Ми­хай­ло Пав­ли­чен­ко: «Мо­лоч­на га­лузь Ук­раїни: порівнян­ня із Західною Євро­пою — не на на­шу ко­ристь… »

Сільське господарство є одним із провідних секторів національної економіки. Та здебільшого його успіхи пов’язують із рекордними врожаями останніх років. Результати у вітчизняному молочному секторі фахівці оцінюють набагато скромніше, хоча і зазначають, що за певних обставин вони можуть кардинально поліпшитися. Про нинішній стан у сфері виробництва молока та його перспективи говоримо із Михайлом Павличенком, координатором молочних програм Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку), Проект «Розвиток агрофінансування в Україні».

Яка на сьо­годні си­ту­ація в ук­раїнсько­му мо­лоч­но­му сек­торі?
— Про­тя­гом ос­танніх двох років рівень ви­роб­ництва мо­ло­ка в Ук­раїні збільшується. Про­дук­тивність корів по­ча­ла зро­ста­ти ще раніше, із по­чат­ку 2000-х років, а в гос­по­дар­ст­вах на­се­лен­ня — навіть із се­ре­ди­ни 1990-х. Влас­не, зро­с­тан­ня на­доїв до ос­тан­нь­о­го ча­су знач­ною мірою ком­пен­су­ва­ло змен­шен­ня кількості по­голів’я, а нині навіть дає зро­с­тан­ня ви­роб­ництва. 
На жаль, пи­тан­ня що­до якості мо­ло­ка за­ли­шається відкри­тим, ад­же ос­нов­ну йо­го ма­су ви­роб­ля­ють осо­бисті се­лянські гос­по­дар­ст­ва (ОСГ), і з якістю са­ме цьо­го мо­ло­ка є найбільше про­блем. Сільгосппідприємства мог­ли б швид­ко на­ро­щу­ва­ти ви­роб­ництво, але для цьо­го потрібні інве­с­тиції. Та інве­с­тиції у ви­роб­ництво мо­ло­ка оку­по­ву­ють­ся дов­го (до 10 років), то­му ніхто не хо­че вкла­да­ти власні ко­ш­ти, а кре­ди­ти за­до­рогі. За цих умов роз­ви­ток ви­роб­ників мо­ло­ка йде повільни­ми тем­па­ми, пе­ре­важ­но шля­хом по­сту­по­во­го роз­вит­ку на­яв­них стад та по­туж­но­с­тей. Звісно, дер­жав­на підтрим­ка мог­ла б знач­но при­ско­ри­ти про­цес відро­д­жен­ня цьо­го сек­то­ру. Але потрібні про­зорі пра­ви­ла і справді рів­ний до­ступ до фінан­со­вих ре­сурсів. До то­го ж ці пра­ви­ла ма­ють бу­ти стабільни­ми — їх не мож­на зміню­ва­ти під час гри.

Чи по­вною мірою Ук­раїна за­без­пе­чує се­бе мо­ло­ком і в яких регіонах йо­го ви­роб­ля­ють найбільше?
 — Нині Ук­раїна не ли­ше повністю за­без­пе­чує се­бе мо­ло­ком, але і є од­ним із світо­вих ек­с­пор­терів мо­лоч­ної про­дукції. Інша спра­ва, що по­ки ще ми спо­жи­ваємо мо­ло­ка на ду­шу на­се­лен­ня мен­ше, ніж у пізній ра­дянсь­кий період. Це оз­на­чає, що за підви­щен­ня купівель­ної спро­мож­ності на­се­лен­ня мож­ли­ве зро­с­тан­ня по­пи­ту на мо­лочні про­дук­ти.
Найбільш «мо­лоч­ни­ми» у нас є Цен­т­раль­на і Західна Ук­раїна. Так, у пер­шу трійку лідерів вхо­дять Вінниць­ка, Пол­тавсь­ка, Львівська об­ласті. За ни­ми йдуть Жи­то­мирсь­ка, Хмель­ниць­ка, Чер­­нігівська, Харківська, Чер­кась­ка, Ки­­ївська та Во­линсь­ка.
 
Які по­каз­ни­ки се­ред­нь­орічно­го на­дою мо­ло­ка на ко­ро­ву в Ук­раїні та в інших країнах? І яки­ми на цьо­му тлі є наші пер­спек­ти­ви по­си­ли­ти свої по­зиції на світо­вих рин­ках мо­ло­ка?
— Се­редні на­дої мо­ло­ка у світі — 2400 кг на ко­ро­ву за рік. На цьо­му тлі наші 4700 кг ви­гля­да­ють на­че при­стой­но. Це більше, ніж у Росії, і на­ба­га­то більше, ніж у ко­лишній ра­дянській Се­редній Азії та на Кав­казі. Не так по­га­но це і порівня­но із відповідни­ми по­каз­ни­ка­ми країн ко­лиш­нь­о­го соц­та­бо­ру (Бол­гарія — 3700, Ру­мунія — 3800, Поль­ща — 5000 кг).
Але да­вай­те порівняємо із Західною Євро­пою (Італія — 6000, Франція — 6700, Німеч­чи­на — 7300, Гол­ландія — 7600, Швеція — 8400 кг), зре­ш­тою, — із Північною Аме­ри­кою (Ка­на­да — 8700, США — 9700 кг)!
Слід та­кож взя­ти до ува­ги, що 4700 кг мо­ло­ка на рік — це не ду­же да­ле­ко від точ­ки беззбит­ко­вості, і ця се­ред­ня ци­ф­ра оз­на­чає, що в Ук­раїні є як при­бут­кові, так і збит­кові гос­по­дар­ст­ва. То­му важ­ли­во про­дов­жи­ти інтен­сифікацію ви­­роб­ництва, бо са­ме це за­без­пе­чує кон­ку­рен­то­с­про­можність га­лузі. Інак­ше ми втра­ти­мо не ли­ше зовнішній, але й внут­рішній ри­нок, що до­не­дав­на по­сту­по­во й відбу­ва­ло­ся.

У Швеції по­над 90% мо­ло­ка да­ють фер­ми, кож­на із яких три­має по 20–30 корів. Подібна си­ту­ація спо­с­терігається і в низці інших євро­пейсь­ких країн. А xто в Ук­раїні найбільше ви­роб­ляє мо­ло­ка — осо­бисті се­лянські, фер­мерські чи ве­ли­ко­то­варні гос­по­дар­ст­ва?
— Май­же 80% мо­ло­ка ви­роб­ля­ють осо­бисті се­лянські гос­по­дар­ст­ва. Але на пе­ре­роб­ку по­трап­ляє мен­ше тре­ти­ни цьо­го мо­ло­ка. Сі­­мей­ні фер­ми, більшість із яких за­­реєст­ро­вані як фер­мерські гос­по­дар­ст­ва, да­ють тро­хи більше 1%. Сільгосп­під­приємства ви­­роб­ля­ють на­­разі 22%. Але це мо­ло­ко ста­но­вить май­же по­ло­ви­ну всьо­го об­ся­гу йо­го пе­ре­роб­ки.
Але чо­му та­кою ве­ли­кою є різни­ця у струк­турі ви­роб­ницт­ва мо­ло­ка між Ук­раїною і західни­ми країна­ми? Де наші фер­мерські гос­по­дар­ст­ва, чо­му во­ни ви­роб­ля­ють ли­ше 1%?
— Західні фер­мерські гос­по­дар­ст­ва 100–150 років то­му теж ут­ри­му­ва­ли по одній-дві ко­ро­ви. Про­сто у них був час для транс­фор­мації. У нас після роз­па­ду кол­госпної си­с­те­ми лю­ди ли­ши­ли­ся на­одинці зі своїми про­бле­ма­ми. Ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи май­же ви­ключ­но руч­ну пра­цю, во­ни не мог­ли успішно кон­ку­ру­ва­ти із більши­ми ви­роб­ни­ка­ми. То­му фер­мерські гос­по­дар­ст­ва змог­ли ство­ри­ти ли­ше тро­хи більше 1% се­лян. Нині та­ких гос­по­дарств 40 тис. (за за­галь­ної кількості за­реєстро­ва­них — 56 тис.), але це пе­ре­важ­но ду­же ма­ленькі гос­по­дар­ст­ва, і во­ни ви­роб­ля­ють ли­ше 6% за­галь­но­го об­ся­гу сільгосппро­дукції.
У тва­рин­ництві ча­ст­ка фер­мерсь­ких гос­по­дарств ще мен­ша — ли­ше 2%, а у сфері ви­роб­ництва мо­ло­ка, як уже за­зна­ча­ло­ся, — тро­хи більше 1%. Це по­яс­нюється ду­же про­сто: для роз­вит­ку тва­рин­ництва (і особ­ли­во — мо­лоч­но­го на­пря­му) потрібні значні інве­с­тиції, і во­ни, на жаль, ма­ють три­ва­лий період окуп­ності.  

То, мо­же, час дрібних гос­по­дарств уже ми­нув?
— Ні, це по­мил­ко­вий і не­дер­жав­ний підхід. В ук­раїнсько­му селі нині про­жи­ває 14 млн лю­дей. Це близь­ко 30% усь­о­го на­се­лен­ня країни. Близь­ко 70% до­рос­лих не ма­ють ро­бо­ти. Офіційна ста­ти­с­ти­ка дає нам ли­ше 7% без­робіття, але ці ци­ф­ри ніяко­го сто­сун­ку до дійсності не ма­ють, бо ста­ти­с­ти­ка вва­жає зай­ня­тим чи не кож­но­го, хто про­дав мішок кар­топлі або бан­ку мо­ло­ка. Та­ка ме­то­ди­ка є пра­виль­ною, але ли­ше для тих країн, де ОСГ дав­но пе­ре­тво­ри­ли­ся у сімейні фер­ми і зай­ма­ють­ся то­вар­ним ви­роб­ництвом. У нас же во­на по­ки що нічо­го не відо­б­ра­жає.
А що ро­би­ти із мільйо­на­ми не­зай­ня­тих лю­дей на селі та з їхніми дітьми? Ніяких гро­шей не ви­с­та­чить, щоб вип­ла­чу­ва­ти їм соціаль­ну до­по­мо­гу. Най­де­шев­ший спосіб вирішен­ня про­бле­ми — спри­я­ти са­мо­зай­ня­тості сільсько­го на­се­лен­ня. І тут дер­жа­ва про­сто зо­­бов’я­за­на до­по­мог­ти.
У чо­му мо­же по­ля­га­ти та­ка до­по­мо­га? Для осо­би­с­тих се­лянсь­ких гос­по­дарств — це підтрим­ка ко­о­пе­рації та ство­рен­ня на їхній базі дрібних сімей­них ферм. Для функціону­ю­чих сімей­них ферм — підтрим­ка роз­вит­ку. Ос­нов­ний вид підтрим­ки — зде­шев­лен­ня кре­дитів. Але це — те­ма ок­ре­мої роз­мо­ви.