«Мені не зрозуміло, чому маю давати хабара чиновнику і просити, аби він склав графік сівозмін»

Фермер із Дніпропетровщини Анатолій Куліш розкрив своє бачення найбільшої проблеми вітчизняного сільського господарства.  А ще він стверджує, що «ноу-тілл» – технологія для бідних, які хочуть стати багатими, а «плуги» — для багатих, котрі врешті-решт будуть бідними.

І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com

Фермерське господарство «Добробут», яке розміщене у Софіївці Дніпропетровської області, справді вражає своїм добробутом: однієї тільки техніки тут на 15 млн грн! І щороку закуповують щось новеньке — то трактор, то сівалку, то комбайн. За словами власника господарства Анатолія Куліша, нинішньому достатку він зобов’язаний винятково технології «ноу-тілл». Анатолій Савич розповів нашим читачам, як вдалося перетворити таку новацію на прибуткову справу. Однак фермер запросив нас у господарство не лише для обміну досвідом, а передусім для того, аби поділитися наболілим.

Анатолію Савичу, коли Ви вирішили відмовитися від «плугів»?
— Зараз мені 73 роки, із них — понад 50 у сільському господарстві. Раніше у нашому райцентрі був колгосп імені Володимира Ульянова, і я працював його незмінним головою аж цілих 37 років. Від застосування «плугів» відмовився ще на початку 90-х. Тоді «нуль» був дуже «в диковинку». Спочатку від районного начальства за нього отримував «на горіхи», але згодом у райкомі мене залишили у спокої, оскільки результати вражали: врожаї були такими, що не вистачало техніки, аби їх зібрати. Високі показники у нас були навіть у часи масового розвалу колгоспів. Коли у районі змінилася влада, то, на жаль, із новим керівництвом спрацюватися не вдалося, і я вирішив передати господарство іншій людині. Однак цього не сталося, оскільки у майбутнього інвестора у райкомі вимагали 200 тис. грн хабара. Той подивився на таку ситуацію та й поїхав собі.
Після цього ми із сім’єю вирішили працювати самостійно: взяли землі у пайовиків в оренду і фактично на голому місці створили фермерське господарство «Добробут». Колгоспу імені Ульянова давно немає, а наше господарство і нині — одне із найуспішніших у Софіївці. Сьогодні у нас 1600 га землі. У структурі посівних площ 50% — зернові й 50% — технічні та кормові культури. За технологією «ноу-тілл» працюю вже п’ять років.

Для тих, хто сумнівається, чи варто переходити на «нуль», поясніть його переваги.
— Основний фактор використання «ноу-тіллу» — зменшення витрат за підвищення ефективності виробництва. Це тому, що, по-перше, для обробітку землі по «нулю» потрібно менше людей, техніки, пально-мастильних матеріалів, а отже, і коштів. А по-друге, у період глобального потепління «ноу-тілл» — єдиний спосіб зберегти вологу та отримати високі врожаї. Адже, наприклад, лише одна культивація, проведення якої є неодмінною умовою традиційної технології обробітку грунту, забирає 16 мм вологи (три культивації — майже вся кількість води, потрібної для доброго врожаю). По-третє, «ноу-тілл» сприяє відновленню грунту та підвищенню його родючості, що дає змогу зберегти землю у доброму стані для наступних поколінь.

Доводилося чути, що перехід на «ноу-тілл» призводить до зниження врожайності.
— За правильної підготовки до переходу на «нуль» та чіткого дотримання технології падіння врожайності не повинно бути. Першого року впровадження «ноу-тіллу» на всіх полях, де я розпочинав господарювати по «нулю», збирав стільки ж зерна, як і під час застосування «плугів». Трохи менший урожай теоретично може бути на другий-третій рік. Потім — знову підвищення. Наразі у мене врожайність значно вища за середню по району. Так, цього року озимої пшениці отримали 35 ц/га, кукурудзи — 50, соняшнику — 24 ц/га.

Багатьох лякають проблеми з бур’янами. У вас як?
— Проблем із бур’янами не було і немає. Навесні вносимо гербіциди суцільної дії. Потім чекаємо, доки зійде увесь «гербарій», і знову обробляємо.  А після висіву вносимо страхові гербіциди. Тому з кожним роком засміченість полів зменшується. Був випадок, коли в господарство приїхали фотокореспонденти і хотіли відшукати на полі бур’ян, але це їм не вдалося. Чого не скажеш про поле сусіда, котрий обробляє «плугами», там — суцільні бур’яни. Але хочу зазначити, що чистота полів поки що обходиться нам недешево: на засоби захисту рослин щороку витрачаємо 1 млн грн. Також обробіток землі за «ноу-тілл» потребує хоча б раз у два-три роки робити щілювання (нарізання на поверхні грунту щілин) — на глибину до 40 см, щоб поновити водно-повітряний режим.
Яка техніка вам потрібна для роботи по «нулю»?
— У нас техніки вистачає для проведення будь-яких операцій. Сьогодні є три сучасних комбайни, три трактори, дискоборона, сівалки. Щоб ефективно працювати, потрібно мати багато техніки, тому щороку купуємо щось нове. Відвідую різні виставки, і ще не було випадку, аби чогось не придбав. Вважаю: якщо фермер має лише дискову борону, один трактор і якусь нікудишню сівалку, на зразок тієї, що мені порадили придбати у Кіровограді, то навіщо тоді взагалі брати землю в обробіток.

Помилилися із вибором сівалки?
— Так, обираючи першу сівалку для «нуля», я добряче «набив собі лоба». Кіровоградські дистрибутори порадили купити бразильську Semeato. Почав працювати, і виявилося, що для наших земель вона не придатна. Ледве вдалося продати. Насамперед, сівалка має бути пристосованою для швидкого переобладнання, аби її можна було легко регулювати за потрібною глибиною обробітку грунту. У нашому ж разі, аби переобладнати Semeato, доводилося під нею «лазити» цілих півдня. Тоді як з аргентинською Super Walter це можна зробити за 15 хв. Але, хочу сказати, ідеальної сівалки не буває і взагалі, щоб вибрати таку техніку, треба мати спеціальні знання.

На Вашу думку, чи всі регіони України придатні для застосування обробітку землі по «нулю»?
— Половина території України з огляду на останні зміни клімату потрапляє у посушливу зону. Також у нас 83% земель, які піддаються ерозії. Тому, вважаю, оранка взагалі не потрібна. Найпридатніші для «ноу-тіллу» області: Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська. І, хочу зазначити, особливо — Херсонська, адже там настільки бракує вологи, що добре на ній ростуть лише кавуни, соняшник та… бур’яни. Але, щоб боротися із посухою, треба змінити технологію обробітку землі.

Та все ж фермери чомусь бояться «ноу-тіллу». От у Вашому оточенні чи багато сусідів освоюють цю прогресивну технологію?
— У нашому районі я один такий. Звісно, «ноу-тілл» — певний ризик. Щоб працювати по «нулю», слід вкладати знання, а також гроші. Для старту потрібно десь 3 тис. грн/га щорічно. Віддача буде десь через років п’ять, і то, якщо чітко працювати за технологією. Тому фермери і бояться «нуля», адже земля належить не їм, а пайовикам, котрі у будь-який момент її можуть забрати. От і вийде, що вкладав, працював і все марно.

Але і це, мабуть, не основна ваша проблема?
— Головна біда у тому, що робота наших чиновників від Мінагрополітики фактично спрямована не на те, аби підтримати фермерів, а навпаки — щоб усіляко їм зашкодити. Хоча б такий приклад. Якщо людині належить до 100 га землі, то вона може робити на ній, що завгодно: хоч упродовж 10 років постійно сіяти соняшник, і за це ніхто не покарає. Але коли маєш 101 га і більше, то мусиш замовляти документацію щодо плану сівозмін. Іншими словами, я повинен іти в управління сільського господарства до дилетанта-чиновника, давати йому хабара і просити, аби прийняв без зволікань та склав графік сівозмін. І він вказує мені — людині із агрономічною освітою, яка має 50-річний досвід роботи на землі, — що саме треба сіяти! А за це я ще й повинен платити — 50 грн/га!
На мою думку, від управлінь сільського господарства на сьогодні залишилась хіба що назва. Замість того, щоб бодай надавати фермерам грамотні консультації, там, переважно, займаються переписуванням статистичної звітності. В результаті виходить не звітність, а дезінформація. А найбільший «провокатор», вважаю, — міністр Мінагрополітики. Адже ще не посіяли, а він уже заявляє, мовляв, Україна збере 60  млн т пшениці. Після цього регіонам доводять завдання: роби, що хочеш, але цифру, озвучену міністром, — дай. Якщо взяти наш район, то із 106 тис. га землі 50% її належить одноосібникам. Вони управлінням с/г не звітують, та й фермери здебільшого — також (наприклад, мене ніхто не контролює, тому можу вказувати будь-які показники). Отож насправді звітність складається таким чином: довели району завдання, щоб урожайність пшениці була не менш ніж 35 ц/га. А де ж її взяти? Тоді викликає районне начальство голову сільради, мовляв, у тебе є одноосібники, і у них мають бути такі-то показники. Виходячи із сівозмін, зернова група становить 50%, от там і «малюють» усю врожайність. Потім район звітує в область, область — прем’єр-міністру. А той заявляє: «Хлєба у нас хватіт». Ось чому у звітності — одна неправда, показники завищені, а звідси і низька ціна на пшеницю.
На мою думку, міністр сільського господарства має відстоювати інтереси фермерів, бути для них як рідний батько. Насправді ж він — політикан, котрий уводить в оману вище керівництво держави. Заспокоює усіх, що у нас усе добре, але насправді нічого хорошого немає.
Також сьогодні фактично лише на папері існує Асоціація фермерів України. Якщо ще років зо три-чотири тому ми могли виступити із трибуни і нас почули б, то тепер це неможливо. Тому кожен виживає, як може. Ось у цьому й криється головна проблема сільського господарства України.