Джан­лу­ка Бон­фанті: «Пи­ти шам­пансь­ке — оз­на­чає свят­ку­ва­ти пе­ре­мо­гу»

Зер­но­су­шар­ки італійської фірми BONFANTI успішно пра­цю­ють у ба­га­ть­ох країнах світу. Пе­ре­ко­нав­шись у ви­сокій якості та­ко­го об­лад­нан­ня, йо­го оби­ра­ють і ук­раїнські аг­рарії. Сьо­годні в гості до «Про­по­зиції» завітав ди­рек­тор BONFANTI Джан­лу­ка Бон­фанті, у яко­го ми взя­ли інтерв’ю. 

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com
Сеньй­о­ре Джан­лу­ка, сьо­годні
Ви — влас­ник ве­ли­кої фірми. А як усе роз­по­чи­на­ло­ся?
— Ком­панія бу­ла за­сно­ва­на моїм бать­ком у 1979 р. Наші перші зер­но­су­шар­ки при­зна­ча­ли­ся для ри­су і ку­ку­руд­зи. Технічно во­ни бу­ли до­сить про­сти­ми. Але про­грес ішов упе­ред, ми на­­ма­га­ли­ся ру­ха­ти­ся в но­гу із ним і то­му постійно пра­цю­ва­ли над удо­с­ко­на­лен­ням своєї техніки. Сьо­годні, че­рез 35 ро­ків, мо­же­мо по­хва­ли­ти­ся тим, що ви­роб­ляємо су­пер­су­часні су­шар­ки для всіх типів зер­но­вих куль­тур.

Чо­му Ви виріши­ли спеціалізу­ва­ти­ся на сільсько­го­с­по­дарській техніці?
— У регіоні, де я на­ро­див­ся і де досі жи­вуть мої бать­ки, сільське гос­по­дар­ст­во зай­ма­ло (і зай­має) клю­чові по­зиції, а йо­го доміну­ю­чою га­луз­зю є рос­лин­ництво. Най­по­ши­реніші куль­ту­ри в Італії — пше­ни­ця, ку­ку­руд­за, рис і цу­к­рові бу­ря­ки.
До речі, на­ша країна зай­має пер­ше місце у світі се­ред євро­пейсь­ких країн із ви­ро­щу­ван­ня ри­су. На­при­кінці 70-х на­ша сім’я та­­кож ви­­ро­щу­ва­ла рис. А су­ши­ти йо­го бу­ло ніде. Подібна про­бле­ма тур­бу­ва­ла і ба­га­­тьох на­ших сусідів. Так ви­ник­ла ідея ство­рен­ня зер­но­су­ша­рок. Втілив її в життя мій батько. Потім сімейну традицію продовжив і я, здобувши вищу інженерну освіту.

Чи пам’ятаєте свою пер­шу зер­но­су­шар­ку?
— Во­на бу­ла ви­го­тов­ле­на в селі за кілька кіло­метрів від моєї домівки, тоб­то на на­шо­му пер­шо­му підприємстві в Соль­ца. Звідтоді прой­ш­ло ба­га­то ча­су, то­му по­дро­биць я не пам’ятаю. При­га­дую ли­ше те, що ра­зом із бать­ком увесь час, із ран­ку до ве­чо­ра, я про­во­див на підприємстві й осо­би­с­то кон­тро­лю­вав скла­даль­ний про­цес. Далі ро­бо­ту су­­­шар­­ки ви­про­бу­ва­ли у влас­но­му гос­по­дарстві. Аж потім во­на бу­ла про­да­на од­но­му італійсько­му фер­ме­рові.

Як Вашій ком­панії вда­ло­ся вий­ти на міжна­род­ний ри­нок?
— Зро­бив­ши вибір од­но­го ра­зу, ком­панія зай­ня­ла важ­ли­ву нішу у своєму сек­торі. За­вдя­ки ви­сокій якості та на­дій­­ності на­шої про­дукції про нас дізна­ли­ся не тільки в Італії, а й в інших краї­нах світу. Най­кра­щою рек­ла­мою ста­ли за­до­во­лені клієнти, які ре­ко­мен­ду­ва­ли на­шу техніку іншим. Пра­цю­ю­чи із ве­ли­ким натх­нен­ням та мужністю (іноді ри­зи­ку­ю­чи еко­номічно, але завжди із упев­неністю у по­зи­тив­но­му ре­зуль­таті), ми ру­ха­ли­ся впе­ред. Пос­тійно про­во­ди­ли на­укові досліджен­ня, підтвер­д­жу­ва­ли їх прак­ти­кою, за­про­ва­д­жу­ва­ли у ви­роб­ництво най­су­часніші тех­но­логії. Та­ким чи­ном по­сту­по­во вий­ш­ли на міжна­род­ний ри­нок.
А як по­тра­пи­ли до Ук­раїни?
— До Ук­раїни ми прий­ш­ли після то­го, як за­во­ю­ва­ли ри­нок в Угор­щині. Ця країна сусідить із Ук­раїною, то­му її від­віду­ва­ло чи­ма­ло ук­раїнських сіль­госп­ви­роб­ників, які по­знай­о­ми­ли­ся з на­шою про­дукцією, і во­на їм спо­до­ба­ла­ся. Зго­дом ми по­ча­ли інве­с­ту­ва­ти у про­ве­ден­ня спеціалізо­ва­них ви­с­та­вок, кон­фе­рен­цій, що до­по­мог­ло нам ста­ти відо­ми­ми в Ук­раїні.

Що сьо­годні ком­панія BONFANTI про­по­нує ук­раїнським фер­ме­рам?
— Тех­но­логії і ще раз тех­но­логії. На­ша техніка повністю відповідає євро­пей­­сь­ким ви­мо­гам що­до енер­го­оща­д­жен­ня, «по­ва­ги» до якості насіння та на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща. Го­ло­вна особ­ливість су­ша­рок «Бон­фанті» — здат­ність ефек­тив­но пра­цю­ва­ти не тільки у зви­чай­них, але й у склад­них умо­вах. Зо­к­ре­ма, ко­ли до­во­дить­ся су­ши­ти зер­но із ви­со­кою (35% і більше) во­логістю за не­спри­ят­ли­вої по­го­ди (хо­лод­не повітря, вітер). А ще на­ша ком­панія індивіду­аль­но підхо­дить до ви­мог кож­но­го (навіть най­ви­баг­ливішо­го) клієнта з тим, щоб дібра­ти техніку відповідно до йо­го по­треб, яка у ньо­го пра­цю­ва­ти­ме як­най­кра­ще. З цією ме­тою відвідуємо фер­мерські гос­по­дар­ст­ва, ог­ля­даємо будівельні май­дан­чи­ки і ли­ше після цьо­го про­по­нуємо зро­би­ти той чи інший вибір.
Ду­же важ­ли­вою ча­с­ти­ною на­шої ро­бо­ти є після­про­да­же­ве сервісне об­слу­го­ву­ван­ня. Пе­ред куп­івлею техніки нас ча­с­то за­пи­ту­ють: хто зай­ма­ти­меть­ся сервісним об­слу­го­ву­ван­ням, де бра­ти за­пасні ча­с­ти­ни? З усією відпові­дальністю мо­же­мо за­пев­ни­ти на­ших клієнтів: ми знай­ш­ли досвідче­них фахівців, які зай­ма­ти­муть­ся
ци­ми пи­тан­ня­ми. І це наш ве­ли­кий крок упе­ред.

На Ва­шу дум­ку, у чо­му ос­нов­на різни­ця між сільським гос­по­дар­ст­вом Ук­раїни та Італії?
— Провідна га­лузь італійсько­го сіль­сько­го гос­по­дар­ст­ва — рос­лин­ництво. По­над по­ло­ви­ну всіх ор­них зе­мель зай­ма­ють зер­нові куль­ту­ри,
в т. ч. 30% — пше­ни­ця. На най­ро­дючіших зем­лях пше­ни­цю іноді чер­гу­ють із ку­ку­руд­зою. На альпійських схи­лах і в до­ли­нах ви­ро­щу­ють
жи­то й овес.
Та­кож Італія зай­має пер­ше місце у За­рубіжній Європі із ви­роб­ництва ри­су, а за йо­го вро­жайністю вхо­дить до чис­ла провідних країн світу, які ви­ро­щу­ють цю куль­ту­ру. Рис дав­но став звич­ною їжею італійців. Най­більше йо­го ви­ро­щу­ють на зро­шу­ва­них зем­лях Па­дансь­кої рівни­ни. У ба­­га­ть­ох рай­о­нах країни са­д­жа­ють кар­топ­лю (найбільше її рос­те в Кам­панії). Та­кож на моїй батьківщині ви­ро­щу­ють різні овочі: помідо­ри, ка­пу­с­ту, са­ла­ти, ци­бу­лю, спар­жу, ба­ш­танні куль­ту­ри. Важ­ли­вою технічною куль­ту­рою є цу­к­рові бу­ря­ки. По­над по­ло­ви­ну бу­ряків­­ни­чих гос­по­дарств зо­се­ре­д­же­но в по­низзі річки По.
А ще Італію на­зи­ва­ють «пер­шим са­дом Євро­пи». Тут зби­ра­ють яб­лу­ка, груші, пер­си­ки, че­решні, аб­ри­ко­си, інжир. У півден­них об­ла­с­тях по­ши­ре­не ви­роб­ництво миг­да­лю, во­лось­ких горіхів, фун­ду­ка. Крім то­го, моя бать­ківщи­на є од­ним із найбільших у світі ви­роб­ників ци­т­ру­со­вих. За збо­ра­ми ви­но­гра­ду країна постійно зма­гається за пер­ше місце у світі із Францією (90% йо­го пе­ре­роб­ляється у ви­но, що­до об­сягів ви­роб­ництва яко­го Італія не по­сту­пається жодній країні світу). До речі, ви­но­град­ни­ки по­ши­рені у нас по­всю­ди і є ха­рак­тер­ною ри­сою іта­лійсько­го пей­за­жу.
А от тва­рин­ництво в Італії роз­ви­не­не порівня­но сла­бо. Ве­ли­ку ро­га­ту ху­до­бу ви­ро­щу­ють пе­ре­важ­но у гос­по­дар­ст­вах Північної Італії. У гірських рай­о­нах Апеннін, Си­цилії та Сар­динії се­ля­ни роз­во­дять овець, кіз і мулів.
На мою дум­ку, ос­нов­на відмінність сільсько­го гос­по­дар­ст­ва Італії від Ук­раїни в то­му, що в Італії во­но ви­со­ко­ме­ханізо­ва­не. У нас фер­ме­ри ши­ро­ко ви­ко­ри­с­то­ву­ють су­час­ну техніку та тех­но­логії. А от в Ук­раїні чи­ма­ло фер­мерсь­ких гос­по­дарств (звісно, че­рез брак фінан­со­вих ре­сурсів), на жаль, ще пра­цю­ють на за­старілій техніці. 

Ба­га­ть­ом на­шим чи­та­чам, на­пев­но, бу­де ціка­во зна­ти, якою в Італії є дер­жав­на політи­ка що­до сільгоспви­роб­ників. Зо­к­ре­ма, чи є до­тації, на яких умо­вах відбу­вається орен­да землі…     
— В Італії дер­жав­ний кон­троль за зе­мель­ним обігом зво­дить­ся до мож­ли­вості при­му­со­во­го зда­ван­ня в орен­ду ділян­ки ефек­тивнішим ко­ри­с­ту­ва­чам. Тоб­то як­що фер­мер не за­без­пе­чує ве­ден­ня гос­по­дар­ст­ва на­леж­ним чи­ном (вклю­ча­ю­чи підтри­ман­ня ро­дю­чості грун­ту та ви­ко­ри­с­тан­ня землі за цільо­вим при­зна­чен­ням), то зем­лю у ньо­го відби­ра­ють і відда­ють іншо­му ви­роб­ни­ку.
Є та­кож об­ме­жен­ня що­до при­дбан­ня землі у власність іно­зем­ни­ми осо­ба­ми у при­кор­дон­них зо­нах, що за­без­пе­чує національ­ну без­пе­ку країни. Вве­де­но жорсткі умо­ви цільо­во­го ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель різних ка­те­горій, у то­му числі еко­логічно­го ха­рак­те­ру, що виз­на­чені з ура­ху­ван­ням зо­ну­ван­ня те­ри­торій, та­кож пе­ред­ба­чені санкції за по­ру­шен­ня вста­нов­ле­них пра­вил зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня то­що.
В Італії діє си­с­те­ма при­ват­но­го стра­ху­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких ри­­зи­ків, що кон­тро­люється на дер­жав­но­му рівні, і су­ма та­ких суб­сидій ду­же знач­на.

Ва­ша роз­повідь — ду­же ціка­ва і пізна­валь­на. На­прикінці поділіться се­к­ре­том: за­вдя­ки чо­му Вам вдається до­ся­га­ти успіху?
— Се­к­рет успіху про­стий. Я ніко­ли не зу­пи­ня­ю­ся на до­сяг­ну­то­му і завжди ба­чу, що ме­не не вла­ш­то­вує сьо­годні і що я хотів би зміни­ти в май­бут­нь­о­му. Ще я — тру­до­голік по жит­тю. Завжди ба­га­то пра­цю­вав і про­дов­жую до­три­му­ва­тись цієї життєвої по­зиції по­при будь-які до­сяг­нен­ня. Бо твер­до пе­ре­ко­на­ний: щоб до­сяг­ти успіху, тре­ба постійно пе­ре­бу­ва­ти в русі, не бо­я­ти­ся ри­зи­ку­ва­ти. З цьо­го при­во­ду у вас, здається, є чу­до­ве прислів’я: хто не ри­зи­кує, той не п’є шам­пансь­ко­го. А пи­ти шам­пансь­ке — оз­на­чає свят­ку­ва­ти пе­ре­мо­гу.