Не в’янь, горлице

“Я вранці голос горлиці люблю”, — писала Ліна Костенко. Як туркотить цей лісовий птах, де в’є гніздечко — багато хто чув і бачив. А от чи знаємо рослину на таке ім’я?.. Ми в редакції не знали — доки не одержали листа від нашої читачки з Вінниччини. “Кілька років тому я десь вичитала, що українські вчені створили рослину, яку назвали Горлиця, — пише Лілія Тетерина із селища Вапнярка Томашпільського району. — Сіють її після збирання картоплі, а пізно восени чи навесні приорюють — вона удобрює грунт, корінням очищає землю від грибкових захворювань. Та ще й дуже поживна кормова культура. Від імені дачників кооперативу прошу відповісти, чи існує в природі така рослина. Ще в замітці писалося, що її насіння закуповують Росія, Чехія, Німеччина. Чому ж наші агрономи не можуть нічого сказати про неї?” Пошуки привели до Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України.

— Справді, без хімії та дорогого нині гною можна вносити в грунт повноцінну органіку, разом з тим оздоровлюючи його, — сказав доктор сільськогосподарських наук Джамал Рахметов. — Можна отримувати соковиту зелень для корів, кіз, свиней ранньої весни, коли ще немає традиційного вітамінного корму. Усе це — завдяки Горлиці. Горлиця — не окрема рослина, а лише сорт кормової культури з родини капустяних — суріпиці озимої. Назва, яку наводить у своєму листі вінничанка Лілія Тетерина, — народна, вона пішла гуляти з ласки тих, хто встиг належно оцінити сорт. Вивів його ще в сімдесятих роках минулого століття самобутній селекціонер, професор Юрій Адольфович Утеуш.

Життєвий і творчий шлях ученого вартий написання солідної книги — і її читали б із захопленням. Починаючи з 1968-го, тридцять років завідував відділом нових культур (на цю посаду його рекомендував тодішній директор ботанічного саду академік Андрій Михайлович Гродзинський). Незважаючи на похилий вік, його переобирали й переобирали на черговий термін. Жодного разу не був у профвідпустці. І в свої 90, вже перебуваючи на заслуженому “відпочинку”, писав наукові статті, виховував молодих учених, листувався з фермерами, які впроваджували його розробки. А також жваво цікавився справами відділу, який передав талановитому учневі, співавторові багатьох сортів — Джамалу Рахметову. Юрій Утеуш помер позаторік, на 91-му році життя.

Відділ нових культур — то його дітище, його життя. Під керівництвом невтомного дослідника він досяг таких творчих результатів, які й не снилися багатьом селекційним центрам. Судіть самі: інтродуковано, тобто збагачено, культурну флору України 206 видами, формами й сортами кормових, 98 — пряносмакових і 53 — малопоширених овочевих рослин. На основі найперспективніших інтродуцентів вивів 21 сорт, а всього колектив відділу створив 45 сортів кормових, пряносмакових і нових овочевих культур. Новинки унікальні та високопродуктивні.

Ось один лише приклад: щавель, велетень серед трав’янистих, що напрочуд добре поєднав якості англійського шпинату й високогірного щавлю тянь-шанського, — сорт-гібрид Румекс К-1. З його допомогою вчений “прорубав вікно в Азію” — спершу до Казахстану, а згодом і до Китаю, де Румекс вирощують уже на значних площах і використовують як кормову та продовольчу культуру. На основі його зеленої маси в чотирьох НДІ Алмати розробили комплекс біологічно активних добавок як для корму тварин, так і для вживання людиною в дієтичному та лікувальному харчуванні, а також 34 рецепти страв. Неабиякої популярності щавель гібридний зажив завдяки ідеальному співвідношенню білків, вітамінів, макро- та мікроелементів, що сприяє швидкому та повному засвоєнню їх організмом. На всі розробки інститути отримали патенти.

Ще на зорі своєї наукової діяльності Юрій Утеуш часто замислювався над висловами двох геніальних учених XX століття — Климента Тімірязєва та Жоліо Кюрі: “Кожен промінь сонця, не вловлений зеленою поверхнею поля, — багатство, втрачене назавжди, за розтрату якого більш освічений нащадок коли-небудь осудить свого неосвіченого предка”; “Велике значення має відкриття можливості використання атомної енергії в інтересах людства, та все ж воно поступається тому прогресові техніки, який станеться за повного пізнання фотосинтезу зеленої рослини”. Під враженням цих слів він писав: “Дивовижна і не повністю розгадана таємниця “фабрики” рослинної клітини і хлорофілового зерна. Первинна сировина для утворення найскладніших органічних речовин — крохмалю, цукрів, білків, жирів — надзвичайно проста. Це вуглекислий газ і вода. Енергія для їхнього синтезу одна — сонячна радіація. І, на жаль, людина — творець надскладних обчислювальних машин, атомних реакторів, космічних станцій — не може повторити те, що здійснює зелена рослнна клітина”. У всій подальшій роботі він активно працював над підвищенням коефіцієнту корисної дії сонячної радіації. Вивчаючи можливість використання озимих і ярих високопродуктивних культур у проміжних посівах, учений довів, що ККД фотосинтезу можна підвищити як мінімум у 1,5–2 рази.

Послухаймо Джамала Рахметова:
— За умов Лісостепу такі високопродуктивні кормові рослини, як кукурудза, люцерна, конюшина, коренеплоди, не повністю відповідають сучасним умовам, — говорить він. — Пізно починають вегетувати, не відрізняються довголіттям, пластичністю, стійкістю до несприятливих факторів. Серед традиційних рослин мало таких, які здатні зростати восени за знижених температур і рано навесні, максимально використовувати сонячну енергію, рослин високобілкових, стійких до шкідників і хвороб. У зв’язку з цим актуальним є пошук новинок — нетрадиційних, високопродуктивних, здатних не тільки конкурувати з наявними культурами, а й значно переважати їх за стійкістю та господарсько цінними показниками. Отут важлива роль належить інтродукції рослин. Світ флори має величезний потенціал, налічує близько півмільйона видів, але в культурі представлений лише невеликою їх кількістю. Не випадково Микола Іванович Вавілов, створюючи Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур (згодом Всесоюзний інститут рослинництва), вважав основим напрямом його наукової діяльності збагачення вельми обмеженого сортименту культурних рослин, для чого був розпочатий всесвітньо відомий пошук і опис величезного розмаїття видів флори. Не випадково саме вивченню потенційних можливостей нових інтродуцентів та визначенню місця їх у культурі присвятив своє життя селекціонер. І домігся небувалих успіхів. Хоча дорога не була вистелена трояндами — проблема інтродукції, поширення нових видів рослин, вирішувалася і вирішується надто повільно. Прикладом консервативного ставлення до інтродуцентів може бути відома в Середній Азії та Середземномор’ї кормова рослина — олійна редька. Ще в XIX столітті її впроваджували в Росії. Повторно у 60-х роках XX століття насіння регулярно завозили із Західної Європи — однак зарубіжні форми не приживалися, і редька залишалася невідомою. Лише після створення Юрієм Утеушем з колегами у 70-х роках селекційного високопродуктивного сорту Райдуга, здатного вегетувати в різні строки — з ранньої весни до пізньої осені, цей вид швидко почаливпроваджувати як нову кормову рослину в усьому євразійському регіоні. Олійна редька і суріпиця принесли вченому всесвітню славу.

— У тому числі й суріпиця сорту Горлиця?
— Горлиця — насамперед. Селекціонер був піонером вивчення та використання представників родини капустяних. Усебічна комплексна оцінка сотні інтродуцентів, а також створення під керівництвом ученого величезної колекції найкращих світових зразків культур з цієї рослини дали змогу виділити найперспективніші види та в результаті селекційної роботи вивести неперевершені сорти суріпиці озимої Ізумрудна, Веснянка, а згодом і Горлиця. Таким чином уперше були розроблені наукові основи системи заходів щодо додаткового виробництва кормової біомаси та рослинного протеїну в умовах України, що суттєво підвищило коефіцієнт використання сонячної радіації (ККД фотосинтезу) і в цілому орної землі. До “зеленого конвеєра” було введено найбільш ранню кормову культуру.

— Охарактеризуйте її, будь ласка, Джамале Бахлуловичу. Упевнений, що Горлиця зацікавила не лише нашу читачку з Вінниччини...

— Це справді унікальна рослина родини хрестоцвітих. Цвіте яскравими жовтими квітками, чудовий медонос. Як я вже говорив, є дешевим і повним замінювачем органіки. Її сіють у другій декаді серпня — на початку вересня, коли викопають картоплю. Насіння загортають на 1–2 см — так, щоб воно досягло вологого шару грунту. Міжряддя — завширшки 15–20 см. Густота посіву така, щоб на 1 м2 припадало по 100–150 рослин, тож розсипати насіння слід не дуже густо, бо рослина кущиться. Сіяти можна і під плодові дерева, і під будь-які овочеві культури (крім капустяних) наступного врожаю. На 6 соток іде 1–1,5 кг насіння, на 12–15 соток — 2,5–3 кг.

Культура доступна всім, хто не може придбати дорогих добрив. Та й навіщо? Без хімії, недешевого гною вносите в грунт повноцінну органіку. Крім того, Горлиця містить фітонциди, що борються з грибковими та бактеріальними хворобами. Отож грунт одночасно і оздоровлюється, і удобрюється. Після цього не потрібні жодні добрива — врожай тієї самої картоплі збільшується у 1,5–2 рази. Із серпня до жовтня рослина кущиться, утворюючи потужний травостій, який глушить і вбиває бур’яни. Деякі з них ви взагалі навесні не побачите.

На зиму рослину можна прикопати, а можна залишити й до весни, зробивши це у квітні наступного року, коли зацвіте (перед посівом-садінням інших культур). Перекопана зелена маса швидко розкладається в грунті, даючи останньому повну норму органіки. Завдяки розгалуженій кореневій системі, що проникає доволі глибоко, на поверхню виводяться важкорозчинні елементи живлення. На такому грунті вродять і картопля велика, і городина добра. Культура універсальна: її сіють від південних районів до Сибіру. Насіння проростає вже за температури 2°С. Восени вегетація триває за 5...6°С. Дуже посухо- та зимохолодостійка.

— Отже, справді зелень її з’являється дуже ранньої весни, коли ще немає іншого корму для тварин?..
— Так. У квітні корови, кози, свині вже поїдають подрібнений зелений корм суріпиці — багатий на всі вітаміни, аскорбінову кислоту, каротин, цінні органічні речовини. Тварини швидко набирають вагу, оздоровлюються, зростає жирність молока у корів та кіз, свійські птахи несуть більше яєць.

...Отака вона, диво-суріпиця Горлиця, названа на честь “симпатично чудової пташки — горлиці кільцевої — зворушливо-ніжної, гарної, невибагливої”, як говорив сам автор сорту Юрій Утеуш. Її дедалі ширше культивують у Європі та країнах Співдружності. В Україні ж вона, на жаль, залишається маловідомою. Спритні ділки, розповідали науковці ботсаду, під її маркою продають хтозна-яке насіння з родини капустяних — ріпаку, гірчиці тощо. Ошуканим фермерам, городникам залишається тільки обурюватися. Але то вже тема іншої розмови.