Сполучені Штати — очима “Пропозиції”

У мiстi Молiн знаходиться штаб-квартира i завод з виробництва зернозбиральних комбайнiв i тракторiв фiрми “Джон Дiр”. До речi, мандруючи Iллiнойсом, впадало в око, що фермери вiддають перевагу технiцi саме цiєї фiрми — навкруги самi “Джон Дiри” (так би мовити, “трактор в полi — “Дiр”, “Дiр”, “Дiр”...). Технiка iнших виробникiв (не буду їх називати — самi знаєте) траплялася, як оази в пустелi. Але мушу визнати чесно, що анi ХТЗ, ЮМЗ, “Славутичiв”, “Ланiв” чи “Бiзонiв” в Iллiнойсi немає, й нiхто про них не чув. Менi, правда, розповiдали, що в когось iз фермерiв є трактор МТЗ, але вiн його використовує як транспорт на своїй фермi — возить реманент, бiдони тощо.

Так от, побував я на заводi “Джон Дiр” в Молiнi. Уявiть собi невелике мiстечко пiд одним дахом. Потрапити на екскурсiю по заводу — що плюнути: навiть документiв пред’являти не потрiбно. Показали невеличкий фiльм — i гайда по заводу на тракторi вiд самого початку до самого кiнця виробництва: дивись, розпитуй (забороняється тiльки фотографувати або знiмати на вiдео). Виробничий конвеєр заводу “Джон Дiр” нагадує стрiчки про виробництво зорельотiв на iнших планетах. По всьому заводу гасла: “Нашi клiєнти цiнують нас за якiсть” i “Безпека працi — перш за все”. До речi, про безпеку працi: всi екскурсанти отримують захиснi окуляри, якi заборонено знiмати протягом екскурсiй. Все обладнання на заводi має кiлька ступенiв захисту робiтникiв вiд травм. Якщо iснує можливiсть потрапляння руки робiтника в верстат, його обладнують системою пуску так, що для вмикання одночасно натискати кнопки обома руками. Вражає чистота на заводi: навiть у фарбувальному цеху чистота iдеальна — бiла, майже дзеркальна, пiдлога. Цiкаво, що на заводi немає великого складу комплектуючих: все роблять під замовлення. Забажав якийсь фермер придбати технiку — служба логiстики негайно передає необхiднi замовлення виробникам комлектуючих, i деталі у визначений час надходять на завод i одразу потрапляють на конвеєр. Мушу визнати, що я не бачив якихось критих будiвель, на яких, як розповiдають, фахiвцi технiки “Джон Дiр” цiлорiчно здійснюють випробування технiки. Менi ж розповiли, що найкращий тест технiки — в полi, а оскiльки технiка “Джон Дiр” працює в усьому свiтi, в обох пiвкулях Землi, в усiх клiматичних умовах, то кращого полiгону для технiки i вигадати важко.

Хочеться розповiсти й ще про одну зустрiч. З Британської Колумбiї через провiнцiї Альберта, Саскачеван у Канадi та штати Пiвнiчна Дакота, Мiннесота, Айова до Чiкаго в Iллiнойсi проходить газопровiд канадської компанiї “Алаунс пайплайн”, який було збудовано зовсiм недавно. Мене зацiкавило, як компанiї, до того ж iноземнiй, вдалося прокласти трубопровiд через поля з майже найкращими землями у свiтi (найкращi — в нас, якщо вiрити науцi), через приватну власнiсть? З прийняттям в Українi нового Земельного кодексу подiбнi питання виникатимуть i в нас. Отже, як робиться у цивiлiзованому свiтi? Деякi вiдповiдi на цi питання я отримав вiд старшого земельного агента компанiї “Алаунс пайплайн” Патрiка Джордано. “Маршрут проходження трубопроводiв визначають iнженери компанiї, пiсля чого детально знайомлять з конструкцiєю земельних агентiв компанiї. Тоді земельнi агенти починають процедуру придбання смуг вiдчуження, а також готують юридичнi документи на право прокладання трубопроводiв по приватних землях. Компанiя звертається до Федерального енергетичного управлiння за реалiзацiєю права держави на примусове вiдчуження приватної власностi. Це дає компанiї право юридичного вилучення землi та придбання зон вiдчуження для побудови трубопроводу. Це право базується на визначеннi того, що спорудження трубопроводу здiйснюється в державних iнтересах. Проте компанiя отримує право власностi на пiдземну дiлянку землi. Придбання ж всiєї дiлянки здiйснюється лише для спорудження об’єктiв, від яких не можна звільнити територію пiсля завершення будiвництва: наприклад, генераторні пiдстанцiї. Але одночасно компанiя бере на себе зобов’язання вiдновити родючий шар грунту та сплатити необхiднi компенсацiї, пов’язанi iз втратою частини врожаю за час спорудження. Розмiр компенсацiй визначається за домовленiстю сторiн, але у випадку вiдсутностi досягнення угоди розмiр компенсацiй визначаються в судовому порядку. Так само компанiя бере на себе зобов’язання iз пiдтримання дренажної системи в робочому станi.

Окремо хотiлося б зупинитися на вiдновленнi поверхневого стану грунту. Траншею пiд трубопровiд роблять у два заходи. Спочатку знiмають поверхневий грунт (глибиною не менше 1 м). Окремо виймають глибшi шари. Пiсля укладання трубопроводу грунт повертають на своє мiсце, його ущiльнюють, вносять вапно та добрива, застосовують гербiциди. Компанiя зобов’язана усунути все будiвельне смiття, включаючи побутове. Компанiя також зобов’язана компенсувати всi збитки, пов’язанi з пошкодженням або втратою майна землевласником (наприклад, збитки, пов’язанi з вирубанням багаторічних насаджень, знесенням будiвель тощо). Детально розробленi процедури спорудження трубопроводiв гарантують вiдновлення грунтiв їхнiм власникам, а також компенсують їм всi втрати та незручностi, пов’язанi iз спорудженням трубопроводiв”. Пiсля цього майнула думка: а як там було iз спорудженням цього нафтопроводу “Одеса-Броди” в Українi? Але про це якось iншим разом. Закiнчуючи свою розповiдь, хочу зазначити таке. Не тiльки я розпитував про Америку — американцi дуже цiкавилися Україною, тим бiльше, що в багатьох з них предки походили з України, Прибалтики, Польщi. Цiкавилися нашим сiльським господарством. Американцi щиро дивувалися тiй “країнi Лимонiї” (назву цiєї розповiдi Володимира Войновича часто згадував колишнiй аграрний мiнiстр Iван Кириленко), яка виникла в нашому сiльському господарствi — мiзернi податки, дешева родюча земля. Практично всi спiврозмовники цiкавилися, а чи можуть iноземцi купувати землю в Українi? Вiдповiдав: з 2005 року зможуть, але не як приватнi особи, а як юридичнi: створюйте собi якесь ТОВ чи кооператив — i вперед, до повної перемоги капiталiзму. А тому вже не за горами той час, коли поруч iз нашими вiтчизняними товаровиробниками працюватимуть iноземнi фермери на власних українських землях. Але немає в цьому нiчого поганого: вони принесуть сюди сучаснi технологiї, сучасний аграрний менеджмент, освiту, створять необхiдну iнфраструктуру. А сiльському пролетарiатові яка рiзниця, на кого спину гнути — на пана свого чи на чужого (хоча чужий, як кажуть, краще платить)? А то, знаєте, порiвнюючи наше сiльське господарство з американським, щоразу на думку спадає прислiв’я про собаку на сiнi — сам не їсть та й iншим не дає.

Юрiй Михайлов