Градус експортно-імпортних баталій повзе вгору

Почалася вся ця катавасія на алкогольному ринку Росії після набуття 1 січня нинішнього року чинності нової редакції закону “Про державне регулювання виробництва й обігу етилового спирту й спиртовмісної продукції”. Документ передбачав уведення нових акцизних марок, які повинні були наклеювати на пляшки імпортованих до РФ горілки та вина на митних складах тимчасового зберігання.
Порівняно зі старими, нові акцизні марки планували зробити значно інформативнішими. Нанесений на них штрих-код міститиме дані про підакцизний продукт: дату його виробництва, країну-імпортера, номер партії тощо. Своєю чергою, цю інформацію буде введено до Єдиної державної автоматизованої інформаційної системи (ЕГАИС). Тобто російські податківці вирішили створити таке собі “всевидюче око”, яке розпізнаватиме штрих-коди на пляшках і миттєво видаватиме про них усю інформацію куди потрібно.
Завдяки централізованому обліку алкогольної продукції, російські податківці сподіваються вирішити проблему підробок та перекрити кисень контрабанді. Але наразі вони спромоглися перекрити кисень лише імпортерам спиртного. Поки українські експортери били на сполох через брак нових акцизних марок, з’ясувалося, що тільки марок для експорту недостатньо. Треба, щоб запрацювала ще й єдина інформаційна система. Але коли це станеться, не знають і самі російські посадовці, адже ЕГАИС поки що — на стадії розробки. Крім того, для роботи системи потрібно, щоб усі виробники російського алкоголю та постачальники імпортного придбали спеціальне обладнання.
Найцікавіше в цій історії те, що в якнайшвидшому налагодженні роботи ЕГАИС зацікавлені саме російські горілкарі, бо рідний уряд зобов’язав їх випускати продукцію з новими акцизними марками ще з 1 січня поточного року. Тобто виробництво власне російської алкогольної продукції фактично було зупинено з початку 2006 р.
У квітні марки начебто з’явилися, але купувати їх українські виробники не поспішають: вони вважають, що заморожувати кошти, вкладаючи їх в акцизи (за нинішньої експортно-імпортної непевності), вкрай небезпечно. І тому дедалі частіше роззираються навсібіч, маючи на думці інші світи: чи не налагодити б, скажімо, експорт продукції до країн Прибалтики та Євросоюзу?
Тим часом на складах українських компаній у Росії залишається все менше пляшок зі старими акцизними марками. Реалізовувати їх новий закон дозволяє лише до 1 червня 2006 р., але за такої ситуації на ринку їм навряд чи доведеться довго чекати споживача: аналітики прогнозують гострий дефіцит алкогольних виробів у Росії вже на початку літа.
Кому це вигідно? Питання риторичне. Коли на будь-якому ринку з’являється ніша, її швидко заповнюють. Цього разу компенсувати нестачу підакцизної продукції можна виключно за рахунок “паленого” алкоголю. Очевидно, що російські податківці своїми благими намірами вимостили дорогу контрабандистам і нелегалам. Тобто тим, по кому найбільше мала вдарити нова акцизна марка.
У першому півріччі нинішнього року українські горілкарі, аби ”не втратити обличчя”, надто не галасують. Проте вдається їм це нелегко. Судіть самі: торік Україна експортувала 10,7 млн дал алкогольної продукції на суму 244,68 млн дол., у тому числі до Росії — 9,35 млн дал на суму 222,04 млн дол. Можливі збитки від втрати російського алкогольного ринку (до речі, найбільшого алкогольного ринку в світі) вітчизняні виробники підраховують, але різких рухів намагаються не робити. Адже принцип “не зашкодь!” у цій ситуації може бути найдоречнішим: порівняно з молдавськими та грузинськими виноробами їхні українські колеги по хмільному цеху відбулися легким переляком.
v v v
Нинішнього року Роспотребнадзор розпочав “бойові дії” на кількох продовольчих фронтах. Розправившись одним махом із українськими постачальниками м’ясо-молочної продукції, 27 березня російські керманичі в особі керівника цього відомства Геннадія Оніщенка взялися за “неякісні” грузинські й молдавські вина.
Тактика росіян залишилася незмінною: удар було нанесено несподівано, причому били на ураження — адже виноробна галузь приносить четверту частину доходів до держбюджетів Молдови та Грузії. Мотиви заборони теж традиційні: незадовільна якість продукції. За твердженням Геннадія Оніщенка, вина країн-сусідок містять важкі метали та пестициди. Причому спочатку припинили реалізацію грузинських та молдавських вин і вилучили їх із продажу на території РФ і тільки після цього почали проводити потрібні аналізи.
У Молдові та Грузії цю проблему заходилися вирішувати на найвищому державному рівні. Президенти цих країн почергово заявляють то про цілком позитивні наслідки заборони й початок експансії на європейські ринки, то закликають Росію по-братському схаменутися й “тихцем-мирцем” зняти проблему, яка, на їхню думку, є суто політичною; то заявляють про готовність подати позов до Міжнародного арбітражного суду.
Як і коли владнають цю проблему — не відомо. Та й чи владнають конфлікт взагалі? Сваритися — так сваритися, вирішила Росія й заборонила ще й грузинську харизматичну мінералку “Боржомі”, якою нібито отруїлися два росіянина.
Утім, про політичне підгрунтя всіх цих подій здогадатися нескладно. Давня небайдужість Росії до грузинських справ є загальновідомою і спеціальних коментарів не потребує. Що ж до Молдови, то вина з придністровської її частини нинішня алкогольна криза чомусь не зачепила: їх із полиць російських магазинів не знімають і з обігу не вилучають.
v v v
Останнім часом російські ЗМІ радять своїм підприємцям сісти за підручники з політології і більше уваги приділяти політичному життю країни. Те саме можна порадити їхнім українським колегам. Нині мало бути добрим бізнесменом — треба бути ще й вправним політиком. Тож усі розмови про відокремлення політики від бізнесу видаються порожніми балачками.
На фоні міждержавного скандалу, в який цього разу втягнуто відразу три країни, про акцизні марки майже забули. Як забули й про десятки потужних українських молокопереробних підприємств, які досі не можуть відновити експорт продукції до Росії. На початку березня “блокаду” зняли лишень із шести щасливчиків сироробної галузі, для інших (навіть попри численні перевірки російських аудиторів) ринок РФ так і залишився “землею недосяжною”.
За законами жанру, Роспотребнадзор продовжує тримати українських експортерів, зокрема виробників горілчаної продукції, у постійному напруженні. В середині квітня в російських ЗМІ з’явилась інформація про невідповідність продукції під торговою маркою “Хортиця” російському ГОСТу — і це тоді, коли “Хортиця” має намір побудувати в Московській області власний горілчаний завод.
Аналіз горілки проводила Союзэкспертиза. Її претензії переважно зводилися до критики смакових властивостей продукту, а також невідповідності нормам ГОСТу води, яку використовують для виготовлення горілчаних напоїв у Запоріжжі. І все б нічого, якби не “помітки в дужках” журналіста одного з російських видань. Братні “акули пера” виявилися навіть більшими експертами, ніж фахівці Союзэкспертизи. Зі шпальт свого видання наш колега заявив, що дніпровська вода, яку забирає для своїх потреб ЛГЗ “Хортиця”, просто не може бути “доброю”, оскільки на третину складається з комунальних стоків, а ще на третину — з хімічних відходів промислових підприємств.
Менеджмент “Імідж-Холдингу” (якому належить ТМ “Хортиця”) відреагував на такі заяви миттєво. Тестувати горілку виробники збираються щомісяця в трьох російських та двох міжнародних лабораторіях.