БЮДЖЕТНІ БАТАЛІЇ

Більшість фахівців стверджує, що концептуальні підходи у формуванні Державного бюджету 2006 року не змінилися, і цей бюджет для вітчизняного агропромислового комплексу буде таким самим бюджетом “проїдання”, як і в минулі роки. Про це говорили й учасники круглого столу, присвяченого основним пріоритетам бюджетної політики України в АПК, який було проведено під егідою Української аграрної конфедерації (УАК) ще за два тижні до парламентських дебатів.

До речі, Міністерство агрополітики запропонувало збільшити видатки на АПК у 2006 році до 15,2 млрд грн, натомість Міністерство фінансів “зарубало” майже 8,5 млрд грн, залишивши в проекті 6,7 млрд грн (у тому числі 5,17 млрд — загальний фонд та 1,57 млрд — спеціальний). Але на переконання фахівців, якщо ці кошти знову розподілятиме Міністерство агрополітики на свій розсуд, то навіть немає сенсу обговорювати такий проект бюджету.

За словами радника Президента України та президента УАК Леоніда Козаченка, тільки за останні три роки обсяги державної підтримки АПК зросли вшестеро, проте ефективність від цього незначна, бо, приміром, економічний стан більшості українських агропідприємств за ці роки не поліпшився, не підвищилася їхня конкурентоспроможність, та найголовніша проблема в тому, що наш агропром так і не став інвестиційно привабливим сектором економіки для вітчизняного та іноземного капіталу. І це при тому, що потенціал саме тут маємо досить великий. Але, як кажуть, одним потенціалом козиряти нічого, потрібно щось робити для того, щоб почати його використовувати.

За словами Л. Козаченка, головне питання сьогодення полягає в тому, чого ми хочемо досягти в АПК: чи продовжувати штучно підтримувати прибутковість сільськогосподарського виробництва, чи сформувати умови для його розвитку? Якщо більшість керівників агропідприємств вважає, що краще отримувати з Державного бюджету 200 гривень підтримки на гектар, аніж докладати зусиль для підвищення рентабельності виробництва, то це хибний шлях. Тому фахівці ринку виступають за розвиток середовища та встановлення прозорих і зрозумілих правил гри на ринку, щоб агрогосподарства та фермери мали можливість залучати інвестиційні та кредитні фінансові ресурси на придбання сучасної потужної сільськогосподарської техніки, сучасних технологій вирощування рослин і тварин тощо. Але як передбачити в бюджеті ті чи інші заходи, щоб інвестори та виробники почували себе впевнено? Потрібно усунути непрозорі та неефективні бюджетні програми. Доцільніше було б стимулювати впровадження сучасних технологій на етапі виробництва сільгосппродукції, страхування ризиків в АПК, сприяти зменшенню маркетингових витрат, розвивати інформаційно-дорадчу діяльність, налагодити банківське кредитування села за західними стандартами, вдосконалити аграрне законодавство тощо. Загалом — розбудовувати інфрастуктуру аграрного ринку. Також варто відмовитися від таких неефективних бюджетних програм, як фінансування державного лізингу, дотування виробництва прибуткової або високоприбуткової продукції. Навпаки, у Держбюджеті слід передбачити програми мінімізації ризиків, приміром, спрямувати кошти передусім на стимулювання розвитку тваринництва (для збільшення внутрішнього попиту на зерно).

Взагалі, якщо говорити про бюджетні програми в АПК, то тільки порівняно з 2004 роком у поточному році витрати за ними збільшилися в 1,7 раза! “Але чи відчули це сільськогосподарські підприємства? — риторично запитав Л. Козаченко і сам же відповів: — Ні, не відчули! Ефективність сільськогосподарського виробництва не покращилась. Є дуже багато претензій стосовно того, що бюджетні програми здійснюються непрозоро і немає належного контролю за ними. Можна сказати, що це мають зробити Рахункова палати чи КРУ. Але що вони перевірятимуть? Звичайно, що бюджетні кошти хтось отримав, але як він  їх отримав — це інше питання. В мене є лист з Черкаської області, де виробники пишуть, як минулого року у них закуповували пшеницю за 800 грн до Держкомрезерву, коли на ринку ціна була — 600 грн/т. Дуже просто — потрібно було дати “відкат” 100–150 грн, і тоді цю пшеницю начебто “купували”. Але впродовж року товаровиробник не отримував за неї гроші, тобто взяли в нього зерно і  дали “відкат” — а грошей йому не виплатили. Звісно, що таких бюджетних програм та схем, і подібних їм, не повинно бути”.

Як зазначали учасники круглого столу, дуже важливою проблемою залишається соціальна сфера на селі. Були пропозиції навіть розподілити бюджетні кошти окремо на виробництво і на соціальну сферу, бо це окремі напрями, хоч і тісно пов’язані між собою. Фахівці вважають, що для підняття соціальної інфраструктури українського села хоча б на рівень країн Східної Європи потрібно 40 млрд грн. Тобто якщо це робити тільки за рахунок Державного бюджету, то нам знадобиться кілька десятків років. Приміром, сьогодні неможливе іпотечне будівництво на селі. Для цього потрібно вдвічі збільшити кількість робочих місць та настільки ж підвищити заробітну плату аграріям. Але навіть ті сільгосппідприємства, які вкладають власні кошти у соціальну інфраструктуру, не отримують від держави відшкодування. Сьогодні Держбюджет уже заборгував їм понад 1 млрд грн. І над цією проблемою також потрібно думати, щоб започаткувати якісь зрушення, які б додали оптимізму сільському населенню.

І наостанок. Як сказав хтось із учасників круглого столу, роботу над проектом Державного бюджету на наступний рік потрібно розпочинати на початку поточного бюджетного року, щоб вистачило часу на доопрацювання та на внесення змін. А коли в нас з бюджетом починають працювати за кілька тижнів до його затвердження, то, як казав наш перший Президент, — “маємо те, що маємо”.

Олег Музиченко