Багаторічні трави

Площі під кормовими культурами, зокрема під багаторічними травами, скорочуються. Хоча частка багаторічних трав у посівній площі всіх кормових культур 2006 року становила 48,1% проти 31,4% у 1990 році. І все ж посівні площі багаторічних трав зменшуються швидше за поголів’я худоби.

Із вирощеної зеленої маси багаторічних трав виготовляють збалансовані за всіма поживними компонентами такі потрібні для годівлі всіх видів сільськогосподарських тварин зимові корми, як сіно і сінаж. Крім того, насіння багаторічних трав користується попитом на зовнішніх ринках, що дає можливість одержувати валютні надходження.
Слід також взяти до уваги такий біологічний чинник, як поліпшення структури грунтів та підвищення їхньої родючості за рахунок збагачення доступним азотом. Багаторічні трави — добрий попередник для всіх сільськогосподарських культур. Залуження еродованих земель багаторічними травами — один із ефективних засобів боротьби з ерозією та поліпшення екологічної ситуації.
У групі багаторічних можна виділити бобові трави (конюшину, люцерну, буркун білий, лядвенець український) та злакові (грястиця збірна, костриця червона, лисохвіст, мітлиця велетенська, райграс високий, стоколос безостий, тимофіївка лучна тощо), які, в тому числі, висівають у суміші з бобовими травами (в чистому виді — переважно на насіннєвих площах).
Видовий склад багаторічних трав за природно-економічними зонами значно різниться, що пояснюється грунтовими та кліматичними умовами і біологічними особливостями культур.
Динаміку врожайності та площ культивування багаторічних трав подано в таблиці 1. З наведених показників видно, що в Україні відбувається скорочення посівних площ та використання багаторічних трав на кормові цілі. За 2001–2006 рр. загальна посівна площа безпокривних і покривних багаторічних трав скоротилася на 40,6%, відповідно (на 39,2%), скоротилась і площа вирощування трав на сіно та зелену масу. Сталося це через зміну структури посівів у сільськогосподарських підприємствах (скорочення в 2,2 раза). В господарствах населення, навпаки, площі під багаторічними травами за цей період розширено на 34,5 відсотка.
Темпи скорочення посівних площ багаторічних трав випереджають скорочення поголів’я худоби в Україні. Поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ) в умовних головах за шість років скоротилося на 14,2 відсотка.
Проте позитивною тенденцією можна вважати те, що зростає частка посівів трав у кормовій групі. За період 2001–2006 рр. вона збільшилася на 3,8 відсотка.
Переважну більшість посівів багаторічних трав використовують для виготовлення сіна. У 2006 р. в усіх категоріях господарств під сінокоси відводили 73,0% зібраних площ трав, а в господарствах населення — 98,4 відсотка.
Сіно — високопоживний, збалансований за важливими компонентами корм для годівлі тварин, який одержують способом повітряно-сонячного сушіння зеленої маси кормових трав. За поживними якостями сіно наближається до зернофуражних культур. Так, в 1 кг сіна, виготовленого із зеленої маси конюшини й люцерни, міститься 0,62–0,77 кг кормопротеїнової одиниці (в 1 кг вівса і ячменю, відповідно, — 0,85–0,97 кг кормопротеїнової одиниці). До того ж, це єдиний зимовий корм, у якому є вітамін Д (без наявності якого в організмі тварин не можливий, зокрема, нормальний розвиток молодняку великої рогатої та дрібної худоби, коней). Тому сіно є важливою складовою раціонів годівлі всіх видів сільськогосподарських тварин.
Скорочення продуктивних площ багаторічних трав за незначного зростання врожайності зеленої маси та сіна спричинили зменшення валового виробництва сіна та сінажу (табл. 2). Проте виробництво сіна в розрахунку на 1 корову збільшилося з 0,6 т у 2001 р. до 0,8 т у 2005–2006 рр. Щодо сінажу, то цей корм виготовляють лише в сільськогосподарських підприємствах. За 2001–2006 рр. заготівля цього консервованого корму на 1 корову збільшилася з 1,05 т до 1,10 т. При цьому якщо в сільськогосподарських підприємствах спостерігається тенденція до зменшення виробництва сіна, зумовленого скороченням поголів’я худоби, то в господарствах населення, навпаки, обсяги виробництва цього корму зростають.
Слід зазначити, що останніми роками 50–55% сіна польових сіяних трав і природних угідь (луків і пасовищ) одержують із посівів багаторічних трав.
Найпридатніші для вирощування багаторічних трав грунтово-кліматичні умови Лісостепу. Тут доглядають 41,2% посівів трав, з яких майже 60% використовують на сіно (вирощують 58,8% зеленої маси та виробляють 35% сіна від загальних обсягів). У цій зоні найвища в Україні врожайність сіна та зеленої маси (найбільші площі й найвища врожайність у Вінницькій, Хмельницькій, Полтавській областях).
У господарствах Полісся збиральні площі багаторічних трав становлять 35,5%, з них 82% використовують на сіно, якого виробляють 42,7% загального обсягу. Проте тут нижча врожайність зеленої маси. Однак врожайність сіна вища, ніж у середньому в усіх зонах. Найбільші площі трав та врожайність сіна в Житомирській і Львівській областях.
У господарствах Степу розміщено чверть посівів багаторічних трав, із них майже 65% використовують на сіно. Тут вирощено майже 25% зеленої маси та виготовлено 22% сіна. Врожайність зеленої маси та сіна, відповідно, на 16,8 і 5,1% менші, ніж у середньому по Україні. Більша врожайність трав, ніж у середньому по зоні, в господарствах Дніпропетровської, Донецької, Запорізької областей.
У перспективі збільшення кормів із багаторічних трав передбачається за рахунок розширення посівних площ та збільшення врожайності біологічної маси. Згідно з науково обгрунтованими рекомендаціями, їхня частка в структурі сіяних кормових культур має бути: в Степу — 45–50%, Лісостепу — 50–55, на Поліссі — 60–65%. Для підвищення врожайності слід суттєво збільшити внесення фосфорних, калійних мінеральних добрив, зменшити втрати під час збирання, транспортування та збереження врожаю, впроваджувати прогресивні технології на базі нових систем машин. Зріджені посіви рекомендується регулярно підсівати новим насінням.
Сіно та сінаж, крім використання на годівлю тварин, виробники реалізовують також на внутрішньому ринку (зокрема, господарствам населення) за договірними цінами, які різняться в регіональному розрізі (сіно — 250–400 грн/т; сінаж — 150–270 грн/т). Насіння бобових і злакових багаторічних трав користується попитом на зовнішньому ринку (основними державами — експортерами насіння багаторічних трав є країни СНД та ЄС).

Люцерна
Високоврожайна культура. Поліпшує структуру й родючість грунтів за рахунок накопичення азоту до 200 кг/га. Поширена по всій Україні (2006 р. в загальній площі багаторічних трав на цю культуру припадало понад 26%). Найбільші площі — у зоні Лісостепу. Висівають також у Степу.
Люцерну рекомендують висівати на родючих грунтах: чорноземах, темно-сірих, сірих опідзолених, бурих лісових, — що утворилися на лісових відкладеннях із нейтральною реакцією (оптимальна рН — 6,5-7,5). Найефективніше — безпокривно, за літніх строків сівби, в кормових сівозмінах. Практикують і весняні посіви з використанням покривних культур: ярої пшениці, ячменю. На корм люцерну висівають у складі травосумішок (як компоненти використовують злакові лукопасовищні трави: рейграс високий, грястицю збірну, тимофіївку лучну, кострицю лучну, а також бобові трави: конюшину, еспарцет).
Посіви люцерни на корм тваринам використовують чотири-шість років. Протягом вегетаційного періоду їх скошують два-чотири рази. Косять на початку цвітіння, коли зацвіте 10–12% рослин, а для виготовлення вітамінного сіна — перед цвітінням.

Еспарцет
Належить до кращих кормових трав. У посівних площах бобових культур займає друге місце після люцерни. У травостої зберігається чотири-п’ять років. Добре родить на грунтах із достатньою кількістю вапна. У польових сівозмінах є одним із найкращих попередників для озимої пшениці. Найпоширеніші території висіву еспарцету на Півдні Лісостепу та в Степу.
Під покрив еспарцет сіють навесні одночасно з покривною культурою (ячмінь, яра пшениця, овес, просо, кукурудза). Безпокривним способом сіють еспарцет влітку, після того, як зберуть урожай ранніх культур. У кормових сівозмінах висівають у суміші зі злаковими та іншими бобовими культурами і використовують здебільшого два-три роки.

Конюшина
Цінна кормова культура для польового багатоукісного використання, сіножатей та пасовищ. Придатна для вирощування в усіх зонах на вологих грунтах.
Конюшина червона потребує помірного й достатньо вологого клімату. Її вирощують на родючих, забезпечених поживними речовинами грунтах, переважно чорноземах, сірих і темно-сірих опідзолених грунтах легкого механічного складу. Оптимальна рН — 5,5–7,0 (легкокисла та нейтральна реакція).
Конюшину висівають у ранньо-весняні строки зерно-трав’яними сівалками одночасно з покривною культурою або впоперек рядків одразу після сівби покривної культури (ярі, зернові, однорічні трави, льон-довгунець).
Скошують конюшину на корм худобі тоді, коли рослини містять найбільше поживних речовин (для виготовлення якісного сіна — у фазі бутонізації; для виготовлення сінажу — в пору повного цвітіння). У посівах багаторічних трав на конюшину припадає близько 12 відсотків. Майже половина її площ розташована в зоні Лісостепу, значні площі висівають також у господарствах Південного Полісся. За дотримання агротехнічних вимог травостій конюшини може родити два-три роки, при цьому його двічі на рік косять на зелену масу.

Лядвенець український (рогатий)
Вирощують на менш родючих, важких, солонцюватих грунтах, де конюшина й люцерна дають низькі врожаї. Використовують на сіно, випасання, зелений корм, переважно в сумішках: на родючих грунтах із конюшиною лучною, а на важких, середньо- і сильнозволожених — із гібридною конюшиною. Із злакових компонентів кращими в умовах достатнього зволоження є тимофіївка лучна, за оптимального — костриця лучна та костриця збірна, в разі недостатнього зволоження — райграс високий і грястиця збірна. Найсприятливіші зони вирощування — Лісостеп і Степ. Висівають також на Поліссі та в Карпатах.
Навесні лядвенець український рекомендують висівати під покрив вико-вівсяних сумішок, кукурудзи на зелений корм, ярих зернових. Влітку застосовують безпокривні посіви. Оптимальний строк збирання — фаза бутонізації — початок цвітіння. Посіви лядвенцю використовують вісім-десять років. Протягом вегетаційного періоду травостій скошують два-три рази. На культурних пасовищах витримує чотири-п’ять циклів випасання.

Буркун білий
Дворічна, солевитривала, посухо-,  морозостійка рослина. За поживністю не поступається іншим бобовим травам. Використовують на зелений корм, сіно, зелене добриво для випасання, виготовлення силосу, сінажу. Добре росте на легких піщаних, неглибоких карбонатних грунтах та солонцях, поліпшує структуру грунту. Найсприятливіші зони вирощування — Полісся та Північний Лісостеп. Висівають буркун білий і на засолених грунтах та схилах Лісостепу й Степу.
Буркун білий можна висівати навесні під покрив ярих зернових, а також улітку в чистих посівах. На зелений корм посіви буркуну скошують у фазі бутонізації, на сінаж і силос — на початку цвітіння. Утримують посіви один-три, на зрошених землях — три-чотири роки.

В. Перегуда,
канд. екон. наук,
ННЦ “Інститут аграрної
економіки” УААН