Як стартуватиме ринок землі в Україні: уроки Східної Європи

Напередодні старту ринку землі в Україні актуально розповісти, як проходили аналогічні реформи в постсоціалістичної Європі 1990-х років, як в цілому в регіоні, так і для кожної країни зокрема.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на liga.net.

З одного боку, такий досвід унікальний своєю масштабністю: за даними Світового Банку, протягом десяти років зміна власності в Центральній і Східній Європі охопила майже 150 млн га ріллі. Завдяки чому частка земель у власності одноосібних господарств і сімейних ферм в цілому по регіону за 10 років зросла від 21% до 78%. Для порівняння: за 75 років земреформи в Мексиці (1917-1992 роки) зміна власників сталася для 100 млн га, за 30 років реформи в Бразилії (1964-1994 роки) - лише для 11 млн га.

Але з іншого боку, земельна реформа в регіоні ЦСЄ та запуск ринку ріллі в Україні зразка 2020 року дуже схожі за контекстом: постсоціалістичні трансформації проходять зі складнощами, уряд і селяни вже призабули мистецтво ринкового обороту сільськогосподарської землі. Більш того - в обох випадках після розпаювання або ж реституції земель власниками наділів стали переважно пенсіонери, які не бажали продавати свої наділи на цивілізованому ринку ріллі.

Найчастіше, в Східній Європі 1990-х років пенсійні виплати не перевищували 20% від загальних доходів селян, і їм були потрібні доходи і від підсобного господарства, і від регулярних платежів за здану в оренду ділянку. В регіоні була поширена ситуація, коли селянин володіє паєм в 2-2,5 га ріллі, половину з нього здає в оренду, а іншу половину використовує для підсобного агровиробництва.

Головною запорукою успіху земельних реформ в кожній з європейських постсоціалістичних країн зразка 1990-2000 років став політичний консенсус суспільства і влади. 

Цікаво, що запуск і робота ринків землі мали спільні особливості для кожної з країн колишнього соцтабору:

1. Головним продавцем земель була держава, головним орендодавцем ріллі - селяни-власники паїв;
2. Після виділення наділів малі господарства поповнювали свої банки землі переважно орендою, середні і великі господарства - застосовували і оренду, і покупку ділянок;
3. Поява середніх і великих агрогосподарств в регіоні стало наслідком вдалої приватизації колишніх аграрних ДП, а не, наприклад, спекулятивних операцій на ринку ріллі;
4. Ситуативний недопуск іноземців до ринку земель в деяких країнах регіону було визначено особливостями приватизації та реституції земель, і був направлений в першу чергу на те, щоб дати зміцніти «одноосібникам» і сімейним фермам, які могли не витримати конкуренції з іноземними агровиробниками за викуп наділів;
5. В окремих державах (наприклад, Болгарія або Молдова) впровадження ринкового обороту ріллі гальмувалося через популізм домінуючих партій, що складалися з колишніх комуністів;
6. У процесі перетворень уряди країн робили акцент спочатку на зміцненні прошарку власників ріллі, а вже потім - на фіксації їх права власності; відповідно, теза про «недостатню заповнюваності кадастру" не був перешкодою для старту ринків землі.

Ці особливості були визначені політичним фоном запуску ринків землі в регіоні. Крах комуністичних режимів супроводжувався відновленням права на приватну власність. У випадку з селянами - поверненням земельних ділянок, конфіскованих в державну або колективну власність на зорі прорадянських політичних режимів. Так як уряди країн соцтабору не форсували колективізацію АПК, то завдяки цьому збереглися землевпорядні документи, що засвідчують право власності конкретних селян на конкретні ділянки. Завдяки цьому вдалося запустити реституцію земельних наділів.

Запуск ринкового обороту земель в країнах регіону дав свій головний і безумовний результат - поява міцного прошарку малих фермерів. Додатковий результат – держави ЦСЄ змогли нарешті самотужки забезпечувати себе необхідним продовольством (за існування «соцтабору» ті ж Польща та Румунія імпортували 20-30% необхідної собі їжі). Крім цього, у всіх країнах регіону сформувалася чітка структура виробництва, при якій тваринництво стало прерогативою малих виробників, рослинництво - середніх і великих агровиробників.