Де живе часточка душі фермерів з Рейнланду

Як розповів пан Ойген Вігоф, голова сільськогосподарського відділу, регіон Рейнланд, де розташовані міста Аахен, Дюрен, Ойскірхен, славиться виробництвом цукру, ячменю, пшениці, картоплі та молока. Молочне виробництво сконцентроване у гористій місцевості, що зветься Грюнланд. У середньому на 1 га сільгоспугідь припадає 2 корови. Розмір молочного господарства нині не менше 50 голів.
Пшениця за якістю поділяється на класи А, В, С і D. В основному тут вирощують клас В. Урожайність — 9–10 т/га. Ячмінь дає пересічно 8–9 т/га, картоплі збирають по 50 т/га.
Там, де нині розкинулись безкрайні кукурудзяні, пшеничні та ячмінні поля, 10 років тому енергетична компанія видобувала відкритим способом вугілля. Оскільки для видобутку потрібні все нові й нові території, цілі села з будівлями, церквами, сільгоспугіддями скуповувалися цією компанією і освоювалися велетенськими машинами. В одному з таких місць ми побували.

За 5 років компанія попереджувала мешканців села про те, що вони повинні переселитися. Провадилася оцінка будівель та земель і розраховувався розмір компенсації. Нібито все добре, але уявіть собі, як боліло серце тих, хто народився у цьому селі, своїми руками збудував житло, де росли його діти,  а тепер усе це йде на злам.
Енергокомпанія приділяє неабияку увагу збереженню і відтворенню агроценозів. 10–15 м грунту знімається і відвозиться у певне місце, всі шари грунту складаються відповідно до складу, що можна побачити за кольором. Коли розробка закінчується, земля насипається шар за шаром, хоча процес просідання триває досить довго. На рекультивованих землях енергетична компанія сіє впродовж 4 років люцерну, 2 роки — пшеницю, 1 рік — кукурудзу, 1 рік — буряки. Якщо якість земель ще не придатна для вирощування сільгоспкультур, то їх заліснюють — насаджують дуби, липу, сіють люпин, лісові трави для створення дерну. Аквакультура річок теж зберігається. Потім рекультивовані землі знову віддаються фермерам, але цей процес потребує не менше 20 років.

Оскільки земля просідає, на ній не можна працювати важкою технікою і обробіток провадиться мінімальний. Але врожай цукрових буряків на таких ділянках становить 70–75 т/га за цукристості 17%.
Близько 40% земель належать фермерам, решта — церквам, фірмам. Маленьких фермерів легко переселити, важче домовитися з релігійними організаціями. На відроджених землях останні будують маленькі церкви в пам’ять про минуле. Адже тут вінчалися закохані, записували новонароджених….

Фрау Кокорольц із сім’єю живе на новому місці вже 22 роки. Має гарний будинок, близько 100 га землі. Третину займає озима пшениця, третину — ячмінь і ще третину — цукрові буряки. Близько 5% землі має відпочивати згідно з рішеннями держави щодо рекультивованих земель. Фрау Кокорольц лишилася вдвох із сином, колись же це була сім’я з 8 чоловік. Обробляти землю наймають польських робітників. Є в господарстві власна сушильня на 100 т зерна, сховище — на 150 т, яке складається з восьми відділень. Насіння протруюється в господарстві. Вся техніка власна. Ми тут помітили знайомі українським виробникам торгові марки “Лемкен”, “Амацонен”.
30 років тому кожне господарство мало власну пекарню, м’ясопереробний цех і продавало готову продукцію. Тепер же супермаркети працюють лише з великими господарствами.
Відрадою для душі господарки є невеличкий садочок у дворі, деякі квіти в якому перевезені із старої ферми і нагадують про колишню господу.
Молочне виробництво у Німеччині регулюється угодами Євросоюзу через квотування. Розподіл квот між державами переходить у розподіл по землях. Виробництво обмежується законодавчо, реалізація молока відбувається лише через біржу. Як же працюють фермери у таких умовах, розповів пан Райнер Вонденбах. Його сімейна ферма має 70 га землі, 206 молочних корів на прив’язному утриманні. Середній надій — 8000 л/ рік, жирність — 4–4,2%, вміст протеїну —  3,3–3,4%. Годують корів силосом, кукурудзою, картоплею, яка не годиться для супермаркетів. Господар має домовленість з місцевим магазином. Він здає туди молоко, а отримує черствий хліб на корм. Корівник — напіввідкритий. У вітряну погоду жалюзі зачиняються, і вітер не потрапляє до приміщення. Взимку воно не обігрівається, оскільки морозний період нетривалий. Корів утримують у боксах, де підстелені гумові мати, які ще зверху посипають тирсою. Кажуть, що зручне лежання добре впливає на самопочуття і, відповідно, продуктивність корів.
Автоматизований доїльний зал типу “ялинка”, виробник — “Гасконь Мелотт”, розрахований на 14 корів. Дійки корів обробляють препаратом Драйфлекс, щоб запобігти захворюванням на мастит. Кормовий раціон складається з 8 кг картоплі (картопля до вподоби не всім породам худоби), 18 кг кукурудзи, 20 кг зеленого силосу, 4 кг пресованого силосу, 5 кг ячмінних віджимок після виробництва пива.

Керівник регіональної сільськогосподарської служби аналізує з кожним фермером собівартість продукції, прямі й непрямі витрати, порівнюючи їх з середніми, кращими і гіршими показниками по району. Аналізується відповідність виробництва молока квоті за якістю і кількістю. Адже якщо наш передовий фермер виробить не 100 т молока, як заплановано, а 150, то він зможе здати це молоко за нормальною ціною лише в тому разі, якщо його сусід не використає свою на 50%. Трапляється, що молоко ліпше вилити, ніж зазнати штрафів. Таким чином здійснюється наукова підтримка сільгоспвиробників.
Ще пан Вонденбах має невеличкий бізнес, що базується на модній тенденції до вживання натуральних продуктів. Його ферма розташована неподалік від Аахена, і городяни частенько приїздять до нього, аби купити свіженької зелені, картоплі. Для них є невеличкий город, автомат-пастеризатор молока для любителів. Цікаво, що тут залюбки дорожче купують ананаси та кавуни, які господар купив перед тим у міському супермаркеті. За задоволення подихати свіжим повітрям ферми німці платять не роздумуючи.
І ще одна цікава історія про тваринницьку ферму на 300 голів. Її господарі — сім’я Гріфф — нащадки мільйонера, які не могли просто так сидіти і жити на відсотки від мільйонів. Любов до сільського господарства змусила їх боротися з владою за право збудувати тваринницьку ферму впродовж 7 років. Проблема в тому, що місто надто близько і забезпечення водою не дозволялося через екологічні аспекти. Але тепер щасливі фермери збудували гарне приміщення, доїльний зал типу “карусель” від “Альфа Лаваль”. Корівник теж напіввідкритий, як і в пана Вонденбаха, але більш комп’ютеризований: жалюзі закриваються автоматично, якщо температура падає чи вітер занадто сильний. Корови дають по 9000 кг/рік. Певно, їм теж подобаються гумові мати з дрібною підстилкою із соломи. Кожна корова і теля мають свій паспорт, що відповідає закону про ідентифікацію худоби, який, до речі, вже діє і в Україні.
І останнє фермерське господарство, яке ми відвідали, — це господарство самого пана Ойгена Вігофа. Енергокомпанія переселила цю сім’ю 25 років тому. Тепер вона обробляє 41 га сільгоспугідь, з яких 14 га становлять цукрові буряки, 25 га — зернові, з яких 60% — це пшениця, решта — ячмінь, 2 га — пар. Квота господарства на виробництво цукрових буряків становить 816 т із запланованою цукристістю 16%. Минулого року цукристість становила 17,596%, а це вже проблема. Тоді було зроблено перерахунок квоти на цукристість. Якщо перевищення повториться, можна очікувати штрафів. За чистоту здаваних буряків можна одержати бонус від цукрового заводу. Техніка для перевезення врожаю на цукровий завод у господарства власна. На фуру можна завантажити 25 т. Фури використовують 7–8 днів на рік (36 ходок). Машина їздить на завод 5 разів на день.
Цікаво було побачити поля пана Вігофа. Він відзначив, що багато часу приділяти їм не може, а тому завжди вчасно і в правильному дозуванні вносить засоби захисту рослин. На буряках використовує Бетанал Експерт та Лонтрел. Цікаво, що його сусід, обробляючи картоплю, пошкодив посіви буряків. Як порядна людина він має відшкодувати панові Вігофу збитки. Хочеться мріяти про таке добросусідство й серед українських фермерів.
Добре йде бізнес, але сім’я й досі планує повернутися туди, де була розташована їх ферма 22 роки тому. Певно, батьківщина лишається для кожного з нас найкращим місцем на землі.

Матеріал підготовлено
Ольгою Сидоренко