ВИРОБНИЦТВО МОЛОКА ПОВИННО БУТИ РЕНТАБЕЛЬНИМ

Молочне скотарство — найбільш трудомістка, складна за технологією і важлива у соціальному плані галузь тваринництва.
 Молочне скотарство в усі часи давало прибуток. Збиткове воно лише в тих країнах, де нееквівалентні ціни на промислові товари та енергоносії порівняно з прибутками тваринництва та сільського господарства взагалі. За 2001–2002 рр. диспаритет цін зріс на 22%. Ці втрати допущено через непослідовну політику під час формування аграрного ринку.

Держава повинна ліквідувати диспаритет цін, забезпечити сільськогосподарських виробників дешевими кредитами, проводити справедливу цінову політику. Життя вимагає дієвої підтримки сільського господарства, особливо тваринництва. Нині ж молочне тваринництво зазнає неабияких збитків.
 Поголів’я великої рогатої худоби в Дніпропетровській області в усіх категоріях господарств скоротилося на 6 тис. голів, або на 1,6%. У сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності скорочення становить 17,7 тис. голів, або 9,4%. Одночасно в господарствах населення воно зросло на 11,9 тис. голів, або 6,6%. Поголів'я корів за один рік по області скоротилося на 4,2 тис. голів, або на 2,3%, а по сільськогосподарських підприємствах — на 12,1 тис. голів, що становить 18%. Одночасно в господарствах населення воно зросло на 7,9 тис. голів, або 7,1%.
Удій від однієї корови підвищився за рік у сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності до 2847 кг (третє місце по Україні), або на 304 кг, що становить 12%. Валовий надій зріс на 13%, у тому числі в господарствах населення — на 10%.

Скорочуючи поголів’я великої рогатої худоби, зокрема корів, керівники господарств свідомо йдуть на загострення соціальної напруги в колективах: це ліквідація робочих місць, безпідставна втрата матеріальної бази, зменшення виробництва молока і м’яса. Це також 7–8 мільйонів тонн цінного органічного добрива для рослинництва, що його може недоодержати область у розрахунку на рік. З’явились “господарники”, які відверто пропонують ліквідувати тваринництво як збиткову галузь.

Рівень рентабельності молока по Дніпропетровській області становить 6,4%. Ціна реалізації центнера молока — 59,35 грн. Нікопольський район, що за продуктивністю корів посідає в області третє місце, від виробленого молока зазнає тільки збитків. За собівартості центнера молока (54,5 грн) втрати по району в 2002 р. становили 435 тис. грн. І причина та сама. Реалізаційна ціна центнера продукції становила 50 грн. Агроформування і особисті господарства реалізують молоко по 40–60 к. за 1 л. Дотації на 1 гривню вартості реалізованого молока в 2002 р. становили 23 к., а на 1 кг сировини —12,6 к. Але вони дістаються посереднику. При цьому комерційні структури і державні переробні підприємства реалізують молоко за ціною 1,6–1,8 грн, що втричі вище за здавальну. Літровий пакет знежиреного молока в Дніпропетровську в червні-липні коштував 0,95 грн. Як бачимо, склалися такі умови для виробника молока, що його невигідно виробляти, а краще перепродувати або переробляти. В США, наприклад, держава пильно стежить за тим, щоб основна частина прибутку діставалась виробникові. Щоб звести кінці з кінцями і мати рівень рентабельності 25%, реалізаційна ціна центнера молока має бути не менше 100 грн.

Виробництвом молока вигідно вирізняються господарства населення — особисті підсобні господарства (ОПГ). Їх частка у виробництві молока серед всіх категорій господарств дорівнює 70,2% ( табл. 1 ). Але все, що ми маємо, перебуває на межі їх можливостей, тому конче потрібно скористатися щодо виробника елементами заохочування. До цього ж слід вдатися і в співпраці з новим фермером, який тільки стає на ноги.

Основними складовими заохочування виробника може бути подолання безробіття, збільшення дотацій на молоко і м’ясо, реалізовані заготівельним та переробним підприємствам, взаємовигідні контрактації на придбання племінного молодняку та реалізацію виробленої продукції, насамперед вирощеного в особистих підсобних господарствах племінного молодняку. Це, зрештою, підвищить авторитет виробника особистих підсобних господарств, а також спонукає його вести племінний облік у важливій в перехідний період галузі.

З метою вивчення напрямів розвитку тваринництва ми провели соціологічні дослідження. Методом анкетування опитано 407 респондентів: мешканців села та приміської зони, різних за віком, з різною власністю на землю; робітників, службовців, науково-технічну інтелігенцію. Виробництвом тваринницької продукції 46,2% опитаних хотіли б займатися у великих колективних приватних господарствах. Малим приватним господарствам перевагу віддають лише 15% респондентів, хоча ця категорія господарств і дає країні більшу частину продукції. Господарники малої ферми тільки на 35% забезпечені кормами власного виробництва, тому найбільшою проблемою в роботі господарств є фінансова — 69,6%. Турбують тваринників соціальні проблеми (безробіття, крадіжки тварин, кормів тощо) — 58,3%. Більшість господарств — 77,4% — пов’язують успіх свого підприємства з банківськими кредитами, розраховують на пільги. В цілому, 31,2% респондентів розраховують на піднесення тваринницької галузі, 48,3% очікують на стабілізацію, але п’ята частина (20,5%) дещо песимістична і вказує на занепад. Як бачимо, в прогнозі на майбутнє тваринництва значна частина респондентів віддала пріоритет піднесенню галузі. Однак більшість опитаних — а це спеціалісти сільського господарства – пророкують стабілізацію. Остання на нинішньому рівні виробництва тваринницької продукції нас не влаштовує, тому що тоді рівень харчування більше ніж удвічі буде нижчим за науково-обгрунтовані норми. Тому стабілізація нам потрібна вищого рівня, хоча б така, як у 80-ті роки минулого століття, коли худоби було в області більше втричі.
На ближчу перспективу (2005 р.), за нашими розрахунками із урахуванням соціально-економічної програми розвитку області, передбачається зростання поголів’я, підвищення продуктивності тварин, збільшення частки громадського сектору ( табл. 2 ).
Надій молока від однієї фуражної корови підвищиться до 3500 кг проти 2847 кг. Середньодобові прирости живої маси великої рогатої худоби і свиней, які будуть на вирощуванні та відгодівлі, зростуть до 450 і 350 г проти, відповідно, 344 і 243 г, настриг вовни становитиме 3 кг, а яйценосність на курку-несучку — 290 штук. Валове виробництво молока зросте більш як на 20%, м’яса — на 28,4, яєць — 30,4%.
Як швидко у виробництві продукції тваринництва ми вийдемо на рівень 80-х років, буде залежати від багатьох чинників. Один із них — машинне доїння корів в ОПГ. Істинну оцінку цьому може дати той, хто хоча б раз доїв корів вручну. Одну-дві корови ще якось можна здоїти, зовсім інша справа, якщо їх три-п’ять. А якщо додати вимоги Євросоюзу, куди ми так прагнемо вступити, то альтернативи машинному доїнню просто немає. І це з тієї причини, що молоко, видоєне вручну, для реалізації прийматись не буде. А це означає, що понад 70% молока, виробленого в нашій області, попадають у зону дії нового законодавства, яке передбачають невдовзі прийняти. Це спричинить складну ситуацію не тільки для товаровиробника, а й у цілому для економіки молочного виробництва. В 2002 р. новий ГОСТ на коров’яче молоко і вимоги в зв’язку з цим заготівельники використали сповна, ціни впали до 30–40 к., а то й нижче. Тимчасова відміна цих вимог ситуацію не поліпшила. Чимало розчарованих селян повели своїх корів на м’ясокомбінат. А в цьому році природні умови теж не сприяють збільшенню поголів’я великої рогатої худоби. Кормів, особливо концентрованих, буде вироблено значно менше, ніж у попередні два роки.
Недосконалість доїльної техніки і її дорожнеча стримують впровадження машинного доїння корів. Доїльна установка УІД-10 з одним доїльним апаратом коштує власникові однієї-трьох корів 1800 грн. За середньої закупівельної ціни молока 40–60 к. за 1 літр йому доведеться продати весь річний надій, аби купити цей агрегат. Економісти підрахували, що доїти корів апаратом вигідно, якщо їх не менше 5 голів.
На відміну від фермера, в господаря ОПГ вибору немає. І він змушений іти важким шляхом, бо маленький шматок землі не нагодує його сім’ї, а великий він обробити не зможе. Врятувати його може тільки корова. Витрати праці на виробництво молока в нього дуже високі: 0,8–0,9 люд./год. на 1 літр за собівартості від 0,52 грн — у приміській зоні, до 0,49 грн — у сільській. Рентабельність молока близька до нуля. І ці розрахунки проведено без урахування витрат особистої праці. А якщо підрахувати, то це: ручне дворазове доїння, прибирання хліва, корови, випасання тварини і реалізація молока, заготівля кормів, приготування сиру, вершків, масла, випоювання теляти і багато інших врахованих і неврахованих робіт.
Частка особистих підсобних господарств, роль яких значно зросла на внутрішньому ринку, не вирішує наших проблем, а тільки, як амортизатор, пом’якшує економічну ситуацію в Україні. На зовнішньому ж Європейському ринку нам ще довго нічого буде робити, оскільки наша продукція не відповідає стандартам. Але повороту назад уже немає. Ми повинні, насамперед, підтримувати ті господарства, які дають основну частину валового виробництва тваринницької продукції — дрібні господарства. З їх допомогою Україна одержить перепочинок, конче потрібний, передусім, для великих підприємств, які ще слабкі.
Віддаючи належне ОПГ, майбутнє все-таки за великими підприємствами, що мають можливість значно швидше освоїти інновації та здійснити технологічний прорив.
У Дніпропетровській області збереглася низка господарств із високим рівнем удоїв корів і рентабельністю молока. Насамперед, це АТЗТ “Агросоюз” Синельниківського, агрофірми “Обрій” Магдалинівського, імені Горького Новомосковського, “Борисфен”, “Відродження” Покровського, “Чумаки” Дніпропетровського районів. Остання агрофірма в 2001 р. від корови одержала по 8003 кг, а в 2002 р. — 8613 кг. Рівень рентабельності молока перебуває в межах 42–60%, а район у 2002 р. одержав по 5116 кг від корови за рентабельності молока — 71,8%.
Приватне аграрне орендне підприємство “Зор” Красноградського району Харківської області має 1210 корів, удій молока від корови — 5800 кг, рентабельність молока в 2002 р. становила 108,2, а середня за три роки (2000–2002 рр.) — 94,5%. За 2002 р. від реалізації молока отримано 2,6 млн грн  прибутку.
СВК ім. Щорса Білоцерківського району Київської області щорічно виробляє в середньому 4,4 тис. т добірного зерна, 14 тис. т цукрових буряків, 3000 т молока (від корови 6 тис. кг), понад 230 т м’яса. Має всього 2570 га сільськогосподарських угідь. Рівень рентабельності молока — 55,5%.
Господарство “Артеміда” Інституту цукрових буряків, що у Вінницькій області, від кожної корови одержує 5,5 тис. кг молока вищого гатунку. Господарство використовує вітчизняні доїльні установки дослідного спеціалізованого заводу, розміщеного в селищі Брацлав Немирівського району. Тут випускають установки й обладнання для всіх технологій доїння і утримання тварин. Вони відповідають міжнародним стандартам, за параметрами продуктивності й трудомісткості монтажу кращі за аналогічні імпортні, коштують у п’ять разів дешевше. Окупаються всього за рік. Унеможливлюється втручання зовнішніх факторів у транспортування молока від холодильника до переробного підприємства, знижується собівартість молока, і воно за всіма параметрами відповідає новим стандартам. З кожного кілограма вищого гатунку тут одержують додатково 15 к. А, в цілому, надходження від цієї галузі більші, ніж фонд оплати праці в господарстві.
Шести-семимісячні удої корів і високорентабельне молочне скотарство мають племзавод “Плосківський” Броварського району Київської області, колишній колгосп “Маяк” Золотоніського району Черкаської області, агрофірма “Дружба народів” з Автономної республіки Крим і багато інших.
І все ж не слід вважати, що лише в агроформуваннях з річним удоєм корів 5–8 тис. кг виробництво молока може бути рентабельним.
Дослідне господарство “Агрономія”, що на Миколаївщині, має надій молока від корови — 2959 кг. Собівартість центнера молока становить 42,35 грн, а реалізаційна ціна — 64,07 грн. Рівень рентабельності молока перевищує 50%. Досвід показує, що суттєво знизити собівартість молока можна навіть тоді, коли надої становлять не більше 2500 кг, якщо різко знизити енергетичні витрати, а саме: в літній період корів випасати на природних луках та пасовищах, узимку згодовувати силос на спеціальних кормових столах біля силосних сховищ, широко застосовувати гужовий транспорт. Кормову базу треба створювати на основі якісного сіна, сінажу, соломи ярих культур, силосу. Протягом шести місяців щороку велика рогата худоба повинна перебувати на луках і пасовищах, де потрібно обладнувати легкі навіси й укриття, які посекційно можна переміщувати з допомогою коней.
Попри все, рівень удоїв корів і його зростання позитивно впливають на зниження собівартості за всіма елементами витрат, а, зрештою, — на рентабельність молока. Однак прямої взаємозалежності між підвищенням продуктивності й зниженням собівартості молока немає, оскільки остання визначається не лише рівнем удоїв, а й багатьма іншими факторами. Основними з них є: тип годівлі, тобто співвідношення окремих кормів у раціоні, собівартість цих кормів, догляд і утримання, яловість, підготовка до отелення, строки осіменіння після отелення, вік, маса тощо. Визначальними все-таки є рівень і якість годівлі.
Безумовно, що без допомоги держави проблему кормів не вирішити. Не слід допускати зниження закупівельних цін, бо це банкрутує товаровиробника і збагачує посередника. Тому потрібна координація стратегії тваринництва “згори”. А це організація і стимулювання виробництва кормів у спеціалізованих господарствах будь-якої форми власності. І ці господарства повинні бути рівномірно розподілені по області, щоб легше було підвозити корми. Тільки тоді з’явиться реклама про сіно, солому, соковиті корми. А поки що 2 тонни сіна за ціною дорівнюють вартості самої корови.
Дещо Верховна Рада та уряд уже зробили. Напередодні 2003 р. було прийнято Постанову уряду “Деякі питання координації міжгалузевих відносин на ринку продукції тваринного походження”, ліквідовано пільги на імпорт м’ясо-молочних продуктів, накреслено заходи з ліквідації контрабанди, готуються відповідні закони: “Про розвиток ринку сільськогосподарської продукції”, “Про міжгалузеві відносини”.
Особливо великі надії на Закон “Про особисте селянське господарство”, що його підписав Президент, згідно з яким селянин перестав бути безробітним, йому зараховуватиметься стаж і призначатиметься пенсія, що, безумовно, стане важливим стимулом для господаря. Більше б таких стимулюючих економіку тваринництва законів — і ми вийдемо з кризи.
У нас свій шлях розвитку тваринництва, хоч би яким важким він був.

І. Колот,
канд. екон. наук,
Г. Коровніков,
канд. с.-г. наук,
Інститут тваринництва центральних районів УААН