Громаді скажуть, що придбали старе підприємство, а стануть власниками добротної землі

У другій декаді вересня народні депутати України на чергововому пленарному засіданні ВР розглянули проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо відчуження земельних ділянок), який подано Кабінетом Міністрів України.

Важливо, що на самому початку розгляду доповідач, яким був заступник голови Фонду державного майна України Олександр Бондар, звернув увагу парламентарів на зміни правового статусу земельних ділянок, що сталися з прийняттям Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 181 цього кодексу визнає земельні ділянки об’єктами нерухомого майна. За статтею 192 Цивільного кодексу земельні ділянки визначаються невід’ємними складовими єдиних майнових комплексів, підприємств разом з іншими видами майна. Водночас, відповідно до Земельного кодексу України, продаж державних земельних ділянок здійснюють Кабінет Міністрів України та державна адміністрація. Хоча, згідно із чинним законодавством, зазначені органи державної виконавчої влади не мають повноважень на продаж державного майна. Такі права надано тільки державним органам приватизації.

Отже, в чинному законодавстві виникла колізія норм щодо розпорядження земельними ділянками як об’єктами нерухомого майна. Для розв’язання цієї колізії, згідно з проектом закону, передбачається визначити єдиного розпорядника державного нерухомого майна, включаючи земельні ділянки Фонду державного майна України та його регіональних відділень.

Для гармонізації законодавства, унормування питання відчуження земельних ділянок та усунення колізій норм рівної юридичної сили, а також підвищення інвестиційної привабливості об’єктів приватизації в проекті пропонується поєднати процеси відчуження земельних ділянок та приватизацію державного майна шляхом делегування повноважень органам приватизації, укладати відповідні, від імені держави, договори купівлі-продажу, інші цивільно-правові угоди.

При цьому, наголосив О. Боднар, таке делегування повноважень стосується винятково земельних ділянок, на яких розміщені об’єкти приватизації, але воно не поширюється на земельні ділянки, що їх безплатно передають або продають громадянам. Передбачається, що місцеві органи самоврядування й надалі займатимуться питаннями приватизації земельних ділянок, ділянок сільськогосподарського призначення, як це на сьогодні встановлено Земельним кодексом України.

Увагу народних депутатів було також привернуто до питання економічної доцільності зміни порядку розпорядження земельними ділянками під об’єктами приватизації. Завдяки передачі в одні руки функцій продавця об’єктів приватизації та земельних ділянок, нарешті вдасться об’єднати приватизацію земельних ділянок та іншого державного майна, що розміщене на цих ділянках, у єдиний процес, який реалізується за єдиними цивільними правовими угодами. Завдяки об’єднанню процесів приватизації — малої приватизації та відчуження земельних ділянок, — вдасться позбавити покупців цих об’єктів від зайвих витрат часу та коштів на виконання додаткових процедур. Таким чином, запропонований законопроект спрямовано на реалізацію економічної політики держави, подальший розвиток реформування відносин власності та посилення в цьому ролі держави.

Як згодом сприйняли положення законопроекту самі народні депутати?

Від голови підкомітету Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Володимира Лещенка довідуємося, що, за визначенням Комітету з питань аграрної політики, який розглядав законопроект, його положення порушують процедуру, встановлену Земельним кодексом України та Законом України “Про оренду землі” в частині розпорядження земельними ділянками державної і комунальної власності органів виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Зокрема, законопроект не узгоджується зі статтями: 122, 123, 127, 136, 149, 150, 151 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу та статтями 4 та 16 Закону України “Про оренду землі”. Крім того, цей законопроект суперечить статті 14 та статті 142 Конституції України, згідно з якими право власності набувають і реалізують громадяни, юридичні особи та держава винятково відповідно до закону, а не в порядку, який затверджує Кабінет Міністрів України, а матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є земля й природні ресурси, що перебувають у власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Незважаючи на це, Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України рекомендує взяти зазначений законопроект за основу, але Комітет, з огляду на викладене вище, прийняв рішення рекомендувати Верховній Рад відхилити зазначений законопроект як такий, що не відповідає Земельному кодексу, Закону про оренду землі та Конституції України.

На думку народного депутата України Івана Зайця, це складний законопроект, тому що й досі немає розподілу земель комунальної та державної власності. І якщо запроваджувати принцип, який нині пропонують, то створюється механізм “перекачки” цієї землі від громади в приватні руки, а часом і зовсім не відомо куди. З одного боку, уряд добре розуміє проблему, яка існує: якщо громадянин придбає землю у власність або візьме її в довгострокове користування, але не використовуватиме, а отже, й не платитиме за неї, то місцевий бюджет не матиме ніяких надходжень.

З іншого, такий механізм, за словами І. Зайця, тероризує тих, хто хоче купити об’єкти, особливо представників малого й середнього бізнесу. Люди ходять роками і не знають, як вирішити проблему з цією землею. Було б дуже добре, якби прийняли хоча б такий закон, який регулював би продаж земельних ділянок у невеликих обсягах, можливо, саме для середнього й малого бізнесу. Щоб усі побачили, як цей процес відбувається. Якщо ж просто запроваджувати принцип загалом, то можливі чималі проблеми. Скажімо, в центрі Києва є підприємства з величезними площами. І ось хтось хоче купити якесь приміщення під офіс. Але мова йде про десятки, а то й сотні гектарів землі, що має дуже велику цінність. Як пропонується? Цю землю ввести в статутний фонд і продавати так, ніби це майно із землею, але яка роль буде громади під час продажу цієї землі?.. На жаль, ми до сьогодні не забезпечили законодавством ці проблеми і не домоглися розподілу власності на комунальну й приватну землю.

Народний депутат України Катерина Ващук висловила свою згоду з аграрним Комітетом ВРУ в тому, що порушується велика частина статей Земельного кодексу. Вона зазначила, що коли створювався цей законопроект, то депутати пам’ятали про таку небезпеку. “Але подивімось із погляду економіки. Якби в законі були, скажімо, виписані нюанси, що, коли береться невелика земельна ділянка, і громада погоджується, то це одна ситуація. А коли підприємству, яке сьогодні працює і в нього є територія з кількох десятків гектарів, завтра раптом кажуть, що ти маєш викупити всю територію і внести величезну суму коштів, то в яку ситуацію ми ставимо нашу промисловість? Ті державні підприємства, які ледве зводять кінці з кінцями, всі “ляжуть”. На думку Катерини Ващук, законопроект варто доопрацювати, щоб створити умови, які сприятимуть і малому й великому бізнесу, приватній сфері, і водночас буде захищено інтереси громад. “Всі ми знаємо приклади, коли сьогодні в Києві купується якесь підприємство не заради нього, — бо його завтра знесуть, — а заради великої земельної ділянки. Якщо в такому вигляді вступить у дію цей Закон, то ми якраз і “розв’яжемо руки” таким зловживанням”.

Народний депутат Микола Нощенко звертає увагу на те, що відчуження землі знову призведе до закономірних “винагород” чиновникам, тобто до хабарів. “То брали два органи, тепер братиме один і, дай Бог, щоб він не збільшив свою таксу вдвічі”. На його думку, законопроект заднім числом зобов’язує всіх суб’єктів господарювання, які пройшли процедуру приватизації, сплатити вартість землі. Все це ляже на вартість товару, яку виробляє суб’єкт господарювання, незалежно від форм власності, або вартість послуги. Як наслідок — можливе підвищення цін на товари повсякденного попиту.

Практично ніхто з народних депутатів позитивно не відгукнувся про запропонований урядом законопроект, і його відправили на повторне перше читання. Однак проблема землі, що перебуває під промисловими (чи будь-якими) підприємствами, й надалі залишається невирішеною. Попри всі здобутки, якими нерідко й надміру вихваляються реалізатори земельної реформи в Україні, ключові аспекти законодавства зберігають великі “білі плями”. А у випадку зі згадуваним тут законопроектом напрошується один із двох висновків: або фахівцям його розробки було байдуже, в якому вигляді дійде законопроект до парламенту, і вони сподівалися, що спільними з парламентарями зусиллями вдасться “народити” щось заплутане й неспроможне діяти, або зацікавленість авторів законопроекту й була в тому, щоб пролобіювати норми, вигідні лише для певних кіл “приватизаторів”...

Тарас Колісник