Зміна структури посівів на Миколаївщині: чому кукурудза витісняє озимі культури

Сільськогосподарський ландшафт Миколаївської області зазнав суттєвих трансформацій за останні чотири роки. Згідно з новим звітом Організації продовольства та сільського господарства ООН (ФАО), місцеві аграрії були змушені не лише скорочувати площі, а й докорінно змінювати перелік культур, які вони вирощують. Дослідження базується на аналізі супутникових даних і показує, як саме змінився склад полів у регіоні.

Найбільш помітною тенденцією стало стрімке збільшення площ під кукурудзою. Дані моніторингу вказують на те, що до початку активних бойових дій, у 2021 році, ця культура займала лише близько 90 тисяч гектарів. Однак до 2024 року ситуація змінилася кардинально: площі під кукурудзою зросли до понад 209 тисяч гектарів. Це означає, що територія під цією культурою збільшилася більше ніж удвічі.

На фоні зростання площ кукурудзи спостерігається протилежна ситуація у сегменті традиційних озимих культур. Площі під пшеницею та ячменем суттєво скоротилися. Якщо у 2021 році вони займали 1,18 мільйона гектарів, то вже у 2022 році цей показник впав до 0,98 мільйона гектарів, що становить падіння на 17 відсотків. Фермерам стало набагато складніше дотримуватися графіків посіву озимини через небезпеку на полях та проблеми з логістикою. Багато ділянок, які раніше стабільно засіялися зерновими, тепер ідентифікуються супутниками як покинуті або такі, що використовуються нерегулярно.

Динаміка вирощування соняшнику та ріпаку також була нерівномірною. Супутникові дані зафіксували пік інтересу до них у 2023 році, коли аграрії намагалися компенсувати втрати попереднього сезону. Проте у 2024 році відбулося певне коригування площ у бік зменшення. Це свідчить про те, що виробники постійно шукають баланс між економічною вигодою та ризиками, які несе в собі робота в прифронтовому регіоні.

Окрему увагу вчені приділили продуктивності земель. Навіть там, де поля залишаються засіяними, їхня ефективність впала. Найбільш вражаючим є приклад з урожайністю кукурудзи. Якщо у 2021 році вона в середньому давала 7,7 тонни з гектара, то у 2022 році цей показник обвалився до 2,4 тонни з гектара. Це прямо пов’язано з неможливістю вчасно вносити добрива, проводити захист рослин та забезпечувати зрошення через пошкодження інфраструктури.

Дослідники наголошують, що зміна структури посівів — це вимушена реакція на обставини. Неможливість доступу до окремих територій через замінування змушує господарства переходити на культури з іншими циклами вирощування. Лише за оцінками 2022 року, понад 263 тисячі гектарів ріллі мали фізичні пошкодження у вигляді вирв від вибухів. Це робить механізовану обробку таких полів небезпечною або зовсім неможливою.