Лікування самок з випадінням (виворотом) піхви

Випадіння (виворіт) піхви — результат інвагінації піхвової трубки з випинанням утвореної складки через статеву щілину. Випадіння піхви найчастіше зустрічається в другій половині вагітності (а інколи й після родів)— у корів, рідше кіз, овець, кобил, свиноматок і тварин інших видів. Самовиліковування при цій патології, як правило, не відмічається. Слизова оболонка піхви дуже забруднюється, нерідко травмується, що призводить до розвитку некротичних процесів. Клінічно розрізняють: неповне, або часткове випадіння піхви, яке проявляється у зміщенні частини стінки її, що виступає з вульви у вигляді складки; повне випадіння піхви, коли вся піхвова трубка і розміщені в її складці шийка й тіло матки виходять за межі вульви (мал. 1). Випадіння піхви спостерігається, як правило, у другій половині вагітності. Воно зумовлюється розслабленням фіксуючого апарату жіночих статевих органів (розтягуванням широкої маткової зв’язки та промежинної клітковини) у поєднанні з підвищенням внутрішньочеревного тиску. Хвороба виникає переважно у разі порушення умов утримання і годівлі тварин. Останні виснажуються внаслідок розладу функції травного каналу та загальних захворювань. Причинами випадіння піхви є: годівля грубими або легко зброджуваними кормами; недостатній моціон за стійлового утримання тварин; утримання корів у стійлах із нахилом підлоги назад більш як на 7°, що призводить до зміщення матки у тазову порожнину; багатоплідна вагітність в одноплідних тварин, яка спричинює розтягування зв’язок і підвищення внутрішньочеревного тиску; старий вік; зниження загального тонусу тканини і розтягнення зв’язок у корів, які багато родили, через що деякі ділянки статевого апарата легше зміщуються. У кіз випадіння піхви часто спостерігається при остеомаляції. Часткове випадіння піхви проявляється випинанням дорсальної її стінки з вульви. Щілина вульви у верхній частині зяє, і через неї виходить червона, покрита слизовою оболонкою маса розміром від курячого до гусячого яйця. На початковій стадії хвороби випадіння діагностують тільки у тварини, яка лежить; пізніше, із розслабленням паравагінальної клітковини, складка слизової оболонки не втягується і у тварини, яка стоїть. У деяких тварин часткове випадіння піхви повторюється під час кожної вагітності, зникаючи після родів. Такі випадки відомі під назвою “звичне випадіння піхви”. Часткове випадіння піхви позначається на перебігові родів; під час виведення плоду в результаті натягування шийки матки вперед, на плід, складка піхвової стінки, що випала, втягується назад у тазову порожнину і розправляється. Повне випадіння піхви може виникнути як ускладнення часткового або, коли є схильність, розвиватися одразу після потуг, при тимпанії, після родових перейм і потуг, що характеризуються бурхлим перебігом. Із вульви випинається велика кулеподібна маса, яку покриває яскраво-рожева блискуча слизова оболонка. У подальшому венозний застій крові надає слизовій оболонці темно-синього відтінку; вона набрякає, легко піддається травматичним пошкодженням. Місцями на ній з’являються ерозії і тріщини, через які просочується кров’яниста рідина. На верхній частині піхви, що випала, пропальповується шийка матки, устя якої легко розпізнається за слизовою пробкою вагітності. Інколи разом із піхвою через розширений сечовипускний канал вивертається і сечовий міхур. У цих випадках із вульви випинається подвійна припухлість: верхня частина — піхва, нижня, менша, частина — сечовий міхур; на його поверхні видно отвори сечоводів, через які (якщо вони не уражені) краплями виділяється сеча. Випадіння піхви в низці випадків призводить до порушення дефекації та сечовиділення. За часткового випадіння піхви прогноз сприятливий, а за повного — обережний. Лікування хворих тварин Якщо часткове випадіння піхви виникло незадовго до родів і складка, що виступає з вульви, невелика, обмежуються профілактичними заходами, які спрямовано на попередження травматизації слизової оболонки й подальшого збільшення частини піхви, що випадає. Це досягається зміною раціону: до його складу вводять переважно концентровані, легкоперетравні корми. Тварину ставлять у стійло з нахилом підлоги в бік голови, аби послабити внутрішньочеревний тиск у ділянці таза, хвіст забинтовують і прив’язують набік. Необхідно слідкувати за станом прямої кишки, і якщо її вентральна стінка утворила сліпий мішок, то в міру накопичення в ній калових мас їх необхідно періодично видаляти шляхом експлорації (механічно). Цього інколи буває достатньо, щоб ліквідувати не тільки ускладнення, а й саме випадіння піхви. Якщо ж консервативні методи не дають ефекту, частину піхви, яка випала, слід вправити і закріпити. Перед вправленням її обмивають розчинами фурациліну 1:5000, етакридину лактату 1:1000 або 0,1–0,2%-ним розчином калію перманганату і змазують борним вазеліном або будь-якою антисептичною емульсією. Піхву, що випала, краще змащувати стрептоцидновокаїновою (стрептоциду — 5,0 г, новокаїну — 1,0 г, риб’ячого жиру — 100 мл) емульсією. Після вправлення піхви на дорсальну частину вульви накладають 3–4 шви з валиками. За повного випадіння піхви самостійного одужування не відмічається. Під впливом зовнішніх чинників (висихання, забруднення фекаліями і підстилкою) слизова оболонка піхви некротизується, що часто призводить до сепсису. Тому у разі повного випадіння піхви її треба негайно вправити і закріпити. Тварину слід поставити або покласти так, щоб її таз був значно вище від рівня голови (для зниження внутрішньочеревного тиску на тазову ділянку). Дрібних тварин зручніше трохи підняти за тазові кінцівки. Перед вправленням піхви корінь хвоста бинтують і відводять убік. Поверхні ранок, ерозій та інших пошкоджень змащують 5%-ним спиртовим розчином йоду, 2–5%-ним розчином фенолу, нітратом срібла (ляпісом) тощо. Старанно очищають піхву, яка випала, миють холодним 0,1–0,2%-ним розчином калію перманганату. Якщо є розриви її стінок, їх зашивають безперервним швом. Якщо слизова оболонка дуже набрякла або легко розривається, її зрошують з метою дублення холодними в’яжучими розчинами (2–3%-ним розчином калію перманганату, 23%-ими розчинами галунів, 2–5%-ним розчином таніну). Знеболювання Щоб усунути потуги і цим полегшити вправлення піхви, необхідно застосовувати низьку сакральну анестезію, а норовистим тваринам додатково ін’єктують нейролептик. У корів точка введення голки — поглиблення, що добре пальпується між остистими відростками останнього крижового і першого хвостового хребців або між першим і другим хвостовими хребцями. Його легше можна знайти, якщо великий палець лівої руки покласти на корінь хвоста, а правою —піднімати й опускати хвіст. При цьому неважко визначити рухливість між відповідними хребцями. Ін’єкційну голку разом із мандреном спочатку просувають перпендикулярно до шкіри, а потім, після проколу останньої, спрямовують трохи вперед під кутом 45–60°. Проколювання міждугової зв’язки відчувається як подолання тугої перешкоди. Кінець голки, що перебуває в хребетному каналі (епідуральному просторі), має легко зміщуватися в боки до стикання з боковими кістковими стінками каналу. Якщо голка впирається в дно каналу, її потрібно витягти назад на 0,5 см. Глибина уколу — 2–4 см. Інколи після витягування мандрена можна почути свист, створюваний повітрям, яке всмоктується в епідуральний простір. Перед ін’єкцією обережно аспірацією з’ясовують, чи є у шприці кров. ЇЇ наявність свідчить про те, що голка проникла в судину. У такому разі її підтягують угору і зміщують набік. Витікання ліквору, як правило, не буває. Теплий розчин новокаїну 2%-ної концентрації ін’єктують повільно під слабким тиском. Для визначення дози новокаїну у тварини вимірюють довжину крупа (відстань між крайніми точками маклака, що виступають, і сідничного горба) й одержану цифру ділять на 3. Результат у сантиметрах і відповідатиме кількості мілілітрів розчину для низької сакральної анестезії (у середньому 15–20 мл). У кобил місцем уколу голки є точка перетину медіанной (серединної) лінії і і лінії, що з’єднує середини кульшових суглобів. У цьому місці є поглиблення між дужками останнього крижового і першого хвостового хребців. Це й буде точкою введення голки. Її можна знайти так само, як і в корів. У овець і кіз так само, як і в корів, голку вколюють між першим і другим хвостовими хребцями на глибину 1–1,5 см. Ін’єктують 2–5 мл 2%-ного розчину новокаїну. Ознаки знеболювання проявляються через кілька хвилин після ін’єкції: спочатку зменшується рухливість хвоста, потім хвіст стає повністю знерухомленим і нечутливим; розслабляються стінки піхви. Піхву вправляють одним із таких прийомів. 1. Піхву обгортають рушником (або серветкою), змоченим холодним дезінфікуючим розчином. Захопивши піхву з усіх боків руками, поступово заштовхують її на місце. За сильних набряків слизова оболонка легко рветься. У такому разі позитивний ефект одержують від масажу: всю замотану рушником поверхню піхви впродовж тривалого часу стискають обома руками. У результаті об’єм частини піхви, що випала, зменшується, тканини втрачають пружність і вправлення значно полегшується. 2. Руку, стиснуту в кулак й обмотану серветкою, кладуть на ділянку піхвової частини шийки матки. Тиснучи на неї, піхву повільно вводять у тазову порожнину. Цей прийом ефективніший. У дрібних тварин піхва, що випала, у більшості випадків сама по собі зміщується в тазову порожнину, якщо самку підняти за тазові кінцівки. Після вправлення піхви, для того щоб не подразнювати в подальшому слизову оболонку, треба рукою розправити складки піхви і змастити слизову оболонку антисептичною емульсією. Вправлення піхви — тільки перший етап лікувального втручання. Складніше завдання полягає в тому, щоб її зафіксувати. Для цього запропоновано багато способів. Їх можна розділити на дві групи. Консервативні методи фіксації піхви. Принцип їх зводиться до використання різних апаратів, які утримують піхву в нормальному положенні. Для цього використовують різноманітні песарії, що являють собою стержні різної конструкції. Один кінець упирають у шийку матки або в склепіння піхви, а другий — за допомогою системи вірьовок підв’язують до підпруги. За відсутності цих апаратів часто користуються товстостінною пляшкою зі вставленою в її шийку палицею. Дно пляшки впирають у шийку матки, а палку тасьмами прикріплюють до підпруги. Недоліком усіх видів песаріїв є те, що відбувається подразнення піхви введеним у неї стороннім тілом. У тварини починаються дуже сильні потуги, які руйнують усю цю апаратуру або призводять до розриву піхви. Фіксація піхви за допомогою бандажів. Якщо піхва випала за кілька днів до родів, для її фіксації після вправлення використовують металеві або мотузяні петлі. Проте вони легко зміщаються вбік, а за тривалого застосування стають причиною пролежнів. У разі застосування металевої петлі верхня перекладина між вушками петлі має прилягати до кореня хвоста. Бокові дужки слід вигинати відповідно до контурів статевих губ. До кожного верхнього вушка фіксують мотузки, кінці яких пропускають по обидва боки хвоста, хрестоподібно проводять по спині і прикріплюють до підпруги. До нижнього вушка також прив’язують подвійну мотузку, кінці її проводять з обох боків молочної залози і закріплюють на підпрузі. Остання має бути виготовлена з міцного матеріалу — шкіри, брезенту тощо. Найефективнішими методоми фіксації піхви є оперативні. На вульву накладають шви з валиками, петлеподібний горизонтальний, кисетний тощо. Особливо важливо, щоб шви були міцними в дорсальній частині вульви. Л. Тихонюк, канд. вет. наук, доцент кафедри хірургії БДАУ