Запровадження купівлі-продажу землі вимиватиме на початковому етапі кошти з сільгоспвиробництва

Мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення, термін дії якого окреслювався датою 1 січня 2008 року, так і не закінчився під дзвін новорічних бокалів. Табу, відповідно до чинного законодавства, триватиме до набрання чинності двох законів: про державний земельний кадастр та про ринок земель.

Визначено, що їхні проекти уряд має подати до парламенту не пізніше 1 квітня.  Якщо народні обранці перепишуть законодавство і просто скасують мораторій, то ринок землі запрацює без важливої складової. Адже на законодавчому рівні мають бути встановлені особливості обігу земель для ведення товарного сільгоспвиробництва, причому не лише приватизованих ділянок, а й земель державної та комунальної власності. Очікується, що ці особливості буде виписано в законі про ринок земель. Хоча фахівці допускають можливість, що “особливості обігу” можуть стати новим мораторієм. Водночас чимало народних депутатів нинішньої коаліції схиляються до думки, що законодавство буде виписане так, що землі сільгосппризначення можна буде вільно продавати. І наголошують: головне, чітко виписати механізм, відповідно до якого не можна буде змінити їхнє цільове призначення. Саме тут чимало підводних каменів. Припустімо, в документі пропишуть: змінювати цільове призначення аграрних гектарів можна лише для суспільних потреб і виключно за погодженням КабМіну чи парламенту. Але де гарантія, що під виглядом “суспільних потреб” у високих кабінетах не будуть відстоювати чиїсь приватні інтереси. Сьогодні законодавство теж забороняє змінювати цільове призначення землі. Ну й що? Ті, кому це дуже потрібно і хто має гроші, все одно знаходять варіанти в рамках правового поля — і змінюють.
Але, з іншого боку, тут і палицю б не перегнути. Як зробили це народні обранці: коли приймали цьогорічний головний фінансовий документ держави, підкоригували й земельне законодавство. Відповідно до закону про Держбюджет’2008, придбати ділянку із земель державної чи комунальної власності можна лише через аукціон. Виключно на аукціонах, відповідно до статті 124 Земельного кодексу, здійснюється і “набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності”. На перший погляд, поборолися зі зловживаннями. Держадміністрації та місцеві ради втратили можливіть на свій розсуд надавати земельні ділянки. Отже, цей крок стане запобіжним заходом у поширенні корупції під час продажу чи передачі в оренду земель державної та комунальної власності. А розподіл гектарів виключно на конкурентних засадах дасть можливість, приміром, одержати вигідну ціну в разі продажу інвестиційно привабливих діляно тощо. Разом з тим, землю ті ж самі місцеві ради передають не лише стратегічним інвесторам. А як тепер бути — тобто правильно юридично оформити — передавання земельних ділянок громадянам, не кажу вже для ведення особистого селянського господарства, а наприклад, для городництва, сінокосіння чи випасання худоби? Усіх на аукціон?!
Ще одна аукціонна цікавинка: відповідно до внесених законом про Держбюджет’2008 змін до Земельного кодексу (ст.15), “продаж земель сільськогосподарського призначення, крім земель, переданих у приватну власність, та земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації”, здійснюватиме (звісно, через аукціони) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Таким центральним органом нині є Державне агентство земельних ресурсів, яке до кінця року має знову перетворитися на Державний комітет із земельних ресурсів. Перспективу щодо підвищення статусу головного земельного відомства країни озвучив на недавньому засіданні Ради національної безпеки та оборони Президент Віктор Ющенко. Після відміни мораторію і реорганізації відомства саме Держкомзему пророкують роль головного продавця всіх неприватизованих агрогектарів.
 Готуються до скорого запровадження ринку сільгоспугідь і потужні бізнесмени та компанії. Якщо кілька років тому сотні гектарів “гуляли” необробленими, нині площ, які заростають бур’янами, стає дедалі менше. Навіть у багатьох поліських районах, де землі не особливо родючі, до того ж, їх зачепив Чорнобиль, гектари орендують, обробляють, вирощують продукцію.
Таким чином компанії намагаються взяти під свій контроль якомога більше сільгоспугідь. Якщо ти вже орендуєш землю, в тебе значно більше шансів викупити її, причому за мінімальною ціною. З іншого боку, попит на гектари спричинено суттєвим зростанням цін на сільгосппродукцію. За рік зернові подорожчали ледь не вдвічі. А кукурудзу реалізують мало не за ціною пшениці. Якщо чотири-п’ять років тому “королеву полів” продавали за 200 гривень за тонну, то тепер — нижче тисячі ціна не опускається. Ще прибутковіший ріпак. Нинішнього року його успішно збували по дві тисячі гривень за тонну. А тонна насіння соняшнику нині коштує 3,4–3,5 тисячі гривень. Обіцяна на цей рік дотація на буряки (550 гривень за гектар посівів) і “солодкі площі” зробить прибутковими. Тобто вирощувати сільгоспкультури вже неабияк вигідно, і цим теж пояснюється попит на сільгоспугіддя. Тим більше, земля — ресурс, який не примножується. Якщо, замість старого заводу, можна побудувати інший, то незайнятих гектарів стає дедалі менше, тому в подальшому вони лише дорожчатимуть.
Необробленою земля залишається хіба що біля Києва та інших великих мегаполісів. Поблизу столиці вартість колишніх колгоспних та радгоспних гектарів така висока, що їх вигідно купувати та перепродувати. Є зиск також вичікувати, доки лани вдасться “перепрофілювати” під яке-небудь котеджне містечко чи готельно-розважальний комплекс. Хліборобська справа в цих місцинах відходить на задній план. Після запровадження вільного ринку землі такі тенденції тільки посилюватимуться: сільгоспугіддя і далі випадатимуть із сівозміни. Адже, придбані за ринковою вартістю, вони за цільового використання не окупляться й за 30 років.
Тут слід додати: незважаючи на те, що термін дії заборони змінювати цільове призначення ділянок подовжено “до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель” (пункт 15 Перехідних положень Земельного кодексу), механізмів для того, щоб обійти мораторій, існує достатньо. Таке враження, що вишукують шпарини в земельному законодавстві й виписують норми, які мають їх перекрити, одні й ті самі фахівці. Вони добре знають особливості земельних відносин і розробляють, нерідко за бюджетні гроші, відповідні правові документи. А у вільний від державної роботи час (за окрему плату вже від зацікавлених осіб) вишукують цілком правові способи, як обійти той самий мораторій. Інакше як ще пояснити наявне свавілля у цій сфері?
Часто звучать аргументи на користь купівлі-продажу, мовляв, це величезний потенціал для інвестицій в агросектор. Але почасти такі закиди не відповідають дійсності. За оцінками експертів, з 27 млн га розпайованих земель понад половина перебуває у власності громадян пенсійного віку.
Навряд чи літня людина, отримавши після реформування колишнього колгоспу два гектари, один із них продасть, щоб виручені кошти спрямувати на вирощування сільгосппродукції на іншому гектарі. Гроші підуть на придбання квартири собі або дітям, на операцію, на навчання дітей-онуків.
Насправді запровадження ринку землі вимиватиме на початковому етапі кошти із сільгоспвиробництва. Адже керівникам господарств доведеться шукати фінансові ресурси не лише, щоб сіяти й збирати, а й щоб викупити гектари. Адже, якщо вони не зроблять це самі, хтось прийде з мішком грошей і перекупить землю.

Валерій Друженко