Кращі кормові та медоносні рослини

У зонах із недостатньою кількістю опадів у літній період, коли вигорають степові пасовища, а сіяних трав мало, сильфія може стати страховою культурою. Використовуючи зимові запаси вологи, вона ранньої весни швидко відростає; змикаючи рядки, утворює дво-триметровий зелений покрив, що перешкоджає випаровуванню вологи з поверхні грунту. Крім того, після дощу чи роси вода збирається у великих чашах протилежно ростучих листків і, випаровуючись удень, утворює в гущині рослин своєріднй мікроклімат. Урожай зеленої маси сильфії пронизанолистої в усі роки проведених дослідів був у 2–2,5 раза вищий, ніж силосної кукурудзи. Так, наприклад, у господарстві Шахмарського району Донецької області протягом трьох років урожай зеленої маси кукурудзи становив 12–25 т/га, сильфії — 66–102 т/га. Кілька її укосів забезпечує тварин свіжим соковитим кормом до пізньої осені.
Сильфія пронизанолиста належить до озимих культур. У перший рік утворює переважно добре розвинену кореневу систему з потовщеним головним коренем і великою кількістю розгалужених бічних коренів та розетку листків. Навесні, одразу після танення снігу, рослини починають розвиватися.
Цвітуть із другого року життя протягом 60–80 днів, що є своєрідним рекордом серед рослин. Насіння визріває пізно восени. Такий тип розвитку дає змогу використовувати сильфію як медонос, тим більше, що квітки інтенсивно виділяють нектар упродовж дня. Найбільш охоче бджоли відвідують їх із 10 до 16-ї год. Продуктивність медозбору сягає 100–145 кг /га, крім нектару, бджоли збирають із квіток сильфії багато жовтого пилку, який їм украй потрібний в цю пору року як джерело білка для вирощування молодих бджіл у зиму.
Від початку вегетації навесні до визрівання насіння минає 150–170 днів. На одному місці росте протягом 15–25 років.
Сіють сильфію як під зиму за два-три тижні до замерзання грунту, так і навесні. Висіяне з осені насіння протягом зими проходить стратифікацію в природних умовах, і ранньої весни з’являються сходи. Для весняної сівби насіння потрібно попередньо стратифікувати. Його змішують із піском у співвідношенні 1 : 2 (одна частина насіння, дві частини піску), зволожують, засипають в ящики шаром 20–25 см і протягом 35–45 днів витримують за температури 2 …5°С. За цей період кожні 15–20 днів суміш перемішують і зволожують. Навесні стратифіковане насіння висівають у нормі 10–12 кг/га.
Крутай, головатень звичайний, мордовник
(Echinops sphaerocephalus L.) Крутай цікавий передусім своєю видатною медопродуктивністю — близько 800–1000 кг/га, непримхливістю (на одному місці без будь-якого догляду може рости майже 20 років), а ще він — лікарська та кормова рослина.
До речі, слід сказати, що існує кілька видів головатню: шароголовий, звичайний, низький, російський, Гмелина — всього близько 60 видів. У латинській назві в кожному з цих видів є слово Echinops,що в перекладі означає їжак (колючий). Стародавні латиняни мали рацію, тому що квіти рослини справді нагадують їжака, але при цьому вони незвичайні й красиві (фото 1).
В умовах Київської області цвітіння починається в червні і триває до кінця липня. Нектар виділяється протягом усього дня й за будь-якої погоди. Медопродуктивність, як уже зазначалося вище, сягає 800–1000 кг/га, тому серед медоносів головатень, по праву, займає видатне місце. На одній рослині може налічуватись близько 20 нерівномірно квітуючих куль діаметром 4–6 см. На одній такій кулі можуть одночасно працювати 8–12 бджіл, причому після того, як вони зі своєю ношею нектару й пилку відлетять, на їхнє місце прилітають нові робітниці, і так триває до пізнього вечора. Головатень шароголовий щедро забезпечує бджіл пилком. Якщо уважно придивитись до квітки, то навіть неозброєним оком видно, як він, наче білим інеєм, укриває всю його внутрішню частину й кожну пелюстку.
Ціниться головатень і як кормова культура. Листя прикореневої розетки м’яке й ніжне, його використовують на зелений корм. Косити можна двічі-тричі за літо. Худоба його охоче поїдає, особливо подрібненим. Останній укіс можна використати на силос. Для збільшення врожайності зеленої маси створюють змішані посіви бобових (конюшина, буркун, козлятник, люцерна) або однорічних трав. Підгодовування молочного стада такими кормами сприяє підвищенню жирності молока.
Вирощувати головатень просто: він непримхливий щодо грунтів. Але треба знати, що всі його види не люблять вологих, важких грунтів. Сіяти можна восени і навесні нестратифікованим насінням.
Хоча в спеціальних виданнях і написано, що сіяти культуру можна сівалкою, як кукурудзу, але на практиці це — нереально. Справа в тому, що його насіння не гладеньке, а опушене, тому воно дуже “неохоче” відділяється одне від одного. В радянські часи було створено спеціальні барабанні пристрої для очищення насіння головатню, але за такої обробки багато насіння травмується і втрачає схожість, тому використовувати ці пристрої недоцільно. Ми намагалися сіяти в такий спосіб: посадили двох працівників на сівалку, і насіння, яке не проходило, вони проштовхували прутиком. Але навіть із цими хитрощами в рядках були великі прогалини. Тому найбільш простий і надійний дідівський спосіб сівби: розкидати насіння з руки, після чого заборонувати. Кращі попередники — озимі пшениця, кукурудза та інші просапні культури. Створена таким чином плантація може служити 15–20 років.
І безумовно, не можна не згадати цінні лікарські властивості рослини. Його насіння застосовують для лікування дуже серйозних захворювань: парези, паралічі, плексити, радикуліти, розсіяний склероз, міопатія; для лікування наслідків променевого впливу, серцевих захворювань, інсульту та інфаркту. Головатень поновлює еластичність і гнучкість стінок кровоносних судин. Люди, вражені паралічем, з його допомогою швидше стають на ноги.
Головатень впливає на відновлення рухових функцій, пов’язаних із порушеннями як у центральній, так і в периферичній нервовій системі. А фармацевти навчилися виділяти з насіння дуже сильний алкалоїд — ехінопсин. Для водного настою: 2 ч. л. насіння заливають 1 склянкою окропу, настоюють у теплому місці або закутують ковдрою на всю ніч. Ранком проціджують через чотири-п’ять шарів марлі, перекладеної ватою, щоб затримати крихітні колючки. Добова норма — 1 склянка, її ділять на три прийоми і п’ють між прийомами їжи. Ефективність головатню подвоюється, якщо його перед заварюванням змішати зі степовою ковилою (2 чайні ложки).
Можна робити спиртовий настій: 2 ч. л. очищеного насіння залити 100 г чистого спирту. На 21-й день процідити настій та приймати по 20 крапель двічі на день: уранці й ввечері.
Для зовнішнього застосування готують таку суміш: насіння головатню поєднують із травою материнки, м’ятою перцевою, мелісою лікарською у співвідношенні 1:3:3:4. Три столові ложки суміші заливають склянкою окропу, настоюють чотири години. Потім беруть 1 склянку цього настою, фільтрують і додають до нього 1 склянку спиртового настою бруньок тополі чорної, перемішують. Після цього складають марлю в чотири шари, змочують її в готовому розчині й прикладають до хворих місць. Застосовують для лікування радикуліту, плекситу, міопатії, невриту лицьового нерва, артриту й артрозу, спондиліту та остеохондрозу. До спиртового розчину тополі чорної та відвару плодів головатню можна додавати хрін. Беруть по півсклянки настою бруньок чорної тополі і відвару плодів головатню, додають чотири ложки тертого хріну, розмішують та прикладають на 3–5, максимум 10 хв, до уражених місць, лікуючи радикуліт, плексит, міопатію, неврит лицьового нерва. Процедуру повторюють двічі-тричі на тиждень.