Здра­с­туй­те, ліси ран­ко­вої свіжості!

Нині Півден­на Ко­рея то­не в зе­лені. А ще в се­ре­дині ми­ну­ло­го століття за ща­с­тя вва­жа­ло­ся по­ба­чи­ти десь на го­ри­зонті де­ре­во...

М. За­во­рот­на, М. Пу­го­ви­ця,
жур­налісти
Спеціаль­но для «Про­по­зиції» із Се­у­ла

Два ро­ки то­му в Се­улі зібра­ли­ся ек­с­пер­ти з пи­тань землі і грун­ту з усь­о­го світу, аби об­го­во­ри­ти шля­хи збе­ре­жен­ня то­нюсінької плівки на по­верхні пла­не­ти, від здо­ров’я якої за­ле­жить жит­тя люд­ст­ва. Йшло­ся про ство­рен­ня надій­но­го за­сло­ну де­далі більшій за­грозі опу­с­те­лю­ван­ня й де­гра­дації зе­мель. Пред­став­ниць­кий фо­рум ор­ганізу­ва­ла Лісо­ва служ­ба Ко­реї за спри­ян­ня Кон­венції ООН із бо­роть­би з опу­с­те­лю­ван­ням (UNCCD). Ней­т­ралізація де­гра­дації грун­­тів, на­го­ло­шу­ва­ло­ся в за­ключ­но­му до­ку­менті, є ме­тою гло­баль­них зу­силь із відро­д­жен­ня по­ки­ну­тих і по­шко­д­же­них угідь, що втілюється в жит­тя ме­то­дом віднов­лен­ня лісо­вих ма­сивів і ре­алізації про­ектів з лісо­на­са­д­жен­ня. Не­зва­жа­ю­чи на зу­сил­ля з бо­ку міжна­род­но­го співто­ва­ри­ст­ва, які три­ва­ють із 1966 ро­ку, де­гра­дація зе­мель помітно при­швид­ши­лась. Що­х­ви­ли­ни зни­кає 25 га тропіч­но­го лісу, за­бруд­нюється 10 га грун­ту і 23 га пе­ре­тво­рюється на пу­с­те­лю.
Півден­на Ко­рея на чолі з Лісо­вою служ­бою вжи­ває дієвих за­ходів що­до за­побіган­ня опу­с­те­лю­ван­ню. Дає свої пло­ди про­ект ви­са­д­жу­ван­ня де­рев у країні, який стар­ту­вав май­же півсто­ліття то­му. Він при­вер­нув ве­ли­чез­ну ува­гу за­кор­дон­них ор­ганізацій, зо­к­ре­ма Про­до­воль­чої і сільсько­го­с­по­дарсь­кої ор­ганізації ООН. Внаслідок змін кліма­ту і над­лиш­ко­вої кількості діок­си­ду вуг­ле­цю си­ту­ація на пла­неті ус­клад­нюєть­ся, то­му Ко­рея, усвідо­млю­ю­чи на­галь­ну по­тре­бу сво­го втру­чан­ня в неї, про­по­нує світові ко­рот­ко­термінові та дов­го­термі­но­ві про­гра­ми, пе­ревірені та ви­про­бу­вані на влас­но­му досвіді, з віднов­лен­ня і ство­рен­ня лісів. Се­у­лу є що ска­за­ти і по­ка­за­ти всім ба­жа­ю­чим. Хто праг­не «зе­ле­них» змін, той і ви­ру­шає сю­ди за уро­ка­ми. Роз­повісти про де­які з них по­ста­раємось і ми в чер­го­во­му листі з Півден­ної Ко­реї.

Що та­ке «політи­ка
зе­ле­но­го по­ясу»
 «Країна ран­ко­вої свіжості», як на­зи­ва­ють свою країну самі ко­рейці, не мо­же не ди­ву­ва­ти й за­хоп­лю­ва­ти. Над­то ко­ли уя­ви­ти, який жа­люгідний ви­гляд во­на ма­ла ще півстоліття то­му. Суцільні руїни, голі-голісінькі го­ри — та­кою по­ба­чи­ли ми після­воєнну Ко­рею в до­ку­мен­таль­них фільмах, які нам про­де­мон­ст­ру­ва­ли в се­ульсь­ко­му універ­си­теті Ко­окмінь.
— Про­тя­гом століть місце­ве на­се­лен­ня без­кон­т­роль­но ви­ру­бу­ва­ло ліси, — ко­мен­ту­вав мо­то­рошні ка­д­ри кіно­хроніки про­фе­сор Сунг Гі Нонг. — Де­ре­ви­на слу­гу­ва­ла ос­нов­ним за­со­бом опа­лен­ня, а як­що вра­ху­ва­ти, що зи­ми в нас навіть на півдні ду­же су­ворі, то со­ки­ра пра­цю­ва­ла без пе­ре­по­чин­ку. Не­за­гой­них ран землі за­вда­ли й 35-річна японсь­ка оку­пація, Дру­га світо­ва та Ко­рейсь­ка війни. Ліси по-хи­жаць­ки ви­ни­щи­ли. А відтак про­гре­су­ва­ла ерозія, частіша­ли по­вені. У се­зон дощів де­які те­ри­торії повністю за­топ­лю­ва­ло, і во­да дов­го не відсту­па­ла.
— Кар­ди­наль­но зміню­ва­ти­ся кар­ти­на по­ча­ла на по­чат­ку 60-х років ми­ну­ло­го століття, ко­ли пре­зи­ден­том став Пак Джон Хі, — про­дов­жу­вав уче­ний. — За період йо­го правління (1961–1979 рр.) бу­ло впро­ва­д­же­но сміливі ре­фор­ми, і ско­ро світ за­го­во­рив про «ко­рейсь­ке еко­номічне ди­во».
Півден­на Ко­рея ски­ну­ла з се­бе імідж відста­лої дер­жа­ви, твер­до посіла місце се­ред роз­ви­ну­тих країн. Пре­зи­дент зро­бив спро­бу по­вер­ну­ти націю об­лич­чям до еко­ло­гії — од­ним із пріори­тетів роз­вит­ку на­звав лісовіднов­лен­ня. Ініціював на­віть вста­нов­лен­ня спеціаль­но­го Дня по­сад­ки де­рев, який до­нині відзна­чає­ться 5 квіт­ня. Це був не про­сто день, ко­ли всіх зму­шу­ва­ли пра­цю­ва­ти. Це бу­ло і є свя­то, в яко­му бе­руть участь старі й малі. Лісові підприємства ви­ро­щу­ють са­д­жан­ці, роз­да­ють їх лю­дям для по­сад­ки. За Пак Джон Хі про­го­ло­си­ли «полі­ти­ку зе­ле­но­го по­ясу», тоб­то ок­рес­ли­ли те­ри­торії на­вко­ло на­се­ле­них пунктів і в них са­мих, де не мож­на нічо­го бу­ду­ва­ти. Ті землі бе­ре під охо­ро­ну дер­жа­ва й віддає під при­родні об’єкти — лісо­пар­ки, скве­ри, гаї, са­ди, во­дой­ми, цен­т­ри еко­логії боліт, цен­т­ри еко­логічно­го досвіду то­що. Под­ба­ли в країні й про підго­тов­ку кадрів — наш універ­си­тет Ко­окмінь ви­пу­с­кає ба­ка­лаврів і магіст­рів лісівни­чої спра­ви. Тут ве­деть­ся на­уко­ва ро­бо­та, за­хи­ща­ють док­тор­ські ди­сер­тації…
Кам­панія лісо­роз­ве­ден­ня при­нес­ла свої пло­ди, особ­ли­во в бо­ротьбі з ерозією грун­ту. Що­до віднов­лен­ня про­дук­тив­ності пер­вин­них лісо­вих еко­си­с­тем, то успіхи скромніші. Во­но й не див­но: пе­ре­важ­на більшість зе­ле­них ма­сивів віком 30–40 років, то­му не мож­на істот­но змен­ши­ти май­же по­вну за­лежність від імпорт­ної си­ро­ви­ни. Що­ро­ку Півден­на Ко­рея ви­ко­ри­с­то­вує 26–28 млн м3 лісу, по­над 90% йо­го за­во­зять з-за кор­до­ну.
Але по­вер­ні­мо­ся до ко­рейсь­ких лісів. Во­ни зо­се­ре­д­жені пе­ре­важ­но в гірській східній ча­с­тині і на­ле­жать до двох зон — ши­ро­ко­ли­с­тя­них і суб­тро­піч­них. Не­аби­я­ке по­ди­ву­ван­ня вик­ли­кав у нас по­род­ний склад на­са­д­жень — під час по­до­рожі ча­с­то зда­ва­ло­ся, що пе­ре­бу­ваємо десь в Ук­раїні. Втім, про те, які де­ре­ва й кущі рос­туть на півос­трові, ліпше роз­пи­та­ти у спеціалістів.
— На нижніх яру­сах гірських схилів, до 600 м на півночі і 1500 м на півдні, по­ши­рені ли­с­то­падні ши­ро­ко­ли­с­тяні ліси помірно­го по­ясу, — по­яс­ни­ли в Службі лісів Ко­реї. — Се­ред порід пе­ре­ва­жа­ють різні ви­ди дубів (мон­гольсь­кий, мінли­вий, пил­ча­с­тий, зуб­ча­с­тий). Ра­зом з ни­ми рос­туть ясе­ни (зо­к­ре­ма мань­чжурсь­кий), кле­ни, бе­ре­зи (япон­сь­ка і ре­б­ри­с­та), ли­па (мань­чжурсь­ка і Та­ке), в’яз, граб. Не­ве­ли­ки­ми гру­па­ми зустріча­ють­ся ка­ш­тан, су­мах, ма­акія. У до­ли­нах мож­на по­ба­чи­ти план­тації то­полі, вільхи, яб­луні мань­чжурсь­кої. Чи­ма­ло й видів кущів шип­ши­ни, жи­мо­лості, буз­ку, ліан. А от ви­ще по­ясу ши­ро­ко­ли­с­тя­них по­ши­рені хвойні — кедр ко­рейсь­кий, со­сна гу­с­токвітна, яли­на ко­рейсь­ка, яли­ця цільно­ли­с­та, тис. Ділян­ки до­що­вих суб­тропічних лісів зай­ма­ють півден­ну ча­с­ти­ну півос­тро­ва і зустріча­ють­ся на ос­т­ро­вах Улин­до й Коч­же­до. Вічно­зе­лені суб­тропічні тяг­нуть­ся ли­ше вни­зу схилів, які не пе­ре­ви­щу­ють 200–300 м над рівнем мо­ря. Із ши­ро­ко­ли­с­тя­них вічно­зе­ле­них це — дуб гос­трий і си­зий, маг­нолія, бен­зоїн, па­пе­ро­ве де­ре­во; із хвой­них — со­сни Тун­бер­га і гу­с­токвітна. Скрізь рос­туть кущі японсь­кої ка­мелії, бе­ре­с­к­ле­та японсь­ко­го, кілька видів бам­бу­ка — один із них до­ся­гає зав­виш­ки 10 м. Ви­ще по­ясу вічно­зе­ле­них зна­хо­ди­мо ли­с­то­падні ши­ро­ко­ли­с­тяні — ка­ш­тан, дуб зуб­ча­с­тий, граб сер­це­ли­с­тий, гру­шу ус­сурійську, ди­кий пер­сик, горішник різ­но­ли­с­тий. У підліску — ро­до­ден­д­ро­ни та інші вічно­зе­лені кущі, а та­кож бам­бук. Найціннішою по­ро­дою вва­жається со­сна ко­рейсь­ка.
Усь­о­го ж фло­ра на­ра­хо­вує по­над чо­ти­ри ти­сячі різно­видів. І це при то­му, що ми­ну­ло­го століття бу­ли вщент ви­ру­бані чи ви­па­лені війною ве­ли­чезні лісові ма­си­ви.
Не менш ба­га­тий і тва­рин­ний світ. Во­дять­ся пля­мисті олені, ко­зулі, дикі свині, ли­сиці, ізю­б­ри, ко­лон­ки, ви­д­ри, білки, ча­сом мож­на зустріти ле­о­пардів, рисей, ус­сурійських і біло­гру­дих вед­медів. У при­бе­реж­них рай­о­нах відзна­че­но найбільше роз­маїття птахів: го­робці, чаплі, жу­равлі, ле­ле­ки, гу­си, кач­ки, ку­ли­ки, чай­ки, бак­ла­ни, га­га­ри, кай­ри, чи­с­ти­ки. Із хи­жих — кам­чатсь­кий ор­лан, є й пред­став­ни­ки за­го­ну ку­ри­них — фа­за­ни, те­те­ру­ки, ряб­чи­ки…
Як ба­чи­мо, рос­лин­ний і тва­рин­ний світ півос­тро­ва ба­га­тий. Привільно у ту­тешніх лісах і звірам, і пта­хам. Та й самі ліси здо­рові, до­гля­нуті. Ко­рейці на­бу­ли не­аби­я­ко­го досвіду пле­ка­ти їх, ма­ють власні тех­но­логії й ноу-хау. Вже й інші країни звер­та­ють­ся до місце­вих фахів­ців за кваліфіко­ва­ною до­по­мо­гою. Не­що­дав­но, скажімо, пред­став­ник Служ­би лісів Ко­реї по­бу­вав у Кам­бод­жі, яка по­про­си­ла по­спри­я­ти у віднов­ленні ви­ру­ба­них ма­сивів у рай­оні хра­мо­во­го ком­плек­су древ­ньої сто­лиці дер­жа­ви кхме­рів Ан­гко­ра. Сам ком­плекс Ан­г­кор-Ват зай­має пло­щу 200 га — це най­більша куль­то­ва спо­ру­да на Землі. Нині спіль­ний про­ект втілюється в жит­тя.
У країні діє по­туж­на на­уко­ва ме­ре­жа. Досліджен­ня­ми зай­ма­ють­ся вчені Се­ульсь­ко­го інсти­ту­ту лісівництва. Не­по­далік ньо­го на око­лиці міста ще 1922 ро­ку за­кла­ли ден­д­рарій Хо­нин, тоді ж за­сну­ва­ли ек­с­пе­ри­мен­таль­ну лісо­ву ба­зу. На схи­лах гір Чхон­ч­жан­сан роз­та­шо­ва­но дев’ять по­туж­них роз­сад­ників (хвой­ний, ли­с­тя­ний, ку­що­вий…) та три бо­танічних са­ди (лікарсь­ких рос­лин, во­дя­них рос­лин…). Сю­ди не за­кри­та до­ро­га і для поціно­ву­вачів при­ро­ди — завжди ба­га­то охо­чих по­ми­лу­ва­ти­ся різно­ко­ль­о­ро­вою палітрою де­рев, по­знай­о­ми­ти­ся з ек­с­по­на­та­ми На­уко­во­го му­зею лісівництва, от­ри­ма­ти ко­рис­ну інфор­мацію про за­гад­ко­ве й спов­не­не таємниць жит­тя зе­ле­но­го дру­га, довіда­тись про ос­танні но­вин­ки лісо­вої про­мис­ло­вості. Та й са­ма будівля му­зею є своєрідним ек­с­по­на­том, оскільки зве­де­на тільки із місце­вих лісо­ма­теріалів. У му­зеї три постійних ви­с­тав­ко­вих і один спеціалізо­ва­ний за­ли. Для відвіду­вачів ден­д­рарію об­лад­на­но місця відпо­чин­ку.

«Ви­ро­щуємо
наші надії та мрії»
Ре­с­публіка Ко­рея ста­ла пер­шою країною в світі, яка охо­ро­ну довкілля про­го­ло­си­ла цен­т­раль­ною стра­тегією національ­но­го роз­вит­ку. Нація по­вер­ну­та об­лич­чям до еко­логії — це ба­чиш по­всяк­час, на кож­но­му кроці. На під­твер­­­д­жен­ня слів ще раз звер­не­мо­ся до ініціати­ви ма­со­во­го садіння де­рев. У квітне­вих акціях, як повідо­мляє місце­ва пре­са, бе­ре ак­тив­ну участь пре­зи­дент Пак Кин Хе — пер­ша жінка-пре­зи­дент в історії Ко­реї, доч­ка ко­лиш­нь­о­го керів­ни­ка дер­жа­ви Па­ка Джо­на Хі, ко­т­рий сто­яв біля дже­рел «еко­номічно­го ди­ва на річці Хан­ган». Під час пре­зи­дентсь­кої іна­угу­рації пані Пак Кин Хе по­обіця­ла здійсни­ти «дру­ге ди­во на річці Хан­ган», за­про­по­ну­вав­ши клю­чо­ву кон­цепцію її уря­ду як «но­ву еру ща­с­тя та надії для лю­дей». Се­ред про­го­ло­ше­них стра­тегій для до­сяг­нен­ня амбітної ме­ти на чільно­му місці — й пи­тан­ня еко­логії…
Зна­чен­ня еко­логічно­го й енер­ге­тич­но­го сек­торів пре­зи­дент Пак Кин Хе підкрес­ли­ла на одній з ос­танніх прес-кон­фе­ренцій у Се­улі. «Як­що в нас є кре­а­тивні ідеї, ми змо­же­мо ліпшим чи­ном відповісти на вик­ли­ки змін кліма­ту та пи­тан­ня на­вко­лиш­­ньо­го се­ре­до­ви­ща шля­хом ство­рен­ня но­вих функціональ­них служб
і но­вих ринків», — на­го­ло­си­ла во­на, підтвер­див­ши, що «Ко­рея
роз­ши­рю­ва­ти­ме свої на­уко­во-дослідницькі та дослідно-кон­ст­рук­торські ро­бо­ти що­до ско­ро­чен­ня ви­кидів пар­ни­ко­вих газів».
Бо­роть­ба зі зміна­ми кліма­ту — це й нові до­гля­нуті ліси. «Я вірю, що по­сад­ка де­рев має ве­ли­ке зна­чен­ня, ад­же ми та­кож ви­ро­щуємо наші надії та мрії», — ска­за­ла пре­зи­дент під час акції, яка про­хо­ди­ла 5 квітня в Національ­но­му ден­д­рарії Ко­реї. По­са­д­же­на нею яли­ця ко­рейсь­ка до­б­ре при­жи­ла­ся і гар­но рос­те. То­го дня яли­це­вий ліс (а ця по­ро­да, до речі, пе­ре­бу­ває під за­гро­зою зник­нен­ня та за­не­се­на до Чер­во­ної кни­ги Міжна­род­но­го со­ю­зу охо­ро­ни при­ро­ди) збіль­шив­ся в ден­д­рарії більш як на три ти­сячі са­д­жанців. За­га­лом у про­грамі Мі­ністер­ст­ва лісо­во­го гос­по­дар­ст­ва «По­сад­ка де­рев на ща­с­тя лю­дей» бе­руть участь про­тя­гом міся­ця сотні ти­сяч ко­рейців, у всіх рай­о­нах відбу­ва­ють­ся ак­ції з ви­са­д­жен­ня сво­го влас­но­го де­ре­ва. На­самкінець на­ве­де­мо ще один вис­лів пре­зи­ден­та. «Ми та­кож по­винні при­ді­ля­ти більше ува­ги то­му, як кра­ще ви­ко­ри­с­та­ти ліс у якості ро­бо­чо­го місця і місця відпо­чин­ку», — звер­ну­ла­ся Пак Кин Хе до при­сутніх у ден­д­рарії після за­вер­шен­ня своєрідно­го свя­та зе­ле­но­го май­бут­нь­о­го, еко­логічно­го мис­лен­ня та тур­бо­ти про довкілля. Як ви­ко­ри­с­то­ву­ють у дер­жаві на­са­д­жен­ня для оз­до­ров­лен­ня, по­вер­нен­ня ра­дості жит­тя, свідчить і факт ство­рен­ня ши­ро­кої ме­режі ре­к­ре­аційних лісів.
…Ко­рейці люб­лять свою «країну ран­ко­вої свіжості». Люб­лять свої ліси, пе­ре­важ­но ру­ко­творні, — на­вчи­ли­ся пле­ка­ти їх, ма­ють власні тех­но­логії та ноу-хау. Люб­лять го­ри — най­ма­совішою спор­тив­ною при­ст­ра­с­тю, тра­диційним за­хоп­лен­ням ста­ло схо­д­жен­ня на них. Як свідчать опи­ту­ван­ня, про­ве­дені у сто­лиці, в гірські про­гу­лян­ки хо­ча б зрідка ви­ру­ша­ли дві тре­ти­ни се­ульців. Ціка­во, що їхній при­клад насліду­ють і ба­га­то сільських меш­канців. Май­же всі вер­ши­ни у вихідні та свят­кові дні ста­ють місця­ми па­лом­ництва. Ба­га­то хто повністю екіпірується, навіть як­що зби­рається в ман­д­ри ли­ше на один день.
По­хо­ди в го­ри, які віддав­на бу­ли невід’ємною скла­до­вою да­ле­косхідної куль­тур­ної тра­диції, за­ли­ша­ють­ся для жи­телів Півден­ної Ко­реї най­до­с­тупнішим спо­со­бом спілку­ван­ня з при­ро­дою. По­вер­нуті за до­по­мо­гою лю­ди­ни до жит­тя, одяг­нуті в зе­ле­не, во­ни зно­ву і зно­ву ма­нять до се­бе, об­да­ро­ву­ю­чи лю­ди­ну бла­га­ми, на які так щедрі гірські ліси, річки, озе­ра. Над­то пож­ва­вив­ся цей рух зі ство­рен­ням спеціаль­них ре­к­ре­аційних лісів — під егідою мі­ністер­ст­ва лісо­во­го гос­по­дар­ст­ва країни навіть уп­равління національ­них при­род­них ре­к­ре­аційних лісів ор­ганізо­ва­но.
Дер­жав­не, за­уваж­те.
Про йо­го функції та інфра­­ст­рук­ту­ру для відвіду­вачів, про те, де прий­ня­ти «зе­ле­ний душ» і хто та­ка «лю­ди­на ре­к­ре­аційно­го лісу», про ба­га­то чо­го іншо­го ціка­во­го з то­го, як ор­ганізо­ву­ють свій відпо­чи­нок се­ля­ни і містя­ни,  — в на­ступ­но­му листі з да­ле­ко­го півос­тро­ва.