Вирощування соняшнику в коротких сівозмінах
Сучасна кон’юнктура ринку примушує аграріїв вирощувати, передусім, високоліквідні культури, що часто призводить до нехтування сівозмінами. Особливо це стосується провідної олійної культури — соняшнику, відсоток якого в структурі посівних площ останніми роками значно збільшився.
Сучасна кон’юнктура ринку примушує аграріїв вирощувати, передусім, високоліквідні культури, що часто призводить до нехтування сівозмінами. Особливо це стосується провідної олійної культури — соняшнику, відсоток якого в структурі посівних площ останніми роками значно збільшився.
П. Хомяк, канд. с.-г. наук,
Л. Андрійченко, канд. с.-г. наук,
Миколаївська ДСГДС ІЗЗ НААН
Так, починаючи з 1992 р., в Україні відбувається різке збільшення посівних площ соняшнику — від оптимальних науково обгрунтованих 1,6–1,7 до екологічно небезпечних 4,8 млн га. Внаслідок цього термін ротації соняшнику в сівозміні скоротився з рекомендованих восьми-десяти до трьох-п’яти років. Ці зміни призвели до виснаження грунту, погіршення його водного балансу, урожайність культури знизилася до 5–7 ц/га, зменшилася продуктивність й інших сільськогосподарських культур, вирощуваних у сівозміні. Але навіть за таких умов, завдяки незначним витратам обігових коштів, виробництво соняшнику вважають рентабельним.
Місце цієї культури в сівозміні визначається двома основними факторами: вологозабезпеченістю та фітосанітарним станом грунту. Враховуючи біологічні особливості соняшнику щодо використання поживних речовин і вологи з грунту, витрати якої в умовах Степу становлять 3500–4200 м3/га, наступного року поле має бути відведено під пар. Саме тому більшість науковців вважає найдоцільнішим повернення соняшнику на попереднє місце через вісім-десять років із розміщенням його по попередниках із мичкуватою кореневою системою, таких як озима пшениця, ячмінь, овес тощо. Такий проміжок часу потрібний для самоочищення грунту від основних шкідників і хвороб цієї культури та накопичення достатньої кількості продуктивної вологи у глибших шарах грунту.
Але бажання миттєвого поліпшення економічного стану деяких сільськогосподарських підприємств завдяки надмірному розширенню посівів соняшнику іноді не піддається жодним доказам здорового глузду. До того ж, фермери не беруть до уваги те, що розвиток виробництва соняшнику слід організувати раціонально, доцільно зменшити посівні площі, дотримуватись сівозмін, а валовий збір збільшити завдяки підвищенню врожайності, застосуванню якісного насіння, інтенсивних технологій.
У результаті порушення сівозмін під час вирощування соняшнику задля захисту культури від вовчка і борошнистої роси виробничники почали використовувати інтенсивну хімізацію, що негативно позначається на екологічному стані грунтів, а також підвищує ймовірність попадання контамінатів у рослинну олію. Для багатьох пестицидів і продуктів їхнього розпаду характерна винятково висока стійкість у природних умовах, здатність зберігатися в грунті протягом тривалого часу. Ми зовсім забули про екологічно безпечні заходи, що поліпшують фітосанітарний стан полів та сприяють підвищенню продуктивності соняшнику: дотримання сівозмін та оптимізація обробітку грунту.
Народногосподарське значення соняшнику важко переоцінити — це досить пластична культура, але зловживання нею у сівозмінах призвело до деякою мірою негативного ставлення до культури. Соняшник у процесі тривалої еволюції пристосувався до витримування грунтової і повітряної посух, високих температур. Його корені можуть проникати на глибину понад 3 м і діставати звідти вологу та поживні речовини, недоступні для інших культур, які фактично вже «вибули» з господарського балансу елементів живлення. Фотосинтез у соняшнику протікає за високих температур (27…30°С). Усім відома здатність соняшнику повертати свої кошики (і листя) услід за сонцем, завдяки чому істотно збільшується продуктивність фотосинтезу, за рівнем якої він не поступається кукурудзі, хоча за типом фотосинтезу — це С-3-рослина. Нетто-фотосинтез соняшнику вдвічі вищий, ніж у пшениці, що свідчить про великий потенціал продуктивності цієї культури. Соняшник краще, ніж багато інших культур, пристосовується до різних типів грунтів. Головна умова його вирощування — добра аерація грунтів, достатня теплозабезпеченість і сприятливі умови зволоження наприкінці наливання насіння.
Технологія вирощування соняшнику достатньо добре розроблена для Степу України. Однак, у зв’язку з широким упровадженням короткоротаційних сівозмін, виникла потреба в опрацюванні таких агротехнічних заходів, які б максимально відповідали біологічним потребам культури щодо реалізації продуктивного потенціалу. Проте недостатня кількість наукових знань про основні елементи технології вирощування соняшнику в короткоротаційних сівозмінах, зокрема одного з головних — способу основного обробітку грунту, — одна з причин недоотримання значної частки врожаю у господарствах Степу.
Науковці Миколаївської ДСГДС упродовж багатьох років досліджують особливості вирощування соняшнику в коротких сівозмінах богарного Степу. Основними причинами зменшення продуктивності соняшнику за збільшення відсотка його площ у сівозміні ми вважаємо погіршення водного режиму грунту та масове поширення в посівах як традиційних бур’янів і хвороб (вовчок, біла й сіра гниль, іржа та інші), так і нових (попеляста гниль, фомоз, фомопсис тощо).
Але особливої шкоди завдає масове ураження посівів соняшнику вовчком. Уражені рослини соняшнику відстають у рості та розвитку, формують кошики меншого діаметра з виснаженим насінням і низьким вмістом олії, врожайність знижується на 30–70%. Одна рослина бур’яну продукує до 500 тис. шт. насіння, що здатне впродовж 20 років зберігати свою схожість у грунті. Водночас в умовах скороченої ротації частіше виникають нові, агресивніші, раси вовчка соняшникового, ніж за рекомендованих термінів його повернення на поле (вони паразитують навіть на імунних сортах та гібридах соняшнику). Так, ще в кінці 80-х років ХХ ст. на Миколаївській ДСГДС було встановлено, що у посівах соняшнику, які повторюються через вісім-десять років, вовчок практично відсутній, за сівби відносно стійкого до вовчка сорту ВНИИМК 8883 через шість років кількість стебел паразита збільшувалась до 55–60 шт./м2, а через чотири роки — до 70–80 шт./м2. Причому середня врожайність сорту ВНИИМК 8883 за дві ротації п’ятипільної сівозміни після звичайного полицевого обробітку грунту на 25–27 см становила 23,1 ц/га, після плоскорізного на 25–27 см — 24,9, після полицевого на 30–32 см — 27,0 ц/га.
За даними наших спостережень у 2000–2010 рр., максимальна глибина проростання насіння вовчка — 18–20 см, тому глибина основного полицевого обробітку грунту під соняшник має бути не меншою ніж 35–40 см. Полицевий обробіток грунту забезпечує не тільки вищий рівень урожайності насіння, порівняно з безполицевим (на 11–13%), але й менший рівень ураженості його вовчком (удвічі-вчетверо). Найвищий показник урожайності насіння сорту Прометей у дослідах
(27,1 ц/га) і найменший показник ураженості вовчком (0,9 шт./м2) забезпечив варіант із застосуванням дворазового лущення стерні і полицевої оранки на глибину 30–32 см (табл. 1).
Недоліком цього способу обробітку є те, що в орному шарі грунту (0–30 см) можуть зберігати свою життєздатність склероції збудників хвороб (біла та сіра гнилі), отже, варто застосовувати такий обробіток грунту, який би забезпечив максимально глибоке загортання склероцій у підорний шар, де вони втрачають свою життєздатність. Проведений облік ураженості посівів соняшнику білою та сірою гнилями показав, що найкращим варіантом серед досліджуваних способів основного обробітку грунту є ярусна оранка на 35–40 см під дану культуру із підгортанням рослин у рядках у фазі восьми пар справжніх листочків (табл. 2).
Так, сумарна ураженість патогенами у даному варіанті була дуже низькою (4,8%, або 9 балів) і відбувалась у пізніші етапи органогенезу культурних рослин, тому суттєвого впливу на формування продуктивності соняшнику не мала. Після безполицевого обробітку грунту під соняшник на 20–22 см сумарна ураженість посівів соняшнику грибними хворобами відповідала 7 балам (17,5–17,6%). У варіанті з безполицевим розпушуванням на 25–27 см під соняшник цей показник становив 12,1–12,3%.
На думку вчених, особливе значення у поширенні грибних захворювань у посівах соняшнику має інфекційне навантаження життєздатними склероціями в 1 м3 0–30-сантиметрового шару грунту. Вважається, що саме на обробіток грунту в парах після збирання соняшнику припадає головна роль у регулюванні цього показника. Проведений нами облік кількості життєздатних склероцій білої та сірої гнилей перед основним обробітком грунту на початку та в кінці перебування під паром показав, що найкращим способом основного обробітку грунту парових полів є мінімізований (табл. 3).
Так, інфекційне навантаження перед закладенням досліду як у чистому, так і зайнятому парах становило 9,7 життєздатних склероцій в 1 м3 орного шару грунту. У кінці перебування поля під паром цей показник, завдяки соляризації (прогрівання до 60°С) 0–10-сантиметрового шару грунту, за всіма фонами обробітку в даному прошарку дорівнював нулю. Але у варіанті з мінімізованим обробітком грунту, завдяки більшому ущільненню агрегатів верхнього шару грунту, соляризується 0–15-сантиметровий прошарок, що й визначає найменший рівень інфекційного навантаження.
Великої шкоди соняшнику завдають й інші бур’яни. Ця культура дуже чутлива до них, особливо на ранніх стадіях розвитку, як правило, у перші 20–30 днів, і, якщо не захистити посіви вчасно, можна недобрати 35–40% урожаю. Крім того, сильна засміченість на початковому етапі розвитку рослин може негативно вплинути і на його якість. Переважна більшість дослідників вважає, що серед заходів боротьби з бур’янами провідне місце належить полицевому обробітку грунту, а безполицевий та мінімальний, навпаки, збільшують забур’яненість грунту і посівів. Проведений нами облік забур’яненості посівів соняшнику підтвердив цей висновок (табл. 4).
З наведених даних видно, що найменший рівень забур’яненості посівів соняшнику спостерігається після ярусної оранки на 35–40 см на фоні мінімізованого обробітку грунту в парах, а безполицевий грунтообробіток на 20–22 та 25–27 см під соняшник на фоні різноглибинної оранки (35–40 та 28–30 см) в парах, порівняно з першим, навпаки, призводить до збільшення кількості і маси бур’янів. Наприкінці вегетації культури у варіанті з ярусною оранкою маса бур’янів була на 71,8–77,2% меншою, ніж за інших систем основного обробітку грунту в сівозміні.
З метою попередження розповсюдження фомопсису і зниження шкодочинності хвороби рекомендуємо на полях, де вирощували соняшник і виявлено захворювання, збирання проводити із низьким зрізуванням стебла, а післязбиральні рештки ретельно подрібнювати з глибоким загортанням їх у грунт (на 25–30 см). Для прискорення розкладання уражених грибними хворобами рослинних решток соняшнику слід перед або після їхнього подрібнення вносити азотні добрива у вигляді аміачної селітри (50–60 кг/га).
Таким чином, поряд із науково обгрунтованим терміном повернення соняшнику на попереднє місце, важливою ланкою в системі заходів із забезпечення його високої врожайності та створення сприятливого фітосанітарного стану поля є раціональний обробіток грунту. Ці методи не потребують спеціальних витрат і є найбільш економічними та екологічно безпечними для довкілля. Найкращими способами обробітку грунту у коротких сівозмінах протягом однієї ротації є ярусна оранка на 30–32 см під соняшник та мінімізований обробіток на 8–10 см під чистий пар. Деяке збільшення енерговитрат на ярусну оранку під соняшник проти традиційного обробітку грунту повністю компенсується їхнім заощадженням під час обробітку чистого пару.