Крик синього безгоміння

Чи повернемо молодість і красу загубленим озерам, а здатність родити - виснаженій землі?

Для створення високопродуктивних грунтів у Нідерландах щороку з затоки під Роттердамом добувають мільйони тонн донних покладів — для цього спеціально розробили систему, меліоративних машин і механізмів. На добриво сапропелі використовують, очищаючи від них водойми, канадці, фіни, німці, шведи. У США розробляють сапропелеві родовища 12 компаній — на їхню частку припадає 30–40 відсотків світового рівня добування. Розширюють обсяги робіт в Ісландії, Японії, Австралії, Данії, Польщі, Румунії, Угорщині, дедалі наполегливіше повертають природний вигляд своїм озерам, вивільняючи їх від мулових нашарувань, росіяни та білоруси, і українці вже могли б посісти гідне місце в цьому переліку — адже розв’язувати сапропелевий вузол узялися ще на початку 80-х років минулого століття. Та похвалитися можемо лише відновленим озером Бурків.

Свого часу силами “Сільгоспхімії”, деяких господарств вибирали мул навіть із ставків та річок — на Полтавщині, Чернігівщині, Хмельниччині, Рівненщині... Використовували його для поліпшення фізичних властивостей грунтів, рекультивації уражених ерозією земель. Часом натрапляли і на сапропелі, які утворилися в улоговинах льодовикового і карстового походження, у річкових долинах, на місцях стародавніх русел. Там, де збагнули цінність чудового органовапнякового матеріалу, вже не відмовлялися від подальшої розробки донних нашарувань, усілякими способами вичерпували дароване природою. Способи ж ті обмежені — бракувало спеціальної техніки, не відпрацьованою була технологія. Та й відмикали багату голубу комору лише поодинокі колгоспи. Корисна справа трималася на ентузіастах. На ентузіазмі ж...

У пристоличному Вишгородському районі поблизу села Нижча Дубечня є озеро Волове. Колись на ньому працювала риболовецька бригада — поки не замулилося. Згодом залишилася від нього тільки назва. Зацікавило озеро інженера Івана Кошмана. Вийшовши на пенсію, він почав шукати шляхів відродження перлини. Навіть розробив креслення механізму для очищення водного дзеркала. Ентузіаста підтримали в районі, геологи визначили, що мул придатний для внесення на поля. Це ж підтвердили і вчені: залишалося скласти проектно-кошторисну документацію і розпочинати будівельно-монтажні роботи. Та списи навколо Волового ламалися, а віз — ані з місця. У середині 80-х років я бував у Івана Васильовича, захищав його ідеї в пресі. Проживши довге неспокійне життя, непосида не міг зрозуміти, чому люди такі байдужі до здоров’я навколишньої природи, та, власне, й до свого. Говорив: “Ще в найдавнішому “медичному документі” — глиняній табличці шумерського лікаря з Ніпура (III тисячоліття до нашої ери) містяться клинописні рецепти ліків з кори і смоли дерев, квіткових олій, а також порошків з річкового мулу. Отже, корисний мул...Золоте дно і в наших озер, а ми навіть не прагнемо використати те багатство для свого ж блага та блага землі”.

Не випало щастя “зеленому” лицареві спізнати насолоди від втілення добрих намірів у життя. Перестало битися його серце — і враз завмерло все навколо Волового. На довгі роки. Аж ось несподіванка: від голови правління “Волиньагрохіму” Олександра Олексюка дізнаюся, що знайшовся небайдужий підприємець, який потривожив тишу вишгородського озера.

Знайомство з головою споживчого товариства “Вибір” Олегом Пастухом підтвердило найкращі сподівання: на Воловому справді кипить робота. Працюють земснаряд, екскаватор, інші потужні машини, які добувають сапропель, заповнюють ним чеки, буртують уже готові добрива. Вахтовим методом трудяться дві бригади волинян, які раніше мали до чого докласти рук у себе в області, розробляючи сапропелеві родовища. А почалося все з випадкової зустрічі Олега Миколайовича з місцевими селянами — ті й розповіли про загублене озеро, про дивака-інженера та його намагання підняти з дна безцінні скарби... Не розповідатиму, яких зусиль коштувало підприємцеві знайти і викупити документацію на сапропелеві поклади, зібрану за життя Іваном Кошманом і викрадену в родини після його смерті — історія та варта детективу. Головне те, що через певний час документи були в руках директора “Вибору”. А ще те, що в нього з’явилося нестримне бажання довести справу діда Івана до логічного кінця - очистити озеро, а поклади використати для оздоровлення землі. Засів за спеціальну літературу, почав жадібно шукати необхідну інформацію через інтернет, знайомитися з досвідом волинян, білорусів, росіян... Коли “Північукргеологія” та Науковий центр радіаційної медицини АМНУ підтвердили високі агрохімічні властивості та екологічну чистоту сапропелю, одержав ліцензію на розробку їх у Мінекології. Для ведення товарного сільгоспвиробництва організував агрофірму “Десна”, взявши у довгострокове користування на умовах оренди 75 гектарів угідь (у тому числі 43 гектари — озеро). Для безпосередніх робіт на Воловому створив “Сапропель-центр”. Мине небагато часу — і “Вибір” спільно з Українським центром випробування сільгосптехніки та Інститутом біотехнології Білоцерківського держагроуніверситету розробить комплект обладнання для виробництва органо-мінеральних добрив на основі сапропелю. Розпочали монтування лінії гранулювання їх, а паралельно вели подальший творчий пошук. Неабиякі перспективи відкрилися після знайомства з продукцією нового покоління підприємства із Санкт-Петербурга “Балтконверсія”. Тамтешні спеціалісти впровадили таку технологію обробки сапропелю, яка не тільки зробила доступними всі його багатства, а й дала змогу збагачувати добриво макро- і мікроелементами. Досвід північних сусідів вартий того, аби бодай схематично зупинитися на ньому, аби ще раз переконатися, як далеко світова наука пішла вперед у справі розробки високоефективних та екологічно чистих (!) добрив на основі все того ж мулу. Державне підприємство “Балтконверсія” 1990 року заснувало Науково-технічне відділення АН тодішнього Союзу. Мета — впровадження досягнень військової техніки і технологій ВПК у народне господарство. Невдовзі життя змусило підприємство вписатися в умови ринкової економіки: перетворило його з малого державного на мале акціонерне товариство закритого типу (АТЗТ). На думку фахівців, саме закладений у нього могутній науковий потенціал та висока культура виробництва допомогли розкрити таємницю чи не найзагадковішої реліктової сировини Росії, України, Білорусі — сапропелю. “Як відомо, рослини з грунту сприймають лише те, що розчинене у воді, — розповів генеральний директор АТЗТ А. А. Новицький. — Сапропель — це донне відкладення, що, перебуваючи на дні водойми тисячі років, перетворюється на водонерозчинну сполуку, тому в чистому вигляді рослинами не сприймається. Відомі раніше технології приготування з нього добрив дуже енергозатратні та дорогі, а деякі передбачають тривале сушіння в природних умовах. Колектив “Балтконверсії” розробив технологію одержання комплексної органічної витяжки із сапропелю, яка має у своєму складі гумінові кислоти, фульвокислоти, амінокислоти та мікроелементи, необхідні для розвитку рослин, та повністю зберігає все те цінне, що природа нагромадила у мулових покладах”,

Не обтяжуватимемо читача виробничими деталями, а от про те, в основу яких видів продукції лягла органічна витяжка, попросимо популярно розповісти Олега Пастуха, який ретельно вивчив новинки.

— Передусім, це косметична лінія “Ундина” (у перекладі — “Русалка озерна”): більше десяти найменувань фітокремів і бальзамів, — говорить Олег Миколайович. — У кожному з них дія лікарських трав підсилюється витяжкою із озерної реліктової сировини. Інший вид продукції — кормова добавка “Біогель”. Препарат характеризується високою біологічною активністю, стимулює обмін речовин в організмі, підвищує продуктивність тварин і птиці. Але найцікавішими з практичної точки зору на сьогодні є органо-мінеральні гумінові концентровані добрива “Дарина”. Споживачеві пропонується вже 21 модифікація їх як для культурних, так і для декоративних рослин. Вони суттєво оздоровлюють грунт, екологічно безпечні, використовуються також для позакореневого підживлення посівів. Аби не бути голослівним, наведу лише деякі цифри. За результатами виробничих дослідів, у 1999–2000 роках у господарствах Ленінградської області зростання врожайності за норми 3–5 літрів добрив групи “Дарина” на гектар становило: картоплі — до 32 відсотків (в окемих випадках і до 80-ти), овочів — до 25, зернових — до 43, багаторічних трав — до 46 відсотків, цукристість винограду зросла в 1,2 раза. Відзначено позитивний вплив на рослини в екстремальних умовах: у періоди посух, злив, приморозків, під час захворювань... Даруйте за довгий перелік, але він ще і ще раз підтверджує, наскільки перспективними є органо-мінеральні концентровані добрива на основі природної сировини — сапропелю. Не треба вносити на гектар 20 тонн сухої органіки: досить розвести водою кілька літрів мулової витяжки — і мати відмінний результат...

У Росії, так само як і в Україні, за останнє десятиліття різко скоротилися роботи з підвищення родючості землі, що призвело до негативного балансу поживних речовин і повсюдного окислення грунтів, погіршення їхніх агрохімічних та агрофізичних властивостей. Загострилася проблема мікроелементів. На тлі цих негативних чинників багатьох справжніх господарів зацікавила інформація про диво: еліксир родючості землі — препарати сімейства “Дарина”. Певний ажіотаж спостерігався навіть серед садівників та городників Ленінградської та Московської областей, які першими дізналися про новинки та бажали апробувати їх на своїх ділянках. Директор українського споживчого товариства “Вибір” Олег Пастух мріє налагодити виробництво рідких сапропелевих витяжок під Києвом. Уже й лінію відповідну знайшов, веде переговори з ймовірними партнерами. Одне непокоїть його — збут. Півтора року добуває мул з Волового, кілька тисяч тонн його лежать у буртах, готові до внесення на поля — а покупців немає. Хоча земля в окрузі більш як десять оків не одержує потрібної кількості підживлення. “Скоро на пластилін перетвориться”, — гірко жартує підприємець і не припиняє робіт на озері: “Якщо не працюватимеш на майбутнє — в тебе самого не буде майбутнього”.

Сподівається, що рано чи пізно вирішиться питання із затвердженням технічних умов на органо-мінеральні гранульовані добрива голова правління ВАТ “Волиньагрохім” Олександр Олексюк. Фабрика живлення на озері Любчому, поза всяким сумнівом, запрацює, а от коли почне ритмічно битися пульс приватно-орендних, фермерських господарств — сказати важко. На пісній землі не стати міцно на ноги, водночас лежачому кооперативові чи бідному фермерові не нагодувати голодного поля. Замкнене коло. А органічних добрив дедалі меншає: у 40 відсотках господарств країни вже не залишилося жодного хвоста великої рогатої худоби. Результат? Торік у АР Крим, Запорізькій, Кіровоградській, Одеській областях внесли на гектар посівної площі лише по 0,3–0,5 тонни органіки, у Луганській, Миколаївській, Херсонській областях — по 240–250 кілограмів. Удобрено було... 0,4–1,2 відсотка площ. Без втручання держави тут уже не обійтися: втрачається найбільше багатство нації. Земля чекає на добрива. Чекають і озера, у яких по вінця — тих самих добри.

М. Пуговиця