Юрій Лузан: "Кінцева мета приватизації земель - надати мільйонам селян права власності на землю як функціонуючий капітал"

Кор.: Юрію Яковичу, світовий досвід показує, що вирішальну роль для розвитку сільського господарства відіграє іпотечне кредитування. Чи готові ми до цього?

Юрій Лузан: Якщо торкатися  іпотечного кредитування, то слід усвідомити, що його розвиток неможливий без розвитку ринку нерухомого майна, і особливо — ринку земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Наступного року мораторій на ринок цих земель припиняє свою дію. Це виписано Земельним  кодексом України. Тому уряд веде активну роботу з підготовки законодавчої і нормативної бази для створення умов,  які унеможливлювали б зловживання на цьому ринку і регулювали б його сучасними, перевіреними міжнародною практикою методами.
Проте  сьогодні  Україна має таку аграрну економіку, у якій важко  визначити, що і кому належить. Власність сільськогосподарських товаровиробників має несистемний характер, не задокументована належним чином, не відображена у відповідних реєстрах, існуючі  зобов'язання позичальників виписані непрозоро.

За таких обставин земля та інші основні засоби використовуються переважно для задоволення виробничих потреб і не можуть виступати надійним, а в багатьох випадках основним джерелом залучення додаткових  фінансових ресурсів для обслуговування виробництва та створення  умов для відтворюваного процесу. Тобто лише задекларована  власність сама по собі не може працювати як інструмент для застави, іпотеки, поруки і не спроможна брати участь у формуванні фондового ринку. Тому на практиці  банки як заставу за надані кредити приймають в основному майбутній урожай. Тут тоді враховуються  ризики, що вимагають додаткових витрат на страхування збіжжя, відбувається підвищення кредитних ставок, у розрахунках обсягів застави застосовуються занижені порівняно  з ринковими ціни на продукцію. Здійснюються й інші некоректні дії щодо виробника. У цілому ж така схема ускладнює кредитування, робить його затратнішим,  знижує  конкурентоспроможність сільського господарства.

Кор.:  Тоді  саме собою  виникає  запитання:  що спонукає деяких народних депутатів вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів щодо подовження дії мораторію до 2007 і навіть 2010 років? І чи можна  за таких умов  запроваджувати іпотечне кредитування?

Юрій Лузан:  За таких умов, справді, розраховувати на привабливість  сільського господарства для інвестування неможливо. А без інвестицій  вітчизняний аграрний сектор, маючи найкращі у світі чорноземи,  непогану інфраструктуру, машини й обладнання, кваліфікованих фахівців, є “безплідним організмом”.
Останнім часом лунає багато критики на адресу реформ у сільському господарстві, а дехто твердить, що саме  реформи і є причиною його кризового стану. Я, зрозуміло, не відкидаю певних помилок перетворень на селі, але переконаний, що головною причиною такого стану є не самі реформи, а зупинка їх, комплексна незавершеність. І насамперед це стосується формування сприятливого економічного середовища для ефективного функціонування сільського господарства. Можна з великою вірогідністю стверджувати, аналізуючи світовий досвід, що незавершеність земельної реформи, критична обмеженість засобів забезпечення договірних  зобов'язань через правове неврегулювання прав власності сільгоспвиробників сьогодні є основними чинниками складної ситуації  в аграрному секторі нашої держави.

Кор.: Отже,  врегулювання прав власності допоможе розірвати замкнене коло, яке не дає змоги максимально задіяти  наш аграрний потенціал...

Юрій Лузан: ... про який, до речі, так багато говорять і на який так розраховують. Тому, з огляду на сучасний стан сільського господарства, одним з головних пріоритетів уряду, Верховної Ради України, аграрної науки є створення умов, за яких капітал сільгоспвиробників (у тому числі й особистих селянських господарств) стане спроможним залучати додатковий капітал. За оцінками експертів, банківська  система, вітчизняні та іноземні інвестори нині можуть практично повністю  задовольнити потреби галузі у фінансових ресурсах. Та всі інвестори  сьогодні перебувають в очікуванні подальших реформ, зокрема включення землі в економічний обіг.
 Відкладаючи термін започаткування  ринку земель сільськогосподарського призначення як критичного компоненту загальної реформи, ми призупиняємо розвиток ринку фінансових послуг і, зокрема, найпотужнішої його складової — іпотечного  фінансування. Це  сприятиме  лише подальшій стагнації аграрного виробництва та поширення кризових  явищ. Сьогодні вже 60% селян мають державні акти, що засвідчують їхнє право приватної власності на землю. Кінцева ж мета приватизації земель — надати мільйонам селян права власності на землю як функціонуючого  капіталу. Саме за такої умови він буде спроможний створювати  додатковий капітал для землевласників або користувачів. Землю можна буде використати  як заставу для отримання кредитних ресурсів або інших  видів інвестицій, продати, здати в оренду, використовувати як виробничий  ресурс або як місце, на якому розташовують іншу нерухомість абощо. Лише тоді, коли селянин зможе  повністю реалізувати своє право власності на землю як капітал, така власність стане функціонально дієвою, активною.

Кор.: На сьогодні ми вже  визначили напрями створення  ринку земель та  розвитку іпотечного кредитування?

Юрій  Лузан:  Основними його складовими має бути єдина система  реєстрації: прав власності на нерухоме майно, включаючи  земельні ділянки, обтяжень та інших зобов’язань, пов'язаних із нерухомим майном, включаючи земельні ділянки. А також створення  кадастрового  моніторингу земель, формування системи рефінансування банків, які здійснюють іпотечне кредитування, стандартизація  іпотечного кредитування,  регламентація  вирішення конфліктів при іпотечному фінансуванні... Саме на  створенні  завершеної бази та формуванні інфраструктури ринку землі слід зосередити  свою увагу всім учасникам цього важливого і складного процесу.
 Конче потрібно звернути увагу й на те, що в Україні вже проходять процеси тонізації ринку землі. Від цього потерпають найбідніші групи  сільського населення. Повільні  темпи створення прозорого ринку землі можуть призвести до концентрації її власності обмеженої кількості громадян, деформуючи головну мету реформ — справедливий розподіл власності між селянами. Політичні сили,  які  намагаються стримувати  процеси приватизації та започаткування цивілізованого ринку земель або не розуміють цього, або свідомо сприяють утвердженню соціальної  несправедливості на селі. Навпаки, утвердження власності мільйонів селян   на земельні активи має стати головним джерелом доходів сільського населення, вирішальним фактором  подолання його бідності. 

Кор.: Юрію Яковичу, створюючи умови для  іпотечного та мікрокредитування чи не залишимо ми без уваги особисті селянські господарства?

Юрій Лузан: Держава має зробити все, аби виробництво в особистих  селянських господарствах було зорієнтовано не лише на власне споживання, а й на продаж. Це теж один з важливих шляхів підвищення соціальної захищеності сільського населення. За даними Держкомстату, на 1 січня 2003 року особисті селянські господарства та фермери обробляли  5,8 млн га  орної землі  (20% від загальних площ орних земель),  виробляючи 60%  продукції сільського господарства. За останні 10 років саме ці господарства стали основними виробниками сільгосппродукції в Україні. Тобто в них  ефективність виробництва  вища, ніж у великотоварних підприємствах. Та діяльність і тих, і тих має поєднуватися насамперед на кооперативних засадах (організація  заготівель продукції, її збут, переробка, організація насінництва, селекції у тваринництві, послуг тощо).
 На нинішньому етапі розвитку важливу роль у їхньому  фінансовому забезпеченні має відіграти розширення фінансово-кредитного  ринку, удосконалення його сільськогосподарської інфраструктури, більш аграрне спрямування, створення кооперативних банків, підтримка  розвитку кредитних спілок, розвиток страхового аграрного бізнесу, гарантійних та  інших фінансових установ. Доцільно було б запровадити  широку  державну  програму, розширити допомогу міжнародних фінансових організацій. Розвиток ринку фінансових послуг на сільських територіях має здійснюватися на послідовній стратегічній основі, визначених політичних та  законодавчих засадах. Від такої стабільності виграватиме і держава, і приватний аграрний бізнес. Але головним пріоритетом тут має бути забезпечення  конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів на внутрішньому та зарубіжному ринках. Це — основа  для стабільного розвитку всіх його учасників. Це дуже важливо з огляду на  вступ України до СОТу, коли суттєво знизиться рівень захисту  внутрішнього ринку в зв’язку з послабленням митних бар’єрів. Але  одночасно з можливими  втратами аграрного сектора на початковому етапі  вступ до цієї міжнародної торговельної організації відкриває кращий  доступ продовольчих товарів на зовнішні ринки.
Україна повинна максимально використати уроки  створення  ефективного  аграрного  сектора  в розвинених  країнах,  зробити все, щоб у майбутньому уникнути прикрих помилок в організації функціонування  цього важливого сектора економіки.

Підготовлено прес-службою
Мінагрополітики