Здоров’я кукурудзи: ймовірна загроза вирощеному врожаю

І. Марков, канд. біол. наук, професор, НУБіП України

У районах надмірного зволоження та у вологі роки поширеною хворобою кукурудзяних качанів є фузаріоз, який проявляється в період молочно-воскової стиглості й може продовжувати свій розвиток також під час їхнього збирання та зберігання в умовах підвищеної вологості. На качані з’являються один або декілька уражених осередків, які поступово розростаються й охоплюють значну частину качана. В їхньому центрі виявляється поверхнева біла грибниця, яка вкриває бурі, без блиску, м’які зернівки, які без великих зусиль легко ламаються, кришаться або розтираються на буру масу. На межі із здоровими зернівками качана розвивається рожева пухка грибниця. Вона поширюється спочатку між рядами зернівок, а потім покриває поверхню качана. З часом уражений осередок збільшується, охоплює весь качан, який руйнується.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Giberella fujikuroi Ito et Kimura (анаморфа: Fusarium moniliforme Sheld.). Сприяє розвитку фузаріозу на качанах висока вологість повітря у періоди воскової і повної стиглості зерна та збирання врожаю, тривалі й часті дощі, роси, тумани. Інтенсивніше уражуються фузаріозом качани з нещільною обгорткою порівняно зі щільно прилеглою.
Фузаріоз зазвичай розвивається насамперед на качанах, які пошкоджені бавовниковою совкою, кукурудзяним метеликом і уражені біллю. У такому разі збудник проникає в ендосперм, руйнує його, а потім переходить на здорові зернівки. Поширені й інші змішані інфекції на качанах за участю фузаріозу.
Основне джерело інфекції — післязбиральні уражені рештки, особливо обгортки качанів, на яких гриби зберігаються у вигляді грибниці, склероціїв, конідіального і сумчастого спороношення, а додаткове — заражене насіння і грунт.
Фузаріоз — надзвичайно шкідлива хвороба, що спричинює значні втрати врожаю і суттєво знижує його якість. За інтенсивного її розвитку уражується понад 60% качанів на рослинах. Насіння кукурудзи у стадії сильного ураження фузаріозом не утворює сходів, і навіть якщо зародок не пошкоджений, проростає із запізненням, утворює слабкі паростки, які часто гинуть ще до виходу на поверхню грунту. Слід зауважити, що частина зернівок у хворому качані, які перебувають на достатній відстані від фузаріозного осередку і не мають видимих зовнішніх ознак ураження, часто є теж інфікованими.
Розвиток хвороби триває і під час зберігання качанів, якщо їх заклали у сховище за вологості 18% і більшої та за недостатньої аерації в приміщенні. Слід пам’ятати, що патоген виділяє в уражені тканини мікотоксини — фумонізини, які є канцерогенними для людини і тварин.
Особливої уваги з-поміж хвороб кукурудзи заслуговує червона гниль качанів. Проявляється вона у фазі молочно-воскової стиглості, ураження починається з верхівки качана, на якому з’являється яскраво-рожевий наліт, що поширюється згодом на весь качан. Обгортки щільно прилягають до качана, набувають червоно-цеглянистого кольору. Уражені зернівки також забарвлені в червоно-коричневий колір, стають крихкими, всередині них утворюються порожнини, які повністю заповнені грибницею патогену. За більш раннього ураження качани кукурудзи не формують зернівок, а їхні стрижні руйнуються.
Червона гниль качанів відрізняється від фузаріозної тим, що розвиток хвороби охоплює весь качан, а не окремі його частини. Заселеність качана патогеном не залежить від наявності на ньому механічних пошкоджень, викликаних шкідниками. Унаслідок високої агресивності, він здатний самостійно і швидко пронизувати, заселяти й уражувати здорові зернівки.
У фазах воскової та повної стиглості, особливо за затягування термінів збирання врожаю у вологі роки, хвороба проявляється також на стеблах у вигляді бурих міжвузлів і солом’яно-червоного їхнього забарвлення. На поздовжньому розрізі стебла виявляють уражену серцевину, яка має рожево-червоне забарвлення. У місцях ураження відбувається зламування стебел. Уражуються і корені рослин, які загнивають і набувають червонувато-цеглянистого забарвлення.
Збудником червоної гнилі є гриб Giberella zeae Petch. (анаморфа: Fusarium graminearum Schwabe), який у навколишньому середовищі поширюється конідіями. У своєму циклі розвитку гриб формує також сумчасту стадію і в невеликій кількості хламідоспори.
Сумчаста стадія представлена формуванням на уражених обгортках і ніж-ках качанів, на уражених стеблах біля вузлів пласких або удавлених стром різної конфігурації з округлими дрібними перитеціями чорно-синього забарвлення. Усередині плодових тіл формуються сумки із сумкоспорами, які навесні вивільняються з перитеціїв через отвір і розлітаються в навколишньому середовищі, викликаючи первинне зараження рослин.
Основні джерела інфекції — грунт і уражені рештки, на яких патоген зберігається у вигляді грибниці, хламідоспор і перитеціїв. Життєздатність сумкоспор у перитеціях зберігається до двох років. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння, в якому зберігається грибниця.
Шкідливість хвороби полягає в тому, що уражені зернівки не дають сходів і повністю руйнуються. Інфіковані качани не зберігаються: через велику гігроскопічність швидко пліснявіють. Крім того, гриб виділяє в уражені органи рослин токсини. Згодовування тваринам або птиці ураженого зерна спричинює у них сильне отруєння, яке нерідко закінчується смертельним результатом.
У вологі роки, особливо із частими дощами восени, а також за вирощування культури на низинних ділянках, значного поширення на качанах набуває сіра (головчаста) гниль. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на качанах кукурудзи у фазі молочно-воскової стиглості у вигляді густого темно-сірого нальоту, який спочатку виявляється у верхній частині качана, потім поширюється між рядами зернівок і вкриває всю його поверхню. Уражені зернівки набувають бурого забарвлення, втрачають блиск і легко кришаться, розтираються. Обгортки уражених качанів, які пронизани гіфами гриба, щільно прилягають до поверхні і погано відокремлюються.
Збудником сірої гнилі є гриб Rhizopus maydis Brud., який поширюється спорангіоспорами.
Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки, на яких зберігається патоген у формі грибниці та спорангіїв.     Шкідливість хвороби полягає у тому, що за раннього ураження кукурудзи качани залишаються недорозвиненими, насіння втрачає схожість і сильно пліснявіє під час зберігання.
Пліснявіння качанів і зерна має прояв скрізь, де вирощують кукурудзу, але найбільшої шкоди завдає в північних та західних областях Полісся, де грунтово-кліматичні та погодні умови часто сприяють розвиткові захворювання. Хвороба проявляється у вигляді сіро-зеленого, темного і рожевого пліснявіння, інтенсифікація ураження відбувається за понижених температур і підвищеної вологості в період збирання і зберігання кукурудзи.
Збудниками хвороби є численні гриби родів Penicillium Link, Aspergillus Micheli et Fr., Botrytis Micheli, Mucor Micheli, Cladosporium Link, Alternaria Nees, Nigrospora Zimm, Trichothecium Link, Sporotrichum Link, Cephalosporium Corda та ін., які спочатку заселяють зернівки з механічними пошкодженнями або уражені біллю, а потім поступово охоплюють увесь качан.
Більшість збудників починають розвиватись за температури 5…8°С, а окремі види навіть за 2…3°С, що дає можливість таким патогенам пригнічувати розвиток інших грибів, які містяться на зернівках кукурудзи. Хвороба часто зумовлює загнивання зернівок, а за незначного ураження різко знижуються енергія проростання та схожість, що робить зерно непридатним для висіву.
Сильний розвиток пліснявіння качанів і зерна відбувається за недотриман-ня умов зберігання у зерносховищах, наприклад, відсутність вентиляції або   потрапляння вологи під час задування дощу або снігу. За сильного ураження пліснявою качани в буртах повністю загнивають.
Уражене зерно непридатне для сівби через низьку енергію проростання і погану схожість, а вміст токсинів робить його непридатним для згодовування худобі і птиці.

 Захисні заходи
Слід дотримувати вимог технології вирощування культури як на богарі, так і на зрошенні, що дає змогу суттєво обмежити розвиток стеблових і кореневих гнилей, хвороб качанів і пліснявіння насіння.
Одним із економічно вигідних і екологічно безпечних заходів захисту кукурудзи від цих захворювань є вирощування стійких гібридів і сортів. Біль-шість нових із-поміж них характеризуються груповою стійкістю проти хвороб, які завдають найбільшої шкоди у певній екологічній зоні. У районах із високою вологістю грунту і недостатнім його прогріванням особливу увагу приділяють стійкості проти пліснявіння насіння. Для районів із підвищеною вологістю у період дозрівання і збирання кукурудзи більше значення має стійкість проти хвороб качанів.
За умов сильного розвитку вугільної, білої, сірої, бактеріальної кореневої та стеблової гнилей повертати кукурудзу на попереднє поле слід через чотири-п’ять років. Збільшення у сівозміні площі посіву кукурудзи на понад 30% призводить до інтенсивного ураження рослин кореневими і стебловими гнилями та іншими хворобами, через що знижується продуктивність та якість вирощеного врожаю. Беззмінне вирощування кукурудзи слід переривати хоча б один раз на три-чотири роки висівом озимої пшениці або ячменю, кореневі виділення яких сприяють біологічному очищенню грунту від багатьох збудників хвороб, які перебувають у стані спокою.
За удобрення рослин азотом слід надавати перевагу нітратній формі, яка є ефективнішою проти кореневих і стеблових гнилей.
Ураженість кукурудзи більшістю хвороб залежить від густоти стояння рослин:    загущені посіви посилюють вилягання рослин, що спричинює розвиток кореневих і стеблових гнилей, а також зумовлюють гірше визрівання зернин у качанах, що призводить до їхнього зараження пліснявою. Під час догляду за посівами насіннєвої кукурудзи слід старанно оглядати рослини, а за виявлення малопоширених хвороб потрібно видаляти з коренем уражені рослини і знищувати. За період вегетації кукурудзи необхідно провести одне-два фітопрочищення із видаленням і знищенням рослин, уражених білою, сірою, фузаріозною, вугільною та бактеріальною гнилями.
Проводити своєчасний захист рослин від шкідників (насамперед від грун-тових та кукурудзяного метелика і бавовникової совки), які сприяють розвитку стеблових і кореневих гнилей, хвороб качанів.
Збирати врожай кукурудзи в качанах слід у стислі строки, починаючи від настання повної стиглості зерна, за його вологості 35–37%. Варто уникати пере-стоювання рослин на корені.
Зібране зерно висушують на зерноочисних агрегатах або на майданчиках активного вентилювання до вологості 14%, що дає змогу зберігати його трива-лий час і уникнути розвитку хвороб. За невчасного збирання (затягування строків збиральних робіт) на качанах посилюється розвиток нігроспорозу, фузаріозу, сірої головчастої гнилі.
Не можна допускати і завчасного збирання, особливо насіннєвих посівів, бо недорозвинені зернівки у період зберігання сильніше уражуються пліснявими грибами і втрачають схожість.
Обов’язково потрібен контроль за вмістом мікотоксинів перед закладан-ням зерна кукурудзи на зберігання або перед його переробкою.
Рослинні післязбиральні рештки є резерваторами збудників багатьох хво-роб кукурудзи. Тому їхнє подрібнення і глибоке загортання в грунт — неодмін-ний захід із оздоровлення полів. Осіннє дворазове лущення кукурудзяної стерні дисковими боронами впоперек рядків і подальша оранка поля створюють умови для швидкого перегнивання рослинних решток і накопичення вологи у грунті.    