­ну­ку­ю­чи їх до конфліктів. Ми — сусідні дер­жа­ви, які завжди існу­ва­ти­муть по­руч і в яких, до речі, є ба­га­то спільно­го і в тра­диціях, і в релігії, і в історії. На­ша аг­рар­на про­дук­ція для росіян є тра­диційною, до якої во­ни звик­ли і яка їм по­до­бається. Для них во­на де­шев­ша та смачніша, аніж ана­ло­гічна з Євро­пи.
Сьо­годні ми три­маємо 25% рин­ку російських сирів, та­кож по­ста­чаємо пів­ніч­но­му сусідові ве­ли­ку кількість інших мо­лоч­них про­дуктів, м’яса, овочів, фрук­тів. По­вна втра­та тор­го­во-еко­номічних зв’язків із Росією мо­же ко­ш­ту­ва­ти Ук­раїні близь­ко 1 млрд дол./рік. То­му, пе­ре­ко­на­ний, ра­но чи пізно пи­тан­ня ук­раїно-російських відно­син уре­гу­люється. Але по­ки що ми зму­шені шу­ка­ти аль­тер­на­тивні рин­ки збу­ту, зо­к­ре­ма тре­ба скон­цен­т­ру­ва­ти ува­гу на країнах Північної Аф­ри­ки, Близь­ко­го Схо­ду, країнах СНД, які не вхо­дять до Мит­но­го со­ю­зу. А як­що нас підтри­має ЄС, то, вва­жаю, за рік-два ми не ли­ше ком­пен­суємо втра­ти, а й при­мно­жи­мо здо­бут­ки.

Як відо­мо, ЄС сьо­годні не го­то­вий прий­ня­ти на­шу аг­рар­ну про­дукцію у тих об­ся­гах, які ми ви­роб­ляємо, а на тех­но­логічне пе­ре­об­лад­нан­ня у під­приємств коштів не­має. Де шу­ка­ти вихід?
— На пе­ре­об­лад­нан­ня ви­роб­ництва хар­човій про­мис­ло­вості потрібно при­близ­но 7 млрд євро. Це ко­ш­ти, які ма­ють за­лу­чи­ти самі підприємства — дер­жа­ва у цьо­му пи­танні нічим до­по­мог­ти не змо­же. Але є ще об­ме­жу­вальні кво­ти, які сьо­годні нам вста­нов­лює ЄС на де­які ви­ди аг­рар­ної про­дукції. Ми ж, своєю чер­гою, Європі не вста­нов­лю­ва­ли жод­них об­ме­жень чи мит. То­му як­що євро­пейці справді хо­чуть бу­ти щи­ри­ми у співпраці з Ук­раїною, во­ни по­винні ска­со­ву­ва­ти всі кво­ти і відкри­ва­ти для нас свій ри­нок.

Де­які фахівці вва­жа­ють, що після під­пи­сан­ня Уго­ди про асоціацію з ЄС без мож­ли­вості ку­пи­ти зем­лю іно­зем­ний інве­с­тор в Ук­раїну не піде. То, на Ва­шу дум­ку, доз­во­ля­ти іно­зем­цям ку­пу­ва­ти зем­лю чи ні?
— Я по­го­д­жу­ю­ся із ти­ми ек­с­пер­та­ми, котрі ви­с­ту­па­ють про­ти на­дан­ня доз­во­лу іно­зем­цям ку­пу­ва­ти зем­лю. У вирі­шенні зе­мель­них пи­тань, вва­жаю, нам тре­ба за­по­зи­чи­ти досвід східноєвро­пейсь­ких країн (Чехії, Польщі, Угор­щи­ни), де бу­ло вста­нов­ле­но мо­ра­торій на купівлю землі іно­зем­ця­ми на термін від 10 до 20 років. А че­рез 10–20 років ук­раїнці ста­нуть за­мож­ни­ми і вже самі бу­дуть вирішу­ва­ти: чи собі ку­пу­ва­ти зем­лю, чи ко­мусь про­да­ва­ти.

«Ко­рупцію мож­на здо­ла­ти
за 100 днів»
Нині ду­же ба­га­то го­во­рять про ак­ту­альність бо­роть­би із ко­руп­цією, зо­к­ре­ма в аг­рарній сфері, лю­с­т­рації, ма­сової заміни чи­нов­ників. Але до вла­ди при­хо­дять, в ос­нов­но­му, ті самі лю­ди, які вже ке­ру­ва­ли країною раніше. Чи є у Вас свої ан­ти­ко­руп­ційні «ре­цеп­ти»?
— Ра­зом із гро­мадсь­ки­ми ор­ганіза­ціями ми роз­ро­би­ли па­кет за­ходів із по­до­лан­ня ко­рупції «Про­гра­ма 100 днів». Він, зо­к­ре­ма, вклю­чає: за­про­ва­­джен­ня обов’яз­ко­вої ате­с­тації усіх керівників дер­жав­них ус­та­нов, що пе­ред­ба­чає ана­ліз ре­аль­них та дек­ла­ро­ва­них статків чи­нов­ни­ка і пов’яза­них із ним осіб. Піс­ля по­дан­ня дек­ла­рації ау­ди­торсь­ка фір­ма пе­ревіря­ти­ме фак­тичні ак­ти­ви. Як­що во­ни у ра­зи пе­ре­ви­щу­ва­ти­муть за­дек­ла­ро­ва­не, то ця осо­ба не має пра­ва обійма­ти керівну по­са­ду. Та­кож ми підго­ту­ва­ли про­ек­ти за­конів, прий­нят­тя яких впли­ва­ти­ме на ре­фор­му­ван­ня ор­ганів дер­жав­ної вла­ди (зо­к­ре­ма, за­кон про про­ку­ра­ту­ру, про за­вер­шен­ня ре­фор­ми су­до­ус­т­рою та ін.). А ще нам потрібне чітке виз­на­чен­ня ме­ха­нізму кон­тро­лю з бо­ку гро­мадсь­кості за діяльністю ор­ганів вла­ди. Най­го­ловніше, тре­ба ви­яв­ля­ти лю­дей, які по­ру­шу­ва­ли За­кон, і при­тя­гу­ва­ти їх до відповідаль­ності. Потрібно та­кож, щоб ті, хто прий­де до вла­ди, ро­зуміли: як­що во­ни про­дов­жу­ва­ти­муть зай­ма­ти­ся «бруд­ни­ми спра­ва­ми» своїх по­пе­ред­ників, із ни­ми ста­неть­ся те ж са­ме. Більше по­вно­ва­жень по­винні ма­ти гро­мадські ор­ганізації, ви­ко­ну­ю­чи не ли­ше до­радчі функції, а й кон­тро­лю­ючі. Я пе­ре­ко­на­ний, що все це у ком­плексі ра­ди­каль­но впли­не на вирішен­ня пи­тан­ня бо­роть­би із ко­рупцією.

Па­ке­том ан­ти­кри­зо­вих за­ходів, зо­к­ре­ма, ска­со­ва­но по­вер­нен­ня ПДВ при ек­с­пор­ті зер­на і технічних куль­тур, яке фор­маль­но бу­ло відро­д­же­но із 1 січня 2014 р. За­ко­ном про Держ­бю­д­жет. Як, на Ва­шу дум­ку, це мо­же впли­ну­ти на до­хо­ди сільгоспви­роб­ни­ка?
— Не­по­вер­нен­ня ПДВ з бо­ку вла­ди є дис­кримінаційним кро­ком про­ти ук­ра­їн­ських се­лян. Чо­му потрібно пе­ре­гля­ну­ти це пи­тан­ня? То­му, що впер­ше із 1949 р. у ми­ну­ло­му се­зоні, ко­ли аг­рарії зібра­ли ре­корд­ний уро­жай зер­на (по­над 60 млн т), йо­го рен­та­бельність ста­но­ви­ла всьо­го-на-всьо­го 1,7%. При­наймні за ос­тан­ні 70 років подібно­го в Ук­раїні ще не бу­ло. Щоб не втра­ти­ти світо­ве лідер­ст­во, нам не­гай­но тре­ба зро­би­ти на­ступ­не: ви­коріни­ти ко­рупцію (із цієї при­чи­ни мінімальні втра­ти на тонні зер­на ста­нов­лять 200 грн) і по­вер­ну­ти ПДВ за здійс­нен­ня ек­с­пор­ту.