Люцерна — ваш вдалий вибір

Хочеться звернути увагу господарів на підготовку насіння до сівби. Особливістю багаторічних бобових трав, у тому числі й люцерни, є наявність у частині насіння оболонки, що не пропускає води і повітря. Таке насіння називають твердим. Кількість його змінюється залежно від виду, сорту, погодних умов тощо. Якщо посівний матеріал містить більш як 20% твердого насіння, його обов’язково скарифікують механічним або електрогідравлічним способом з одночасною обробкою мікроелементами. Після цього проводять інокуляцію спеціальними штамами бульбочкових бактерій і повітряно-тепловий обігрів насіння.

Така підготовка насіння до сівби, по-перше, збільшує, завдяки електрогідравлічній скарифікації та обробці насіння мікроелементами, енергію проростання на 20–30% та схожість — на 5–10%; по-друге, сприяє одержанню ранніх та дружних сходів; по-третє, сприяє підвищенню врожайності на 10–12% та зниженню затрат на одиницю продукції. Завдяки інокуляції вміст загального азоту зростає на 5%, а приріст урожаю сіна становить 9–10%.

До чинників, що сприяють одержанню високих і сталих урожаїв вегетативної маси люцерни, належить ступінь освітлення, надто в перші 40 днів після появи сходів, що і слугує основою для вибору способу сівби. Доцільно сіяти люцерну на корм як у чистих посівах, так і під покрив ярих зернових культур. При сівбі під покрив ярих ячменю, пшениці та їхніх сумішей з горохом норму висіву останніх зменшують на 30% від загальноприйнятої.

Важливо пам’ятати: найкращі умови освітлення створюються для люцерни, якщо її висівають під покрив середньостиглих гібридів кукурудзи за нормі висіву 45–50 та проса — за норми висіву 15 кг/га. Це стосується і низькостеблої ярої пшениці, якщо норма висіву її не перевищує 150 кг/га.

Господарство, яке має поля, чисті від бур’янів, з успіхом може застосовувати і безпокривну сівбу, що забезпечить уже в перший рік одержання до 100 ц/га сіна. Проте на корм люцерну доцільно сіяти звичайним рядковим способом під покрив зернових культур.

За будь-якого способу сівби треба створити травостій, щільність якого в перший рік використання становила б: у Поліссі — 220–250, у Лісостепу — 180–220 і в Степу — 150–180 рослин/м2. А для цього незайве нагадати, що дрібнонасінні культури, до яких належить і люцерна, мають низьку польову схожість, значна частина рослин гине взимку та у підпокривний період. Отже, для визначення норми висіву слід обов’язково враховувати показники польової схожості та зрідження у підпокривний період. Тобто, для того щоб одержати 200 рослин/м2, потрібно висіяти: у Лісостепу під ячмінь — 15–16, під кукурудзу та просо — 16–18 кг/га насіння люцерни. У Степу ця норма становить 15–16 кг/га .

На даному етапі розвитку аграрного комплексу важливо якнайшвидше розширити площу посівів люцерни. Саме цьому сприяють повторні посіви, які в умовах зрошення забезпечують урожаї, не нижчі від весняних.

Для досягнення цього рекомендується здійснювати літній посів люцерни з наступним підсіванням озимих: ячменю, пшениці, жита, вирощуваних за поданою нижче технологією. Після збирання попередника проводиться дискування, за потреби — неглибока (до 15 см) оранка з наступним вирівнюванням поверхні грунту планувальниками. Важливо забезпечити економічно доцільний рівень внесення добрив (6 ц/га суперфосфату та 2–2,5 ц/га аміачної селітри). Під час літньої сівби обов’язковим технологічним заходом є вологозарядковий полив нормою 650–700 м3/га. Потрібно дати час для підсихання грунту, після чого провести культивацію на глибину 5–6 см і коткування ребристими котками, що забезпечує в екстремальних (типових для даного року) умовах кращу перезимівлю рослин. Сівбу люцерни слід завершити до 10–15 серпня. Через місяць після появи її сходів сіють озиме жито з нормою висіву 3,5 млн/га схожих насінин. За такою технологією рослини як жита, так і люцерни до настання постійного похолодання добре укорінюються і розвиваються. Збираня першого укосу проводять до 15 травня у фазі колосіння жита та бутонізації люцерни.

Ефективними є й посіви люцерни в суміші зі злаковими травами. Особливу увагу при цьому слід звертати на правильний добір компонентів травосуміші за їхньою біологічною та екологічною сумісністю, що забезпечить, після дворазового скошування, ще й можливість випасати тварин. Вирощування люцерно-злакових травосумішей забезпечує природне балансування врожаю зеленої маси за поживними речовинами. Отже, відпадає потреба у змішуванні зеленої маси різних культур для згодовування. Важливим є й те, що зелена маса безпосередньо з поля потрапляє в годівниці, чим забезпечується підвищення рівня конверсії поживних речовин у тваринницьку продукцію.

Проте, на цьому клопіт виробничників не закінчується. Не менш важливими, ніж створення високопродуктивних люцернових травостоїв, є догляд за ними та раціональне використання.

Починати догляд треба з коткування посівів слідом за сівбою. У жодному разі не можна допускати появи грунтової кірки, а за її утворення грунт слід негайно розпушити дисково-ротаційною мотикою або кільчастим котком. Такі заходи гарантують дружну появу сходів і активний початковий ріст рослин.

Важливе значення в житті люцерни має час перебування її під покривом. З подовженням підпокривного періоду сильніше пригнічується люцерна. Ступінь її пригнічення залежить від виду покривної культури. Узагальнені дані науково-дослідних установ і практика господарств України, так само як і інших держав, свідчать, що покривні культури слід розміщувати за зростаючою прогресією в такій послідовності: кукурудза на зелений корм, горох ранньостиглий, чина, просо на зерно, вико-овес на сіно, яра пшениця, ячмінь, овес на зерно. Із цього широкого набору треба вибрати біологічно придатніші покривні культури. Доведено, що кукурудза на зелений корм і просо набагато біологічно придатніші для люцерни як покривні культури, ніж традиційний ячмінь. Вони мають уповільнений початковий ріст, а тому менше затіняють і висушують грунт, що сприяє кращому розвитку рослин люцерни уже в підпокривний період. Завдяки цьому до зимівлі люцерна утворює добре розвинену зону кущіння, що сприяє зростанню врожайності зеленої маси наступного роу в 1,4–1,8 раза порівняно із сівбою під ячмінь. Варто нагадати й те, що сіяти люцерну під покрив проса на зерно і кукурудзи на зелений корм треба тоді, коли грунт на глибині загортання насіння прогріється до 8–10°С. За надто ранньої сівби ці культури пригнічуються бур’янами, які за сівби в оптимальні строки знищуються додатково проведеною передпосівною культивацією грунту на глибину 4–5 см.

Покривну культуру слід збирати тільки прямим комбайнуванням на висоті рослин 12–14 см з одночасним подрібненням і транспортуванням вегетативної маси.

Недоцільно використовувати роторні косарки, адже вони гальмують відростання люцерни й засмічують її вегетативну масу грунтом. Краще покривну культуру збирати легкими агрегатами. Після скошування покривної культури травостій люцерни слід підживити, вносячи по 30–45 кг/га NРК. Восени, не пізніше кінця першої декади жовтня, люцерну треба підкосити на висоті не менш як 10 см, після чого негайно внести фосфорно-калійні добрива (30–45 кг/га д. р.). У цей час на цьому покосі не варто випасати худобу. Доведено, що достатня висота зрізання забезпечує збереження частини стебел з бруньками, що сприяє дружному відростанню люцерни, оскільки у цьому разі пагони утворюються не тільки з бруньок зони кущення, а й із бруньок на незрізаній частині стебла.

На другий і наступні роки за посівами люцерни треба проводити не менш ретельний догляд. Саме лише весняне боронування стерні з наступним її згрібанням та вивезенням за межі поля малоефективне. Доцільніше й ефективніше спалювати пожнивні рештки полуменевим культиватором та боронувати зубчастими або голчастими боронами. Спалювання стерні знищує до 70–80% шкідливих організмів (яйця люцернового клопа, насіння бур’янів, частину збудників хвороб), поліпшує початковий ріст рослин. Усе це сприяє створенню травостою, незначною мірою ураженого шкідниками, хворобами та чистого від бур’янів, без застосування пестицидів.

Ефективним є осіннє розпушування грунту культиваторами з долотовими лапами на глибину від 12–14 до 18–20 см. Розпушування долотами підвищує врожайність і подовжує строк використання люцерни. Починаючи з другого року, на посівах доцільно проводити, не рідше, ніж раз на три роки, щілювання на глибину до 60 см.

Характерною ознакою більшості кормових трав’янистих рослин є зниження кормової цінності травостою зі збільшенням періоду вегетації, тоді як урожайність його при цьому зростає. Цим пояснюється намагання фахівців визначити ті періоди в розвитку рослин, коли висока врожайність сприятливо поєднується з добрими кормовими якостями. Це пов’язано також з визначенням оптимальної частоти використання травостою за сезон. У регіонах з достатнім природним зволоженням грунту доцільно проводити чотириразове використання травостою люцерни у фазі бутонізації, за якого збір кормових одиниць з 1 га зростає на 10–15, перетравного протеїну — на 25%, якість корму за весь період вегетації стає більш рівномірною, що сприяє зростанню грошового доходу з гектара на 10–20%. Отже, збирати люцерну краще у фазі бутонізації — початку цвітіння. Доцільно чергувати фази збирання: перший та останній укоси проводити на початку цвітіння, а проміжні — у фазі бутонізації. Збирання люцерни у такі фази забезпечує одержання ще одного додаткового уосу, а в кормах, заготовлених у фазі бутонізації, міститься менше клітковини і більше протеїну, такого необхідного для збалансування кормів з інших видів рослин.

За інтенсивного використання травостоїв їх одночасно з боронуванням або поливом слід підживити (N60-90Р30-45К30-45). Проте і за таких умов посіви зріджуються. На таких та старовікових посівах (після п’ятого року використання) доцільно проводити реконструкцію шляхом підсівання травостоїв однорічними культурами: озимими житом, тритикале та пшеницею або ярими вівсом чи райграсом однорічним. Це сприяє зростанню валового врожаю зеленої маси на 30–60 %, що знижує затрати сукупної енергії на одиницю врожаю. Отже, недоцільно зріджений травостій одразу переорювати. Збереження навіть 30–35% рослин люцерни у травостої забезпечує одержання збалансованого корму згідно із зоотехнічною нормою, сприяє економії дорогого посівного матеріалу, подовжує тривалість використання люцернових травостоїв на два-три роки. Тому за погіршення відростання люцерни та зниження врожайності доцільно використати технологію реконструкції її посівів шляхом підсівання травостоїв зерновими злаковими культурами. Для цього навесні використовують вес, а восени — озимі проміжні злакові культури.

Підсівні культури добирають різні за строками їхньої укісної стиглості. Це дасть змогу навесні створити весняну ланку зеленого конвеєра. Підсівання проводять середньостиглими культурами: озимими житом і ячменем та пізньостиглими — озимими тритикале та пшеницею.

Хотілося б застерегти: виростити люцерну — це лише один бік справи, не менш важливо вдало розпорядитися її використанням. Багато господарів гадають: ось дочекаюся першого укосу люцерни — і “піде молоко”. Проте використовувати люцерну у вигляді зеленої маси для годівлі ВРХ неефективно. Причиною тому є наявні в зеленій масі люцерни сапоніни. У воді сапоніни утворюють стійкі милотвірні сполуки, які за фізичними властивостями належать до групи поверхнево-активних речовин. Саме тому в рубці жуйних тварин вони перетворюють рідину рубця в стійку піноутворюючу масу, що заважає вивільненню газів. У результаті цього розвивається тимпанія (здуття). Введення до добового раціону 30–40 кг чистої зеленої маси люцерни призводить до перевитрати кормового протеїну (200–220 г/к.о. при зоотехнічній потребі не менш ніж 115 г), а молочна продуктивність часто не лише не зростає, а, навпаки, падає.

Водночас вченими встановлено, що протеїн зеленої маси люцерни, так само як і інших бобових, на 70–80% розчинний в рубці тварин і швидко розщеплюється до аміаку. Мікрофлора рубця тварин неспроможна за короткий період часу використати (засвоїти) аміак для синтезу білка свого тіла. Значна кількість його всмоктується в рубці, а потім перетворюється на сечовину і виводиться з організму, несприяючи підвищенню молочної продуктивності. Окрім того, згодовування тваринам одночасно інших кормів, у тому числі концентрованих, є також неефективним через неповне засвоєння організмом. Саме тому зелену масу люцерни слід використовувати для заготівлі сіна, сінажу, на період дефіциту протеїну в раціонах, а за потреби використання у вигляді зеленої маси слід робити сумісні посіви зі злаковими компонентами, або згодовувати з іншими кормовими культурами (зеленою масою кукурудзи та інших кормових культур).

Л. Єрмакова,
завідувач кафедри кормовиробництва та луківництва НАУ
Р. Іванівська,
доцент кафедри кормовиробництва та луківництва НАУ