Мак в Україні: між “колеться” і “хочеться”

Напевно, про маківництво як про окрему галузь вітчизняного АПК знають далеко не всі українські сільгоспвиробники (тут ідеться про культурний олійний мак, а не про однойменний бур’ян). Промислових масштабів вона поки що не сягає, не чути в нас ні про спеціалізовану техніку для вирощування маку, ні про макопереробні підприємства.
Проте мак сіють по всій Україні. Торік найбільші його посіви мали місце на Чернігівщині (однак навряд чи всі вони були легальними). Також багато маку виростили на Запоріжжі, Харківщині. Наступного року очікуються значні посіви на Харківщині, Полтавщині, Луганщині, Донеччині, Вінниччині.
Якщо говорити про споживачів маку, то олійно-жирові та фармацевтичні підприємства “перетравлюють” невелику його частину, тоді як найбільша йде на випікання пирогів і булочок, на різдвяну кутю й вареники. Якісь істотніші напрями споживання пригадати складно: воно й не дивно, адже загальні площі посівів цієї культури торік не перевищували 20 тис. гектарів. Проте інтерес до неї дедалі зростає. Скажімо, якщо рахувати від 2001 року, коли маку було висіяно 6 тис. га, то можна констатувати доволі високі темпи розширення його площ.
Чим же приваблює мак аграріїв? Передусім — ціною продукції і рентабельністю виробництва. За даними галузевого центру “Мак України”, в умовах 2005 року для досягнення нульової рентабельності достатньо було одержати врожай у 3 ц/га. Порівняймо з середньою по Харківщині врожайністю культури — 14 ц/га.
Ціна на мак щороку зростає. Якщо того ж таки 2001 року вона становила 4,5 грн/кг, то 2005-го — 8-8,5. Могло б бути ще більше, якби Верховна Рада не “відкрила шлагбаум” для імпорту цього виду продукції, знизивши ввізне мито до 5%. За оцінками маківників, законодавець у такий спосіб збив ціни внутрішнього ринку принаймні відсотків на 10. Та хай там як, але прості арифметичні підрахунки свідчать, що мак в Україні здатен забезпечити виробникові рентабельність, яку навряд чи дасть будь-яка інша культура.
Крім того, Україна має чудові шанси на міжнародному ринку маку, адже серйозних гравців на ньому можна перелічити на пальцях однієї руки. Це наші сусіди Чехія та Туреччина, а також далекий острів Тасманія, що належить Австралії. Причому, найсерйозніший виробник нашого регіону — Чехія — має поріг рентабельності виробництва у 7 ц/га, що є значно гіршим показником, аніж в Україні. На схід від нашої держави простяглися величезні російські терени, де вирощування маку заборонене законодавчо, проте попит існує. Було б великим гріхом, якби його задовольняла не Україна, а хтось інший.
Але, крім привабливих сторін, мак має й стримуючі. Для деяких господарств цього стримання вистачає, щоб відвернутися від культури. Проблеми можуть очікувати сільгоспвиробників з двох боків. Перший — технологічний. Насіння маку надзвичайно дрібне, що ускладнює і сівбу, і збирання. До останнього часу в країні не було спеціалізованих макових елеваторів: цю культуру приймали звичайні зерноприймальні підприємства, проте забезпечити належну якість очищення макового насіння вони не могли. Відрадно, що минулого року ця проблема почала вирішуватися: зусиллями “Маку України” на сході Дніпропетровської області було зведено перший спеціалізований завод з очищення дрібнонасінних культур, а разом з ним — маковий елеватор обсягом зберігання до 5 тис. т.
Другий великий “камінь спотикання” лежить на шляху юридичного оформлення вирощування маку. Незважаючи на те, що нині сільгоспвиробникам пропонують посівний матеріал низькоморфійних сортів цієї культури, інтерес до її посівів з боку ділків наркобізнесу (та й звичайних аматорів) залишається великим. Тому законодавство передбачає дотримання чіткої процедури оформлення ліцензії на цей вид виробництва. Неважко передбачити, що ця умова для аграріїв часто є вельми обтяжливою, адже далеко не всі господарства тримають у своїх штатах грамотних юристів; а неправильне оформлення документів може потягти за собою знищення посівів і навіть кримінальну відповідальність керівника підприємства.
Тому виробництво маку в Україні зосереджене навколо кількох центрів, які виконують роль ліцензованих юридичних посередників, а також постачальників насіння і закупівельників вирощеного врожаю. За оцінками учасників цього ринку, такими центрами є три приватні структури, дві державні наукові, а також підприємство “Мак України”, статутний капітал якого змішаний (51% — державні кошти і 49% — приватні). Останній з перелічених учасників ринку є найбільшим: він виробляє 50–60% українського маку. Крім того, “Мак України” має статус науково-дослідного галузевого центру в системі Української академії аграних наук, а також входить у Всеукраїнську асоціацію дорадчих служб як галузевий дорадник.
У грудні 2004 р. на базі “Маку України” було створено громадську організацію — Агроклуб “Економічний простір”, яка проголосила своєю метою об’єднання виробників маку і здійснення їхнього юридичного та агрономічного супроводу. Агроклуб допомагає господарствам правильно організовувати охорону посівів, одержати банківські кредити (під заставу майбутнього врожаю), сприяє в страхуванні посівів.
Генеральний директор “Маку України” Юрій Грей так описує схему роботи агроклубу: “Передусім господарство має вступити в цю організацію, внести невеликий внесок. Ми даємо йому заготовлений пакет документів, де треба лише поставити підпис, число й печатку. Керівник господарства дає нам довіреність на оформлення документів, на підставі якої ми працюємо з МВС. Тобто аграрій займається своїми справами, а ми виконуємо всі оргроботи. Потім подаємо документи в Мінагрополітики на одержання ліцензії: за неї господарство має сплатити 340 грн у Держбюджет. Далі Агроклуб допомагає укласти договір на охорону з міліцією — департаментом Державної служби охорони, контролює правильність нарахування суми на охорону.
До речі, це є дуже істотним моментом: минулого року до нас було шість звернень наших партнерів з приводу вартості охорони, і в усіх випадках її було переглянуто. Скажімо, на Запоріжжі по двох підприємствах спочатку було нараховано 68 тис. грн в місяць за 100 га. Після нашого втручання вартість було зменшено до 42 тис. А середня ціна охорони 100 га торік становила 38 тис. грн.
Що ж до виробничих моментів, то ми вимагаємо від господарства зробити аналіз грунтів і надати щоденник поля за 5 років. Тобто ми маємо знати попередники і гербіциди, що на ньому застосовувалися, вміст поживних речовин. Потім наш агроном приїздить на місце, перевіряє машинно-тракторний парк. Ми прив’язуємо рекомендації з вирощування маку до тієї техніки, що є. На основі зібраних даних складаємо індивідуальну технологічну карту під конкретне господарство, поле. За цією картою вже видно і затратну частину.
Реалізуємо господарству посівний матеріал. За чинним законодавством, сіяти можна тільки насінням першої репродукції, бо в наступних вміст морфіну перевищуватиме допустимі норми. Агроном агроклубу приїздить на сівбу, налаштовує сівалки. Сівалки мають бути точного висіву, типу “Містраль”, “Клен” тощо. Комбайном для збирання маку може слугувати будь-який зерновий, але наші фахівці мають його оглянути, ущільнити, дати рекомендації. Звісно, краще мати імпортні комбайни, хоча нам доводилося збирати і “Донами”, й “Нивами”. Утім, збирання маку відбувається тоді, коли жнива вже закінчено, тому із комбайнами проблем не виникає”.
Із створенням “Економічного простору” та побудовою спеціалізованого насіннєочисного заводу зростає надія, що українські виробники маку не лише опанують внутрішній ринок, а й потужно заграють на зовнішньому. Адже перевага тих самих чехів донині полягала тільки в якості очищення насіння. Тепер, коли європейські стандарти якості стали цілком для нас досяжними, “Мак України” навіть відкрив у Чехії своє представництво і попередив чеських колег через місцеві ЗМІ про те, що на світовому ринку маку незабаром домінуватиме Україна.