Леонід Каніболоцький: «Зароблені кошти спочатку ми вкладали в техніку, а вже потім — у технології»

У 2001 р. у с. Дмитрівка, що у Пе­т­ро­павлівсько­му рай­оні на Дніпро­пе­т­ров­щині, з’яви­ло­ся СФГ «Пре­стиж». Ска­за­ти, що спо­чат­ку до­во­ди­ло­ся склад­но, оз­на­чає не ска­за­ти май­же нічо­го. У ке­рів­ни­ка гос­по­дар­ст­ва Ле­оніда Канібо­лоць­ко­го тоді не бу­ло ані ве­ли­ких коштів, ані техніки, єди­не, чо­го не бра­ку­ва­­ло, — ба­жан­ня пра­цю­ва­ти і віри у власні си­ли. Ці два чин­ни­ки зігра­ли вирішаль­ну роль: нині гос­по­дар­ст­во повністю ви­прав­до­вує свою на­зву і є од­ним із най­кра­щих на Дніпро­пе­т­ров­щині. Як вда­ло­ся не ли­ше до­сяг­ну­ти успіху, а й ут­ри­му­ва­ти йо­го по­над 13 років поспіль, на цю те­му — ін­терв’ю із за­ступ­ни­ком го­ло­ви Ра­ди асо­ціації фер­мерів Дніпро­пе­т­ровсь­кої об­ласті, го­ло­вою СФГ «Пре­стиж» Ле­оні­дом Канібо­лоць­ким.

Ле­оніде Ва­си­ль­о­ви­чу, да­вай­те із са­мо­го по­чат­ку. Як дав­но Ви у сіль­сь­ко­му гос­по­дарстві?
— Із ди­тин­ст­ва. Раніше у на­шо­му селі був кол­госп імені Чка­ло­ва, де мій бать­ко пра­цю­вав обліков­цем. Од­нак ме­не, ще шко­ля­ра, тяг­ну­ло не до цифр, а до тех­ні­ки. Раніше ме­ханіза­то­ри бра­ли собі помічників, то­му після 8-го кла­су на пе­ріод літніх канікул я по­про­сив­ся на ро­бо­ту причіплю­ва­чем. Мені ду­же спо­до­ба­­лось. А після закінчен­ня шко­ли пи­тан­ня про те, ку­ди піти вчи­ти­ся, не ви­ни­ка­ло — мріяв про сільгоспінсти­ту­т. Про­те на той час пре­стижність аг­рар­них про­фесій бу­ла настільки ви­со­кою, що з пер­шо­го ра­зу всту­пи­ти не вда­ло­ся. Після не­вда­лої спро­би по­вер­нув­ся пра­цю­ва­ти до кол­го­с­пу. Потім бу­ла служ­ба у ла­вах Ра­дянсь­кої армії. Після військо­вої служ­би вибір був од­но­знач­ним — аг­ро­номічний фа­куль­тет. І звідтоді сільсько­му гос­по­дар­ст­ву я більше не зра­д­жу­вав (навіть ко­ли зго­дом за­про­по­ну­ва­ли по­са­ду го­ло­ви рай­дер­ж­адміністрації). Після за­кін­чен­ня Дніпро­пе­т­ровсь­ко­го сільгос­пінсти­ту­ту дов­го пра­цю­вав у рідно­му кол­госпі аг­ро­но­мом, а у 1998 р. ме­не об­ра­ли керівни­ком гос­по­дар­ст­ва. Си­ту­ація тоді бу­ла вкрай важ­кою, ад­же кре­ди­торсь­ка за­бор­го­ваність кол­го­с­пу бу­ла настільки ве­ли­кою, що пе­ре­ви­щу­ва­ла йо­го ба­лан­со­ву вартість. «Розгріба­ти» це бу­ло до­волі непросто.
 
 А фер­ме­ром як ста­ли?
— Фер­мерсь­ке гос­по­дар­ст­во я на­ма­гав­ся за­реєстру­ва­ти ще до об­ран­ня го­ло­вою кол­го­с­пу. Сільра­да навіть зем­лю виділи­ла, але ко­ли пи­тан­ня дійшло до реєстрації, то го­ло­ва РДА (на той час — «цар і бог»!) відкри­тим тек­с­том за­явив: «І не сподівай­ся! Фер­ме­ром ти не бу­деш, гос­по­дар­ст­во не за­реєструєш і мо­жеш скар­жи­ти­ся, ку­ди хо­чеш». Су­да­ми я їзди­ти не став.
Фер­мерсь­ке гос­по­дар­ст­во вда­ло­ся ство­ри­ти пізніше, ко­ли із кол­го­с­пу за­хотіли зро­би­ти ко­о­пе­ра­тив. Тоді я ска­зав, що бу­ду гос­по­да­рю­ва­ти сам. По­чи­на­ли із 500 га землі. Техніки спо­чат­ку не бу­ло, орен­ду­ва­ли ком­бай­ни, трак­то­ри. Тоді ж, на по­чат­ку 2000-х, по­знай­о­ми­ли­ся із технікою ком­панії «Джон Дір». Її за­во­зи­ли в Ук­раїну під дер­жавні про­гра­ми. Ми ви­най­ма­ли її на зби­ран­ня. Сьо­годні маємо такі ж «Джон Діри», але — нові і су­часні. Землі в об­робітку у нас не так ба­га­то — близь­ко 2300 га, але технічний парк та­кий, що без будь-яких про­блем успішно змог­ли б об­роб­ля­ти де­сят­ки ти­сяч гек­тарів.

Чо­му так на­зва­ли підприємство?
— У на­шо­му регіоні ба­га­то лю­дей пра­­цю­ють у шах­тах. Підприємство на­зва­ли «Пре­стиж», аби лю­ди зна­ли, що пре­стиж­ною є не тільки шах­тарсь­ка пра­ця, але й сільсько­го­с­по­дарсь­ка. Най­прикріше, що у нас зем­лею ча­с­то зай­ма­ють­ся ви­пад­кові лю­ди. Во­ни вва­жа­ють, що все вміють, і по­во­дять­ся, як олігар­хи. Їздять на мер­се­де­сах, роз­ки­да­ють пальці «віялом» — їм бай­ду­жа куль­ту­ра зем­ле­роб­ст­ва. Так, мо­жуть сіяти со­няш­ник по со­няш­ни­ку кілька років підряд, аби яко­мо­га більше за­ро­би­ти. А далі — хоч тра­ва не рос­ти. Такі лю­ди дис­кре­ди­ту­ють са­му суть фер­мер­ст­ва.

Як Ви вва­жаєте, чи мож­на, зай­ма­ю­чись фер­мер­ст­вом, ста­ти ба­га­тим і при цьо­му збе­рег­ти зем­лю?
— Зви­чай­но. Сільське гос­по­дар­ст­во, як­що ним зай­ма­ти­ся «із ро­зу­мом», є ду­же при­бут­ко­вою га­луз­зю. Не бу­ду на­зи­ва­ти цифр, але ска­жу, що ми пра­цюємо до­сить-та­ки рен­та­бель­но. Ос­тан­нь­о­го ра­зу бра­ли кре­ди­ти років із чо­ти­ри то­му, ко­ли ку­пу­ва­ли третій ком­байн «Джон Дір». Гроші по­вер­ну­ли бан­ку до­ст­ро­ко­во, та все ж пе­ре­пла­та ста­но­ви­ла близь­ко 100 тис. грн. Після цьо­го від по­зик ви­ріши­ли відмо­ви­ти­ся й успішно пра­цює­мо на влас­них ко­ш­тах. Рен­та­бельність за­без­пе­чуємо за­вдя­ки ви­сокій уро­жай­ності. Наш регіон на­ле­жить до зо­ни ри­зи­ко­ва­но­го зем­ле­роб­ст­ва, оскільки тут ви­па­дає ду­же ма­ло опадів. Але як­що до­б­ре пра­цю­ва­ти, то, бе­зу­мов­но, мож­на ма­ти цілком при­стойні ре­зуль­та­ти. От порівняй­те: вро­жайність ози­мої пше­ниці у нас — близь­ко 50 ц/га, тоді як від­повідний по­каз­ник по рай­о­ну — 30 ц/га).

Як Вам вдається ви­хо­ди­ти на такі по­каз­ни­ки? Що ви­ро­щуєте?
— Пе­ре­важ­ну ча­с­ти­ну посівних площ — 70% — у нас зай­має зер­но­ва гру­па: ярий ячмінь, пше­ни­ця, ку­ку­руд­за. Ре­ш­та — під со­няш­ни­ком і ози­мим ріпа­ком. Ці куль­ту­ри ста­нов­лять сівозміну під­приємст­ва. До неї прий­ш­ли не відра­зу — кілька років ви­ро­щу­ва­ли і сою, і сор­го зер­но­ве, й інші куль­ту­ри, але виріши­ли зу­пи­ни­ти­ся на то­му, що сь­огодні еко­но­мічно ви­прав­да­но і з ро­ку в рік стабільно ве­де до поліпшен­ня ви­роб­ни­чих та еко­номічних по­каз­ників.
Ос­нов­не за­вдан­ня для на­шої зо­­ни — збе­рег­ти во­ло­гу. Ми не три­маємо жод­но­го гек­та­ра парів. Улітку, як­що дощі й про­хо­дять, то най­частіше у ви­гляді злив (20 хви­лин — і 19 мм опадів), то­му під сумнів став­лю доцільність ут­ри­ман­ня парів, ад­же за та­ких умов по па­рах унаслідок вод­ної ерозії зми­вається най­про­дук­тивніша ча­ст­ка грунтів. Для то­го, щоб збе­рег­ти ко­жен міліметр опадів, до­кла­даємо мак­си­маль­них зу­силь. Так, під час вес­ня­но-по­льо­вих робіт на­ма­гаємо­ся повністю відмо­ви­ти­ся від куль­ти­вації. Для то­го, щоб це ста­ло мож­ли­вим, піклуємо­ся за­зда­легідь. Так, після зби­ран­ня куль­ту­ри (на­при­клад, пше­ниці) слідом за­пу­с­каємо дис­ко­ве зна­ряд­дя. Цим аг­ро­прий­о­мом про­во­куємо про­ро­с­тан­ня па­да­лиці і бур’янів (хо­ча ос­таннім ча­сом у нас їх не так уже й ба­га­то). Потім че­каємо, до­ки прой­дуть дощі, про­ро­с­туть бур’яни, і об­роб­ляємо по­ля гербі­ци­­да­ми суцільної дії. Найчастіше це Ура­ган Фор­те плюс Бан­вел. Нор­ма вне­сен­ня: Ура­ган Фор­те, 2–2,5 л + Бан­вел, 0,25–0,3 л/га. Після то­го, як спра­цю­ють гербіци­ди, під час ос­нов­но­го об­робітку вно­си­мо міне­ральні до­б­ри­ва (цьо­го ро­ку нітро­а­мо­фо­с­ку вно­си­ли у роз­ра­хун­ку 200–250 кг/га у фізичній вазі). А далі — гли­бо­кий без­по­ли­це­вий об­робіток. Для цьо­го ви­ко­ри­с­то­вуємо зна­ряд­дя ком­па­нії Case. Гли­бо­ко­роз­пу­шу­вач Case 530C дає змо­гу вста­нов­лю­ва­ти гли­би­ну об­робітку на рівні 40–42 см. Та­кож з цією метою торік прид­ба­ли су­час­ний гли­бо­ко­роз­пу­шу­вач ком­панії Horsch. Під час об­робітку ни­ми ре­тель­но оби­раємо на­прям­ки ру­ху аг­ре­гатів — це мо­жуть бу­ти якісь лінії, діаго­налі, але го­ло­вне на­ше за­вдан­ня — пе­ре­шко­ди­ти відто­ку во­ло­ги із грун­ту.
Ду­же ре­тель­но до­би­раємо сор­ти ози­мої пше­ниці. Ек­с­пе­ри­мен­таль­ним шля­хом виз­на­чи­ли, що для на­ших умов най­кра­ще при­датні сор­ти київської се­лекції — По­до­лян­ка, Бог­да­на. Ду­же прискіпли­во ста­ви­мо­ся до про­це­су підго­тов­ки насіння, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи най­су­часніші інсек­ти­цид­но-фунгіцидні про­труй­ни­ки у ком­плексі з мікро­до­б­ри­ва­ми та сти­му­ля­то­ра­ми рос­ту. Торік на підго­тов­ку насін­ня ози­мої пше­ниці ви­т­ра­ти ста­но­ви­ли близь­ко 1500 грн/т, не вра­хо­ву­ю­чи вар­тості са­мо­го насіння. Звісно, це ба­га­то, про­те от­ри­ма­ли ви­со­ко­якісний ма­теріал із відмінною схожістю. Та­кож ро­би­мо все мож­ли­ве для то­го, щоб озимі не за­ги­ну­ли чи не за­хворіли. Не шко­дуємо коштів на міне­ральні до­б­ри­ва (ми­ну­ло­го ро­ку ви­т­ра­ти­ли 5 млн грн) і на за­со­би за­хи­с­ту рос­лин (3 млн грн). До то­го ж ви­ко­ри­с­то­вуємо тільки оригінальні пре­па­ра­ти відо­мих світо­вих ви­роб­ників. Тоб­то ро­би­мо все для то­го, аби га­ран­то­ва­но ма­ти відмінний ре­зуль­тат.

Ви ка­же­те, що от­ри­муєте при­бу­ток за­вдя­ки ви­сокій уро­жай­ності. Але ба­га­то фер­мерів скар­жать­ся, що за ви­со­кої собівар­тості ви­роб­ницт­ва зер­на і низь­кої ціни во­ни не­суть збит­ки. То чи вигідно ма­ти ве­ли­кий уро­жай?
— Звісно, ве­ли­кий уро­жай ма­ти вигідно. Про­те ми ре­алізуємо зер­но не під час зби­ран­ня, ко­ли пше­ни­ця по 1250 грн/т, а тоді, ко­ли на неї є до­б­ра ціна. Для цьо­го маємо власні складські при­міщен­ня. Торік збитків не от­ри­ма­ли то­му, що ба­га­то про­дукції за­ли­ша­ло­ся із по­пе­редніх років. У 2012 р. у на­шо­му регіоні бу­ла ве­ли­ка по­су­ха, яка зу­мо­ви­ла ниж­чу вро­жайність (у нас — 30 ц/га, а по рай­о­ну — 14,2). Ча­с­ти­ну цьо­го вро­жаю ре­алізу­ва­ли у 2013 р. Сьо­годні пше­ни­цю про­даємо без­по­се­ред­ньо з місця збері­ган­ня по 2150 грн/т. Після ози­мої пше­ниці се­ред зер­но­вих куль­тур за еко­номічною ефек­тивністю йде ку­ку­руд­за. Її уро­жайність торік ста­но­ви­ла 62 ц/га, собівартість — близь­ко 1000 грн/т. Сьо­годні цю куль­ту­ру про­даємо по 1750 грн з місця.

На гос­по­дарсь­ко­му дворі Ва­шо­го гос­по­дар­ст­ва розміщується ве­ли­чез­ний технічний парк. Чи не за­ба­га­то техніки для віднос­но не­ве­ли­кої кіль­кос­ті землі в об­робітку?
— Скільки оди­ниць у нас техніки, точ­но навіть не мо­жу ска­за­ти. Але її ба­лан­со­ва вартість на кінець ми­ну­ло­го ро­ку ста­но­ви­ла 18 млн грн. За­зна­чу лиш, що у нас є все потрібне для успішно­го ви­ко­нан­ня по­льо­вих робіт у кращі аг­ро­технічні терміни. У цьо­му і є за­по­ру­ка успіху. Слід пам’ята­ти, що сільське гос­по­дар­ст­во — при­бут­ко­ва, але, ма­буть, і най­с­кладніша га­лузь. Ад­же постійно до­во­дить­ся ко­ре­гу­ва­ти тех­но­логічну кар­ту. А для цьо­го має бу­ти відповідний набір сільсько­го­с­по­дарсь­кої техніки та ко­ш­ти для вирішен­ня тех­но­логічних про­блем. Си­ту­ації бу­ва­ють різни­ми — на­при­клад, ті самі сов­ки, які «оку­пу­ва­ли» посіви ми­ну­ло­го ро­ку. Щоб швид­ко виріши­ти про­бле­му, не­обхідно ма­ти ви­со­ко­про­дук­тивні та ви­со­коклірен­сові об­при­с­ку­вачі.
Раніше так ба­га­то техніки, зви­чай­но, не бу­ло. Але всі ко­ш­ти, які за­роб­ля­ли, вкла­да­ли у фор­му­ван­ня технічної ба­зи. Найбільше нам імпо­нує техніка ком­панії «Джон Дір». У цьо­му я пе­ре­ко­нав­ся, ко­ли впер­ше ку­пив та­кий трак­тор. На сьо­годні у нас уже є три над­су­час­них ро­тор­них ком­бай­ни цієї мар­ки із цілим ком­плек­том жа­ток для різних куль­тур, два трак­то­ри по­тужністю по­над 300 к. с., най­­новітніша сівал­ка для про­сап­них куль­тур, висівний ком­плекс та низ­ка інших зна­рядь, що да­ють змо­гу ви­ко­ну­ва­ти всі ро­бо­ти мак­си­маль­но якісно і швид­ко.
 Усі трак­то­ри та ком­бай­ни об­лад­нані си­с­те­ма­ми навігації ком­панії «Джон Дір». За­вдя­ки такій си­с­темі ця техніка мо­же ке­ру­ва­ти­ся в ав­то­ма­тич­но­му ре­жимі за до­по­мо­гою сиг­на­лу зі су­пут­ни­ка. Та­кож у гос­по­дарстві є са­мохідний об­при­с­ку­вач «Кейс 3330» із си­с­те­мою Aim Command та ком­плек­том навігації із підру­лю­ва­чем. Крім цьо­го, гос­по­дар­ст­во прид­ба­ло са­мохідну ма­ши­ну «Ро­са», що вклю­чає в се­бе об­при­с­ку­вач та роз­ки­дач міне­раль­них до­б­рив, яка справ­ляє над­низь­кий тиск на грунт — не більше ніж 0,15 кг/см2 (для порівнян­ня: лю­ди­на, що стоїть на землі, має пи­то­мий тиск на грунт близь­ко
0,7 кг/см2). Крім то­го, за да­ни­ми ви­роб­ни­ка, по­шко­д­жен­ня рос­лин не пе­ре­ви­щує 1% за ро­бо­ти у вста­нов­лені аг­ро­тех­но­логією фа­зи роз­вит­ку рос­лин. Увесь набір техніки дає змо­гу впо­ра­ти­ся із по­льо­ви­ми ро­бо­та­ми у мак­си­маль­но стислі та кращі з аг­ро­техніч­но­го по­гля­ду терміни.
Що сто­сується ав­то­пар­ку, то й тут — по­вний набір: зер­но­во­зи Ка­мАЗ, ав­то­кран, по­жеж­на ма­ши­на; ван­тажні ЗІЛи та ГА­Зо­ни — здебільшо­го для підве­зен­ня зер­на та міндо­б­рив під час висіву та ро­біт на то­ку. Не­замінні у гос­по­дарст­ві — не­хай навіть старі, але власні — буль­до­зер, скре­пер, на­ван­та­жу­вачі, грей­дер, який ви­ко­ри­с­то­вуємо зи­мо­во­го періоду для роз­чи­щан­ня снігу в до­вко­лишніх се­лах. Ми­ну­ло­го ро­ку прид­ба­ли фрон­таль­ний на­ван­та­жу­вач Manitou MLT 742 та до­дат­ко­ве об­лад­нан­ня до ньо­го для на­ван­та­жен­ня зер­на, гною, при­би­ран­ня снігу, а та­кож для ви­ко­нан­ня ви­сот­них ро­біт. Ця ма­ши­на ста­ла не­замінною по­мічни­цею у всіх тех­но­логічних про­це­сах у гос­по­дарстві. А сьо­годні, ко­ли по­тре­ба вкла­да­ти ко­ш­ти у ре­мон­ти та прид­бан­ня но­вої техніки знач­но зни­зи­лась, ми по­ча­ли ду­же серй­оз­но пра­цю­ва­ти над удо­с­ко­на­лен­ням тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня куль­тур, при­во­дя­чи її до кра­щих світо­вих стан­дартів.

Що потрібно для успіху фер­мерсь­ко­го бізне­су?
— Відданість справі, знан­ня тех­но­логічно­го про­це­су, ко­лек­тив од­но­думців. Я сам — і за аг­ро­но­ма, і за ди­рек­то­ра — зран­ку і до пізньої ночі зай­ма­ю­ся тех­но­логічним про­це­сом. Ба­чу всі про­бле­ми і вирішую їх миттєво. Мо­жу пра­цю­ва­ти на будь-якій техніці, по­чи­на­ю­чи від трак­то­ра і закінчу­ю­чи ком­бай­ном. Ба­га­то чи­таю аг­ро­технічної літе­ра­ту­ри, ана­лізую, ек­с­пе­ри­мен­тую. Вва­жаю, що най­більша по­мил­ка в цій справі — це прий­ти в аг­робізнес ди­ле­тан­том. Цьо­му вчу і сво­го си­на Вла­ди­сла­ва, який уже от­ри­мав дві вищі освіти — аг­рар­ну й еко­но­мічну і взяв на се­бе обов’яз­ки го­ло­вно­го інже­не­ра гос­по­дар­ст­ва. Ра­зом скла­даємо бізнес-пла­ни і ве­де­мо що­ден­ни­ки ви­ко­на­них робіт, за яки­ми ро­би­мо уза­галь­нен­ня що­до впли­ву на ви­роб­ничі ре­­зуль­­та­ти тих чи інших по­год­но-кліма­тич­них фак­торів чи за­собів за­хи­с­ту. Фа­хо­вий аналіз про­во­ди­мо і що­до різних сортів та гібридів с.-г. куль­тур. Для цьо­го у гос­по­дарстві спеціаль­но ство­рюємо де­мон­ст­раційні ділян­ки, на яких ши­ро­ко пред­став­лені гібри­ди іно­зем­ної і ук­раїнської се­лекції: так, торік тут бу­ло висіяно 56 гібридів со­няш­ни­ку і 57 — ку­ку­руд­зи. Са­ме під час та­кої порівняль­ної ро­бо­ти, яку, як пра­ви­ло, про­во­дять у на­уко­во-дослідних ус­та­но­вах, ми ви­я­ви­ли над­зви­чай­но вда­лий за своїми ге­не­тич­ни­ми по­каз­ни­ка­ми гібрид ку­ку­руд­зи ук­раїнської се­лекції Ор­жи­ця, який на по­лях гос­по­дар­ст­ва за­без­пе­чив уро­жай­ність 60 ц/га у су­хо­му зерні.

Чи є у Вас якийсь ма­лень­кий се­к­рет, яким хотіли б поділи­ти­ся із фер­ме­ра­ми-по­чатківця­ми?
— Кож­ний мій ро­бо­чий день роз­по­чи­нається із ран­нь­о­го, на сході сон­ця, об’їзду полів та ог­ля­ду кож­ної посівної ділян­ки. Цій тра­диції я жод­но­го ра­зу не зра­д­жу­вав ще відтоді, ко­ли пра­цю­вав аг­ро­но­мом у кол­госпі. Для ме­не це як ау­то­т­ренінг. Я тут виріс, знаю «ро­довід» кож­но­го по­ля, кож­но­го клап­ти­ка землі (бу­ли й такі ділян­ки, від яких відмо­ви­ли­ся орен­дарі, вва­жа­ю­чи, що «там нічо­го не рос­те», але у нас рос­те все). Ос­нов­ний се­к­рет — тре­ба лю­би­ти і по­ва­жа­ти зем­лю, і во­на обов’яз­ко­во відповість взаємністю.