Комбікормова прем’єра

Під час ІІ Міжнародної спеціалізованої виставки “Агропром — Україна аграрна” на території Національного виставкового центру відбулася Перша міжнародна науково-практична конференція “Стан та перспективи розвитку комбікормового виробництва “Україна — Комбікорми’2003”. Міністерству аграрної політики, Українській академії аграрних наук, ДАК “Хліб України”, ВНО “Укрптахопром”, журналу “Ефективне птахівництво та тваринництво”, Харківській торговельно-промисловій палаті вдалося зібрати представників комбікормових заводів, птахофабрик, агрофірм, тваринницьких підприємств, наукових установ. Відкрив конференцію виступ заступника Державного секретаря Міністерства аграрної політики України Юрія Мельника. — 2002-й рік, як і 2001-й, засвідчив, що тваринництво — це галузь, яка може забезпечити продовольчу безпеку держави, але для цього слід створити сприятливі умови для розвитку самої галузі та для її становлення в умовах ринку, — зазначив пан Мельник. — У 2002 році, якщо говорити мовою цифр, збільшилося виробництво всіх видів продукції тваринництва порівняно з 2001 роком. Проте сільське господарство, і тваринництво зокрема, одержало більше збитків від виробництва цієї продукції, ніж у 2001-му році. Це найхарактерніша проблема. Я не кажу зараз про рентабельність, йдеться саме про доходність. Вочевидь, є проблеми в державній політиці, у її здійсненні, але є проблеми й у самій галузі. За 2002 рік виробництво всіх видів продукції тваринництва, крім птахівництва, є збитковим. На сьогодні постало дуже серйозне питання, які дати практичні рекомендації тим, хто займається тваринництвом, щоб воно стало привабливим для інвестицій, щоб воно давало прибутки тим, хто ним займається. Перша проблема, на яку звернули увагу торік, це перекоси в ціноутворенні. Ми пробували вжити комплекс заходів щодо узгодження дій усіх учасників ринку продукції тваринництва: і виробників, і переробників, і торговців, — але 2002 рік засвідчив, що з місяця в місяць ціни на тваринницьку продукцію падали і слід було приймати кардинальне рішення. Як проміжний крок у грудні минулого року було ухвалено Постанову Кабміну про погодження дій на ринку продукції тваринного походження. Звичайно, ми оцінювали цю постанову як проміжний крок, який мав наблизити до узгодження дій усіх учасників аграрного ринку, щоб зробити цей ринок прибутковим для всіх його учасників. Були створені узгоджувальні комісії. В Україні узгоджувальну комісію очолює віце-прем’єр-міністр України. Вона сформована за таким принципом, щоб були в її складі задіяні всі зацікавлені особи. Нині на ринку молока є певна стабілізація. Серед чинників, що вплинули на стабілізацію, — зменшення пропозиції, сезонність і, все ж таки, діяльність узгоджувальних комісій. На ринку м’яса ми такої стабілізації ще не маємо. Чинники, які на це впливають, теж загальновідомі: і певні залишки, які є нині в м’ясопереробних підприємств, і низька купівельна спроможність населення, і сезон року. Тому ми поставили завдання вималювати правила гри на законодавчому рівні. Весь останній квартал минулого року Міністерство аграрної політики разом із науковими установами, фаховими об’єднаннями, які є в сфері діяльності Міністерства аграрної політики, працювало над двома проектами законів. Це Закон про молоко і молокопродукти й Закон про м’ясо і м’ясні продукти. Вони розроблені, були розглянуті на Урядовому комітеті із залученням членів Міжвідомчої комісії і представників громадськості й на початку лютого були направлені на розгляд до Верховної Ради. Наразі проекти цих законів перебувають на розгляді у нашому фаховому комітеті Верховної Ради. Обидва проекти законів чітко визначають, що належить до молокопродуктів, до м’ясопродуктів. Ними передбачено введення мінімального показника вмісту натуральної м’ясної і молочної сировини у м’ясних і молочних продуктах із тим, щоб чітко сказати, якщо в продукті, для прикладу, 50% натурального м’яса, то він може належати до м’ясопродуктів, а все, що нижче цього показника, не є м’ясопродуктом. На основі таких показників розробляються категорії м’ясних продуктів. Наприклад, вища категорія м’ясних продуктів не повинна містити в своєму складі рослинних домішок, а тільки продукцію тваринного походження. Ми передбачаємо, що це має істотно вплинути на попит на продукцію галузі, зокрема, на м’ясо, і на основі цих нормативів, які будуть закладені законом як пряма дія, розроблятимуть державні стандарти на м’ясні продукти, галузеві стандарти, технічні умови й усі інструктивні матеріали, потрібні для процесу переробки. Дальший напрям, який також має зробити прозорим ринок м’яса, — це запровадження атестації тих, хто виробляє м’ясну продукцію. Це проведення єдиної загальнодержавної атестації, до якої будуть залучені представники всіх контролюючих інспектуючих служб із видачею атестата з введення в реєстр підприємств, які переробляють м’ясо. Так ми маємо побачити всіх тих, хто споживає м’ясо як сировину і хто переробляє м’ясну продукцію, наскільки вони є легітимними, наскільки вони є прозорими для всіх учасників аграрного ринку, і для формування, відповідно, і державного бюджету. І третій напрям, який нині не всім до вподоби (в нього є дуже багато опонентів). Це те, що Кабмін за законом бере на себе право встановлювати мінімальні закупівельні ціни на м’ясо і молоко як сировину для переробки, і рівень торговельних надбавок на молочні та м’ясні продукти. Така норма на сьогодні передбачена обома законопроектами. Отже, ми маємо через ухвалення двох законопроектів вималювати правила гри й показати, якими вони будуть для виробників м’яса, молока і для переробників цієї продукції і, зокрема, роль торгівлі у підвищенні дохідності виробництва продукції тваринництва, щоб усі учасники ринку працювали в однакових умовах. Крім того, ще одна проблема — це те, що ринок м’яса замкнений суто на себе. Нині той, хто виробляє м’ясо, не має виходу на зовнішній ринок. Ухвалений кілька років тому Закон про вивізне експортне мито на живу худобу, шкіряну сировину практично унеможливив, враховуючи специфіку експорту, експорт цієї продукції. Нині Кабмін ініціює перед Верховною Радою скасування вивізного мита на живу худобу і шкіряну сировину з тим, щоб з’явився попит на нашу продукцію і на зовнішньому ринку. Тваринництво — це найбільший споживач зерна в Україні. Потреба тваринництва становить від 12 до 15 млн т зернових компонентів для годування. Ми маємо знайти, якими шляхами нині через організаційні підходи забезпечити використання комбікормів у всіх учасників виробництва продукції тваринництва, починаючи із селянського двору і закінчуючи високоорганізованим свинарством або птахівництвом. На засіданні колегії було розглянуто проект програми розвитку виробництва і ринку комбікормів. У програмі відображені всі ті концептуальні підходи, які змогли сформувати фахівці галузі. Ми тісно працювали з науковими установами, з Київським інститутом хлібопродуктів, із ДАК “Хліб України” під час розробки цієї програми з УААН. 2003 рік, за моїми власними оцінками та за спостереженнями наших аналітиків, буде роком підвищення внутрішньої конкуренції серед виробників продукції тваринництва, це буде рік боротьби за ефективність. Для прикладу: нині в галузі птахівництва ми виробили 11,4 млрд штук яєць і маємо певне насичення на цьому ринку. Ми для себе чітко розуміємо, що такого підвищення ціни на яйця, як було два роки тому, не повинно бути, оскільки ми маємо два чинники: збільшили виробництво і маємо низьку купівельну спроможність населення. Тому ми маємо цього року працювати над технологіями, над кросами. Інший приклад — виробництво м’яса бройлерів. Наразі ця проблема жваво обговорюється. Ведеться боротьба і з інтервенцією, яка може бути з американського ринку, і з пільгами по вільних економічних зонах (адже цей чинник істотно вплинув торік на цей ринок). Проте внутрішнє виробництво м’яса бройлерів за два роки збільшилося вп’ятеро. У нас є чітка платформа, на якій ми прогнозуємо, що у 2003 році вітчизняне бройлерне виробництво зможе забезпечити приріст ще на 60–70 тис. т і можемо мати показник за 2003 рік на рівні 200 тис. т. Водночас у 2000 році ми мали близько 50 виробників, які виробили від 10 до 2 тис. т (на загал було 27 тис. т), а в 2002 році 18 великих інтегрованих виробників (140 тис. т). Отже, за два роки тут вималювалися жорстка внутрішня конкуренція і боротьба за ефективність. Цікаві пропозиції містилися в доповіді голови правління ДАК “Хліб України” Миколи Кучера. — На сьогодні обсяги зростання виробництва комбікормів забезпечують в Україні здебільшого птахівничі господарства, — зазначив пан Кучер. — Попит птахівників на повноцінні комбікорми забезпечив і зростання виробництва. Це зумовлено тим, що птахівництво — найперспективніша і найтехнологічніша галузь. Дальше зростання обсягів виробництва, вочевидь, має забезпечити розвиток свинарства. Якщо в птахівництві наразі практично всі господарства намагаються мати своє виробництво комбікормів доволі високої якості, то свинарство розраховуватиме на наявні комбікормові підприємства. Як на мене, є три речі, які стримують розвиток комбікормової промисловості. Перша — психологія, друга — проблема білка, третя — технічна проблема. Справді, ми наразі не готові психологічно прийняти те, що тільки виробництво комбікормів забезпечить нам нормальний розвиток нашого тваринництва. Ми маємо перебороти себе. По-друге, без білка, без повнораціонного комбікорму в принципі рухатися вперед неможливо. Сільське господарство будь-якої розвинутої країни — це виробництва білка, насамперед, тваринного. Найголовніше, що ми маємо винести з нашої конференції, — це те, що пропаганда комбікормів і білка в засобах масової інформації має працювати на злам у психології вбік шанобливого ставлення до них. Без дорогої державної програми твердити про ефективне виробництво тваринницької продукції не варто. Потрібне вкладання державних коштів у розкрутку цієї програми. Технічна проблема зумовлена тим, що комбікормові заводи будувалися в Україні у 70–80-ті рр. ХХ сторіччя. Для них характерний дуже високий ступінь спрацювання основних фондів. Значна частина потребує повної модернізації або повного технічного переоснащення з впровадженням енергоощадних технологій. В останні два роки в нашій країні з’явилися приватні структури, які вкладають значні кошти в переоснащення своїх підприємств. А нині для цього слід витратити $1–2 млн. На сьогодні приблизно дві третини підприємств потребують повного переоснащення. Ми пропонуємо створити Союз чи Центр комбікормових підприємств в Україні — громадську корпоративну організацію, яка розроблятиме науково обгрунтовану концепцію розвитку комбікормової промисловості, пропагуватиме передові сучасні технології, провадитиме науково-виробничі семінари.***Запровадження атестації виробників м’ясної продукції, вочевидь, викличе спротив у численних невеличких виготовлювачів. Утім, вельми цікавий приклад у доповіді пана Мельника щодо виробників м’яса бройлерів показовий. Майбутнє, безперечно, за великими інтегрованими підприємствами. Проте в українській традиції — прагнення самостійного володарювання (два українці — три гетьмани). Однак наразі все ж таки поступово ринок стабілізується, й атестація, вочевидь, виконає функції природного відбору. Сильніші поглинуть слабших, а від цього має виграти споживач. Щоправда в нашій традиції так само і різноманітні “непорозуміння” під час всіляких державних перевірок. Вочевидь, про безпідставність або слушність побоювань дрібних виробників щодо “державного неорекету” можна буде твердити після самої атестації. На нашу думку, пан Кучер дуже чітко визначив три основні проблеми в комбікормовій промисловості. Звісно, що враз їх не вирішити, але принаймні з проблемами, не пов’язаними з матеріальними витратами, впоратися цілком до снаги. На жаль, організатори конференції не забезпечили належних умов для роботи преси. Зокрема, прохання кореспондента “Пропозиції” надати для роботи програму конференції чомусь наштовхнулося на відмову. Пан Кучер у своєму виступі наголосив на доконечній потребі в якнайширшому інформуванні аграрного загалу про роботу конференції. Якщо організатори конференції принципово не зацікавлені в інформуванні саме читачів “Пропозиції”, це принаймні викликає подив. Сподіваємося, що надалі таких непорозумінь не траплятиметься, адже ініціатори зібрання заслуговують на повагу з огляду на широке коло зацікавлених осіб, які взяли участь у прем’єрному подібному саміті. Підготував Олексій Рижков