Бій не заради слави — заради життя на землі

А оскільки депутатське табу не набрало сили, то почала діяти норма Земельного кодексу, згідно з якою з 1 січня 2007 року стали можливими купівля-продаж сільськогосподарських гектарів. Таким чином Віктор Ющенко, виступивши в ролі такого собі Діда Мороза, зробив те, що й останньому було б не під силу: на півмісяця прочинив “чарівне віконце” і фактично легалізував ринок землі.
Забігаючи наперед, треба сказати, що народні обранці “подарунку” не зраділи, а під час першого після новорічних канікул сесійного засідання одразу кинулися долати вето “доброго чаклуна”. Що й було 367-ма голосами (потрібно 300) успішно зроблено. Але й цих днів цілком вистачило, аби близькі до Президента потрібні люди, яких іменують у народі “любі друзі”, змогли придбати жадані гектари. Розісланий Міністерством юстиції лист-рекомендація нотаріусам, аби ті утрималися від посвідчення таких операцій — це, швидше, було застереженням для простих смертних. Той, хто достеменно знав, що Президент ветуватиме подовження терміну дії мораторію, документи для реєстрації відповідних земельних угод заготував заздалегідь. І гектари, треба сказати, було придбано на цілком законних підставах: жоден суд не візьметься оскаржувати правомірність укладених у цей період угод. Насамперед ідеться про “золоті” землі поблизу Києва та інших великих міст. У подальшому гектари виводитимуть із сільгоспобороту й на них зростатимуть супермаркети та котеджі. Механізми зміни цільового призначення відлагоджено вже давно.
Можна вірити чи не вірити інформації, що “золотими” землями вирішено було розрахуватися з членами однієї з провідних пропрезидентських партій, які заплатили за місця в списку і не пройшли до парламенту. Втім, без сумніву, чи не в кожній політичній силі з тих, що перемогли на виборах до парламенту, є люди, які скористалися “подарунком” Віктора Ющенка.
Проти легалізації ринку таких земель саме нині звучить немало голосів. Це “ні” — цілком логічне, і його сказав парламент під час ухвалення мораторію в грудні. Тоді народні депутати слушно дійшли згоди, що механізм купівлі-продажу гектарів можна запроваджувати лише після ухвалення двох основоположних документів. Один із них — закон про ринок землі, де буде закріплено відповідні правила гри, приміром, обмеження на зміну цільового призначення ділянок, запровадження кваліфікаційних вимог для покупців ділянок на конкурентних засадах, встановлення для певних категорій земель максимальних розмірів ділянок, обмеження розміру ділянок сільськогосподарського призначення, що одночасно можуть перебувати у власності однієї особи або її близьких родичів тощо. Другий — земельний кадастр. Усі землі в країні — аж до найменшого наділу — буде зведено в одну електронну базу даних. Це стане основою створення системи гарантування державою прав власності на землю шляхом реєстрації ділянок та прав на них, зокрема, дасть можливість уникнути плутанини та накладення ділянок одна на одну.
Тоді ж, у грудні, як уже повідомлялося, народні депутати перекрили кілька шпарин торгівлі сільгоспугіддями. Поза законом парламентом поставлено зміну цільового призначення ділянок, які передано у власність громадянам та юридичним особам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Адже за п’ять років дії мораторію “ділки” відшукали немало варіантів, як обійти законодавчі обмеження. Тепер на землях поблизу столиці, де кілька років тому колосилися хліба, зростають котеджі та палаци. Під час розгляду питання в сесійній залі на адресу одного з народних депутатів прозвучало звинувачення, що той разом із товаришами скупив у селян на Київщині 16 тисяч гектарів землі за ціною від ста до трьохсот доларів за га. Тепер, змінивши її цільове призначення, реалізують по п’ять тисяч доларів за сотку.
Донедавна пай можна було запросто продати, оформивши його для ведення особистого селянського господарства. Законодавці й це заборонили робити. Наклали також табу й на купівлю-продаж гектарів сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності. Дозвіл торгувати цими землями створював хіба що законодавчі лазівки для представників влади. Під час їх продажу Земельний кодекс вимагає чітко дотримуватися конкурсного порядку. Але для тих, хто конче бажав стати власником сільгоспугідь, таке “змагання” — не перепона. Хіба що доводилося більше тратитися. Задля забезпечення видимості “конкурентного продажу” можна залучити як учасників конкурсу підставних осіб — друзів або родичів. Звісно, якщо в ньому беруть участь лише кум, сват і брат, то ні про яку прозорість не йдеться.
Варто собі тільки уявити, скільки земель сільгосппризначення, передусім поблизу великих міст, за цими схемами вже реалізовано. Тому грудневі кроки якоюсь мірою можна вважати пізнім прозрінням. Тим більше, що на законодавчому полі й надалі вистачатиме шпарин для “трудових звершень” земельних махінаторів, які матимуть змогу позабирати в свої руки “ласі шматки”. Народні обранці проігнорували пропозиції поширити мораторій на землі резерву та запасу. Це немалий шмат — десять-п’ятнадцять відсотків сільгоспугідь. Тобто в цьому випадку законотворці й селян нібито захистили від товстосумів, готових за безцінь скупити паї, і для “дерибану” простір залишили.
Але, за всіх мінусів, грудневі кроки парламенту — це саме той випадок, коли кажуть: краще пізно, ніж ніколи, а мораторію — віват! Адже остаточне запровадження тепер купівлі-продажу сільгоспгектарів у подальшому поставить хрест на агровиробництві не лише під Києвом, де за гектар просять 300–500 тис. дол. і де селяни, замість вирощувати пшеницю, навчилися гендлювати паями за “сірими” схемами. Нині в глибинці більшість сільгоспземель перебувають в оренді. З селянами за використання їхніх паїв зазвичай розраховуються зерновими, олією. Орендна плата не дуже висока. Тому, природно, немало селян захочуть, забравши в орендарів, продавати свої паї. Орендареві просто скажуть: “Віддавай! Яка нам різниця, що ти посіяв озимі...”. З другого боку, в товстосумів є вільні гроші. Вони розуміють: вкладати в землю вигідно. Хоч і далеко від міста, але ж і коштує “копійки”. А оскільки управи на тих, хто “вирощує” бур’яни, в державі немає, землі не працюватимуть на агровиробництво, а стоятимуть “замороженими”. Тому, як не крути, — без ухвалення парламентом відповідних законів вийде не ринок, а хаос. Треба законодавчо передбачити штрафи за те, що землю безпідставно виводять з агровиробництва, — аж до її вилучення. Потрібно зафіксувати: купувати паї можуть лише люди, які мають сільськогосподарську освіту або пропрацювали в агровиробництві певну кількість років. Потрібно ввести норму, що гектар українського чорнозему коштує, приміром, не менше 50 тис. грн, а за 5 тис. реєструвати угоду нотаріусу заборонити. Або таке: хтось ще не встиг купити сільгоспугіддя, а вже продає за новою ціною. В такому разі він повинен сплатити державі, наприклад, 70% вартості; реалізує через рік — 50%... Принаймні, із запровадженням таких пропозицій ринок не перетвориться для селян на здирництво. А у президентському вето, за бажання, можна відшукати позитиви. Цей дамоклів меч стимулюватиме законодавців до роботи. Швидше за все, законодавчі акти, потрібні для запровадження ринку земель сільгосппризначення, з’являться вже цього року. n
Валерій Друженко,
оглядач газети Верховної Ради України “Голос України”