Запилення дикими бджолами підвищує урожайність люцерни в 6 разів

До 80% с/г культур потребують запилення бджолами. І без цього запилення неможливо отримати високий урожай, розповідає Михайло Філатов, к.б.н., доцент кафедри зоології та ентомології ім. Б. Литвинова факультету захисту рослин Харківського національного аграрного університету ім. В. Докучаєва.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на agro.guide.

Ми звикли під словом бджола бачити медоносну бджолу. Насправді, медоносна бджола не грає першорядної ролі в запиленні рослин. Тільки в Україні зустрічається 900 видів бджіл, які запилюють не тільки дикі рослини, а й с/г культури.

Але господарська діяльність людини призвела до того, що чисельність цієї групи комах дуже різко скоротилася. Крім того, широкого поширення набула проблема загибелі сімей медоносних бджіл. У Європі загинуло 50%, в США – понад 60%. Ця проблема підійшла впритул до України, і роль диких бджіл багаторазово зросла.

Дика бджола – це комаха, яка веде одиночний спосіб життя. На відміну від медоносних бджіл, які живуть сім’ями, кожна самка одиночної бджоли робить гніздо – чи то в ґрунті, чи то в певних порожнинах – в очереті, в ходах комах-деревогризів і т. д. Самка носить туди пилок, відкладає яйце і цим пилком годує личинку. При цьому на відміну від медоносної бджоли, дикі бджоли відвідують квіти саме заради пилку, тому вони є основними запилювачами.

Для збереження цієї групи комах необхідні два фактори: місця для гніздування і кормова база. Кормову базу можна забезпечити, зберігши невеликі території, незаймані господарською діяльністю. Де є дикі рослини, що цвітуть протягом усього сезону і забезпечують запилювачів кормом. 

У багатьох країнах намагаються розводити цих комах. Дієвим способом є створення маленьких охоронюваних територій площею від декількох соток до декількох гектарів.

Мінізаказник можна організувати навіть на землі, непридатній для с/г використання. Але якщо грамотно до неї підійти, то можна створити територію, на якій будуть збережуться корисні комахи – запилювачі та ентомофаги. Такий проект зараз розгорнуто у ФГ «Широкоступ».

Витрати — мінімальні. Можна підсіяти деякі рослини-нектароноси, які створять додаткову кормову базу. Але завдяки цим бджолам врожайність культур можна підвищувати у багато разів.

Наприклад, середня врожайність насіння люцерни в Україні близько 1,5 ц/га, а поля, які розташовані в мікрозаповідниках, дають 10 і більше центнерів. Тобто врожайність зростає в 6 і більше разів.

Зараз у світі розводиться близько 20 видів бджіл, які запилюють кормові, олійні культури, сади. І за цим майбутнє.

Батьківщина медоносної бджоли – це лісова зона. У степу, а це велика частина України, складаються не зовсім сприятливі умови для медоносів. Тим більше, підвищена хімізація та інші фактори призводять до того, що чисельність медоносної бджоли різко скоротилася. Тому сильно зростає роль одиночних бджіл як запилювачів.
Кожна самка дикої бджоли відкладає близько 30 яєць. І щоб прогодувати своє потомство, їй потрібно зібрати максимум пилку. Саме пилку, не меду. Тому перелітаючи з квітки на квітку, вона запилює більше рослин.

Також цих бджіл використовують в теплицях, садах, ягідниках.

У диких бджіл кожна самка відлітає від свого гнізда не далі 250-300 метрів. Для порівняння, медоносна бджола може пролетіти і 11 км. Завдяки вузькому радіусу льоту в будь-якому місці можна створити потрібну концентрацію буквально для 100% запилення будь сільгоспкультури.

У всьому світі вкладаються величезні кошти в розведення диких одиночних бджіл. Оборот, пов’язаний тільки з одним видом одиночних бджіл – люцернового бджолою – в США і Канаді оцінюється у більш ніж $3 млрд щорічно. Вони порахували, що дикі одиночні бджоли приносять дохід у розмірі не менше $20 млрд за рахунок додаткового перехресного запилення.