Лю­цер­на у пи­тан­нях та відпові­дях: фран­цузь­кий досвід

Королева кормових культур

Такий почесний титул люцерна отримала не лише як красива рослина, але й як цінний корм для продуктивних тварин. Насамперед це пов’я­зано з високим вмістом протеїну та сирої клітковини, що суттєво поліпшують структуру раціону. Тварини споживають корми  з люцерни на 30% більше (при цьому методики її заготівлі особливого значення не мають) порівняно з іншими кормовими культурами. Такий високий відсоток споживання корму, своєю чергою, га­­рантує високу молочну продуктивність дійного стада та підвищений вміст білка в молоці.
Зрозуміло, що детально розповісти про люцерну так, як вона того заслуговує, в одному матеріалі неможливо. Адже для цього потрібно торкнутися не лише агрохімічних властивостей і суто технологічних нюансів обробітку цієї культури, а й докладно зупинитись на особливостях заготівлі та консервування кормів із люцерни (особливо це стосується якісного люцернового силосу).
На численні прохання наших читачів —  керівників, зоотехніків, агрономів, ветеринарів та інших фахівців вітчизняних господарств, що займаються вирощуванням цієї простої  і водночас складної культури, – ми зібрали об'ємний матеріал про люцерну. Нашими консультантами виступили вчені-науковці, представники вітчизняних та іноземних компаній, які мають досвід роботи із цією культурою, досвідчені аграрії-практики. Саме за їхньої підтримки нам вдалося зробити такий незвичайний, всеохопний проект під назвою «Vive la Luzerne!»
Отже, Королево кормових культур, Ваш вихід!

Ри­зи­ки підви­ще­но­го вмісту нітратів за висіван­ня лю­цер­ни
Відповідь на це пи­тан­ня дов­го шу­ка­ли фран­цузькі аг­ро­но­ми. Чис­ленні до­сліджен­ня, які про­во­ди­ли Національ­ний інсти­тут аг­ро­номії у регіонах Ша­лон-ан-Шам­пань та Реймс, да­ли такі ре­зуль­та­ти:

 Ба­га­то куль­тур­них рос­лин на­ко­пи­чу­ють солі азот­ної кис­ло­ти. Це, на­сам­пе­ред, пов’яза­но із надмірним вне­сен­ням у грунт азо­твмісних до­б­рив, чим до­волі ча­с­то грішать аг­рарії.
Істот­но впли­ва­ють на вміст нітратів у рос­ли­нах зміни зов­ніш­ньо­­го се­ре­до­ви­ща: по­су­ха, три­валі за­ливні дощі, різкі пе­ре­па­ди тем­пе­ра­ту­ри, про­мер­зан­ня, ха­рак­тер грун­ту, по­ра ро­ку, стан рос­лин і стадія їхньої ве­ге­тації.
 Клімат досліджу­ва­них регіонів Фран­ції ха­рак­те­ри­зується помірністю та до­статнім зво­ло­жен­ням, що у ціло­му від­повідає й ук­раїнським умо­вам. Вра­хо­ву­ю­чи особ­ли­вості грун­ту та по­­рівню­ю­чи з ви­ро­щу­ван­ням інших куль­тур, на­при­клад, бу­ряків або пше­ниці, мож­на зро­би­ти вис­но­вок, що висіван­ня лю­цер­ни ра­зом з інши­ми рос­ли­на­ми мо­же зни­зи­ти кон­цен­т­рацію нітратів у дре­наж­них во­дах у мас­шта­бах цілої сівозміни.

 Ви­ро­щу­ван­ня лю­цер­ни не мо­же спри­чи­ни­ти ви­пад­ко­во­го ви­ки­ду азо­ту, а от­же, і нітратів. На­справді ж, усу­пе­реч по­ши­реній думці, азот, який лю­цер­на на­ко­пи­чує в ко­ре­нях та по­жнив­них решт­ках, спер­шу ще­д­ро міне­ралізує грунт і тільки після цьо­го по­чи­нає збід­ню­ва­ти йо­го. За­зви­чай ефект від реміне­ралізації стає помітним уже на­ступ­ної вес­ни. Йо­го досліджу­ва­ли учас­ни­ки що­най­мен­ше двох мас­штаб­них кам­паній, які відміти­ли, що 10 років після висіву лю­цер­ни на­си­ченість грун­ту азо­том ста­но­вить 15 мг/кг, що є своєрідним ре­кор­дом.
Відповідно, ри­зик не­кон­тро­ль­о­ва­но­го ви­ки­ду нітратів є ду­же низь­ким, і лю­цер­на є однією із куль­тур, що бла­го­дат­но впли­ває на на­вко­лишнє се­ре­до­ви­ще.

Фіто­санітарні ас­пек­ти об­роб­ки лю­цер­ни: особ­ли­вості ви­ко­ри­с­тан­ня пе­с­ти­цидів
У 2009 р. Па­ла­та аг­рар­ної куль­ту­ри та Асоціація аг­ро­куль­тур­них ко­о­пе­ра­тивів про­ве­ли досліджен­ня, у ході яко­го ви­я­ви­ли, що лю­цер­на є до­сить ви­т­ри­ва­лою рос­ли­ною, до то­го ж до­волі не­ви­баг­ли­вою: до­гляд за нею мо­же бу­ти мі­ні­маль­ним, або ж во­на і вза­галі мо­же обійти­ся без ньо­го.

 Так, прак­тич­но не потрібні інсек­ти­ци­ди (лат. insectum — ко­ма­ха, caedo — вби­ваю): про­тя­гом пер­шо­го ро­ку ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри їх не за­сто­со­ву­ва­ли на 94% діля­нок, а про­тя­гом дру­го­го — на 97%. Утім, кожні 40–45 днів тре­ба об­сте­жу­ва­ти посіви лю­цер­ни з ме­тою кон­тро­лю шкідників на рос­лині.
Боронування посівів на­весні до відро­с­тан­ня лю­цер­ни (по­чи­на­ю­чи із дру­го­го ро­ку жит­тя) сприяє змен­шен­ню чи­сель­ності шкідни­ків.
 Для бо­роть­би з бур’яна­ми на вес­ня­них без­по­крив­них ши­ро­ко­ряд­них по­­сі­вах у пер­ший рік їхньо­го жит­тя за­­сто­со­ву­ють бо­ро­ну­ван­ня по схо­дах, міжрядні об­робітки і підгор­тан­ня; дру­го­го ро­ку і на­далі — ран­нь­о­вес­ня­не боронування до відро­с­тан­ня посіву, міжрядні об­робітки і підгор­тан­ня.
Як­що аг­ро­технічни­ми за­хо­да­ми із за­бур’янен­ням не вдається впо­ра­ти­ся, то за­сто­со­ву­ють гербіци­ди (лат. herba — тра­ва, caedo — вби­ваю). Під час об­роб­ки лю­цер­ни доцільно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти гербіци­ди, які да­ють змо­гу успішно до­ла­ти кон­ку­ренцію бур’янів і вод­но­час ви­ро­с­ти­ти вро­жай до­б­рої якості.
З кож­ним ро­ком куль­ту­ра по­тре­бує гербіцидів все мен­ше й мен­ше, ос­­кільки по­чи­нає са­мостійно про­ду­ку­ва­ти при­род­ний по­крив та са­мо­туж­ки витіс­няє із посіву не­ба­жа­ну смітну рос­лин­ність.

 Фунгіцид (лат. fungus — гри­бок; caedo — вби­ваю) для лю­цер­ни не є не­об­хід­ним: досліджен­ня, що три­ва­ли про­тя­гом близь­ко 30 років, до­ве­ли, що рос­ли­на набула при­род­ного імунітету про­ти та­ких гриб­них хво­­­роб, як вер­ти­ци­ль­оз, скле­ро­тиніоз та ан­т­рак­ноз. Біль­ше то­го, ре­гу­ляр­ним ско­шу­ван­ням рос­лин лю­­цер­ни на одній і тій самій ділянці та­кож мож­на змен­ши­ти кількість по­тенційних за­гроз.
 
Ви­ро­щу­ван­ня лю­цер­ни по­чи­наєть­ся із ви­бо­ру по­пе­ред­ни­ка: що ка­же досвід?
Кра­щи­ми по­пе­ред­ни­ка­ми для лю­­цер­ни та її сумішок із зла­ка­ми, що ви­ро­щу­ють на кор­мові цілі, є про­сапні куль­ту­ри (ку­ку­руд­за на си­лос, цу­к­рові бу­ря­ки). До чис­ла до­б­рих по­пе­ред­ників для лю­цер­ни відно­сять озимі та ранні ярові зер­нові куль­ту­ри. Не мож­на розміщу­ва­ти її після ку­ку­руд­зи, на посівах якої за­сто­со­ву­ва­ли гербіци­ди три­а­зи­но­вої гру­пи, за­лиш­ко­ва дія яких при­зво­дить до ма­со­вої за­ги­белі сходів і по­ру­шен­ня їх­ньо­го зро­с­тан­ня, що про­яв­ляється у кар­ли­ко­вості рос­лин.
До­сить ефек­тив­но розміщу­ва­ти лю­­цер­ну і на вивідних по­лях із при­дат­ни­ми для ро­дю­чості куль­ту­ри грун­та­ми, де її тра­востій мож­на ефек­тив­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти про­тя­гом чо­т­и­рь­ох років.
Вод­но­час слід ма­ти на увазі, що лю­цер­на не ви­т­ри­мує ви­ро­щу­ван­ня без сівозміни (ри­зик ви­ник­нен­ня ко­­ре­не­вих гни­лей та ін­­ших хво­роб, що за­гро­жує на­ко­пи­чен­ням ін­­фекції в грунті). По­­вер­та­ти її на те са­ме по­ле слід ли­ше че­рез три-п’ять ро­ків. На три­­валіший термін ви­­ко­ри­с­тан­ня лю­­цер­на ре­а­­­гує знач­ним змен­шен­ням про­­­дук­тив­ності тра­во­стою та зни­жен­ням швид­кості рос­ту.

Лю­цер­на кор­мо­ва: ме­то­ди за­го­тів­лі
 Зе­ле­ний корм. При­дат­ний для годівлі ху­до­би (використовувати з обережністю). Оскільки вміст енергії у ньо­му втра­чається по­­віль­но, зе­ле­на ма­са куль­ту­ри ела­с­тич­на у ви­ко­ри­с­танні.
 Си­ло­су­ван­ня. Че­рез ви­со­кий вміст білка та низь­кий — вуг­ле­водів лю­цер­на важ­ко піддається си­ло­су­ван­ню. Чисті посіви лю­цер­ни мож­на си­ло­су­ва­ти, але важ­ли­во до­три­му­ва­ти­ся потріб­ної во­ло­гості (60–70%) та оп­ти­маль­ної ста­дії під час ско­шу­ван­ня.
 Сіно із лю­цер­ни. За­готівля сіна із лю­цер­ни — ри­зи­ко­ва­ний ме­тод, який знач­ною мірою за­ле­жить від по­год­них умов. Слід приділя­ти ува­гу тех­но­логії за­готівлі та ви­су­шу­ван­ня, пра­цю­ва­ти технікою на мінімаль­них швид­ко­с­тях.
 Штуч­не ви­су­шу­ван­ня. Та­кий спо­сіб дає змо­гу збе­рег­ти най­ви­щу якість лю­цер­ни. У цьо­му сег­менті серед європейських країн най­по­ка­зовіши­ми є Іс­­па­нія, Фран­ція та Італія.

Правильний режим експлуатації люцернового поля має велике значення для використання його біологічного потенціалу.  Як найефективніше використати перший і наступні укоси кормової люцерни?
У рік висіву, як правило, люцерну не скошують, і в подальшому впродовж трьох років вона дає стабільні врожаї. Люцерну можна скошувати тричі на рік, у достатньо вологі сезони — до п’яти покосів. Зазвичай зелену масу першого укосу використовують на сіно, другого — на сінаж, третьо­го — на зелений корм. Середня врожайність сирої маси першого та другого укосів становить близько 150 ц/га, третього — на 15–20% менше. На четвертий рік вирощування продуктивність люцерни суттєво знижується. Проте й за таких показників вона є врожайнішою порівняно з іншими багаторічними травами.

Яку роль виконують комахи-запилювачі у насіннєвому траво­стої?
Відо­мо ба­га­то ас­пектів співісну­ван­ня лю­цер­ни з інши­ми біологічни­ми ви­да­ми. Один із найважливіших — запилення люцерни, особливо в літній період (найсприятливіші умови для запилення квіток люцерни: температура — 25...34°С, відносна вологість повітря — 30—60%, кращий час дня — від 11 до 15 год. Від­соток запилених квіток зростає з підвищенням температури і зниженням відносної вологості повітря. У серпні інтенсивність запилення посівів люцерни знижується).
Багато фахівців заперечують роль медоносних бджіл у запиленні люцерни. Нині вважається, що дикі бджоли є основними запилювачами, без яких неможливо отримати високі врожаї насіння. Медоносним бджолам як запилювачам люцерни належить незначна роль. Так, медоносні бджоли, запилюючи посіви культури, розкривають кожну 42-гу квітку, а дикі — кожну другу.
Медоносні бджоли, в основному, збирають нектар і близько 15% пилку, а дикі — в основному, пилок і розкривають квітку після перших же відвідин, тоді як медоносні — після 2—5 відвідин (залежно від сорту).
Нектар люцерни містить у собі цукру від 14 до 46%.  На неполивних ділянках люцерна дає з 1 га 8—14 кг меду, на по­­лив­­них — удвічі-втричі більше. Мед із люцерни бурштинового кольору, густої консистенції, швидко кристалізується.