Спецможливості
Техніка та обладнання

Зро­шен­ня — це жит­тя

03.10.2011
631
Зро­шен­ня — це жит­тя фото, ілюстрація

Не­стерп­на по­су­ха ча­с­то-гу­с­то стає на за­ваді одер­жан­ню ви­со­ко­го вро­жаю. Од­нак вихід є: штуч­ний дощ. Так, са­ме зро­шен­ня жи­вить життєдай­ною во­ло­гою ук­раїнські ла­ни, які в де­я­ких регіонах не­аби­як по­тер­па­ють від при­род­но-до­що­во­го мініму­му. 

Не­стерп­на по­су­ха ча­с­то-гу­с­то стає на за­ваді одер­жан­ню ви­со­ко­го вро­жаю. Од­нак вихід є: штуч­ний дощ. Так, са­ме зро­шен­ня жи­вить життєдай­ною во­ло­гою ук­раїнські ла­ни, які в де­я­ких регіонах не­аби­як по­тер­па­ють від при­род­но-до­що­во­го мініму­му.

Олексій Риж­ков
o.ryzhkov@univest-media.com

Інсти­тут вод­них про­блем і меліорації - та­ку на­зву відте­пер має на­у­ко­ва ус­та­но­ва Національ­ної ака­демії аг­рар­них на­ук Ук­раїни, що бу­ла раніше відо­ма як Інсти­тут гідро­техніки і меліорації. Він ука­­зує вітчиз­ня­ним аг­раріям шля­хи розв'язан­ня про­блем не­на­леж­ної кіль­кос­ті во­ло­ги. Про про­бле­ми га­лузі, шля­хи їхньо­го усу­нен­ня, пер­спек­ти­ви на­ла­го­д­жен­ня зби­ран­ня до­щу­валь­но­го об­лад­нан­ня на те­ре­нах на­шої країни йшло­ся в нашій роз­мові з ди­рек­то­ром інсти­ту­ту Ми­хай­лом Ро­ма­щен­ком.
Інсти­тут змінив на­зву. Во­че­видь, це пов'яза­но з по­чат­ком но­во­го ета­пу йо­го життєдіяль­ності, на­­крес­­­лен­ням но­вих за­вдань і планів.
- Мож­на ска­за­ти, що роз­по­ча­то но­вий етап, але я ска­зав би, що це - за­ко­номірний ево­люційний про­цес роз­вит­ку інсти­ту­ту, транс­фор­мації за­вдань і про­блем, які інсти­тут вирішує, ви­хо­дя­чи з то­го, як транс­фор­му­ють­ся і зміню­ють­ся пріори­тетні за­вдан­ня, які нині по­ста­ють із вод­ної про­бле­ма­ти­ки, з про­блем зро­шен­ня в ціло­му в суспільстві та світі.
Ус­та­но­ву спер­шу, в 1929 році, бу­ло ство­ре­но як Інсти­тут сільсько­го­с­по­дарсь­кої ме­ліо­рації. Потім, на пев­но­му етапі, ко­ли роз­ви­ток меліорації і гідро­техніки роз­гля­да­ли як єди­не ціле, він транс­фор­му­вав­ся в Інсти­тут гідро­техніки і меліо­ра­ції. Впро­довж до­волі три­ва­ло­го ча­су інсти­тут існу­вав під та­кою на­звою.
Ос­нов­ни­ми про­бле­ма­ми, які вирішу­вав інсти­тут, бу­ли ті, що пов'язані са­ме з роз­вит­ком вод­них меліорацій: зро­шен­ня, осу­шен­ня зе­мель. Ли­ше побічно ін­сти­тут зай­мав­ся про­бле­ма­ми вод­ної те­ма­ти­ки, тоб­то кількістю та якістю вод­них ре­сурсів, за­без­пе­ченістю вод­ни­ми ре­сур­са­ми га­лу­зей на­род­но­го гос­по­дар­ст­ва і тех­но­логією їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня, сільгоспво­до­по­с­та­чан­ням. А ос­тан­нім ча­сом, з ог­ля­ду на гло­бальні зміни кліма­ту, знач­но за­го­ст­ри­ли­ся вод­но-еко­логічні про­бле­ми, в то­му числі про­це­си та яви­ща, пов'язані зі шкідли­вою дією во­ди. Це - підтоп­лен­­­ня, по­верх­не­ве за­топ­лен­ня, па­вод­ки. А Ук­раїна на­ле­жить до дер­жав, у яких ці про­бле­ми до­волі ча­с­то про­яв­ля­ють­ся.
Пік роз­вит­ку меліо­рації в світі прой­шов. І це за­галь­но­виз­на­но. То­му ця про­бле­ма­ти­ка не те щоб ут­ра­ти­ла свою зна­чущість, але все ж та­ки відійшла на дру­гий план. З іншо­го бо­ку, відчут­но зрос­ла по­тре­ба в на­уко­во­му об­грун­ту­ванні вод­ної політи­ки, адек­ват­ної тим умо­вам, які ви­ник­ли. Нині зу­сил­ля всіх фахівців, які пра­цю­ють у цьо­му на­прямі, зо­се­ре­д­жені на підви­щенні ефек­тив­ності ви­ко­ри­с­тан­ня на­яв­но­го меліора­тив­но­го фон­ду, на вдо­с­ко­на­ленні цих си­с­тем. Не­має знач­них про­ектів що­до роз­ши­рен­ня площ зро­шен­ня чи осу­шен­ня. Ук­раїна на­ле­жить до ма­ло­за­без­пе­че­них у вод­но­му відно­шенні дер­жав. За­галь­новідо­мо, що на­ша країна пе­ре­бу­ває на пе­ре­до­с­тан­нь­о­му місці в Європі із за­без­пе­чен­ня по­верх­не­ви­ми вод­ни­ми ре­сур­са­ми. У ма­ло­водні ро­ки - мен­ше
1 тис. м3 на од­но­го жи­те­ля. Є цілі регіони Ук­раїни, во­до­по­с­та­чан­ня яких грун­тується на воді, яка по­дається ззовні. Як­що не фор­му­ва­ти ка­с­кад во­до­схо­вищ, не на­гро­ма­д­жу­ва­ти во­ду тоді, ко­ли її ба­га­то, і не за­три­му­ва­ти, то ми б не ма­ли мож­ли­вості за­без­пе­чу­ва­ти цілі регіони во­дою. Оцей весь ком­плекс вод­них, вод­но-еко­логічних про­блем, раціональ­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня во­ди по­ста­вив пи­тан­ня про те, що в Ук­раїні потрібно, на наш по­гляд, ма­ти на­уко­ву ака­демічну ус­та­но­ву, яка б їх ком­плекс­но вирішу­ва­ла.
Так ста­ло­ся, що ні в Національній ака­демії на­ук Ук­раїни, ні в Національній ака­демії аг­рар­них на­ук Ук­раїни не бу­ло до­те­пер ін­сти­ту­ту, який би са­ме ком­п­лекс­но опіку­вав­ся ци­ми пи­тан­ня­ми. То­му ми ініцію­ва­ли зміну на­зви.
Тут є і пев­на мар­ке­тин­го­ва скла­до­ва. Той, хто ціка­вить­ся вод­ною про­бле­ма­ти­кою, знає, що різні ко­місії ООН про­гно­зу­ють ХХІ століття як століття вод­них воєн. Фор­мується про­бле­ма­ти­ка раціо­наль­нішо­го еко­ном­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня вод­них ре­сурсів, по­ява тех­но­логій, які б да­ва­ли мож­ливість ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти си­с­те­ми во­до­ко­ри­с­ту­ван­ня за­мк­не­ним цик­лом.
Інсти­тут гідро­техніки і меліорації не мо­же сто­я­ти ос­то­ронь вод­них про­блем. Гідро­техніка - це на­ука, яка зай­мається ви­ко­ри­с­тан­ням вод­них ре­­сурсів. З іншо­го бо­ку, міня­ю­чи на­зву на "Інсти­тут вод­них про­блем", ми відда­ва­ли да­ни­ну і суспільно­му сприй­нят­тю цієї на­зви. Все ж та­ки ака­демічні ус­та­но­ви фінан­су­ють за ра­ху­нок Держ­бю­д­же­ту, а це - по­дат­ки на­се­лен­ня, і пе­ре­січний гро­ма­дя­нин має ро­зуміти із са­мої на­зви, якою про­бле­ма­ти­кою зай­мається та чи інша на­уко­ва ус­та­но­ва.

Ка­д­ро­ва про­бле­ма, ймовірно, ак­ту­а­лізується в усіх га­лу­зях, близь­ких до сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­­роб­­ництва, а над­то в на­уко­вих ус­та­но­вах. Прий­ня­то ду­ма­ти, що мо­лодь не поспішає на ро­бо­ту до на­уко­вих інсти­тутів, на­томість на­ма­га­ю­чись ре­алізу­ва­ти се­бе у бізнесі. Де ж бра­ти ка­д­ро­ве по­пов­нен­ня?
- Нині у нас в інсти­туті пра­цює близь­ко 200 осіб. Ми завжди приділя­ли ува­гу за­лу­чен­ню мо­ло­дих фахівців, ад­же це - пер­спек­ти­ва роз­вит­ку на­уко­вої ус­та­но­ви. То­му з Національ­но­го уні­вер­си­те­ту імені Та­ра­са Шев­чен­ка, На­­ціо­­­­наль­но­го універ­си­те­ту вод­но­го гос­по­­­­дар­ст­ва, з Хер­сонсь­ко­го аг­рар­но­го уні­­вер­си­те­ту постійно за­лу­ча­ли мо­ло­дих фахівців. За ос­танні ро­ки у нас бу­ло за­хи­ще­но по­над де­сять кан­ди­датсь­ких ди­сер­тацій са­ме мо­ло­ди­ми людь­ми. Мо­лодь по­став­ле­но на керівні по­са­ди - завіду­ва­ча­ми ла­бо­ра­торій, завіду­ва­ча­ми відділів, за­ступ­ни­ка­ми керівників на­уко­вих підрозділів - ви­хо­дя­чи з те­зи, що ли­ше відпові­даль­ність фор­мує відповідаль­но­го керівни­ка і працівни­ка.
По­кла­дан­ня відповідаль­нос­ті на мо­ло­дих лю­дей за роз­ви­ток пев­но­го на­пря­му чи га­лузі на­уки - це той до­дат­ко­вий сти­мул, який фор­мує ви­со­кок­валіфіко­ва­но­го працівни­ка. Ми не ка­же­мо, що ка­д­ро­ва про­бле­ма розв'яза­на. Є в нас про­бле­ми - це слід виз­на­ти. Але вод­но­час здійснені певні кро­ки, спря­мо­вані на їхнє розв'язан­ня.

Кри­зові яви­ща хви­ля­ми на­ко­чу­ють­ся на на­шу ба­га­то­ст­раж­даль­ну еко­но­міку. Пев­но, кри­за не оми­ну­ла й ме­ліора­тив­ну га­лузь. Чи є оз­на­ки стабі­лі­зації, чи вид­но світло на­­при­кін­ці ту­не­лю?
- Нині є пев­на кри­за в роз­вит­ку зро­шен­ня і меліорації. Два де­сят­ки років то­му, ко­ли Ук­раїна здо­бу­ла не­за­лежність, во­на от­ри­ма­ла у спа­док від ко­лиш­нь­о­го СРСР ве­ли­чез­ний меліора­тив­ний ком­плекс, який скла­дав­ся із 2,65 млн га зро­шу­ва­них зе­мель і май­же 3,5 млн га - осу­­шу­ва­них (нині у нас, за ста­ти­с­тич­ни­ми да­ни­ми, за­ли­ши­ло­ся 2,167 млн га зро­шу­ва­них зе­мель і 3,2 млн га - осу­­­шу­ва­них). Але фак­тич­но ос­танніми ро­ка­ми пло­ща зе­мель, які що­ро­ку по­ли­ва­ють і ви­ко­ри­с­то­ву­ють у сільсько­му гос­по­дарст­ві, ста­но­вить близь­ко 600 тис. га. А во­до­ре­гу­лю­ван­ня на осу­шу­ва­них зем­лях уза­галі здійснюється на над­зви­чай­но ма­лих пло­щах, ци­ф­ри яких навіть на­зи­ва­ти не­зруч­но - це не більше 200 тис. га. Ак­тив­не во­до­ре­гу­лю­ван­ня, тоб­то уп­рав­ління вод­ним ре­жи­мом, із до­по­мо­гою тих осу­шу­валь­них си­с­тем, які по­бу­до­вані, здійснюється на ще мен­ших пло­щах. То­му нині суспільний по­пит на про­дук­ти діяль­ності на­ших на­уковців у цій ча­с­тині не та­кий ве­ли­кий. Мож­ли­во, це та­кож стри­му­валь­ний чин­ник що­до від­то­ку на­ших кадрів.
Раніше в кож­но­му ве­ли­ко­му гос­по­дарстві обов'яз­ко­во був фахівець-гідро­технік, який відповідав за ви­ко­ри­с­тан­ня цих зе­мель. На­разі че­рез под­рібнен­ня, при­ва­ти­зацію, зро­с­тан­ня кіль­­кості зем­ле­ко­ри­с­ту­вачів і на зро­шен­­­ні, й на осу­шенні ці гос­по­дар­ст­ва є здебільшо­го сла­бень­ки­ми й не ма­ють пев­них ре­сурсів. Мож­ли­во, нині не вар­то збільшу­ва­ти кількість фахівців са­ме із на­пря­му меліора­тив­но­го і гідро­техніч­но­го, а вар­то збільши­ти кількість від­повідних на­в­чаль­них го­дин для всіх фа­хівців аг­рар­но­го профілю. Як­що су­час­ний чи то аг­ро­ном, чи то еко­но­міст-аг­рар­ник, чи то аг­рохімік-грун­тоз­на­вець не во­лодіє ба­зо­ви­ми знан­ня­ми у га­лузі меліорації та осу­шен­ня (а це один із ос­нов­них аг­ро­тех­­но­логічних за­собів ін­тен­­сифікації сіль­­сько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, особ­ли­во на пів­­­дні), то тоді в ньо­го ви­ник­нуть про­бле­ми під час гос­по­да­рю­ван­ня. На цьо­му грун­тується моє ба­чен­ня і кон­цепція поліпшен­ня якості підго­тов­ки су­час­них фахівців аг­рар­но­го профілю. Він має орієн­­­ту­ва­ти­ся і зро­би­ти пра­виль­ний ви­­­бір у то­му, яку техніку, який спосіб по­­­ли­ван­ня за­сто­су­ва­ти, до яко­го ви­­роб­ни­ка звер­ну­ти­ся по до­по­мо­гу чи за кон­суль­тацією. Для цьо­го потрібні бо­­дай мінімальні ба­зові знан­ня.
Нині в значній кількості аг­рар­них уні­вер­си­тетів уже роз­по­ча­то підго­тов­ку на рівні магістрів за на­пря­мом "аг­ро­меліо­ра­ція", де го­ту­ють ка­д­ри за спе­ціаль­ністю "аг­ро­ном-меліора­тор". Вва­жаємо, що по­сту­по­во в цьо­му на­прямі фор­мується відповідне ро­зуміння і ба­чен­ня шляхів розв'язан­ня про­бле­ми.
Чи відчу­вається нині в Ук­раїні суспільний інте­рес до про­блем зро­шен­ня?
- За­вдя­ки чо­му фор­мується відро­д­жен­ня суспільно­го інте­ре­су до зро­шен­ня? Гло­бальні зміни кліма­ту пов'язані для Ук­раїни із зро­с­тан­ням про­цесів по­су­ш­ли­вості. Як­що ра­ху­ва­ти ко­ефі­цієнти во­до­спо­жи­ван­ня ос­нов­них сіль­сько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур і взя­ти до ува­ги при­род­ну во­ло­го­за­без­пе­ченість, то за ни­ніш­ньо­го рівня про­дук­тив­ності сільсь­ко­­го­с­по­дарсь­ких куль­тур Ук­раїна здат­на от­ри­му­ва­ти без роз­вит­ку зро­шен­ня, за­леж­но від по­год­но-кліма­тич­них умов ро­­ку, 60-70 млн т зер­на, тоб­то у нас ви­ни­кає дефіцит що­до во­ло­го­за­без­пе­чен­ня від 10 до 20 млн т.
Нам потрібно роз­ви­ва­ти зро­шен­ня і по­вер­та­ти до ефек­тив­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня осу­шу­вані зем­­лі, де є це во­до­ре­гу­лю­ван­ня. Щоб ма­ти 20 млн т, нам слід ма­ти по­над 3 млн га меліоро­ва­них зе­мель, на яких ма­ють ви­ро­щу­ва­ти зер­нові. Як­що ми твер­ди­мо про раціо­наль­ну струк­ту­ру посівних площ, то зер­нові куль­ту­ри на меліоро­ва­них зем­лях у нас зай­ма­ють від 40 до 55% у струк­турі посівів. За мінімаль­ної ци­ф­ри - 40% - потрібно, щоб за площі 3 млн посівів зер­но­вих куль­тур на меліоро­ва­них зем­лях за­галь­на пло­ща та­ких зе­мель ма­ла бу­ти близь­ко 7 млн га.
У ро­ки з не­спри­ят­ли­ви­ми по­год­ни­ми умо­ва­ми для за­до­во­лен­ня по­тре­би внутрішньої про­до­воль­чої без­пе­ки ми по­­винні ма­ти 1,5-1,7 млн га зро­шу­ва­них зе­мель. На­­разі маємо 600 тис. Відтак, най­б­лиж­чи­ми ро­ка­ми ми маємо відно­ви­ти 1 млн га зро­шен­ня. З на­шої точ­ки зо­ру, - це ре­аль­но. Про­це­си роз­па­ю­ван­ня, роз­дер­жав­лен­ня при­­зве­ли до то­го, що на площі май­же 400 тис. га по­ви­ко­пу­ва­ли тру­би, по­про­да­ва­ли техніку, інфра­с­т­рук­ту­ра зро­шен­ня прак­тич­но зни­ще­на. Але ще за­ли­ши­ло­ся близь­ко 1 млн 50 тис. га зро­шу­ва­них зе­мель, за да­ни­ми техінвен­та­ри­зації. Там внутрішньо­го­с­по­дарсь­ка ме­ре­жа на площі тро­хи більше по­ло­ви­ни - в за­довільно­му стані, а на площі по­над 500 тис. га - по­тре­бує капіталь­ної ре­кон­ст­рукції і мо­дернізації.
У 2003 році по­ста­но­вою Кабіне­ту Міністрів внутрі­ш­ньо­го­с­по­дарсь­ка ме­­ре­жа бу­ла пе­ре­да­на з дер­жав­ної влас­но­с­ті в ко­му­наль­ну, фак­тич­но сільським і се­лищ­ним ра­дам, - тим фор­му­ван­ням і місце­вим гро­ма­дам, які не ма­ють ані коштів, ані ка­д­ро­во­го по­тенціалу для то­го, щоб їх ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти.
Ми за­про­по­ну­ва­ли про­ве­с­ти технічний ау­дит внутрішньо­го­с­по­дарсь­кої ме­­режі: в яко­му во­на стані, ко­му во­на на­ле­жить, як її ви­ко­ри­с­то­ву­ють. І не ли­ше ме­­­режі, а навіть зе­мель, то­му що лю­ди от­ри­му­ва­ли землі як зро­шу­вані, й во­ни ма­ли їх ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти за цільо­вим при­зна­чен­ням. Фак­тич­но, не ви­ко­ри­с­то­ву­ю­­­чи їх як зро­шу­вані, во­ни зни­зи­ли, з од­но­го бо­ку, їхній по­тенціал, з іншо­го, - від­­­да­чу від них. На підставі цьо­го ау­ди­ту пла­нується прий­ня­ти рі­шен­ня, при­наймні ми про­по­нуємо по­вер­ну­ти внутрішньо­го­с­по­дарсь­ку ме­ре­жу в дер­жав­ну власність: ство­ри­ти від­по­відну дер­жав­ну ком­панію або до­ру­чи­ти це Дер­жав­но­му агент­ст­ву з вод­них ре­сурсів (ство­ри­ти там спеціаль­ний під­розділ). Ад­же во­но нині ут­ри­мує на ба­лансі, ек­сплу­а­тує міжго­с­по­дарсь­ку ме­ре­жу, і там на двох мільйо­нах гек­тарів є мож­ливість по­да­ва­ти во­ду.
Ек­с­пе­ри­мент з пе­ре­дан­ням внут­рішньо­го­с­по­дарсь­кої ме­режі сільським ра­дам закінчив­ся тим, що ми прак­тич­но втра­ти­ли спро­мож­ність ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ту во­ду, яку між­го­с­по­дарсь­ка ме­ре­жа мо­же по­да­ва­ти.
І ду­же важ­ли­во, щоб з'яви­ла­ся мож­ли­вість кон­соліду­ва­ти зро­шу­вані землі для їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня за при­зна­чен­ням. Слід вне­сти відповідні за­ко­но­давчі зміни й до За­ко­ну про меліорацію зе­мель, який є, і до то­го За­ко­ну про ри­нок зе­мель, який нині роз­роб­ля­ють. Ми вва­жаємо, що ту­ди ма­ють бу­ти вне­сені цільові по­ло­жен­ня про пер­шо­чер­го­ве, а, мо­же, навіть ви­ключ­не ви­ку­по­ву­ван­ня зро­шу­ва­них зе­мель са­ме дер­жа­вою, ад­же ці землі до­рожчі, ма­теріа­ломісткіші й мо­жуть бу­ти ефек­тив­но ви­ко­ри­с­тані ли­ше за більшо­го об­ся­гу капіта­ло­в­кла­день. Кон­цен­т­рація ме­режі дасть змо­гу за­лу­ча­ти інве­с­тиції, кре­дитні ре­сур­си для її роз­вит­ку, ко­ри­с­ту­ва­ти­ся дер­жав­ною під­­трим­кою для ви­роб­ництва до­щу­валь­ної техніки, в то­му числі й про­гра­ма­ми дер­жав­но­го лізин­гу.
Мож­на вне­сти й за­ко­но­давчі зміни про відповідальність за ефек­тив­не цільо­ве ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель за при­зна­чен­ням. Ця по­ста­но­ва пе­ред­ба­чає ще й роз­роб­лен­ня ме­ханізму дер­жав­ної підтрим­ки ефек­тив­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня зро­шу­ва­них зе­мель. Ос­таннім ча­сом дер­жа­ва на­дає бю­д­жет­ну підтрим­ку для здійснен­ня відшко­ду­ван­ня ви­т­рат за еле­к­т­ро­е­нер­гію, яку ви­ко­ри­с­та­ли для по­да­ван­ня во­ди на зро­шен­ня. Ці ви­т­ра­ти не на­ле­жать до "зе­ле­но­го ко­ши­ка" СОТ і завжди вик­ли­ка­ти­муть певні сумніви: мов­ляв, це бю­д­жет­на підтрим­ка, яка штуч­но зни­жує собівартість про­дукції, ро­бить її кон­ку­рен­то­с­про­можнішою.
З іншо­го бо­ку, ко­ш­ти, які ви­ко­ри­с­то­ву­ють не для ек­сплу­а­тації, а для ре­кон­ст­рукції і мо­дернізації зро­шу­валь­них си­с­тем, на­ле­жать до "зе­ле­но­го ко­ши­ка", і їх ніко­ли не об­ме­жу­ють. Тут дер­жа­ва мо­же на­да­ва­ти до­по­мо­гу згідно зі своїми мож­ли­во­с­тя­ми. З од­но­го бо­ку, ми підтри­муємо ви­роб­ни­ка, але з іншо­го, - сам ме­ханізм пе­ред­ба­чає: що більше ти ви­ко­ри­с­тав еле­к­т­ро­е­нергії, то більшу от­ри­мав ком­пен­сацію. Це не завжди пра­виль­ний шлях для еко­номії енер­ге­тич­них і вод­них ре­сурсів. То­му ми про­по­нуємо, щоб ме­ханізм дер­жав­ної підтрим­ки зро­шу­ва­но­го зем­ле­роб­ст­ва грун­ту­вав­ся на під­тримці ви­со­ко­е­фек­тив­но­го гос­по­да­рю­ван­ня, на до­ту­ванні об­сягів про­дукції на гек­тар, але за до­сяг­нен­ня пев­но­го рівня гос­по­да­рю­ван­ня: про­по­нуємо вста­но­ви­ти мінімаль­но прий­нятні рівні про­дук­тив­ності. Як­що гос­по­дар їх до­ся­гає, як це відбу­вається у більшості країн світу, то тре­ба на­да­ва­ти підтрим­ку, щоб ці ко­ш­ти мог­ли бу­ти ним ви­ко­ри­с­тані на роз­ви­ток інфра­с­т­рук­ту­ри, на ре­кон­ст­рук­цію і мо­дернізацію зро­шу­валь­них си­с­тем.
От­же, за­про­по­но­ва­ний ком­плекс за­ходів має спри­я­ти ство­рен­ню від­повідно­го кліма­ту, який би сти­му­лю­вав на­леж­не став­лен­ня і до віднов­лен­ня си­с­те­ми зро­шен­ня, і до гос­по­да­рю­ван­ня на зро­шу­ва­них зем­лях.

До­щу­валь­на техніка вітчиз­ня­но­го ви­роб­ництва, на­яв­на в аг­ропід­приємст­вах, старіє. На до­по­мо­гу завжди го­тові прий­ти іно­земні ви­роб­ни­ки. Але чи є якісь пер­спек­ти­ви відро­д­жен­ня ви­роб­ництва відповідної техніки у нашій країні?
- У ра­дянські ча­си Ук­раїна бу­ла ос­нов­ним ви­роб­ни­ком до­щу­валь­ної техні­ки се­ред со­юз­них ре­с­публік. Був за­вод "Фре­гат", де ви­пу­с­ка­ли аг­ре­га­ти ДДА, "Дніпро" - на Хер­сонсь­ко­му ком­бай­но­во­му за­воді. На сьо­годні Ук­раїна прак­тич­но втра­ти­ла ви­роб­ництво влас­ної су­час­ної до­щу­валь­ної техніки. Ви­­роб­ницт­во до­щу­валь­них ма­шин "Фре­гат" ста­ро­го зраз­ка, навіть де­що мо­дер­нізо­ва­них, - це, з моєї точ­ки зо­ру, все ж та­ки крок на­зад: кон­сер­вація відста­лості в га­­лузі зро­шен­ня. Ми спів­пра­­­цюємо із за­во­дом "Фре­гат", фор­муємо аг­ро­технічні ви­мо­ги на ті ти­пи до­щу­валь­ної техніки, які, на наш по­гляд, ма­ли б ви­роб­ля­ти в Ук­раїні. За­вод уже провів ви­про­бу­ван­ня су­час­ної ма­ши­ни фрон­таль­ної дії. Іде­о­логія ви­роб­ництва цієї ма­ши­ни грун­тується на то­му, що є пер­ший етап інно­ваційно­го роз­вит­ку - етап за­по­зи­чен­ня.
Для то­го, щоб швид­ко підня­ти­ся на відповідний технічний і тех­но­логічний рі­­вень, тре­ба знай­ти собі за­кор­дон­но­го парт­не­ра і по­ча­ти з най­простішо­го ета­пу - ве­ли­ко­вуз­ло­во­го зби­­ран­ня з по­сту­по­вим даль­шим ос­­во­єн­ням ви­роб­ництва.
А як­що ми з ва­ми зустріне­мо­ся че­рез п'ять років, чи бу­де ак­ту­аль­ним пи­тан­ня ство­рен­ня спільних із провідни­ми світо­ви­ми ви­роб­ни­ка­ми підприємств із зби­ран­ня до­щу­валь­ної техніки в Ук­раїні? Чи за півде­сят­ка років во­ни вже з успіхом пра­цю­ва­ти­муть в Ук­раїні?
- Я пе­ре­ко­на­ний, що ко­ли ми з ва­ми зустріне­мо­ся че­рез п'ять років, то в Ук­раї­ні вже зби­ра­ти­муть техніку для зро­­­шен­ня. Си­ту­ація, яка скла­дається, прак­тич­но не за­ли­шає нам ви­бо­ру. Як­­­що ми хо­че­мо закріпи­ти­ся на світо­во­му рин­ку про­до­воль­ст­ва і пе­ре­тво­ри­ти­ся на серй­оз­но­го грав­ця на ньо­му, то нам потрібно дба­ти про сталість сво­го аг­рар­но­го ви­роб­ництва. А сталість аг­­рар­­­­­­но­го ви­роб­ництва без зро­шен­ня, без меліорації не­мож­ли­ва з ог­ля­ду на кліма­тичні про­бле­ми, при­та­манні нині всьо­му світу.

Інтерв'ю
Співзасновники компанії Андрій Марійчин та Олексій Голуб.
«НОВИЙ ЕЛЕВАТОР» свою діяльність розпочав 12 років тому із надання послуг сушіння зерна на обладнанні відомих іноземних виробників. Особливістю роботи цієї компанії, її підходів до роботи, було використання в якості палива для отримання... Подробнее
Rebiyar1
Сьогодні наш співрозмовник — Антуан Ребійар, бізнес-директор New Holland Agriculture в Україні, Молдові, країнах Балтії та Фінляндії. Він живе та працює в Україні вже понад чотири роки, втім, для

1
0