Молочний прорив

Лілія Іваноглу (на знімку) працює директором ТОВ “Українська молочна компанія”, що в Згурівському районі Київської області. Жвава жінка в спецодязі — зоотехнік за освітою — прагне особисто вникати в усі технологічні процеси, які відбуваються на фермі: від завезення тварин до відправки молока.

На потужних молокозаводах одразу кількох областей знають про якість тутешньої продукції й залюбки купують молоко екстракласу за досить високою ціною: 2 гривні 60 копійок за кілограм. Сировина після переробки потрапляє не лише на полиці супермаркетів у вигляді питного молока, кефірів, йогуртів, з неї виготовляють також дитяче харчування. Знаючи це, на фермі до виробничого циклу ставляться з подвійною відповідальністю. Конкретно в тваринництві на підприємстві задіяно 53 особи. Більшість — мешканці села Великий Крупіль. Причому доярів, тобто операторів машинного доїння, працює вісімнадцять, вони щодоби “видають на-гора” близько 50 тонн молока.

Комп’ютер і годує, і рахує
Такі рекордні результати стали можливі, зокрема, й завдяки технологічному оснащенню, надійному рослинницькому тилу (підприємство орендує 2 тис. га сільгоспугідь, на яких вирощує корми) плюс умінню господарювати. Бригада із заготівлі кормів, а це 14 осіб, працює на сучасній техніці: комбайни та валкоутворювачі. На ланах визрівають кукурудза й овес для майбутніх силосу та зелених кормів. А ще — багаторічні трави й люцерна на сінаж. Культури, які немає можливості вирощувати в господарстві, але їх обов’язково додають у раціон тварин, — докуповують. Шроти (соняшниковий, соєвий, ріпаковий) купують в інших господарствах. У меню корів, запевняє директор, — жодних преміксів зі стимуляторами молочної продуктивності, все натуральне. Годують тварин не комбікормами, а натуральним сплющеним зерном.
На території ферми привернули увагу купи мішків. З’ясувалося, що то звичайні сіль і сода.
— Соду, — пояснює Лілія Іваноглу, — даємо, щоб худоба більше з’їдала і швидше звільнився кишківник, тоді й надої більші. Сода й сіль завжди є в годівницях, і тварини залюбки лижуть їх, адже відчувають, скільки потрібно, щоб забезпечити собі баланс у шлунку.
Корів утримують в господарстві на змішаному раціоні. Годують їх кормороздавачі. А скільки й якого компонента покласти в їжу, згідно з раціоном тієї чи іншої групи, знає комп’ютер. З моменту завантаження до роздавання минає 15–18 хвилин. Комп’ютер підкаже, кому з тварин черга йти на вакцинацію. Електроніка й охороняє череду. Вночі у доїльному залі нікого, крім доярів (та ще камер спостереження), немає. Якщо зранку виникають запитання, можна проглянути запис — і одразу все стає зрозуміло.
Кількість надоєного теж контролює комп’ютер. У січні від кожної корови в господарстві надоювали майже 26 кг молока. А торік було й по 30,2 кілограма.
— Є на фермі корова, — каже Лілія Іваноглу, — яка за першу лактацію дала 14 т молока, а на 14-й день другої лактації — 62 кг. Самі дивувалися... В кожної тварини є ошийник, бирки й датчик продуктивності. Вся інформація надходить на центральний комп’ютер, реєструється. У цієї худоби дуже високий генетичний потенціал. Але продуктивності не можна досягти однією генетикою. Тут важливий чинник — корми, точніше, їхня якість.
Ще одна складова успіху: телят після народження, навіть за холодної погоди, утримують на свіжому повітрі. У кожного з них — свій будиночок, у якому теля перебуває до двомісячного віку. Потім їх формують у групи. В господарстві впевнені: здатність витримувати навіть 20-градусні морози в тварин закладено природою. А завдяки роздільному утриманню тварин господарі не мають проблем з їхніми респіраторними захворюваннями. Інфекцій менше хоча б тому, що вони не контактують між собою.

Плюс електрифікація на гної
Сільський голова Великокрупільської сільради Наталія Козловець не натішиться співпрацею з “Українською молочною компанією”.
— Раніше, — перелічує вона плюси, — була тут ферма, але на межі розвалу. А завдяки компанії відродилася. Та й село 60 тисяч гривень отримало на освітлення вулиць. Треба, бува, допомога, транспорт — завжди звертаємося до них. Кошти беремо як спонсорську допомогу. На свята — наприклад, день Перемоги — теж підсоблять: пайки видають ветеранам. З’явилися додаткові робочі місця, то й люди почали вертатися в село. До цього їздили в Київ на заробітки, залишали сім’ї, а тепер для багатьох ця потреба відпала. Сільських працює 87 людей, зарплати виплачують своєчасно, кошти за оренду землі й прибуткові податки надходять вчасно. Зарплати, до того ж, нараховують офіційно, всі працюють із оформленням трудових книжок. Ми дуже раді.
— Які, за вашою інформацією, зарплати? — перепитую.
— У доярів, — зі знанням справи відказує співрозмовниця, — від чотирьох тисяч гривень за місяць і вище. Скільки одержують у бухгалтерії — не знаю. А робітники — на косовиці, силосуванні — з ранньої весни до пізньої осені були зайняті й по п’ять-шість тисяч заробляли. Менше трьох — немає ні в кого.
Хто хоче трудитися, для того робота в селі є.
А от у господарствах населення, ремствує на державну політику щодо тваринництва Наталія Козловець, поголів’я дуже зменшилося. Якщо два роки тому тільки у Великому Крупелі тримали 160 корів, то на 1 січня 2009-го їх лишилося всього 67.
Скорочення вона пояснює невигідною ціною, яку дають заводи за молоко з приватних дворів. Узимку Згурівський і Яготинський переробні заводи платять одну гривню 10 копійок за кіло, що нині зовсім не багато. Ферма відправляє сировину за іншими цінами й на інші підприємства.
Про ще одну перспективу співпраці “Української молочної компанії” з громадою повідав виконувач обов’язків голови Згурівської райдержадміністрації Віктор Кривов’яз. Незабаром на фермі запрацює біогазова станція на коров’ячому гної. Очікують, що вже незабаром струм біогазового генератора повністю забезпечить потреби молочного комплексу, ймовірно, вистачить кіловат і на освітлення села.

Галина Квітка