УФБ: черговий етап становлення

Хоча розмови про необхідність створення та розвиток в Україні ринкових інструментів велися протягом багатьох років, саме під час перебування Леоніда Козаченка в уряді робота зі створення ф’ючерсної біржі дістала новий потужний поштовх. У січні 2003 року нарешті було створено “Українську ф’ючерсну біржу”, засновниками якої стали великі фінансові та страхові компанії, зернотрейдери.

Нині завершується організаційна робота, і найближчим часом біржа планує розпочати роботу. На перших етапах планується здійснювати аукціонні та спотові торги, оскільки вся необхідна законодавча база існує.
Протягом наступних 6 місяців керівництво УФБ планує внести потрібні зміни в чинне законодавство та внести проекти нових законів для функціонування ф’ючерсної біржі. Одночасно триватиме робота з підготовки фахівців, які забезпечуватимуть діяльність ф’ючерсної біржі. Перші торги ф’ючерсними контрактами планується розпочати у квітні 2004 року.

Окрім питань законодавчих, а також пов’язаних з оподаткуванням, керівництву УФБ доведеться вирішити й низку суто технічних питань. Наприклад, до цього часу дискусійним є питання організації клірингової палати, стосовно якої не існує жодних нормативних положень. Не визначено переліку товарів, ф’ючерсними контрактами на які торгуватимуть на біржі. Певним недоліком майбутньої ф’ючерсної біржі є й те, що, згідно з чинним українським законодавством, на біржі не можна буде торгувати контрактами за валюту, що створить багато незручностей для її клієнтів, які займаються експортно-імпортними операціями.

Проте ці питання є технічними і можуть бути вирішені за наявності бажання їх вирішити. Однак основною перешкодою у створенні ф’ючерсної біржі є делібералізація ринку. Останнім часом в Україні виконавча та місцева влада вдалася до жорсткого адміністративного втручання, що практично руйнує ринкове середовище. Як приклад таких дій влади Леонід Козаченко навів ситуацію у Волинській області, де влада за допомогою силових структур практично експропріює продовольче зерно за фіксованою ціною в 610 грн/т, що на 30% менша за ринкову ціну. Але, вилучаючи зерно у виробників, влада не спроможна заплатити за нього і лише обіцяє зробити це в невизначеному майбутньому. Такі дії не тільки підривають засади функціонування ринкової економіки в Україні, а й ставлять під сумнів можливість проведення осінніх польових робіт зі збирання пізніх культур, проведення розрахунків виробників з їхніми кредиторами, а отже, ставить під загрозу можливість одержання кредитів і навесні.

Ще одну загрозу для розвитку ф’ючерсного ринку в Україні Леонід Козаченко вбачає у віднесенні до розряду закритої інформації даних, які навіть за часів сталінської диктатури були відкритими. В умовах непевності та браку інформації існування ф’ючерсного ринку є неможливим.

Отже, можна говорити, що сьогодні існує певне протистояння на політичному рівні сил, зацікавлених у продовженні руху української економіки взагалі та сільського господарства зокрема, у напрямі до розвиненого ринку, та сил, зацікавлених у поверненні країни до старої системи бюрократичної влади під гаслами посилення ролі держави у ринковому регулюванні.

Юрій Михайлов