Спецможливості
Техніка та обладнання

Зро­шен­ня — це жит­тя

03.10.2011
495
Зро­шен­ня — це жит­тя фото, ілюстрація

Не­стерп­на по­су­ха ча­с­то-гу­с­то стає на за­ваді одер­жан­ню ви­со­ко­го вро­жаю. Од­нак вихід є: штуч­ний дощ. Так, са­ме зро­шен­ня жи­вить життєдай­ною во­ло­гою ук­раїнські ла­ни, які в де­я­ких регіонах не­аби­як по­тер­па­ють від при­род­но-до­що­во­го мініму­му. 

Не­стерп­на по­су­ха ча­с­то-гу­с­то стає на за­ваді одер­жан­ню ви­со­ко­го вро­жаю. Од­нак вихід є: штуч­ний дощ. Так, са­ме зро­шен­ня жи­вить життєдай­ною во­ло­гою ук­раїнські ла­ни, які в де­я­ких регіонах не­аби­як по­тер­па­ють від при­род­но-до­що­во­го мініму­му.

Олексій Риж­ков
o.ryzhkov@univest-media.com

Інсти­тут вод­них про­блем і меліорації - та­ку на­зву відте­пер має на­у­ко­ва ус­та­но­ва Національ­ної ака­демії аг­рар­них на­ук Ук­раїни, що бу­ла раніше відо­ма як Інсти­тут гідро­техніки і меліорації. Він ука­­зує вітчиз­ня­ним аг­раріям шля­хи розв'язан­ня про­блем не­на­леж­ної кіль­кос­ті во­ло­ги. Про про­бле­ми га­лузі, шля­хи їхньо­го усу­нен­ня, пер­спек­ти­ви на­ла­го­д­жен­ня зби­ран­ня до­щу­валь­но­го об­лад­нан­ня на те­ре­нах на­шої країни йшло­ся в нашій роз­мові з ди­рек­то­ром інсти­ту­ту Ми­хай­лом Ро­ма­щен­ком.
Інсти­тут змінив на­зву. Во­че­видь, це пов'яза­но з по­чат­ком но­во­го ета­пу йо­го життєдіяль­ності, на­­крес­­­лен­ням но­вих за­вдань і планів.
- Мож­на ска­за­ти, що роз­по­ча­то но­вий етап, але я ска­зав би, що це - за­ко­номірний ево­люційний про­цес роз­вит­ку інсти­ту­ту, транс­фор­мації за­вдань і про­блем, які інсти­тут вирішує, ви­хо­дя­чи з то­го, як транс­фор­му­ють­ся і зміню­ють­ся пріори­тетні за­вдан­ня, які нині по­ста­ють із вод­ної про­бле­ма­ти­ки, з про­блем зро­шен­ня в ціло­му в суспільстві та світі.
Ус­та­но­ву спер­шу, в 1929 році, бу­ло ство­ре­но як Інсти­тут сільсько­го­с­по­дарсь­кої ме­ліо­рації. Потім, на пев­но­му етапі, ко­ли роз­ви­ток меліорації і гідро­техніки роз­гля­да­ли як єди­не ціле, він транс­фор­му­вав­ся в Інсти­тут гідро­техніки і меліо­ра­ції. Впро­довж до­волі три­ва­ло­го ча­су інсти­тут існу­вав під та­кою на­звою.
Ос­нов­ни­ми про­бле­ма­ми, які вирішу­вав інсти­тут, бу­ли ті, що пов'язані са­ме з роз­вит­ком вод­них меліорацій: зро­шен­ня, осу­шен­ня зе­мель. Ли­ше побічно ін­сти­тут зай­мав­ся про­бле­ма­ми вод­ної те­ма­ти­ки, тоб­то кількістю та якістю вод­них ре­сурсів, за­без­пе­ченістю вод­ни­ми ре­сур­са­ми га­лу­зей на­род­но­го гос­по­дар­ст­ва і тех­но­логією їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня, сільгоспво­до­по­с­та­чан­ням. А ос­тан­нім ча­сом, з ог­ля­ду на гло­бальні зміни кліма­ту, знач­но за­го­ст­ри­ли­ся вод­но-еко­логічні про­бле­ми, в то­му числі про­це­си та яви­ща, пов'язані зі шкідли­вою дією во­ди. Це - підтоп­лен­­­ня, по­верх­не­ве за­топ­лен­ня, па­вод­ки. А Ук­раїна на­ле­жить до дер­жав, у яких ці про­бле­ми до­волі ча­с­то про­яв­ля­ють­ся.
Пік роз­вит­ку меліо­рації в світі прой­шов. І це за­галь­но­виз­на­но. То­му ця про­бле­ма­ти­ка не те щоб ут­ра­ти­ла свою зна­чущість, але все ж та­ки відійшла на дру­гий план. З іншо­го бо­ку, відчут­но зрос­ла по­тре­ба в на­уко­во­му об­грун­ту­ванні вод­ної політи­ки, адек­ват­ної тим умо­вам, які ви­ник­ли. Нині зу­сил­ля всіх фахівців, які пра­цю­ють у цьо­му на­прямі, зо­се­ре­д­жені на підви­щенні ефек­тив­ності ви­ко­ри­с­тан­ня на­яв­но­го меліора­тив­но­го фон­ду, на вдо­с­ко­на­ленні цих си­с­тем. Не­має знач­них про­ектів що­до роз­ши­рен­ня площ зро­шен­ня чи осу­шен­ня. Ук­раїна на­ле­жить до ма­ло­за­без­пе­че­них у вод­но­му відно­шенні дер­жав. За­галь­новідо­мо, що на­ша країна пе­ре­бу­ває на пе­ре­до­с­тан­нь­о­му місці в Європі із за­без­пе­чен­ня по­верх­не­ви­ми вод­ни­ми ре­сур­са­ми. У ма­ло­водні ро­ки - мен­ше
1 тис. м3 на од­но­го жи­те­ля. Є цілі регіони Ук­раїни, во­до­по­с­та­чан­ня яких грун­тується на воді, яка по­дається ззовні. Як­що не фор­му­ва­ти ка­с­кад во­до­схо­вищ, не на­гро­ма­д­жу­ва­ти во­ду тоді, ко­ли її ба­га­то, і не за­три­му­ва­ти, то ми б не ма­ли мож­ли­вості за­без­пе­чу­ва­ти цілі регіони во­дою. Оцей весь ком­плекс вод­них, вод­но-еко­логічних про­блем, раціональ­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня во­ди по­ста­вив пи­тан­ня про те, що в Ук­раїні потрібно, на наш по­гляд, ма­ти на­уко­ву ака­демічну ус­та­но­ву, яка б їх ком­плекс­но вирішу­ва­ла.
Так ста­ло­ся, що ні в Національній ака­демії на­ук Ук­раїни, ні в Національній ака­демії аг­рар­них на­ук Ук­раїни не бу­ло до­те­пер ін­сти­ту­ту, який би са­ме ком­п­лекс­но опіку­вав­ся ци­ми пи­тан­ня­ми. То­му ми ініцію­ва­ли зміну на­зви.
Тут є і пев­на мар­ке­тин­го­ва скла­до­ва. Той, хто ціка­вить­ся вод­ною про­бле­ма­ти­кою, знає, що різні ко­місії ООН про­гно­зу­ють ХХІ століття як століття вод­них воєн. Фор­мується про­бле­ма­ти­ка раціо­наль­нішо­го еко­ном­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня вод­них ре­сурсів, по­ява тех­но­логій, які б да­ва­ли мож­ливість ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти си­с­те­ми во­до­ко­ри­с­ту­ван­ня за­мк­не­ним цик­лом.
Інсти­тут гідро­техніки і меліорації не мо­же сто­я­ти ос­то­ронь вод­них про­блем. Гідро­техніка - це на­ука, яка зай­мається ви­ко­ри­с­тан­ням вод­них ре­­сурсів. З іншо­го бо­ку, міня­ю­чи на­зву на "Інсти­тут вод­них про­блем", ми відда­ва­ли да­ни­ну і суспільно­му сприй­нят­тю цієї на­зви. Все ж та­ки ака­демічні ус­та­но­ви фінан­су­ють за ра­ху­нок Держ­бю­д­же­ту, а це - по­дат­ки на­се­лен­ня, і пе­ре­січний гро­ма­дя­нин має ро­зуміти із са­мої на­зви, якою про­бле­ма­ти­кою зай­мається та чи інша на­уко­ва ус­та­но­ва.

Ка­д­ро­ва про­бле­ма, ймовірно, ак­ту­а­лізується в усіх га­лу­зях, близь­ких до сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­­роб­­ництва, а над­то в на­уко­вих ус­та­но­вах. Прий­ня­то ду­ма­ти, що мо­лодь не поспішає на ро­бо­ту до на­уко­вих інсти­тутів, на­томість на­ма­га­ю­чись ре­алізу­ва­ти се­бе у бізнесі. Де ж бра­ти ка­д­ро­ве по­пов­нен­ня?
- Нині у нас в інсти­туті пра­цює близь­ко 200 осіб. Ми завжди приділя­ли ува­гу за­лу­чен­ню мо­ло­дих фахівців, ад­же це - пер­спек­ти­ва роз­вит­ку на­уко­вої ус­та­но­ви. То­му з Національ­но­го уні­вер­си­те­ту імені Та­ра­са Шев­чен­ка, На­­ціо­­­­наль­но­го універ­си­те­ту вод­но­го гос­по­­­­дар­ст­ва, з Хер­сонсь­ко­го аг­рар­но­го уні­­вер­си­те­ту постійно за­лу­ча­ли мо­ло­дих фахівців. За ос­танні ро­ки у нас бу­ло за­хи­ще­но по­над де­сять кан­ди­датсь­ких ди­сер­тацій са­ме мо­ло­ди­ми людь­ми. Мо­лодь по­став­ле­но на керівні по­са­ди - завіду­ва­ча­ми ла­бо­ра­торій, завіду­ва­ча­ми відділів, за­ступ­ни­ка­ми керівників на­уко­вих підрозділів - ви­хо­дя­чи з те­зи, що ли­ше відпові­даль­ність фор­мує відповідаль­но­го керівни­ка і працівни­ка.
По­кла­дан­ня відповідаль­нос­ті на мо­ло­дих лю­дей за роз­ви­ток пев­но­го на­пря­му чи га­лузі на­уки - це той до­дат­ко­вий сти­мул, який фор­мує ви­со­кок­валіфіко­ва­но­го працівни­ка. Ми не ка­же­мо, що ка­д­ро­ва про­бле­ма розв'яза­на. Є в нас про­бле­ми - це слід виз­на­ти. Але вод­но­час здійснені певні кро­ки, спря­мо­вані на їхнє розв'язан­ня.

Кри­зові яви­ща хви­ля­ми на­ко­чу­ють­ся на на­шу ба­га­то­ст­раж­даль­ну еко­но­міку. Пев­но, кри­за не оми­ну­ла й ме­ліора­тив­ну га­лузь. Чи є оз­на­ки стабі­лі­зації, чи вид­но світло на­­при­кін­ці ту­не­лю?
- Нині є пев­на кри­за в роз­вит­ку зро­шен­ня і меліорації. Два де­сят­ки років то­му, ко­ли Ук­раїна здо­бу­ла не­за­лежність, во­на от­ри­ма­ла у спа­док від ко­лиш­нь­о­го СРСР ве­ли­чез­ний меліора­тив­ний ком­плекс, який скла­дав­ся із 2,65 млн га зро­шу­ва­них зе­мель і май­же 3,5 млн га - осу­­шу­ва­них (нині у нас, за ста­ти­с­тич­ни­ми да­ни­ми, за­ли­ши­ло­ся 2,167 млн га зро­шу­ва­них зе­мель і 3,2 млн га - осу­­­шу­ва­них). Але фак­тич­но ос­танніми ро­ка­ми пло­ща зе­мель, які що­ро­ку по­ли­ва­ють і ви­ко­ри­с­то­ву­ють у сільсько­му гос­по­дарст­ві, ста­но­вить близь­ко 600 тис. га. А во­до­ре­гу­лю­ван­ня на осу­шу­ва­них зем­лях уза­галі здійснюється на над­зви­чай­но ма­лих пло­щах, ци­ф­ри яких навіть на­зи­ва­ти не­зруч­но - це не більше 200 тис. га. Ак­тив­не во­до­ре­гу­лю­ван­ня, тоб­то уп­рав­ління вод­ним ре­жи­мом, із до­по­мо­гою тих осу­шу­валь­них си­с­тем, які по­бу­до­вані, здійснюється на ще мен­ших пло­щах. То­му нині суспільний по­пит на про­дук­ти діяль­ності на­ших на­уковців у цій ча­с­тині не та­кий ве­ли­кий. Мож­ли­во, це та­кож стри­му­валь­ний чин­ник що­до від­то­ку на­ших кадрів.
Раніше в кож­но­му ве­ли­ко­му гос­по­дарстві обов'яз­ко­во був фахівець-гідро­технік, який відповідав за ви­ко­ри­с­тан­ня цих зе­мель. На­разі че­рез под­рібнен­ня, при­ва­ти­зацію, зро­с­тан­ня кіль­­кості зем­ле­ко­ри­с­ту­вачів і на зро­шен­­­ні, й на осу­шенні ці гос­по­дар­ст­ва є здебільшо­го сла­бень­ки­ми й не ма­ють пев­них ре­сурсів. Мож­ли­во, нині не вар­то збільшу­ва­ти кількість фахівців са­ме із на­пря­му меліора­тив­но­го і гідро­техніч­но­го, а вар­то збільши­ти кількість від­повідних на­в­чаль­них го­дин для всіх фа­хівців аг­рар­но­го профілю. Як­що су­час­ний чи то аг­ро­ном, чи то еко­но­міст-аг­рар­ник, чи то аг­рохімік-грун­тоз­на­вець не во­лодіє ба­зо­ви­ми знан­ня­ми у га­лузі меліорації та осу­шен­ня (а це один із ос­нов­них аг­ро­тех­­но­логічних за­собів ін­тен­­сифікації сіль­­сько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, особ­ли­во на пів­­­дні), то тоді в ньо­го ви­ник­нуть про­бле­ми під час гос­по­да­рю­ван­ня. На цьо­му грун­тується моє ба­чен­ня і кон­цепція поліпшен­ня якості підго­тов­ки су­час­них фахівців аг­рар­но­го профілю. Він має орієн­­­ту­ва­ти­ся і зро­би­ти пра­виль­ний ви­­­бір у то­му, яку техніку, який спосіб по­­­ли­ван­ня за­сто­су­ва­ти, до яко­го ви­­роб­ни­ка звер­ну­ти­ся по до­по­мо­гу чи за кон­суль­тацією. Для цьо­го потрібні бо­­дай мінімальні ба­зові знан­ня.
Нині в значній кількості аг­рар­них уні­вер­си­тетів уже роз­по­ча­то підго­тов­ку на рівні магістрів за на­пря­мом "аг­ро­меліо­ра­ція", де го­ту­ють ка­д­ри за спе­ціаль­ністю "аг­ро­ном-меліора­тор". Вва­жаємо, що по­сту­по­во в цьо­му на­прямі фор­мується відповідне ро­зуміння і ба­чен­ня шляхів розв'язан­ня про­бле­ми.
Чи відчу­вається нині в Ук­раїні суспільний інте­рес до про­блем зро­шен­ня?
- За­вдя­ки чо­му фор­мується відро­д­жен­ня суспільно­го інте­ре­су до зро­шен­ня? Гло­бальні зміни кліма­ту пов'язані для Ук­раїни із зро­с­тан­ням про­цесів по­су­ш­ли­вості. Як­що ра­ху­ва­ти ко­ефі­цієнти во­до­спо­жи­ван­ня ос­нов­них сіль­сько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур і взя­ти до ува­ги при­род­ну во­ло­го­за­без­пе­ченість, то за ни­ніш­ньо­го рівня про­дук­тив­ності сільсь­ко­­го­с­по­дарсь­ких куль­тур Ук­раїна здат­на от­ри­му­ва­ти без роз­вит­ку зро­шен­ня, за­леж­но від по­год­но-кліма­тич­них умов ро­­ку, 60-70 млн т зер­на, тоб­то у нас ви­ни­кає дефіцит що­до во­ло­го­за­без­пе­чен­ня від 10 до 20 млн т.
Нам потрібно роз­ви­ва­ти зро­шен­ня і по­вер­та­ти до ефек­тив­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня осу­шу­вані зем­­лі, де є це во­до­ре­гу­лю­ван­ня. Щоб ма­ти 20 млн т, нам слід ма­ти по­над 3 млн га меліоро­ва­них зе­мель, на яких ма­ють ви­ро­щу­ва­ти зер­нові. Як­що ми твер­ди­мо про раціо­наль­ну струк­ту­ру посівних площ, то зер­нові куль­ту­ри на меліоро­ва­них зем­лях у нас зай­ма­ють від 40 до 55% у струк­турі посівів. За мінімаль­ної ци­ф­ри - 40% - потрібно, щоб за площі 3 млн посівів зер­но­вих куль­тур на меліоро­ва­них зем­лях за­галь­на пло­ща та­ких зе­мель ма­ла бу­ти близь­ко 7 млн га.
У ро­ки з не­спри­ят­ли­ви­ми по­год­ни­ми умо­ва­ми для за­до­во­лен­ня по­тре­би внутрішньої про­до­воль­чої без­пе­ки ми по­­винні ма­ти 1,5-1,7 млн га зро­шу­ва­них зе­мель. На­­разі маємо 600 тис. Відтак, най­б­лиж­чи­ми ро­ка­ми ми маємо відно­ви­ти 1 млн га зро­шен­ня. З на­шої точ­ки зо­ру, - це ре­аль­но. Про­це­си роз­па­ю­ван­ня, роз­дер­жав­лен­ня при­­зве­ли до то­го, що на площі май­же 400 тис. га по­ви­ко­пу­ва­ли тру­би, по­про­да­ва­ли техніку, інфра­с­т­рук­ту­ра зро­шен­ня прак­тич­но зни­ще­на. Але ще за­ли­ши­ло­ся близь­ко 1 млн 50 тис. га зро­шу­ва­них зе­мель, за да­ни­ми техінвен­та­ри­зації. Там внутрішньо­го­с­по­дарсь­ка ме­ре­жа на площі тро­хи більше по­ло­ви­ни - в за­довільно­му стані, а на площі по­над 500 тис. га - по­тре­бує капіталь­ної ре­кон­ст­рукції і мо­дернізації.
У 2003 році по­ста­но­вою Кабіне­ту Міністрів внутрі­ш­ньо­го­с­по­дарсь­ка ме­­ре­жа бу­ла пе­ре­да­на з дер­жав­ної влас­но­с­ті в ко­му­наль­ну, фак­тич­но сільським і се­лищ­ним ра­дам, - тим фор­му­ван­ням і місце­вим гро­ма­дам, які не ма­ють ані коштів, ані ка­д­ро­во­го по­тенціалу для то­го, щоб їх ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти.
Ми за­про­по­ну­ва­ли про­ве­с­ти технічний ау­дит внутрішньо­го­с­по­дарсь­кої ме­­режі: в яко­му во­на стані, ко­му во­на на­ле­жить, як її ви­ко­ри­с­то­ву­ють. І не ли­ше ме­­­режі, а навіть зе­мель, то­му що лю­ди от­ри­му­ва­ли землі як зро­шу­вані, й во­ни ма­ли їх ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти за цільо­вим при­зна­чен­ням. Фак­тич­но, не ви­ко­ри­с­то­ву­ю­­­чи їх як зро­шу­вані, во­ни зни­зи­ли, з од­но­го бо­ку, їхній по­тенціал, з іншо­го, - від­­­да­чу від них. На підставі цьо­го ау­ди­ту пла­нується прий­ня­ти рі­шен­ня, при­наймні ми про­по­нуємо по­вер­ну­ти внутрішньо­го­с­по­дарсь­ку ме­ре­жу в дер­жав­ну власність: ство­ри­ти від­по­відну дер­жав­ну ком­панію або до­ру­чи­ти це Дер­жав­но­му агент­ст­ву з вод­них ре­сурсів (ство­ри­ти там спеціаль­ний під­розділ). Ад­же во­но нині ут­ри­мує на ба­лансі, ек­сплу­а­тує міжго­с­по­дарсь­ку ме­ре­жу, і там на двох мільйо­нах гек­тарів є мож­ливість по­да­ва­ти во­ду.
Ек­с­пе­ри­мент з пе­ре­дан­ням внут­рішньо­го­с­по­дарсь­кої ме­режі сільським ра­дам закінчив­ся тим, що ми прак­тич­но втра­ти­ли спро­мож­ність ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ту во­ду, яку між­го­с­по­дарсь­ка ме­ре­жа мо­же по­да­ва­ти.
І ду­же важ­ли­во, щоб з'яви­ла­ся мож­ли­вість кон­соліду­ва­ти зро­шу­вані землі для їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня за при­зна­чен­ням. Слід вне­сти відповідні за­ко­но­давчі зміни й до За­ко­ну про меліорацію зе­мель, який є, і до то­го За­ко­ну про ри­нок зе­мель, який нині роз­роб­ля­ють. Ми вва­жаємо, що ту­ди ма­ють бу­ти вне­сені цільові по­ло­жен­ня про пер­шо­чер­го­ве, а, мо­же, навіть ви­ключ­не ви­ку­по­ву­ван­ня зро­шу­ва­них зе­мель са­ме дер­жа­вою, ад­же ці землі до­рожчі, ма­теріа­ломісткіші й мо­жуть бу­ти ефек­тив­но ви­ко­ри­с­тані ли­ше за більшо­го об­ся­гу капіта­ло­в­кла­день. Кон­цен­т­рація ме­режі дасть змо­гу за­лу­ча­ти інве­с­тиції, кре­дитні ре­сур­си для її роз­вит­ку, ко­ри­с­ту­ва­ти­ся дер­жав­ною під­­трим­кою для ви­роб­ництва до­щу­валь­ної техніки, в то­му числі й про­гра­ма­ми дер­жав­но­го лізин­гу.
Мож­на вне­сти й за­ко­но­давчі зміни про відповідальність за ефек­тив­не цільо­ве ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель за при­зна­чен­ням. Ця по­ста­но­ва пе­ред­ба­чає ще й роз­роб­лен­ня ме­ханізму дер­жав­ної підтрим­ки ефек­тив­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня зро­шу­ва­них зе­мель. Ос­таннім ча­сом дер­жа­ва на­дає бю­д­жет­ну підтрим­ку для здійснен­ня відшко­ду­ван­ня ви­т­рат за еле­к­т­ро­е­нер­гію, яку ви­ко­ри­с­та­ли для по­да­ван­ня во­ди на зро­шен­ня. Ці ви­т­ра­ти не на­ле­жать до "зе­ле­но­го ко­ши­ка" СОТ і завжди вик­ли­ка­ти­муть певні сумніви: мов­ляв, це бю­д­жет­на підтрим­ка, яка штуч­но зни­жує собівартість про­дукції, ро­бить її кон­ку­рен­то­с­про­можнішою.
З іншо­го бо­ку, ко­ш­ти, які ви­ко­ри­с­то­ву­ють не для ек­сплу­а­тації, а для ре­кон­ст­рукції і мо­дернізації зро­шу­валь­них си­с­тем, на­ле­жать до "зе­ле­но­го ко­ши­ка", і їх ніко­ли не об­ме­жу­ють. Тут дер­жа­ва мо­же на­да­ва­ти до­по­мо­гу згідно зі своїми мож­ли­во­с­тя­ми. З од­но­го бо­ку, ми підтри­муємо ви­роб­ни­ка, але з іншо­го, - сам ме­ханізм пе­ред­ба­чає: що більше ти ви­ко­ри­с­тав еле­к­т­ро­е­нергії, то більшу от­ри­мав ком­пен­сацію. Це не завжди пра­виль­ний шлях для еко­номії енер­ге­тич­них і вод­них ре­сурсів. То­му ми про­по­нуємо, щоб ме­ханізм дер­жав­ної підтрим­ки зро­шу­ва­но­го зем­ле­роб­ст­ва грун­ту­вав­ся на під­тримці ви­со­ко­е­фек­тив­но­го гос­по­да­рю­ван­ня, на до­ту­ванні об­сягів про­дукції на гек­тар, але за до­сяг­нен­ня пев­но­го рівня гос­по­да­рю­ван­ня: про­по­нуємо вста­но­ви­ти мінімаль­но прий­нятні рівні про­дук­тив­ності. Як­що гос­по­дар їх до­ся­гає, як це відбу­вається у більшості країн світу, то тре­ба на­да­ва­ти підтрим­ку, щоб ці ко­ш­ти мог­ли бу­ти ним ви­ко­ри­с­тані на роз­ви­ток інфра­с­т­рук­ту­ри, на ре­кон­ст­рук­цію і мо­дернізацію зро­шу­валь­них си­с­тем.
От­же, за­про­по­но­ва­ний ком­плекс за­ходів має спри­я­ти ство­рен­ню від­повідно­го кліма­ту, який би сти­му­лю­вав на­леж­не став­лен­ня і до віднов­лен­ня си­с­те­ми зро­шен­ня, і до гос­по­да­рю­ван­ня на зро­шу­ва­них зем­лях.

До­щу­валь­на техніка вітчиз­ня­но­го ви­роб­ництва, на­яв­на в аг­ропід­приємст­вах, старіє. На до­по­мо­гу завжди го­тові прий­ти іно­земні ви­роб­ни­ки. Але чи є якісь пер­спек­ти­ви відро­д­жен­ня ви­роб­ництва відповідної техніки у нашій країні?
- У ра­дянські ча­си Ук­раїна бу­ла ос­нов­ним ви­роб­ни­ком до­щу­валь­ної техні­ки се­ред со­юз­них ре­с­публік. Був за­вод "Фре­гат", де ви­пу­с­ка­ли аг­ре­га­ти ДДА, "Дніпро" - на Хер­сонсь­ко­му ком­бай­но­во­му за­воді. На сьо­годні Ук­раїна прак­тич­но втра­ти­ла ви­роб­ництво влас­ної су­час­ної до­щу­валь­ної техніки. Ви­­роб­ницт­во до­щу­валь­них ма­шин "Фре­гат" ста­ро­го зраз­ка, навіть де­що мо­дер­нізо­ва­них, - це, з моєї точ­ки зо­ру, все ж та­ки крок на­зад: кон­сер­вація відста­лості в га­­лузі зро­шен­ня. Ми спів­пра­­­цюємо із за­во­дом "Фре­гат", фор­муємо аг­ро­технічні ви­мо­ги на ті ти­пи до­щу­валь­ної техніки, які, на наш по­гляд, ма­ли б ви­роб­ля­ти в Ук­раїні. За­вод уже провів ви­про­бу­ван­ня су­час­ної ма­ши­ни фрон­таль­ної дії. Іде­о­логія ви­роб­ництва цієї ма­ши­ни грун­тується на то­му, що є пер­ший етап інно­ваційно­го роз­вит­ку - етап за­по­зи­чен­ня.
Для то­го, щоб швид­ко підня­ти­ся на відповідний технічний і тех­но­логічний рі­­вень, тре­ба знай­ти собі за­кор­дон­но­го парт­не­ра і по­ча­ти з най­простішо­го ета­пу - ве­ли­ко­вуз­ло­во­го зби­­ран­ня з по­сту­по­вим даль­шим ос­­во­єн­ням ви­роб­ництва.
А як­що ми з ва­ми зустріне­мо­ся че­рез п'ять років, чи бу­де ак­ту­аль­ним пи­тан­ня ство­рен­ня спільних із провідни­ми світо­ви­ми ви­роб­ни­ка­ми підприємств із зби­ран­ня до­щу­валь­ної техніки в Ук­раїні? Чи за півде­сят­ка років во­ни вже з успіхом пра­цю­ва­ти­муть в Ук­раїні?
- Я пе­ре­ко­на­ний, що ко­ли ми з ва­ми зустріне­мо­ся че­рез п'ять років, то в Ук­раї­ні вже зби­ра­ти­муть техніку для зро­­­шен­ня. Си­ту­ація, яка скла­дається, прак­тич­но не за­ли­шає нам ви­бо­ру. Як­­­що ми хо­че­мо закріпи­ти­ся на світо­во­му рин­ку про­до­воль­ст­ва і пе­ре­тво­ри­ти­ся на серй­оз­но­го грав­ця на ньо­му, то нам потрібно дба­ти про сталість сво­го аг­рар­но­го ви­роб­ництва. А сталість аг­­рар­­­­­­но­го ви­роб­ництва без зро­шен­ня, без меліорації не­мож­ли­ва з ог­ля­ду на кліма­тичні про­бле­ми, при­та­манні нині всьо­му світу.

Інтерв'ю
Коли на землі буде впевнений власник, який міцно стоїть на ногах, він дбатиме про її благополуччя, сприятиме збагаченню рідного краю. Опорою для розвитку села є сільгоспвиробники середнього рівня, сімейні фермерські господарства. З початку... Подробнее
Директор компании "Агро-Вент" Андрей Марущак
Малиновий сезон-2017 в Україні проходив дуже бурхливо. Зростаючі обсяги пропозиції ягоди змусили дуже нервувати самих виробників, які побоювалися обвалу цін. У такому ж нервовому, і навіть виснаженому стані були і переробники, які зірвали... Подробнее

1
0